Скрипка Майстра

Знову обіцянка зустрітись через пару годин.Але чи трапиться нарешті?
Згадується, як колись перетиналась з людьми - разово, бо не сподобалась.В когось щось починало боліти,але вже розуміла, що і як.І колись на каву вийшли, а той сказав прямо - ти не в моєму дусі, видали номер.Хоча міг би квіти взяти.Давно то було.Сьогодні таке дозволити не можу.Хіба у Львові.Але нема бажання.
Снилось нарешті щось з натяком на романтику.Аж не хотілось прокидатись)І знов фізіологічні прояви такі реальні...
От тільки людина, з котрою то було - дивує.Купівля квітів - що означає?Красиві, світлі, дуже ніжні.
За місяць відпустка.Ще би мати бачення реальності її організації.
В принципі, це може бути і дводенний Львів.

В більшості вмпадків чоловіки щось шукають в людях, але не готові наважитись простягнути руку.Життя розмежовується на кілька напрямків - і один не повинен перекривати інший.Але картинку треба зробити красиву!!!
Шукаю зелений туризм.Поки щось не дуже(((
Організму не вистачає алкоголю.І драйву.
Спати.
М.Е. не міг перетнутись в одному періоді.А потім мережа глючила
Щось стало часто так реагувти....
А спати не особливо хочеться.
Намагалась читати книгу,яку порадив М., - але ніяк.Лексика не чепляє, що би не казав.А шантажувати - хтось там не читав, але зрозумів, і за якийсь час розбіглись = то не то.
Якщо не буде ото шарпати небо - то вискочу на природу ввечері, погризти щось шкідливе.
Досить...

Я прокидалась серед ночі і кликала М. у сни.Аби зазирнув, аби прийшов, аби нагадав про себе. аби побачити хоч там.Тиша.І навіть сльози не допомогли.Як тоді він не відчув їх.А згадую, коли вперше при ньому заплакала...Аж навіть злякався.
Цікаво,поїхав на Форум в Трускавець?
Тепер сам вирішує, красива чи ні, потрібна чи не дуже.
Вперше - їхала по світлом, з надією на те, що все буде добре, а в результаті - повернулась знищеною, розбитою,поламаною і здепресованою.Ще й сліди так швиденько посходили.
Хочу зустрітись з екс-юристом держпвдприємства, з яким колись перетинались.Аби не аж так боліло.
У тебе є два місяці на те, аби вигадати,чому ти не підеш на допомогу фестивалю.І де ти будеш в той час.

Снилось, що маю квартиру в районі Маяковського, живу там з якимись хлопцями і нестримний заходить.І що якось йдучи додому від хіпі - розумію, на одній нозі маю зразу два старі капці, а друга боса, і тому не можу йти швидко.І на площі трапила очима на велетня в барвистому, що тримав на повідку стару кобіту в темному. Але то сприймалось так нормально...
І що прошу в якоїсь дівчинки з минулого номер телефону Верхнього, а нестримний заважає.
І думками - мандрую вулицями Львова.От думаю - чи замовляти помешкання де звично, а чи не дадуть заселитись після минулого візиту?..От думаю - обирати вже звичну Замкову, а чи щось новеньке, де ще не була?А зрештою- яка різниця?Важливо відчувати його запах!

Якось не дуже налазить на голову, але сказав - люблю.
Хоч і люблять не за щось, а просто люблять, але коли М.написав, що понад усе любить в мені інтелектуальні якості, це шкрябнуло.
І як випитував про неспокій на душі.От хотілось повірити в той самообман, що таки ж не байдуже то всьо йому, що важливо, що потрібно, що суттєва. Що відіграю в його житті якусь роль. Можливо, через сприйняття психосубкультури?
І як слухав музику, котрою ділилась...
Вочевидь, таки бачить цілісно, не ділячи на грані.
От як тепер заснути?Як не уявляти його дотики, голос, його запах?
Адже зразу зберегла в пам'яті - запах.І погляд - той особливий.Вже потім стало зрозуміло - робота така...
Мої думки - коло його тіла.

Ото розговорилась з мамою про житло в селі - і вона почула, хоча каже, що треба аби була дорога.Або машина.Але ніхто з нас не за кермом.Вихід вбачаю в одруженні за тим, хто за кермом)
От чесно - писала багато чого, а воно видалилось.
А писалось про моновекторність М.Е., про брак самоповаги, про небажання визнавати свої сильні сторони.
І страх - почав гризти страх, що приїду в місто, куди веде серце, а він ... не приїде.І лишиться лише пуста квартира, алкоголь і хтось випадковий зовсім.
Як же тоді, а?
І його не проймеш - адже М.завжди правий.Вже так заведено, і нічого не змінити.
Але страх треба розгризати, як горішок. Врешті - скільки чекати?Адже тобі так треба подаровані ним крила...Лети!!!

http://vlasti.net/news/103069 , http://pikabu.ru/story/vospitanie_detey_v_sovetskom_plakate_4553025 , http://girl911.ru/azbuka-sexa/chtivo_19.02.2016_19644_seks-v-sssr.html ,http://www.kp.ru/daily/26298/3176044/, https://www.pinterest.com/zavitoknn/%D1%80%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D0%B8%D0%BD-%D0%B0%D0%BF-%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B8/,http://vlasti.net/news/103069.
Хай ото побуде.
Візуально цікаво.
Плакатне мистецтво і пін-ап в радянській інтерпретації.
Взагалі пін-ап - набагато пікантніший за звичайну еротику.
А пін-апні моделі смачніші) Одна лише Бріджит Бардо чого вартує...
Отакий грайливий настрій.
І я сама -погодьтесь - теж трошки пін-апна дівчинка))

Жар в лівій скроні.Реально - пече.Як то пояснити?..
Важкий день.Не люблю слабких.І показух не люблю.І себе бачити в мережі теж.
"Мой новый город - забери меня к себе"
Літо,заходь.Потрошку витравлюй робочі будні, викидай напряги і дай спокій душі.
Відпускай з пилу міста, відчиняй чари лісів, магію рік, дивовижу озер і чудеса полів.
І юезмежжя неба, де крок - в казку.
І дай впасти в чиїсь руки - важливі і щирі, і подивитись в лісову звабу очей, де заблукала надія.
Як же хочеться злетіти!!!
Сенсей мовчить.
М.Е.лікується.Але - певно - то вже початок кінця.Хоча згадую той бадьорий голос, і ... А ще - три роки тому, коли все починалось.Одначе - як є.
Хочу до Львова.Знов шукаю там затишну квартиру.

Помічали, що захмарене небо - нижче до людей?
Так само і в людей. Ми шукаємо когось, аби дати частинку свого болю.А коли ейфорія - злітаємо.
Щастя - воно таке...
Питання - чому сьогодні заклинило, коли торкаються аж так,хай на людях.Реально - заклинило.А можна ж було розказувати якісь цікаві речі, а не перейти чисто на робоче.
Прикинувшись, що прокидаєшся - насправді ще далі падаєш у сни.
Двері замикаєш.Вперто доламуєш те, що ще є. Якась тяга до деструктивного.
А коли подумаєш про себе, а? Коли плюнеш на все - і махнеш туди, де тобі по-справжньому добре і тепло?Коли відчиниш двері в власне літо?Чи в власне тіло - бо поки воно кричить.
От тільки не хочеш чути, замінивши то на імітації щастя...

Прикинувшись, що прокинулась - насправді підглядати далі снів картинки.І поселяються думки про пасторалі, про небо, чисте повітря. спокій, розбиті, дороги, кульгавий інтернет і брак їжі.А ще відсутність нормального санвузла і води.
Ото і віддаленість вид цивілізації.
Небо стає блихчим, коли там хмари.Чисте - високо.Так і люди - вони зближаються у тривогах і возносяться у щасті.
А ще був смачний тортик і відмова від алкоголю.І ще чимало всього.
І треба буде знову з власної кишені платити гроші.
Літо промине повз.Хіба буде епізодично Львів.І ще щось.Не хочу загадувати
.І сенсея не буде.Не треба будувати ілюзій...Це гра.На виживання.І обоє - програємо.
...
Прокинулась.Не поставила цей допис.

Сьогодні розповіли, що можна на Вінниччині купити в селі садибу за 5 тис.грн.Отак би хотілось втекти - в далеке село, де тиша і спокій, де за вікном не несе пліснявою і заводами, де небо - вище, але люди - ближче до неба.
Закритись би там - і фрілансити, закуповуючи все необхідне через мережу, готуючи їсти, і кохаючи когось надзвичайного - надзвичайно.
Тиші, прошу тиші, менше хаосу і когось надзвичайного.І його емоцій.
А поки - Львів.Як же хочеться, аби він врятував мою душу...Дав трошки тепла.І захистив.Хоча би на певен час - дав впевненість, що все буде добре.
Сенсей образився.Інтернет зробив по-своємУ, а хотілось тоді побути поряд - хай моніторно.Сьогодні весь день мовчав.
Робота поглинає.

І тут тебе обрадували, що частини відпустки не буде - тому що не буде.Тому що треба було думати раніше - а тепер думатимеш про роботу.І це не так суттєво, що там взагалі-то свята, що там щось ще - працюй, поки не викинули, поки не впала.
А не важливо - хочеш, не хочеш.Мусиш.
Інакше - ніхто не тримає.
Не розуміла тортів з мастикою...Там крім краси ніц нема - зате надміру солодкого.
А ще твої думки стають матеріальними.І то настільки несподівано!
Цікаво, чому саме такий вибір?А зрештою - най буде так.
Дуже хочеться зустрітися з М. І можливо зроблю то на наступному тижні - коли буде час.
Аби не скніти в очікуванні робочих моментів.
А обіцянки точно не виконають.Сенсеї - вони такі.Як вже є...

Нові потреби системи.
Розуміння - на появу особи, котру вчора ждала, доцільно думати надвечір.
Пити чи не пити - от у чому питання.А якщо і пити - то нащо?А якщо не пити - то як інакше?
І якщо так - то що робити з похміллям? А?
Ти не вмієш відпочивати, ти не вмієш відчувати, коил треба давати по гальмам.
І сонце таке брутальне...
Хочеш знову пошкоджень?Нащо?Котрий біль так витравлювати?
Зачекай - не ти.Є кому то робити.
Отруєння банальністю.
Виснаження від перевантажень.
Сни хаотичні, знову хаотичні.Але дощу і вчорашнього гостя не було там.
Та й взагалі - вчорашній гість схожий на дощ, бо як потрапив в поле - то не заховаєшся.
Поклич до Львова.
Будь ласка.
Хоч там не треба рватись на ремонт.

Дискутувати про близькоробоче глибоко за північ.І сон - то поряд,а то втікає.
Не впевнена, чи варто десь виходити, та й плечі обгоріли.І волосся світліше.
Дуже хочу плани на літо,а не ждати милостей від тих,хто кудись покличе.
Але завжди є варіант закритись і писати книжку.
Втекти кудись в село, де ніхто не знайде.
Знову почати палити.От хочеться!І не знаю, звідки то виходить.
Емоційне виснаження.Діанетики не хочеться.
І спати лячно - раптом знову насниться, чи його ймення уві сні шепотітиму.
Хочу до Львова! Випадати в ніч у прострацію і співати від радості.І ждати дива.І радіти, коли диво приходить, дивиться в очі, посміхається.
Диво то все дуже добре знає..Але чомусь вже так давно мовчить.

Легенько фльорить зі смаком чорниці, віддає ще чимось - а мав бути чорний Ризький Бальзам.Ага, алкоголь.
І не дивно ж, що то снився сенсей.
А в телефоні записаний по прізвищу - бо сенсеї вже були.І не хочу більше.А його ... хочу)
Готувала морозиво сама.Тричі заморожувалось,збивалось.
На зустрічі не маю наміру.Краще повалятись вдома.От тільки треба буде вмовити на якусь фотосет, аби поставити щось опізнавальним знаком.
М.Е.на вулиці мандрує.Лікується.І наше навчання не туди йде - він відправляє відшліфовувати навички.Попри те, що не вірю вже у зустріч...Якщо за стільки часу не трапилось.
Навіть з М.все склеювалось якось.Що буде потім -не підкажу,самій цікаво.
Відчиняти вікна, вдихати тополю.

Чому сняться сни не з тою людиною?Не можна, не можна бачити з ним снів!Не можна казати навіть комусь про то.Не можна... Страшно.Настільки реально і пронизливо - як отой дощ уві сні, коли він прийшов, коли відчинила двері, коли лишились сам-на-сам.А далі було темно - як у кіно, коли настає новий день, і лишається здогадуватись -а разом з тим все ясно.
Трійця.
Літо.
Спека.
Кажуть, активізувались вужі - і люди їх бояться.Чому?Нащо боятись неотруйних,які не атакують?
Бійтесь ворогів істинних - але з тими простіше бути підлабузницьки теплими, аби не атакували, не шкодили.
Його голос в телефоні не чепляє.Ніразу.Та й уві сні не говорив - але ми спілкувались.
Дивно.
Хочу експериментувати зі снами.

Не вмію думати не про роботу.Ще хіба Львів.І трошки страх.І сенсей.
В іншому - навіть їсти нормально перестала.Лише рафіновано дуже здорова їжа.
Досі спина відчуває отой дотик...І хоче відчути знову.І подивитись у ті небезпечні очі.Знову небезпечні...Це вже страшніше як сенсей.
М.Е.готовий знову відновити все, як було.Чи хочу?Всередині щось починає грати,як вино молоде.
Сонячний день.
Вийшла на майданчик.Стан жахливий.
Танцювала біля жердини,як біля пілону.От лише для цього треба оголене тіло.Якось вночі вискочу - в халатику.
Сни.Сни бродять.
Світлини відкривають одне, а думки кричать про інше.
Але ж не дотримає слова! І то знаєш! Але якась шпилька коле:довіряй.І він так просив - вір.Повіриш?

М.Е.розповів про свій діагноз.Перспектива невесела.Психосоматика.Те, що радила давно, порадили інші.Витягнуло.Житиме.
Обмеження,але без перегибів.
Житиме.Попри страшний діагноз.Чи не страшний?Він реагує позитивно.Або просто витягає сальбутамол.
Дзвінки сенсея - по голові.І щось в голові пересмикнулось.І серце забилось.
А день завершився зустріччю з тим, про кого лише читала.І читала не саме втішне і позитивне.Що то було?Реакція на жучка?Колір очей би згадати, а не виходить.
І ти смієшся з одним меном, а він...
І зараз відчуваю руки на поясниці.Парадокс.То було ніжно. Дуже ніжно.І якось ... мерзотно.
Треба буде розповісти про все М.
Він зрозуміє, що тут треба робити і як реагувати.

Сидиш навпроти портрету - а з очей капає.І щось тече.Мимоволі.Відчуваєш - що щось без нього не те.Хоч і стикалась з людиною від сили раз на місяць.
Але він - в серці.
Якось викрутилась - хоч і не дуже по-людськи - від поїздки.Соромно.Ага.
А міг би бути Львів.Та нащо те місто - без нього?
Літо. Літо стукає в вікно - а отже, минула ще одна пора року без нього.Скучила.
Дуже.Ах, як хотіла би бути у замкненій ним квартирі, дивитись на зорі, що віддзеркалюються у вині, слухати джаз, який він залишив.І засинати - щасливою.І буде літо, і сонце ,і він.
Дотерпіти би, а не як минулого разу - за пару днів до польоту у пристрасть...
Сенсей.Клич, шукай, бажай, говори, але не вбивай, не грай з довірливістю!

Хочеш писати про жалобу і чорний креп, що огорнув твій населений пункт?А що то змінить?Він не воскресне, як би не кричали про любов до нього.Він живе - в серцях.
А втрата лякає.Як же лякає втрата!!!
Попереду дорога нелегка - взагалі не дуже люблю дороги.
Кольори не ті, зауважуєш?
І згорілий носик пече.
А заритись би кудись на час відпустки ,аби не думати про те, що було...І тато хоче, аби десь поїхала, підремонтувалась.Бо бачить - мене ламає.
Львів буде без нього, і ночі не буде.Скучила.Рвусь туди.А не можна.Зачекаю з тиждень-другий - і втечу.Хоч на день, аби туди.
Сенсею,виконай останню обіцянку, а забуду попередні.І про емоції забуду, і про фальш закреслю.
А перед очима все те ж обличчя...

Невже їм старчить клепки мене звільнити?Невже не розуміють?
А може - саму заносить і святе місце пустим не буває апріорі?
Треба поговорити з сенсеєм,чи не забере під своє крильце, адже їм треба такі, як я.
Сни - страшні.Кажуть - перепрацювалась, а разом з тим - настільки чіткого давно не було. Як може людин,А яка померла в юності, виглядати уві сні на свій вік?Чи так би почула краще?
Знаю, в якім домі живе Фрід. То близько.Але - не треба.
М. не чекає.І там взагалі центризм і культ його особи.Хоча любити не дозволив.
Треба їхати в Станіслав.
коли?як?чим?ще не ясно.аде нащо - влаштовує.хай буде.
треба рости, розвиватись, вчитись.
жити - коли? а любити? а бути?а для себе?
жити!!! як хочу жити!!!

Перехоплює подих.
Хто як може.Хто не знає, як рухатись в питанні коштів - не штовхайте.Не моє.Сорі.Дайте можливість не перетворюватись на механізм.Дозвольте лишитись людиною.
Втомлена.
Кава з буше.
І квіти в не самому належному місці.
І сонце заливало місто - крізь сльози.
Ти дивишся в лице тої, що втратила дитину на фронті, що віддала війні кохання,що ... І серце відшаровуєш - аби дати трошки до крил, аби серце так не боліло там.
Обіймаєш.
Тримаєш за руки.
Легшає.Посміхаєтесь.
Вже звикаєш з тим.
І дивишся в очі, і вивчаєш колір, а разом пускаєш в себе.
От тільки кому треба твій біль?Кому треба твоя пустка?
Дорогою додому читаєш вірші.Свої.Нещодавні.Незвичні.І дивуєшся, як народились такі...

Сьогодні була кава з тортиком.Нарешті депутат з пташиним прізвищем вирвав на каву.Було весело.
І на серйозному заході теж було весело - і то твоя вина, бо нема чого травити анекдоти.Аж не чекала, що настільки.І що ідентифікують, і що перешіптуються.
А фініш був не самим приємним - бо ті, кому пропонуєш допомогу, сприйняли можливість самовиразитись як спосіб ... заробити.
От і думай, що і як.
Погрози про педикюр лишились погрозами.
Сенсей втікає в сон так випадково.
І снився М.Він нарешті подзвонив цього тижня!!! Каже, знову на фронт має йти.Заплутав. І ... здивував.Чекала від нього жестів джентльмена чи хоч мужчини, але не отримала.
А вишиванка була, між іншим.
А друзі чомусь стали знайомими.

Завтра треба одягти вишиванку.Якось проти отого формалізму, бо вишиванка має бути в серці.Навіть не сама ота сорочка, задекорована кольоровими нитками,як усвідомлення себе елементом країни.
Деталі зайві.
Перечитала вчора вірші.Вголос.Комусь.Деякі - вперше навіть собі.Тонко.Нафантазувала стільки... Напосилала сигналів невідомо куди.А тепер би збулось воно, хоч трошки.І чай - в очах.І обіцянки зреалізовані.І ліс.І ... Невже ти цього справді би хотіла?Так.
І коментар - точно його.
От лише ... от лише серце чисте від потягів, від теплого і важливого.
Бачила Фріда.Нехай буде щасливим - він світиться.Вочевидь, йому там, на дні, комфортно.Сторінку перегорнуто.Дякую за натхнення.
Дуже хочу до Львова!

Кажуть,коли серце стискається - то не є добре.Останнім часом стала то відчувати все частіше.Проблеми - які не в стані вирішити - тиснуть.Проблеми частково мої, але разом з тим - не аж так надто.
Ти працюєш як скажена,рвеш життя на латки, аби заклеювати незрозуміло що, а у відповідь все ж лунає критика.У чому проблема?Чому завжди одне і те ж саме?Починається так позитивно, рвучко, щиро, на флангах і фронтах стабільно, охоплюєш більше од інших - а далі починається щось незрозуміле. Піраміди руйнуються,цегла падає на голову, до крові.
І сенсей ріже фразами.
І сни...
А хочеться лісу, і з кимось бродити там.Сенсею, ау!Поклич мене до лісу.Або не сенсей.Або не в ліс.Дайте хтось моїй душі відпочити.