Скрипка Майстра

Шрамом більше,шрамом менше.
Вчасно зреагувала.
Інакше було би страшно.І зараз - страшно.Не треба про то думати.
Що ж мене так не пускає до тебе,а?От чому не пускає?Ніяк...Страх?Це ж вже не свиснуть з чергової частини,як то було тоді - двічі.А що ж станеться ще?Не хочу віддавати неволю,лишатися.Заразом - чого хоче та сторона?Що можливо у результаті?Чи не напрягатись,забинтуватись - і вперед?
Впасти завжди встигнеться - як і потрапити в полон.
Заплутуватись - хобі чи стиль життя?
Хочеться писати про табуйованого вірші.От лише якою буде реакція - його?І чи варто показувати?
Займись поточним.
Знайди бинт, наготуй ліки.
Постав драйвери.
Вмикайся.
І перестань нити.Все буде - і навіть БГ. І Лемберг.

Читаю пару речей одночасно.Найрізноманітніше,порою - полярне.Ото задумалась хоча би цитатами пробігтись по мільйонним книгам екс-гаранта. Хоча кажуть - там плагіат поганяє плагіат.Переконатися б.
Вдома тепер займатимусь підробіткою - яке, а все ж варто.От лише не дуже законно,але що вже є.
Весна мандрує, пробивається білими квітами, зеленими стрілами на клумбах.Десь бруньково.Тато казав, вже птахів бачив -хтось повертається з теплих країв.
Засіла потрошку за роботу над віршами.Кому би їх почитати?Просто - зі сторони - аби зрозуміти,як то йде.Чи то взагалі щось вартує естетично.
Хочу змінити напрямок, почати лікувати - змінити світ не вдалось,як не намагалась. А рятувати його - запал не згас.

Вперше за стільки часу вийшла в люди, пройшлась крамницями, аптеками.
Стала любити світ тканин, фантазувати - а що з цього можна зробити?А чи піде ото на сукенку чи на брюки?Чи пасує такий колір?Ото маю заготовку на красиву сукеночку,гарну, елегантну,теплу.Несподівану навіть для самої.але хочеться такого.Хоча може то буде кардиган?..Дизайнер скаже.
В маршрутці зачитуюсь Дашвар. Люди все ще не звикли до такого.Як колись навіть знайомилась так.Вірніше - знайомились.Не надто вдало,щоправда.
Зранку чула голос М.,котрий,швидше за все,має ще котрусь.Чи жде?Чи треба?І як протистояти?
Забагато музики нагадує про першу скрипку.
А сни - про отого, про котрого не можна думати.Але не так, як вже було...

Світ - це не відсотки,не нюанси, не ноти,не смак.Це дія, це результат.Це римА, що склалась у вірш.Це суміш продуктів, що дала страву.Це крок,що лишив слід - не на цементі - але в реальності.
Це слова,за які не соромно і не страшно.Хоча як коли.Зараз відчуваю напруженість, бо зізнаюсь - прикриваючись чимось нейтрально-психологічним - у симпатії.І не знаю, чи правильно то, хоча розумію - не можна... Бо то брудно,неетично, але чи треба забарвлювати в якийсь фльор, є ж життя?
Та,певно,я звичайний закучерявлений романтик,що не призвичаєний до реалій сьогодення, та й до будь-яких реалій.Як декоративна квітка,що не несе користі,лише дає привід до естетичного - так і даю харч думкам.Чиїмсь.
Мабуть...

Може би досить зосереджуватись на негативі?І думати про нову тканину, про те,що лікування дає результат, що мамі краще,що життя триває,що всі рідні здорові?Ніби і на критику начальства реагуємо позитивно.І не викликає сумніву, що на своєму місці.І ще чимало речей...
Але не дають смаку звичні речі...
І друзі відвертаються,взявши свої дивиденди.Ти більше нічим не можеш бути корисним.Все.Постав крапочку.Не нервуйся.Не думай, що не купила їй квіти,що неналежним чином привітала зі святом.
Дощі течуть не лише за вікном.Переставай боротись з болем.Не навіюй симпатії до того молодого мена,про котрого не варто думати, бо то неправильно.Будь просто поряд.Цінує то!
А от ще з позитиву - білий новий друг!

Найпростіше - заховатись в тишу.Закрити дзеркало совісті хусткою - аби крізь квіти\взори пробивалась якась імітація світла. Або й світу.
Серед хаосу шукаєш людину,яка захоче простягнути руку.Відчути то треба - не побачити.
В думки металевим гвинтиком вкручується чиєсь злегка татуйоване тіло.Із розумінням - не можна. Взагалі - не можна.Як би міцно не обіймав.Як би не посміхались очі.
Не витрачай сил - не туди.
Краще люби.Більше.Сильніше.Конструктивніше.Адже вартий!
Випромінювати любов - аби прикликати її до себе самої,аби відчути.
Хочеться тепла - душевного.Не імітації,не карантинів,не відчуженості - тепла.Особливого.
Аби не потрапляла у голову інфекція думкою про оті руки,отой сміх,оті очі...

Весна вкриває депресією - як зима загорнула снігом.Пустота.Свято було лікуванням, лікоть закритий в крові.Біль.Кажуть,що від отих процедур має бути ейфоричний стан, підйом лібідо,емоційна динаміка позитивна - а нема.Вже скільки часу - нема.
Хто випиває сили?
Хочеться заснути і не прокинутись - хоч якийсь час, блукати снами, не торкатись дісності, не відчувати страху, болю, голоду, потягу, радості і відчаю.Не різати руки, розбиваючи холодне скло чужих вікон.
І чути голос когось важливого.Відчувати те,що потрібна - направду,саме зараз,саме йому,саме ти,а не твої можливості,посада,знайомства.
Хочеш тепла - дай комусь тепло?А скільки ще?Серце і так велике - це навіть документально підтверджено...

Людина прийшла - і заполонила світлом.Світлом сонця,успіху,сміху, позитиву,довіри і чогось такого теплого-теплого.Неочікувано,несподівано,незрозуміло -а так весняно!І така довіра - сильна,чиста,справжня. Не знала, що можливо аж так.І - що суттєво - звідки у неї ноги виросли, в тої довіри.З чого він взяв, що можна аж так відкриватись,аж настільки... Це так інтимно,неординарно!І говорили про роботу...
Запорошені власними проблемами,верхи не хочуть зважати,не мають бажання та наміру виходити за межі ареалу та зони комфорту.Класика.І свято мине повз.Цілковито.Може би варто поставити певні крапки над певними знаками?
Тебе ідентифікують.
Лови миті весни.
І посміхайся.
Нехай так.
Навіть коли болить.

Розмова заледве 5хвилин - і відчуття легкої захмелілості.Голос в телефоні,що торкається глибин,навіть коли говоримо про роботу, про проблеми,про самопочуття.Промінь світла, що падає крізь шпаринку у дверях - і грає діамантово на запиленому кришталі,а заразом - збиває отой пил.Пил,що нальотом лягає зі східними вітрами,що заморожує...
А минулого року була перша хвиля очікування і гордо випрямлена спина.Вже потім був страх,пустка, припорошена тривогою,дивними снами.
Весна несміливо вступає в свої права.Зрізають дерева.Загострення психіатрії.Мотиви, натяки, пориви.Перші квіти - вчора бачила.
І коти - хоча їм цілоріч весна)
Весно, прошу тебе, сколихни моє серце теплим почуттям!Невже не заслужила?!

Мовчати.Мовчати - найпростіше.Особливо коли з іншої строни обраваються струни нервів.Коли заповзають у голову крамольні і темні думки.Коли боляче - ота тиша.Коли треба її чимось заповнити.І з підсвідомості вилазить чимало всього,і страшно,і мертво,і серед ночі зриваєшся, і хочеш кричати,але не наважишся подзвонити, бо сваритиметься.
І хоч би краплю розуміння - хто, іпостась,роль,образ...
Весна крокує міжсезонням,їздить по голові,пульсує,шкрябає серце. Знову тисне справа від серця.
Загострюються всякі хронічні речі і психічні нюанси.Мужньо вистояти...Буде непросто.
Думками несе до древнього міста,де між давніх будинків заблукала душа.Та чи покличе?.. Чи піде на звук?
Кроки чомусь в безодню....

Що за апофігей з моїм фейсбуком відбувається?Завтра вже розберусь, певно - просто переустановлю систему.
А на вулиці - весна.Там файно.
І нарешті почались місячні.Організм переживає потоки стресів.
Цікаво так - дякують за гарну роботу.Хоча робила то завше.Очевидно,є з чим порівнювати...
На оголошення відповів мужчина з ... ДНР.Прірва - колосальна.Інтелектуальна - так точно.А так вже сподівалась(
Хмари затягують небо.
Ворони організовують знову гнізда, а це шум.
Цікаві стосунки з лікарем - коли він просить допомоги.Довіра.Це тепло)Це дуже тепло)
Хочеться гуляти весняними вулицями,говорити,відчувати тепло десь там глибоко всередині,мліти торкаючись чиєїсь руки.Та певно, щоне в цій інкарнації...

А надворі веснаааааааааааааааааа!!!
Така красива,і пробивається на клюмбцях щось зелене,і дівчата в міні,і шапок не носять.І готуються до 8 березня,яке може бути востаннє.А ДеньМатері - не політкоректно.Бо не кожна жінка може стати мамою.От чи будуть у мене діти?Мольфар колись віщував чорнявого чоловіка-юриста і двох доньок.Але де то буде?..Не з моїм щастям.
Йой,колись в моїм житті був мольфар....
Зрештою,і досі маю номер його телефону.І де живе - знаю.Треба буде якось зазирнути)Але чи пустить?Думаю, пощастить.
Згадується нетвереза прогулянка Лембергом за коньяком.Такою вбитою ніколи не бродила чужим містом)Але ж таки знайшла)То було щось космічне.Нічо так святкування Дня Прапора,правда?)

Депресія ... Трам-пам-пам.Така прямо по голові,печінці,нервам,ниркам.І не знаю, що далі,куди,як,з ким,нащо.Війна,у якій програла право на щастя.Обміняла на ілюзії,розбила дороге авто, замилувавшись на кошеня - і розтрощила в шмаття.Відчуття туманності,непотрібності,нереалізованості.Коли нема до кого обізватись,коли тебе не ждуть,коли перетворюєшся на робота,на елемент системи,на складову.Тебе - не бачать.Твого болю.Твого страху.Твої слова - лише про роботу.А кохання?У тебе зараз серце - вільне?Чи хтось там є?А?
М.Е.не йде на контакт.Так страшно спитати"більше не потрібна?"
М.закинув проблему - і зник.
Друзі?
Та як сказати.Є з ким хіба випити.От лиш бажання пити - нема.
А хочеться вилити душу!

Мені наснилось вбивство.Дивне, особливе ,цілком тематичне, неправильне чи - навпаки - все як треба. І М. був задоволений - ніби то був йому подарунок. Що це було? Раптом - саме те, що треба зробити?Раптом - то порятунок?Раптом то ключ до того, аби бути з Ним?
А може пора застрелити цю сторінку - і усвідомити, що все полетіло прахом, озирнутись, подивитись холодним поглядом на реальність?
Може - то ти втратила вже шанс?
На щастя, на любов, на тепло, на людей, на себе, на правду, на дружбу, на дітей?
Може ти колиьс у лабіринті життя повернула не туди, вдаряєшся головою в стіну, не пробити, не перестрибнути - і ні кроку далі... А назад шляху немає.
Отут і померти.
Весна.Міжсезоння.Депресивність.

Важко завершувався робочий тиждень, два дні були ой якими непростими. Карти перетасовуються, розкладаються,мішаються, схеми вимальовуються, двері відкриваються, починається шоу - і ти серед головних. І що далі? Що буде? Тебе торкається чимало чого.Ти хочеш війни, ти не боїшся того.Ти хочеш крові.Ти хочеш ... та ні, не влади.Спокою.Війна - за спокій.Не собі - так хоч комусь.Але кому?І як не замішати в одній філіжанці роботу і дружбу?Як відверто говорити з дівчинкою, що дружить з особою, лояльною до ворога? Локального ворога, що працює на нього?
Не треба вчити,як вірно розставляти пріорітети.
Не треба, дівчинко, що насправді мама двох дітей.
Намагаюсь подружитись,та от твоїх мотивів не розумію.

Весна, время школьникафф і самаубійц... А тут з тими китами якась ота штука.Кажуть, провокація від влади - аби моніторити все-все-все.Ще лише цього не вистачало.
Ноут нестабільно працює.Каже спец, ймовірно треба новий.Треба нарешті занести на чистку і заміну термопасти.
А взагалі сьогодні була на цікавій презентації хорошої книжки неоднозначної людини.Сподобалось.Тепер є книги для Дизеля,двох атошних організацій, колеги по роботі і собі)
МЕ пише, що явиться.Але коли?.. Знову хворіє?
М зник.Розчарувався, певно, що не оправдала його надій.На як довго?
Роботи як завжди вистачає, і всю не встигнеш зробити.
День передбачається непростий.Але знаю, що справлюсь.Інакше не може бути.
Все буде добре!!!

Другий день, коли розминались з МЕ.Як би не було, з котрим би самопочуттям не приходив сей Сцевола - але... Не вистачає його.Дуже.Навіть коли гарчить,бурчить,ричить і злиться.Навіть коли просить не чіпати і не діставати.
Хвилююсь.
М. підвела.мала вирішити проблему, але не вирішила.Каюсь.
Життя таке.
Зрештою,нема чого високопосадовцю завантажувати такими речами з напівкримінальним фльором.
Зимно в квартирі.
І десь в кватирці свідомості.Весна!
Зустрічаю її депресивною,незадоволеною собою,з впавшим лібідо і відчуттям того,що не виглядаю привабливо.Це гнітить.Дуже.Як би М.не витягував порою - але ...Тут і психолог не поможе.Бо розправлену спину притискають камені давніх споминів та слів.Як вже є.

Життя - пісок під копитами синього коня,що летить галопом.І лишаються сліди - глибші і слабші,котрісь може засипати пісок, а котрі й лишаться - на камінь.
Відпускати як птахів з кліток - тих,хто поряд.Бо справжні - повернуться.але не поклювати печінку, а просто тому, що свої.
Мойрине плетиво таке заплутане,але ножем не можна, ані ножницями.Ковтай той вузол - як гірку пігулку.то помилка.То урок на прийдешнє.Кожен крок - твій крок.І лише від тебе залежить, куди потрапиш - адже на дороговказі треба читати знаки.Не вмієш?Та чого ж вчили в школі?
Навчитись вибачати - щоб не видушилось на совісті,не дало ускладнень.
Йти вперед - на світло, і - з тунелю.
А там буде все рівно.Вірніш - Львів)Все буде!

Отже, останні хвилини Прощеної неділі.
І є час сказати - ВИБАЧ.
Щиро.
Отже...
Вибач,Скрипко,за те, що мордували одна одну - недовго,але дуже характерно, і в кожної були свої очікування.Вибач, що боліти одна одній - і відстрілялись.
Вибач,школо,що не оправдала сподівань - і Феодосіє,зокрема.
Вибач,освіто,що не сталось.
Вибач,ВНЗ,що не вдалось виховати нормального елемента системи.
Вибач,системо,що не елемент.
Вибачте,колеги,що не прогинаюсь.
Вибачайте, друзі, що вибаглива і вимоглива, що звикла за дорогих людей гризти.
Вибачте, батьки, що розчаровую,що нема ще власних дітей,що не стала такою,якою хотіли би бачити.
Вибачте,рідні.
Вибачте,односельці, що не здійснюю мрій.
Вибачте,важливі.
Вибачте

Вихідні протікають тихим мирним темпом, без дзвінків, без криків.Лікування. Мануально.Боляче.Тріск.
Крові мало.
І пропали місячні.Певно, стреси і втрата ваги дали своє.
Ретроспективлю - перегляд старих відео з нестримним.
Фраза "Ідем в столову" - в аннали каналу)
М.Е.зникає з простору, не бажає спілкуватись про важливі речі.Вже не вперше.Хочеться довіри.
Чай фруктовий дає заряд чогось хорошого.Замість алкоголю.ума.Ще б замовити щось смачненьке на Розетці - Вана Таллін, Ризький Бальзам, Кампарі.
Щоб заглушити роздуми про високе - треба трошки опуститься на землю.
Працювати встигну в робочі дні.
Хочеться літа і платтячка легкого в квіточки. І йти легкою ходою без звичної торби, і посміхатись...

Ранок почався з написання не собізвітів-планів - аби скандалів не було.Вже потім - зайнялась своїми справами, в останню чергу.
Травмонебезпечні сходинки у владу. Підніматись страшно, ще страшніше - на вулицю.Це не метафора.Реально!
Вчора після роботи мене вимкнуло.Прилягла - і прокинулась вже зранку, навіть не згадаю, як перебралась з кімнати в кімнату.
Розуміння, що коли одна рука зимніша іншої - то вже проблема.
І позитивні пару годин з одним бородатим громадським діячем, у якого цікаве почуття гумору.Хочеш сподобатись - смійся над чужими жартами, це підкупає.Головне - подобайся собі)
М.Е.не застав в мережі.
М.очікує вирішення його проблем.Спроможність падає.Вихід знайду.Хочу його побачити.

Андрейко вміє радувати)Ото списуватись з ним, про дівчат, про роботу, вислуховувати старі розклади і нові. І зізнання, що потягнуть на три звільнення для нього)))Довіра.То важливо.Це відчувається.
М.Е.повернувся, як у минулому.Відчувається щось тонке...І ідеш на поводу,і приймаєш умови гри.І програєш - аби Він виграв.
Дві авто - міцубісі паджеро і альфа ромео.До них треба зробити те,що просить М.Придумаю...
А чи треба мені допомога якась?Отак, подумати...
Рука підтримки і добре слово.
І розуміння, що чекають - не лише чекають вдома.
А вдома... Вдома тепло. І найкраще)
Завжди - найкраще вдома.
Очі знову починають відчувати характерний дискомфорт.Ліве око.
Лікуйся - адже тобі ще є навіщо жити.

Аванс прийшов.Треба якось налаштувати,як би то про його прихід знати по смс.
Тортик був звичайним, від вина відмовилась.
Нестримний навіть заїхав!
Кажуть, висохла.
Сама виконую розпорядження.Решта хворіє чи ігнорить.Лишається брати в одні руки.
От задумалась - які марки косметики не тестуються на тваринах?
М.Е.висказав своє бачення про Міхо.
М.зателефонував, аби ... вирішила його проблему з авто.І дав до зрозуміння,що маю зробити максимум для того,аби все було добре.Здається, це вже перегин - навіть для нього.Мої питання і проблеми ніхто не рвався розрулювати. А відвідати за час ізоляції тим більше ніхто не зумів.І особливо не рвався.
Зате купила дівчатам вазончики - фікус,різдвяник,гарденія)

Дивний сон - коли ти ходиш легко одягнена центром міста, що вкрите снігом.Ну, як, легко... В одній світлій сорочці, і ноги босі.
Каже - приїзди.Без зайвих слів.Без витирання сліз.Думає - аж така сильна?
Нарізка завдань, з котрим справитись то щось вартує.Особливо коли то надсилається після першої ночі...
Польський шоколад - дуже дивна штука.Він буває ... несмачний і хімічний,потім руки ним пахнуть.Навіть наш не такий брутальний.
Завтра повертаюсь. Знову в круговорот, в хаос.
Синіх китів замінюють білими ведмедями, в країні дивні діла в політолімпах.
Сенсей то каже - зникаю, то пише.Нічого не ясно, як завше.
Все буде добре.
Попри всі прогнози астрологів і синоптиків))
М.Е. відновлює заняття...

Переслала блог на вичитку.Цікаво,поставлять?Чи знову - на гальмах?
Революції не відбулось.
Не прислали кошти на квіти - пішли голіруч на панахиду.
Повідомила, що буду вже скоро.
Розгребла завал рознарядок на нараду.
Кров вже не така страшна.
Болі ще є.
М.Е.вже ніби відремонтований,але поки не має на мене настрою-часу.
Чекаю письмову відповідь М.А раптом розчарується?(Знову це переконання у власній недосконалості.Він же прийме - такою?..
Розкол в одній політсилі на самому верху.Цікаво,як прокоментує представник на місці.
Надворі зникає сніг, тече, весняно,але зимно.В шубі не походиш.Але і зелену торбу носити страшно.Впасти страшно.
Хочеться зустрічей,людей,гостей,розмов.Поки не дуже виходить.