Скрипка Майстра

Коли ти їдеш в маршрутці і в голові народився вірш - то знайди нахабство і руки записати його чи в телефон,чи на диктофон, чи в блокнот, а то зараз ходиш, думаєш, згадуєш - лейтмотив є, а от логічну канву зась. Тим більше там був такий гарний логічний фініш!
Так завжди ...
Настрій погаслий - через домашні розклади. Через таке ще ніколи не проходила. І не знаю, як виходити з положення, що робити.Може ескалація і спала, а може і ні.
Подивитись в очі пітерському другу - перед його мандрами, непроста і щира розмова. Випадковостей не буває аж ніяк - раптом перетнутись, зовсім раптом.
Впасти обличчям у болото так спонтанно можна.Подібне було в далекому 2000му - і от знову.Треба буде розказати М.

Трамп?Ам.Пам.Хочу до Львова.А може і не хочу.А може і не до Львова.От тільки щось у свідомості кричить - залежність.
А родичів деколи треба розстрілювати.От тільки ретельно і детально.І усвідомлювати, що від добра добра не шукають.
А от до М.Е.почались сильні теплі хвилі.Якось ми обоє зрозуміли,що можна втратити щось надзвичайне.То було щось дуже особливе і тонке ще в перші миті діалогу, а виросло - у тепло,ніжність,гармонію,турботу.Нехай на відстані. А часом ті,хто поряд, дають менше тепла.
Вождь вихлюпує фальш.Не треба того всього.Відчуває, що хвилююсь.Маніпулює.Бачить - працюю, стараюсь, не займаюсь лобізмом.
Вдома напружене спілкування.Чоловіки не вміють належно сприймати стрес.
Переживаю

Трам-пам-пам.
Осінь,міжсезоння,затримка місячних,напруга, перепади температур, сонячна активність.
Смак тонального крему -- її - на губах.
А ще вона сказала, що смачно пахну. І спробувала здійснити моє бажання. Обійматись з нею... Так мило.
Чорний зробили - але туди мало хто заходить.Зрештою, М.давно не пише.
Робочі проблеми.Міжлюдські взаємини. Перевірку водою, вогнем і мідними трубами пройти не кожен зможе.От і цей не зміг.Амінь.Видно добре, не ті авторитети.Витерли ноги.Болить.Важко.Вельми.
Не сумуй. У тебе є успішний онлайн-шопінг.А ще є родина - з присмаком дискримінації і зверхньості.Класика.
А ще ти посміхаєшся людям. І йдеш назустріч.От лише чомусь людям треба більше,і більше.Осень.

Не купуйте прихильність - вона має вирости,особливо коли мова про дітей.Речі не скажуть "люблю", вседозволеність бреше, слабкість породжує алюзії.
Виявляється, є аналог Анни Франк - Марія Рольникайте.Треба буде взяти до уваги.
Символічно, що у день Наталі два роки тому повернувся додому - живий - з полону - справжній воїн.Живий...Випала нагода бачити його очі, вже згодом, коли вдома побув, коли виходився.Гарні...
І капітану Демчуку в очі глянула.Надихаюсь його енергією.то важливе співіснування.Тепло.І розмови вже сходяться до життя - а не лише роботи.Відживають вони, вгамовуються нерви, але болітиме завжди, бо то не може не боліти.
Слабість.М.Е каже - магнітна буря.Переждемо.Виживемо.
Разом.

Вперше за тривалий період зазирнула в ювелірний і нічого вражаючого не зустріла - на перстнів з жабами, ні сережок з зірочками, самі каменюки блискучі, стразіки і фіанітики.
А по дорозі до лікаря натрапила на Тематичного воїна, а потім - його маму, котрі мене відвезли додому.Хто би знав - він так і не знайшов місця під цим сонцем і вирушатиме скоро у мандри за межі країни.Хвора країна.Хвора...
Але говорити з ним - вільно, справжньо. І мама його розуміє,що маю емоції - теплі і ніжні.
А субота буде напівробочою.
Зненацька вигулькнула колега з минулого.Жива!
Кличуть в сусіднє місто на фест.Поїду!
День розвідки. Привітала М. Він мене не вітає.
Жду його.
І М.Е.жду.Раптом таки прийде?Або знову тиск

Дощ. Ніч - знову дощ.
На роботі нарізають завдання, ти намагаєшся їх робити, радишся, робиш не так - кидаєш ту затію, а зранку наступного дня переробите.Вже колегіально.І перша таки думка була вірною.
Спонтанний обід.Трошки не такий як уявлялось.Хочеться чогось солодкого.Кажуть, коли всередині зимно - то саме такі речі дають радість.Ілюзію - але дають.
Мандри за соленим шоколадом. Останнім часом полюбила це слово - мандри...
М.Е.трошки хворіє.Міжсезоння.Скоро повня.І місяць висів у небі - кольору легкої ноти каркаде в класичному зеленому чаї.
Хочеш чаю?
Замовила коричну їжу.І думаю над парфумами.Нащо вони тобі?Адже М.не оцінить.Зате сама оціню)
Неправильно реагую на критику.На нараду не хочу.

Тепер я знаю, як буває восени.
А восени буває мокро,зимно, депресивно.
Нарадкова штука, де розказували всякі страшні страхи - бути безпечним, триматись пильно, зате всі зрозуміли, що коли є документ т вивіска - то хорошо,а в мене то є)
Кажуть, пістолета не дадуть.І перцевого теж.І нічого не дадуть.Ножа, може, купити?..
М.Е.хлебче каву - каже, допомагає від тиску, бо падає.
Хочу тортика і тиші.Тортик куплю в 5ницю на завершення робочого тижня і не поїду нікуди.
Купила татові гарні футболки, мамі - гарну тунічку.Все влаштувало, все підійшло і я задоволена теж) Ще було чорничне тірамісу і тепле мамине свято) І це велике щастя!
А щодо подарунків - то треба дарувати можливість покращити здоров'я.

Осінь зустрічає щедрими дощами, зимними ранками, калюженціями, потоками.
Зимно.
Думала брати теплого капелюшка, але поки обмежилась джинсовим піджаком. Чи то жакет?Кажуть, що чоловікам то піджак, а не їм - жакет.
А ще сьогодні вдруге в житті сформувала передачу на фронт.Коли сама пішла,сама купила і сама передам волонтерами. Чай, вологі серветки, бритви. Чомусь почуття вини перед отим, що назвав сепаратисткою.
Глянула дату народження Альони.Бажання сидіти поряд на підлозі, курити і пити щось не минуло.Квіти їй планую подарувати.
М.Е.далі проводить апгрейди. Результативно.Знову прокидаюсь.
В лікаря витягували спину.Ефект ОГО.
КраїнаУ новий сезон - тоскапечаль.
А мамі подарунок є)Те, що треба!

За вікном увімкнули дощ і похолодання, поки не придумала, в чому піду на роботу.
І тортик треба купит.І шампанське.І що ще?..Загляну в магазин,щось та впаде в очі.Навіть знаю, в який. Там завжди траплялось щось миленьке,якісне і за приємну суму.
Оу, скоро новий рік, пора напрягатись з подарунками. Он лежить пояс до панчіх з трусиками - блек.Кому би то спрезентувати?Там вже картина піде,перегин.А отой випадок,що минулоріч - не дуже хочу.Не це їй треба.
Робоча зустріч була закосячена мною.Соромно...Такого від себе не ждала.Взагалі (
Зараз намагаюсь відновитись,реабілітуватись як особа жіночої статі.І знову будуть нетипові ранки.Дякую за початок навчального процесу.
Разом - в осінь.Знову разом)

Отак дивно, коли бачиш людину, котру давно хочеш бачити, а не наважишся підійти, подивитись в очі і заговорити - і все складається в кивок, в ковзкий дотик очима, потім ще, і намагання не потряпляти ближче, як на три метри. Усвідомлення - дві різні субмарини.Цілком.Які перспективи?Які ілюзії?)Які зустрічі?Паралельні реальності.А які були мрії красиві...
М.Е. - знову разом.Суттєво ближче.Особливо зараз.Коли ми - і він, і я - знову повернулись додому. Знову повітря пахне так само.
І все невпорядковано - а заразом складено ідеально.
Все як тоді,коли ставились перші кроки,коли малювались перші картини в уяві.
І все - не просто так.І М. має бути вдячним за те, що отримує мене - такою.
Сяю!Щаслива.

Коли прокидаєшся серед ночі - і він теж вже спить.І в усьому цьому є такий коктейль з емоцій! Вибухаєш від симбіозу і мариш побачити наживо. Саме мариш - бо вірити вже стало звичкою.
Він не зачиняє за собою двері - ти завжди можеш увійти і торкнутись.Це - право твоє.
Щаслива?
А ще чекає невеличка робоча поїздка.Справишся...
Аби небо не бунтувалось дощем.
Читаю новини і ... чому свого часу не пішла в семінарію?Адже були такі ідеї.Страх.
Разом з тим - інакше би не було нічого з того бурхливого потоку.
Між іншим, неоднозначне враження від того, що натрапила в ФБ на Філософа.А ніц не смикнулось.Взагалі.І вона - чорнява)
Падають куліси.Спектакль завершився.Пора жити.
Дякую за ніч,М.Е.Дико щаслива!

Медовий масаж.Пошуки кайфу серед болю.І знаходиш його.
Мандри - легкі, треба буде почати порою виходити на повороті, аби лишні кілометри пройти до дому.І ловити спалахи осені.
Не падай в депрес, не треба.Це все через оту автівку?Адже то був справді плювок - і в наші спини.
Тримаючи в руках Оззове творіння, струменить якесь тепло - і впевненість розправляє плечі, і стукає в серце, і відчуваєш - особлива.Більше - обрана.Відзначена.
Ніч знову з М.Е.
Легко в сльозах.
Дихається - як тоді, коли все починалось, коли були перші дні, перші кроки, коли серця лише запалювались.Він тоді так допоміг пережити перші дні війни. Інакше би вже лежала в землі - там.
Дякую за те, що продовжуємо ці дивні мандри.

Осінь.А вірші будуть?
Осінь.Так хочу мандрувати красивим містом, торкатись його стін, аби потім зустріти важливі очі, вдихнути важливий запах, впасти в важливі руки, котрі притиснуть до важливих грудей і - можливо - відчую смак важливих вуст.
Осінь.Початок нового сезону.Діти в школу, а ті що більші діти - в крісла.Ага, діти.Бо граються.
І заграли все - і нас, і економіку, і країну.
Осінь.Можна мріяти, що почне закінчуватись війна, а разом з тим - загострення ж буде.Дивно,що так спокійно пройшла незалежність.
Осінній перший вихідний.І до лікаря, відчувати мед в шкірі.А це означає пити більше води, більше рухатись,більше спати.
п.с. Озз - віртуоз)Це справжнє диво чорно-червоне. М.сподобається;)

Осінь розпочалась з теплого дзвінка.Несподіваного,нежданного, а такого простого і людського, і говорили - немов нічого не сталось, немов не було довгої тиші, немов це лише вчора ми відчували дихання один одного, немов лише вчора дивились в очі, немов лише вчора був Львів, і було щастя, і було все, і був вечір, і була гармонія...
Забрала Оззове творіння.
Щаслиииива)
Поки не розпаковувала, розпакую вже ввечері, вдома.
А ще вдома сьогодні мають бути гості. Як би ото з ними розминутись?
Сенсей мовчить.Дуже мовчить.
А хтось купив автівку і шифрується.
Хочу до Львова. А ще він сказав, що хоче дещо прикупити - спільно.Видно, ми таки доросли до нового етапу.Він найкращий.А я хвора на нього дівчинка

Чому він знову сниться? Мужчина з вкрапленнями у райдужці? З очима, в котрі падаєш і ... плаваєш? З очима, котрі такі невимовні, а заразом такі ...
От що робити?Якщо покласти руку на серце, то він мені дійсно дуже подобається - як людина, як друг, як інтелектуал, але не як особа якоїсь там статі.
Уві сні ми зустрілись у Києві, де зазнала фіаско у котромусь з міністерств, де не почули, але погляд в його очі, його посмішка змінили все. Це було чисте щастя,справжнє і гарне.
Щастя таке, що аж ... чесно, аж соромно, що була такою щасливою.І досі не відчувала такого тепла, такого захисту, такого спокою,як у його руках.
Смачна, соковита і солодка ілюзія.
Не треба йому про то знати.Не скажу ніколи.

Вже нічому не дивуєшся...
Вірила, що отой милий атовець вільний?А виявляється - там все серйозно незрозуміло, і конфлікт з мамою через обраницю. Плюс - нема штампу в паспорті.Мінус - хтозна, раптом скоро з'явиться.
А спідничку в квіточки нежданно довели до ума.Акценти з синьої прозорої тканинки були дуже доречними.
Не можу зрозуміти досі отого ажіотажу навколо пісні про лід, що тане.Скільки можна?..
Свіже відео про лід і мера - це, звісно ж, шедеврально)Сподіваюсь, це надбання не піде нікуди далі.
Хочу з Альоною напитись.Курити на підлозі і читати їй вголос вірші.І її обіймати.Здається,то вже патологія.Але коли проходжу повз її будинок - так щемить.А може то просто вираз емоційності?Хай так.

День, після котрого дивуєшся, чому люди можуть спокійно ходити вулицями, чому не вимагають жалоби, чому не розбивають кафе і не трощать мерії.
Іловайськ.
Кожне місто проводжало - і зустрічало.А хтось - досі жде.І цифри ті - такі умовні.І втрати - так болять.
Треба то все оформити нормальним текстом, а не піднімається рука, не вистачає сил. Ага,здаюсь.
І вчора за секунду до ... не купила цигарок.
Болить.Пече.Рве.
А веяіфр впав на плечі кавою у хіпі з печивком і гречаним медком.І картиною - котру подарую отій, що діток рятує.Най буде.Їй потрібніше.
З ким про то говорити,коли на роботі стіни не чують, а ті, що трохи передують стінам - по емоційності ідентичні?
Написала М. - рятуй.Хочу до Львова.

Погода вже пахне осінню, коли ранок вже густий - хоч ріж ножем.А ще - тиша,кришталева,спокійна.Як то є після святкування,бо на вулицію виходять лише за потреби.
І місто розцятковане ще сміттям.
Якось знову думається про новийрік - то лише минулого року так пощастило, що та вся суєта впала в ліжко.А тепер... Хочу розірвати з самотністю.
Кажуть,треба втікати з дому, шукати власне гніздо - лише так знайду щастя.Мольфар не зміг знайти ключ, він пальцем в небо не потрапив.
Сенсей пише за потреби.
День суєтний.І святковий.Персонально.І нічого не зробиш.От тільки нащось пішла на роботу)
Непроста розмова - після неї руки хочеться вимити,давно такого не було.
Вечір гріє надія на дотик до М. - скайпом.

Вдих-видих.Сон - реалля.Він прийшов уві сні.І було так затишно, так тепло... А ще знову снились якісь помешкання, якісь проблеми, якісь явища.
Зараз присутня - мимоволі - на богослужінні в неправославному,але християнському середовищі.Неординарне відчуття, психоделічне навіть.Легенький прикайф.Як від першого жесту на сесіях.Чи хочу ще?..
Мрія не дає спокою - про ту хатинку в хащах,безлюддя,спокій, тишу- і світ, що лиш на двох.
Та усвідомлення - не трапиться.
А марення про новий рік - там, ще буде тривожити.
Викинуті цілком думки про сенсея.І про мольфара.Тотально.І листаючи записи - якось дивуєшся.І в очі дивишся на фото - теж.
День жде не самий простий, та вірю - справимось!
Тільки разом ;)

Мандри до краю озер і лісів.Реально крутезне спортивне дійство.А ще зустріла батька свого шефа - дійсність відповідає фото.
Сонце забарвило шкіру в червоний колір.
Здається, то тепловий удар.
А ще наобіймалась) Зустрілась з позитивними людбми.Дізналась про Штопора)Трошки на певних порах дивилась на світ збоченими очима - і пожаліла, що не взяла темних окулярів - погляд би приховала.
Зараз їм карамельку зі смаком дитинства - інтенсивну вишневу м'яту.
Потім мандри дивним лісом на авто. де заблудились - але вивели.Унікальна хатинка!!! М!Маю мрію - хочу з тобою десь у таке ж місце! І пити воду з криниці - саме так, саме з такої.І замкнутись в світі без інтернету, світла, телефону.Хоча б на день.

Треба було пити з ним темне пиво і не говорити про політику.
коли від людини несе перегаром - то гидко.
Зате парфуми приїхали
і Оз відправить скоро свій прекрасний витвір.
Але .. чи треба він?
М. мовчить.Тотально.Він заходить з іншим іменем в систему - і спілкується з іншими.Ні, не виникало ані бажання, ані думки зареєструватись і закрутити його.
М.Е.хворіє.Знову.Важко то сприймати, особливо коли згадуєш, як то було спочатку, і він не хворів тривалий час, вірніше - винятково рідко, десь може 2-3 рази за рік.
Втомилась від людей, хочеться спокою.Отакого,як в середу, коли дотемна читала вірші на кухні. І смак ягід.Ні, його не хочу.
Мольфар більше не прийде.Не хочу. Крапка.
Спатки.Зранку на ПЧК.

Наша крайня зустріч або влила щось інше, або влила дуже багато - і досі не знаю, як з новим набором жити.І тому мовчу.
Зранку вихідний.
Треба буде зустрітись з Самбукою.От фіаско - я думала, що так звуть його, а то Лорік)))
Зідзвонились, на17.00
А ще була розмова з капітаном Демчуком - нарешті вибрали точний час для реквієму. Дуже хочу вірити цьому розвіднику-альпіністу.Направду.
У сусіднім місті трапилось чудо.Треба буде поїхати туди.
Серпень добігає фінішу.Іловайськ.Згадайте... І повітря стихає,і шуми інші,і звуки інші,і ми - теж інші.
М.досі не появляється.М.Е.вчора скаржився на зле самопочуття -і не був зі мною.Собака на сіні...Обидвоє - і він,і я.

Державне свято.Обіймалась з хорошими людьми і говорила їм високі слова.
Снився ... несподівано - товариш капітан Демчук. Так промовляла військова складова М., вочевидь.
М. не пише.Читаю в мережі про проблеми в його структурі - і чомусь мимохіть боюсь:раптом він?Безглуздо,та?
Але нічого не можу зробити.Направду - дуже боюсь його втратити.І не знаю,як бути далі.
Частинка мене назавжди лишилась з ним.Десь,мабуть,лежить у сумці.
Погода витанцьовує.
М.Е.стає близьким - знову.Ні, не плачу.Тримаюсь.через непросто.
День переписався - мало все бути інакше,і мала бути урочиста,але хтось в останній момент переписав всі плани.Непогано - подарували майже вільний день.

Подивилась на годинник, зрозуміла, що за цукерками вже не встигну.І згадала, що казав - поправилась.
Цікаво, що ж за вікном - не було коли туди визирнути.
Гості певно перенесуться.Не думаю, що вона дуже хоче мене бачити.
Складно з певними робочими нюансами - комунікаційними. І правду каже замшеф - ми мало спілкуємось.То зле, у кожного свої нюанси.
Робота з людьми спокійна.Комунікую.Правда, не так багато, як би хотілось.Ріжуть серце думки про Схід.І про те, що хочу туди.Усвідомлюю, допоки не побачу на власні очі, так і буду в полоні стереотипів та марень.Це повинно відійти на задні плани.
Заходиш в пошту.Листаєш його паспорт.Провалюєшся очима в світлину.Млієш як морозиво, що залишили на сонці.

Засинати знову в сльозах, а потім не розуміти їх причини.
І так - по колу.
Ввечері певно все повториться.
От тільки би дочекатись.
Не впевнена, чи потрібно рухатись кудись.
А написала - перша.Здалась.Він, на диво, ждав.Нагадала знову про поїздку на Схід.Після певних слів і справ то реально треба.
Невже вартість людського життя така різна?
Вже котрий день в голові цитата - про страх втрати приналежності, котрий притягує за крила до землі.А древнього міста у снах нема.І в думках.Лише оголені нерви пульсують.І оголеність - так ніколи не роздягала душу.
А ще були дві розмови з військовими - такі різні...
Завтра до стилістки 13.00. Не забути!!!
А ввечері - в гості, до хорошої дівчинки і її мами...