Скрипка Майстра

Бути чи не бути? АТО чи не АТО? Їхати чи не їхати? А що буде потім? Мене розірве на шматки на якійсь міні? Чи розірве совість за те, яке воно насправді? Чи може остаточно дах зірветься від обстрілу, який трапиться, від загиблих. які будуть поряд? А раптом доведеться назад вести когось в труні? Не страшно?..
Чого боїшся, адже то все життя?
Чи то і не страх, а якась інтуїція, що та поїздка тебе зламає?
У разі відмови він може тебе послати.Можливо.Отут питання - що для нього суттєвіше: твоє життя чи ще щось?
Спокійно.
Не бери то в голову.
Наталка от зателефонувала, не вагітна (
Розслабся, живи. Поїдь до Львова. Хай буде як є. Говори - він почує.
М.Е. - дійшло до механіки. Боляче.Певно, відчув(

Експериментально ремонтуємось.
Сьогодні дзвінок від М. - ти їдеш на фронт.Не він - я. На Маруполь.Ага, атм тепер гаряче.Ота обіцянка, давня.Він її виконав.І на тонкий натяк - вже не треба, був виплюск - ну як же ж, як ж все ж домовився!Типу - не підставляй мене.
мандри гарним старим містом,зазирати в магазинчики.
Мандри - з мамою! Коли стосунки в сім'ї теплі і правильні - це справжнє щастя!!!
А в холодильнику ще лежить тортик, якого треба погризти.
І на прогулянку дрементути є бажання, але не дуже надовго, бо і робиться зимно і темно.
Чесно? От нема настрою до М.Е. ! Не знаю, але нема.
Чимось зачепив, чимось розірвав, там де треба було дати лише надриву.
А ще хочу до Львова.
М. на весіллі...

Трошки болить.Вперше відвідала одну з нових шахт, де ще не була раніше.
Лякала людей отрутою з торбинки.
Читаю про отруту.
Незабаром до людини в білому халаті.
Тематичний воїн вирушив в теплу сторону світу.І його чекатиму не я... Завдяки ньому вернула віру в людей і почала їм приносити реальну користь. Мішн комплітед.
Тортика може би купити?.. Чи вже в понеділок? Ні, таки візьму - набір різних.Бо День Ангела!
Вчора якось так невимушено все було з М.Е.Аж неочікувано.Оці напади неспрогнозовані, інколи брутальні, інколи взагалі не дуже зрозумілі... Напади диктатури.Обіцянки - яких не тримався(
А думками - знов у місті Лева, але так картаю себе за слабовольність, поки не згадаю - живемо лиш раз.

Життя не таке вже й солодке, граніт науки не такий вже й пружний. А зубний біль - це таки кара ще та... Ниє вже половину дня.Завтра на зустріч з лікарем,який спробує рятувати.Лікар позитивний і справжній.Аби не треба було щось радикальне робити.
Отой стан, коли плюнула на всі норми і повагу - і сама написала М., що хочу бачити.Відреагує?
Яким чином?Віддзвонився?Попросив набрати?Сказав, що готовий чекати - і що у нього все добре?Де логіка?Чому стільки часу мовчати?
Зрештою. мовчати - то норма.Сенсей теж замовк.А що є має сказати?Ролі всі відіграні, карти кинуті, жереби теж, і рубікони позадуПочинається життя.Вибори.
І майже люблю - відгоріло.
Не вірте політикам, не будуйте з ними стосунків...

Що з чим корелює в цьому світі - окрім природньої фізики, що закладена природою?
Відчинені вікна, світло, вентиляція.
Читаю про хрущівки.
Думаю, куди подіти 2 млн. Нє, не моїх,аале треба подумати, як їх освоїти. От лише Апельсин гне свої лінії.А я не лобіст - ібо все буде і так.
Театр... А чого заздрити - прийшла, попросила, почала.
Треба набрати отому мену, що займається йогою, і домовитись про зустріч на завтра.
Щось настрій не вельми робочий, а разом з тим таки дещо встиглось.
М.Е. трошки - зізнаюсь чесно!!! - налякав з новим етапом. До такого аж тиску не вельми звикла, пристосовуюсь. Важко.Поки важко.
М.був онлайн ,але не можу себе змусити прочитати, чи написав щось.Дивно, але якось так((

Затамувавши подих... Пишемо нові сторінки.Кровить серце.Не зрозуміла його пориву, його впертості. Того, як проігнорив усе, як не запитав навіть - як ти, як не зробив жодних пауз - а одразу в кар'єр. як балансувала на грані - крапки.За невеликий період з його сторони лунало кілька разів заклик розриву - останнє слово лишалось за мною, але сковував страх.М.Е. віртуозно і як завжди тонко - торкався струн.Боліло - і болить.
Відштовхувати - а притягувалась з більшою силою.
М.Е. Навіщо ці ігри, шифри і маніпуляції, навіщо цей страх?
І чому не можу розраховувати на підтримку й розуміння. чим - як в давнину оливою - омивала Вашу душу.

Треба буде нарешті щось випити у товаристві хіпі.Давно кличе ...

А вчора зустрілась з цікавезною людиною! Бинаймні він намагався зробити такий вигляд)Було нетривіально.Давно не цілували руки ТАК і не дивились ТАК у очі.
Жити в перманентному стресі дуже шкідливо. Однак коли живеш не в ньому, то вже якось не то.І це шкідливо ще більше.
Сенсея відповіді ждати?
М.Е. вчора не трапився - через глюк в мережі не змогла до нього достукатись.Тепер, ймовірно, все буде добре.
Ще би налаштувати звук на системі.
Готуватись до наради... Накидати план.
Жую свіжі яблучка, новий врожай.Трошки шкрябає малояблучний смак,але як вже є.
Робочі нюанси - виконуєш миттєво практично, жодних зауважень, жодних скарг, аж дивно.
Йога чи не йога?
Все ж хочу до Львова. А М. - мовчить...

Те відчуття,коли знову падаєш в ті ж самі руки,коли знову уроки, коли перші кроки, коли таке ж звернення, коли так само - як тоді, спочатку - відчуваєш тепло, і щось там прохолодою манить крилате за спиною.
А разом з тим - гріє.
М.Е.знову завів у таємну і манливу країну своїх містерійних знань.І в сім - дивовижне щастя.Не втратити, не проспати, не розгубити ці перлинки!
Відчувати тонкий резонанс,грати на струнах...
А життя за вікном тече паралельно тому струмку - ноги можна намочити, не боячись зимної води.
Придумала! Єлі подарую кошичок зі скляночками.І не тільки їй.Бо то таки треба.
А з сертифікатами буде видно.
М.мовчить.І то вже проймає аж до глибини, до сліз,породжує страх втрати.Болить.

Пережито понеділок - у дзвінках, у скаргах, у негараздах з мережею.Так і досі триває історія з загиблим воїном.
А ще зустрілась з отим, що має Тематичне минуле.Схуд,висох, навіть постарів.Що ж з ним?Ну от, тепер переживаю.А ота вроджена тактовність,виваженість - завмираюча.
Так і хочеться зловити його за руку.А не можна.Навіть торкнутись - страшно.
М.мовчить.Вже звикла.
Настрій був сонний, що розбився об робочі потреби. реалії, корективи.Як завжди - нестабільно, суєтно.
Душа чекає якогось дива, позитиву, світла, свята, добра... Тут же навіть на день народження не вибралось.
Виявляється, можна поставити віртуально свічку на віртуальну могилу загиблого на Сході. Реального загиблого, на жаль...

А що, були вихідні?Єдина ознака - брак дзвінків.
Знову закрадається думка, що підсиджують.А може просто дали можливість працювати з людьми.Ну і ще віртуальна реальність.
Криза жанру?
Хочеться не спати вночі, а сісти за вірші.І писати,писати, писати.Як тоді, коли вирвало.А як ще назвати, коли так плющило від сенсея?
Практично місяць від нього ані слова.Ага, ти вже М.перша не писала)))) Ну, це не той випадок.
Це аж ніяк не той рівень стосунків.
Головний біль.М.Е. теж від нього страждає.
Хочеш подивитись фільм?Вчора було - про французів: двоє тат і дві доньки відпочивали біля моря, в результаті почалась амур."Цей незручний момент".Що цікаво - рімейк, варто буде глянути оригінал 1977 року.Запиши.

М. не лишив листа.Зайшов і вийшов.Навіщо робити боляче, принижувати і жувати?
Адже ніц не ображає більше як ігнор.І нема оправдання - нема часу.Просто написати - з тобою, тримайся,все добре, живий. Хіба це так багато?А тим часом падає на фініш вересень.
Новий мем - 93%. Цікаво, скільки 93 бригада дала за піар? А ще хочу футболку за таким принтом. Нарешті щось для мене.
М.Е. сьогодні вділив трошки часу. Він називає своєю. І знає - його.
А ще знову розплакалась.Коли він запитав, чи буде М.задоволений результатом.
Вдар свій мізинець на нозі - написала знову першою.Засікай, коли буде відповідь.Задумайся - нащо йому депресивна розумашка?Не боїшся, що може проміняти на позитивну ляльку без голови?

Не можу зараз зрозуміти, що колись то була за фішка зависати годинами в соцмережах.Тепер люди не особливо вміють спілкуватись і ведуться на картинки.
Біль.
2 роки тому,коли були дискомфорти на лиці, потім там же виявили оту пухлину.Як тепер з тим всім жити?
Снилось, що мене заганяли їти вчитись на права, щоб бути як всі.А я займалась чимось іншим - мистецтвом,зависала з бородатими дядьками на кафедрах, мала ледь не вільне відвідування.І на зауваження - ти коли підеш на права?Нахабно заявила - будете тиснути, перейду в іншу школу.І знову пішла роздивлятись зі ... священиком старовинні писанки.
Вочевидь,коли всі вчитись як жити як вчилась як вчитись.
А М.Е.має програму лікування!Все буде добре!

Ранок суботи це завжди крики.Коли нарешті почнуть хоч трошки поважати моє право на сон у вихідний день?Скільки можна?.. Але бабусі не скажеш нічого - вона мене просто не чує, не сприймає і не бачить.Мене. Решту - так. Мабуть, їй так краще.
Мандри на пошуки грибів.Гриби були знайдено.Ура!Ото коли тобі щось видається - подивись уважніше, і біля тої плямии ти знайдеш те, що треба.Вір інтуїції.Не бійся її.
М. увімкнув ігнор цілковито.
М.Е. їде на обстеження.Сподіваюсь, у нього все добре...
Сьогодні день народження в Альони.Дзвінок був. А завіса - впала.Знову.Коли втрачаєш контроль... Щось таке ж було з ювеліркою.До першого спільного розпиття спиртного.Відпало,відмерло.Все.От і відворот - редвайн.

Не люблю, коли вдома гості,які виражаються нецензурно.Не люблю маргінальних особистостей.Органічно.
І показушності теж.
І так би хотілось не займатись показушністю...
Відчуваю,що батько змінюється.І з цим треба щось робити, от лише на таке не маю впливу жодного.Попри те, що усвідомлює те, що мене багато хто чує і сприймає всерйоз, насправді і досі шпетить за дрібниці.
Коли приходиш додому втомлений, хочеш їсти - в тебе на кухні окупація.І на то не вплинеш, і тоді доводиться кричати.
із М.Е. починаємо повертатись до азів,там дуже комфортно.Неочікувано - але так затишно...Саме цей розклад спілкування - єдиноправильний.Інакше він не вміє.І я з ним - теж.
М.знову зник.Не шукатиму, не кликатиму...

Виснаження.Вже видно стороннім. Це не осінь.Це сили, які витікають.
Було непросто.Морально важко - дивитись в очі мамам, дружинам, котрі втратили важливих на фронтах.От важко! чому мене так гризе совість?Разом з тим - вони хочуть мене бачити.Особливо Альона.Її зелені вії...Посріблена скроня...Вперше говориш їм - вголос - віршами. І комусь стискається серце.А ти не знаходиш собі місця - і переживаєш, тебе ламає, вибухаєш,кричиш в душі.
Потім - спонтанно - дізнаєшся, що знову людина, яка тобі завдала болю, страждає.Ще одна.Відьма... ти - відьма.
Чому мовчить М.? Адже знає - чекаю його.Хоча би бодай знак від нього...
І потоки, зливи негативу.А хіба до тебе приходили з радістю?..Твій шлях.Торуй.

Ната повернулась.Каже - з-закордону.Кажуть - не лише звідтам.Переживали одиниці - де ж вона.Не вистачало отої імпульсивності, вибуховості - вона врівноважувала апатичний спокій свого керівника.Але вже не повернеться сюди - своє життя, свої цінності, віра і бажання мати своїх дітей.
Чи хочу мати дітей?Не точно знаю,що з ними робити.І з ким їх мати.Бо то має бути стіна,спина і сила.А як інакше?Виховати - зможу.А от хто буде поряд?
Не проси нічого у сильних світу сього.Самі прийдуть і самі все дадуть.Адже десь так і виходить.
Згадай, що мольфар говорив про війну.
... листаю давнє листування з М.Е.Руки тремтять,очі сльозяться.Не вистачає емоцій - чистих, сильних,справжніх.Красиво все починалось.

Увімкни те, що сидить в тобі - глибоко,приспано,заховано,замолено і придавлено заборонами, правилами.
Чи не то і є камінь, котрий тягне тебе на дно?Котрий не дає дихати на повні груди?Котрий сковує - і не дає злітати?
А що - коли твоя магія то і є твої крила?
Чого боїшся? Адже не вмієш інакше?Вчишся жити без.А як - досі не дуже розумієш.
Осінь... Ворожи на опавшому листі,відсилай в захмарне свої безнадії,най дощем спадають на тебе блага.
Начаруй...
Мольфар не зможе витягнути це з тебе.М. якось казав - відьмачить.Дай же собі шанс стати парою йому.А чи ... а чи треба ти йому,скажи собі сама?
Заворожи своє завтра.Бо ж зможеш.
І вірш,який вважала втраченим - оселився в думках.Треба буде записати.

Не хочу заходити в соцмережі, бо то винятково робоче.Останнім часом - тільки робоче.Закручуєшся в неї, а що лишається?І в голові тільки чужа кар'єра.Ти жити хочеш?Отак, для себе?
Адже може статись і так,що просто скаже - все, не треба, розходьтесь. Адже?
Не думай про то.обі сняться не самі правильні речі.
У Львові шумить книгофорум, де ти не була ніразу,а так марила трапити на М.Е.І мріялось - зустріти його саме там,коли матиме презентацію книги.Однак - марення, лише марення.
А чиїсь мрії сьогодні стали дійсністю.
Не забивай голову дурничками.Живи.Вчись інформаційній війні.Маєш же час - без цигарок,алкоголю,Львова.
Якось поїдь у Є - купи хороших книжечок.Не вмирай.Життя мусить тривати.Мусить.

Певно, ото така осінь - дає на голову, на настрій, на пам'ять, на очі, на думки.Свіжовимита голова прохолодна від олії м'яти - а легше не стало.Плутаність.
Завтра знову до станка - вершити добрі справи.І до товариша капітана на день народження. Приємно)
В іншому якось подушено і задушено.І дзвінки невідомо чого робочі невідомо від кого у вихідні.Компоголос каже, що його звати "наталія" і хоче запропонувати якусь там біду від банку - на номер, що не прикріплений до жодної картки.
Читаю сайт про життєві фейли - не завжди вірю в то. І правильно, бо коментатори знаходять нестиковки.Тролі такі тролі...
Хочу вирішувати проблеми, а не імітувати це.
Чесно - вже втомилась рвати душу на латки комусь.

Знову сни такого типу, що не хотілось прокидатись.
Вчора М.Е. так і не постукав, а чекала (
А от М. нагадав - маяк - виходь в мережу.Нащо?Аби зрозуміти - що дуже завантажена,і піти спати?Хоча певно не спати все ж.Ні, не кликав.
Важко ото літати з ним через пограничні стани - від небес до ядра землі.От тільки не знаю,чим то завершиться може.Певно - спробувати дати йому в руки ніж, а там хай вирішує,що робити.
Якось осінньо всередині.І дощ на вулиці.І властьімущій забив на обіцянки - навіть такий, локальний.
Чого же ти ждеш?Що трапиться диво, на голову впаде принц, спітнкешся об діамант, знайдеш на стежці, де ніхто не ходив давно,чарівну паличку?
Так і не навчилась - для себе - нормально жити.

Вичитала на форумі, що одна дама шукала психіатра і психолога, заточених під ПССК.От подумати - чи справді бувають Тематичні експерти?Щось типу пітерської Анни, ка реанімовує Темою військових?Цікаво, чи бійців актуального часу - ясне діло, не запійних, а кредитоздатних - бере? Певно - так. Все більше її не читаю.
Розминулись - в часі і просторі.
А я чекаю його,як імпульсивний, але вірний пес.
І якось не хочу світити в інші вікна - бо нащо?І так перегорають клеми.
Подивись правді в очі - не пристібай себе до крісел літака, що починає падати.
Але вистрибнути не вистачить сміливості - падай.Розбивайся.Твоє тіло назавжди поглине темрява.Певно, то і є голод.Класичний голод.Наркоманка ендорфінна...

Щось заносить не зовсім в ту сторону.Бажання недіяльності.Це як принцип невмешательства - невтручання, певно?
Читаю переписку трирічної давності.
Не стрималась - написала М.Тепер картаю себе за то.Лишилось тільки ще стукнути в ПП сенсею - і впасти цілковито.
Як він назвав мене?Щось там з хайнлайнського.Тато це читає.Сама чомусь далека від теми космосу - певно бо знак земний)
Незвичний колір лаку для нігтів - але треба експериментувати.
Зате весь день робила добрі справи - роздавала людям щось хороше.
Постановила виходити на три кілометри раніше і йти пішки - коли нема дощу.Природою подихати, ноги розминати.
Навушники варто таки купити - аби втекти хоч трошки від негативів, купаючись у звуках.

Субота вже пахла конкретною осінню.
У новозведеному магазинчику не було ніц смачного - треба глянути по сайту, що там ще буває.
Вантаж видався не таким вже й страшним. А ще треба порою вимикати командний голос.
Люди сприймають за начальство.Цікаво,як бачить Альона?..І чому її думка стає такою важливою?Може - бо хотіла би трошки бути на неї схожа?Чи тому, що смак її шкіри довго тримався на губах?..Вимикай отой мамин інстинкт і потребу опікувати всіх.
Мольфар казав - домінанта.Певно, так воно і є.От тільки - чому відчуваю потребу у тому, що може дати М.?
І взагалі- М.завантажений.Ні, не зник з горизонту (ага,самообман, знову...) - просто багато роботи у місті моїх снів.
А сенсей ... бульбафест.

Нарешті почались місячні і перестало дуже аж так бити по голові.
Люди вражають своює туманністю андромед, хоча у кожного свій рівень,свої бажання, потреби, нюанси - але захистити себе має кожен.
Натомість виходить - ми шукаємо оправдання,чому складаємо зброю.Чому не діємо.Виходить - простіше здатись?
На стіні нова картина вирослп,мариністика.Ще такої не було.Тільки в металі.Але де ж вона?..
Скрипуча тиша.
Кажуть, не відстоюю, не підтримую, не прошу.
Так і є - не прошу.
А сенс?..
О, треба складніший пароль поставити.
І на життя - теж поставити пароль.
І на Львів.
І на думки.
І на себе саму - теж треба пароль.
І забути його - як страшний сон та піти на Вічний Схід, аби тихо торкнутись рук М.Е.

В голові постійно звучить щось деструктивне, бо з хорошим не приходять, а порою- аби втоптати в болото, втопити, лише за те, де ти працюєш - нівелюючи, хто ж ти є.
Сенсей вже понад тиждень мовчить і навряд чи справа в тому, що заглибився у роботу.Досі ображена на нього.
Коли тим, кому було зле, відчувають полегшення - ти перестаєш бути потрібною, бо нащо ділитись щастям і позитивом?
Зате не треба здаватись і припиняти дарувати добро людям.Не треба.Адже хтось повинен то робити.
Кажуть - створена допомагати людям. Видно, так і є.
А сама гублюсь.
Читаю стару переписку з М.Е. і ... ну от, знову плачу.Даремно відкрилась, даремно визнала наявність М.А може і ні.Журавель чи синиця - хто з них ким є?