Скрипка Майстра

Самій собі чого бажати?
Доброго самопочуття - собі та найближчим, найважливішим людям.Бнз того не буде ніц.Як би не складалось в особистім, в роботі - а без здоров'я воно не так.
Успіху - в праці, в коштах, в результатах, аби посіяне зерно добра зросло.
Достатку - аби був хліб і до хліба. Багато не треба - треба досить. Бо коли занадто, то теж не є хороше.
Сил - моральних. Не боятись іти вперед.І відчувати радість в дрібницях, радіти щодень, відчувати щастя, коли ти зміг комусь допомогти.
У особистім - аби все склалось.Аби трапилась СВОЯ людина. Аби ця людина була поряд, аби були діти.
Дякую життю, що посила добрих людей, вони дійсно є!Неочікувано.
Боже, дай мені МОГО чоловіка і МОЇХ дітей!

Боже, дай мені МОГО чоловіка і МОЇХ дітей!

Масовий захід, що був таким пластмасовим, штучним! Але на першій пісні розплакалась.
Фальшиві герої лишаються і сьогодні. Їх називають порою і поетами, хоча їх вірші читати неможливо.
Колись хтось казав - твою творчість теж треба, аби читала сама - бо не вловити інтонацію, не передати комусь барву, наголоси, акценти не можна так поставити,як то робиш.
Дивитись в очі похресниці діда.І не знати, що сказати. А вона в тобі бачить ... його риси.
Навіть зі сторони вже спостерігаю татові інтонації і ноти - в голосі, в жестах.Дитина своїх батьків.
М.Е.легше.Навіщо було лякати пухлиною?((
Сьогодні річниця:3роки як вперше побачила його і наважилась написати...
Боже, дай мені МОГО чоловіка і МОЇХ дітей!

Холодно.
Навіть пісня така є - "Винятково холодний травень"
Бродила цвинтарем.
Важко дивитись на могилу діда - закриту плитою.Якось так ... холодно зразу.
Ідеш - і очі натикаються на тих, кого знав.
Не віриш, що вже забрала смерть жінку, котра захворіла страшно після пологів. І донька її - вже така велика і гарна... Дарина.
Руслана.Така світла, така мила...А тепер нема.І ті, з ким перетинатись доводилось ще років 10 тому - в ході виборів.
Нема, вже в землі.
А про когось лише так - по портрету - взнаєш, як звали, скільки років...
Мітинг.Говорити так, щоб чути було лише спів птахів, аби завмирали і діти.
І плакати на могилі діда, що не має правнуків.Боже, дай мені МОГО чоловіка і МОЇХ дітей!

Для чого так лякати?Навіщо сіяти страх про хворобу?
А вночі снились жахи.Незрозумілі.І тому проспала.
Легка алюзія вікна ,яка зачинили. Спершу можливість увійти, потім - зазирати у вікно, далі - через жалюзі, потім - крізь грати.Невже повісиш ще жалюзі?І - на ключ?
Істина десь поряд - як казали в серіалі.
Так змокла!Тепер шкрябає горло.І навіть пару крапельок алкоголю не рятує.
Емоційний голод.
Потреба у тому місті.
Лише... гальмує сам світ.
Он і автобус перевернувся - хіба не знак?Так чесно - не страшно?А з іншої сторони ... Невже злякаєшся, здасишся, відступиш? Адже вперта.І настирна.І не бачиш ніц - коли бачиш те, чого хочеш.Ні, не здамся без бою!
Боже, дай мені МОГО чоловіка і МОЇХ дітей!

День спомину про страхи Війни.
А ментально - переддень Перемоги.І тато вже починає в то вірити.Важко - коли вчили все життя одному напряму, а раптом в інше.
Згадується - півжиття тому.Як хотіли видати заміж. Як перші дні в новім житлі.Як не знала - де, хто, що?
І вчилась дружити, і діти були ще малими в дворі.
І двір був заселений.І живий ще був Євдокимович - про нього варто писати книги.Запах кропиви і сьогодні - з нотами смерті.І ота гора кропиви...Якось різануло насвіжо.
М.Е.одізвався.Лікується,але мовчить.Не знаю, хто тепер йому.Та розуміння - хто мені - тримає на плаву.
Лишається не так багато до нового календаря.
А може - то все лише умовності?
Боже, дай мені МОГО чоловіка і МОЇХ дітей!

М.Е.стверджує про страшний діагноз.
А може просто уникає.
Але чомусь півдня реву і серце тріщить, і в голові вихри, і хаос, і страх, і хочеться до нього,а разом з тим не знаю, чи жде, чи треба, чи ...
Отака дилема.
Відчиняю душу - впускаю туди, а натомість витирають ноги.
Заплуталась.
Кажуть. що то нормально перед персональним святом.
А далі буде підйом.
Не знаю, коли і як.
Вірити в краще - треба.І мотивувати, що все буде добре, що варта кращого, що все в наших руках.
Мрії збуваються - адже свого часу вимріяти вдалось одного і другого М. Саме таких.от лише хепі-енд не придумала, то склалось як склалось.
Так само з хіпі.
І ще всього того вистачало.
Боже, дай мені МОГО чоловіка і МОЇХ дітей!

Передсвяткові.В кожного свій підхід до травневих днів.А відчуття світла не минуло.І розуміння,що треба буде піти до діда.Ні, не те, що треба - це розуміється само собою.Раніше були оті всякі язичницькі нюанси,але тепер більше уповаю на Бога і молюсь за душі тих,хто не тут.
Відчиняються двері у завтра.Не треба чекати нічого нового.Бо торгуватись з часом без сенсу, він просто пройде і забере за собою години, тижні, роки. Оглянутись не встигнеш - а вже пора закривати вікна - бо без крил.
Вже пізно бути молодою мамою і красивою нареченою.Зате навчилась дарувати тепло тим, хто цього потребує, і робити світ кращим.
Мабуть, треба продовжувати так і далі.
Боже, дай мені МОГО чоловіка і МОЇХ дітей!

Запрошу коліжанку на кави філіжанку, - співається у файному кліпі на Високім Замку.
І на Замок не потрапити. І на каву нема кого покликати.
Нема кому розказати про хаоси.
А може - то не хаоси?
Треба забити на те, що непокоїться душу і почати жити для громади?
А потім померти нікому не потрібною? Бо люди не звикли до теплих людей, люди не хочуть хороших.
Павло милий, теплий, але чогось не вистачає. Хоча і сама не еталон далееееко, та й він ставиться дуже тепло, однак якийсь мезальянс - інтелектуальний зокрема.
М. просто увімкнув ігнор.Вочевидь,знайшлась краща.
М.Е.хворіє.Чи теж ігнор.
На тижні заглянув хіпі з Кантаркою(чого саме так?..)Нічого не смикнулось.Взагалі.
Безнадія.Міжсезоння.Апатія.

Життя сповнене болем і розчаруваннями. І агресією.Ти робиш комусь добро - а у відповідь хамство і крик.І чому не вмію наносити удари у відповідь?
Кілька років тому на гребені хвилі популярності були виконавці, котрих сьогодні й не згадаєте.Так само і з людьми - хтось був вагомим ще недавно,а де сьогодні?І чому протяги у серцях і спогадах?
Не треба чекати вдячності.Подаровані квіти і так скоро викинуть.Кажуть - квіти для жінок символ того, що чоловік обирає її вагіну, а на знак цього приносить схематичні вагіни інших.Джамала ж співає - квіти мають очі.
Не треба чекати вдячності.Роби що належить.
Життя і так вчинить по-своєму.
Температура стрибнула вгору.І голова завертається.Не лише у мене...

Була гроза. І вельми несподівна природа - холодний дощ, а повітря сухе.
Людина з минулого ввижалась.Ще така ... моя, до всяких реінкарнацій і апгрейдів.
Споживацький інтерес. І відчуття, що хтось вже викидає в минуле.Вкотре - це відчуття. І можна було би кричати йому в телефон, та розумієш - тобі нема чого чекати, чого вимагати, диктувати умови. Сама дозволила. І лишишся - знову сама.
За весь період стосунків ти була - при ньому, виконувала певні функції, слухала, відчувала, була. А взамін?.. Миті щастя? Дороге задоволення - і якою ціною то обходилось...(
Не треба все прикидати у якихось нюансах.
Якщо сягнув межі - переступи.
Йди далі - адже ти вже не в рамках, хоч як і шкодуєш про втрату...

Снилась людина з глибокого минулого, яка більше не болить. Яка повернулась.Ще такою, як згадую, маленькою і милою, без пер і пафосу.І тихий голос. І ніжні очі.Попри те, що в житті то не можливо в принципі, бо не вернеться, не знайде і не зайде.Коли ставався розрив - випали ... штучні зуби.Тоді прийшло усвідомлення - піде.
І зуби, що ... викришились. БАби ніхто не побачив - ковтаєш.І ніхто їх не побачить - тільки ти знаєш,що там щось не так, як треба. Для інших то несуттєве, невидиме.Та й не боліло, як кришились, без крові. Проковтнула - і все, в минуле.
Певно, крапка десь постане.
От лише питання - де?
Мабуть, варто видалити якийсь з аккаунтів - так принести жертву.
І ранок настане новий...

Рольові ігри.
Все життя граємо у них, намагаючись, аби ніхто не розсекретив.Не плутаючи сцени і антуражі.Порою доводиться одночасно носити кілька масок і зазубрювати кілька амплуа,аби втриматись,аби не зірватись у прірву - чи то зневаги, чи то депресії, чи то таким чином крокувати на олімпи.
Рольові ігри.
В цих декораціях - священик, а тут - навпаки - грішник. Ше день - син, друг, товариш, шеф.
Поміняти кокарди і еполети. Перекрутити шапку - як в культовому кіно.
А от себе обдурити - сенс?
Не забувайте ,що в кімнаті зафарбували підлогу - сліди залишаться.І як не ступай. Хіба застелити килим - тоді сенс у тій роботі...
Посміхатись - щиро.
І чекати.коли сонячні промені впадуть в потрібне вікно.

Але кохання у таксофонах приречене недовго прожити.
Коли було реалля - то складніш.А так ... Три роки кнопки - то клавіатура ноута, то телефону. І чи є шанси на порятунок з кнопочного діалогу?Коли він дозволить?Адже то він - тут - дозволяє.Попри всі перші кроки.
Фактично - сама завжди їх роблю.
Чомусь.
Сама...
Завжди - сама.
Не чекаючи на дива, не вірячи в комети, не знаючи прикмет і прикладів.
А хтось десь поряд заводить дітей і родини.
Сама.
Самореалізуєшся,самовдосконалюєшся,самоусвідомлюєш,самоосвіта.
Сама.
Кажуть, що так не можна, що треба інколи давати слабинку.І не хочу падати.Чи то природньо - бути жіночною через слабкість?Тому так дивляться на білявок - не по карнаці, а фактичних?..

Весняне легке повітря кружляє серед гілок ще не дуже зелених дерев.
А в бабусі приступ.Через бажання зробити все, і самій, і зразу.Жертва вибірковості, не можна ділити дітей на своїх і дуже своїх.Не можна так само ділити онуків. Тим більше - тут завжди обертається не так, як хочеш.І коли горнеш серце, а відпихають - болить.А може то така норма, а хочеться чогось нелогічного?
Кави.У приємному товаристві.Під хорошу розмову.Без наслідків.Багато хто обіцяв - але поки тиша.
Ходити містом,яке не знаю,яке не бачила,і де нема багато людей, не сновигає стадо туристів, не задихаєшся від автівок.
Ліс.Встелений травою, де шумлять птахи.Чомусь явно бачу ліс - і сенсея. От лиш не спішить дотримати слова...

Ти здійснюєш чужі бажання,видаючи їх за свої потреби.Вперто повторюєш - любиш.І віриш у то.І він вірить - в любов твою.А ти її лелієш,торкаєшся - як пушинки, аби не впала, аби літала, аби до хмар, аби звідтам бачила його,аби кричали зорі в висоті...
Аби ікони малювались - персональні.
І не совторила кумира - бо він сам усвідомив, як стати на постаменти, не бажаючи їх, як сягнути патріаршості, як прийти - і вести за собою.
Як піти - вгору - сходами, що йдуть донизу.
І як не впасти.
І падав - адже ж падав!
Ждеш появи, ждеш дзвінка, ждеш - і не можеш стримати емоцій, але в руках тримаєшся.Але мовчиш.Не перша.Наважишся.Навіть поплач трохи, як треба.Не чекай див.Дива - лиш для наївних і безкрилих.

Куди заносить нас життя?Весна спізнюється вже на добрих півтора місяці.А настрій все той же - листопадовий.
Начальство висловлює незадоволення.
Позитив у здоровому харчуванні, а ще чай з травками і ягідками. а шоколад міг би бути смачним, бо щось фіаскове.І оте здорове харчування хочеться частіше і частіше - бо воно і смачне, і коррисне)
Робочі будні скоро повернуться і доведеться гризти,кусати, рвати,добивати і добиватись.
Сни кудись ідуть не туди.
Біль.Природний, але дискомфортний.І раптовий.
Ау, сенсею!Набери мене сам.Хочу чути голос, що не співпадає з уявленнями.Як казав давно Філософ (ага, була манія...) - про навіяну симпатію.Смішно зараз згадувати - смішно і жалюгідно.Лишились вірші...

Програмування.
Сни повторюються.
Не згадаю детально - але вже були ті міста, ті коридори.
Зараз дивуюсь - як не злякалась вийти на вулицю, втекти в його місто?Так повірила?
Чи повториться то з першою столицею?
Чи впустить ближче?
Чи відштовхує?
Вірші падають - програмування.Зорі, небо, політ у позамежжя.Мрії, що збулись.
Мрії. що треба було загадувати.Мрії - мої.
А реалля малює свої картини, малює акварелями, закриваючи масло бажання.
І треба лише зробити крок - та змити водою емоцій, випустити на волю - перед очі. І - в вир.
Весна несміливо торкається дерев, а синоптики лякають морозами.
Весна переможе.
Рано чи пізно.
І холод перестане сковувати - землю,дерева. і тебе теж перестане сковувати

Отже ,Вальпургієва ніч.
Спробую трошки похімічити.
Але тільки троооошки.
Отже. Посилаю сигнали в Всесвіт з побажаннями добра усім-усім-усім.
Миру країні. Нарешті - миру!Аби не гинули солдати, не горіли міста, не множились втрати.
Процвітання країні - і оновлення.І сил.
Краю рідному - добробуту. Рівних доріг, зелених лісів і вичерпання запасів бурштину.І людей працьовитих.
Колегам - добра.
Родині - тепла, злагоди, затишку,достатку.
Тим, про кого думаю і кого потребую - можливості бути поряд, мотивації нагадати про себе,бажання зустрічі.
Тим, хто створює ілюзії - аби впали маски.З тріском.
Батькам доброго самопочуття і терпіння,сил,достатку.
А мені - натхнення і весни,але такої взаємної весни!

Не хочу думати про те,що відшуміло, а Першотравень падає у спомини тим днем, коли були двоє, а потім - містичний вечір.
Сьогодні би такого не дозволила - камери спостереження,ФБ і так далі.
Минуло 4 роки - і знову спалах,вибух, шаленство.
І земля пішла з-під ніг,і поділ на до та після,а синій відблиск шкіри досі у очах.Шкіра ската.Шукатиму її імітацію - оригінал не по кишені.
Ну от, і як тоді - небо на двох... ти чекаєш на людній вулиці, без страху стрибаєш на сидіння, без страху летиш вперед, на зустріч чомусь новому - і не помилилась.
Небо на двох, місто на двох. І лише час - кожному свій.
Так чекаю його дзвінків!!!
І сенсей казав - як щось треба, то дзвонити, запитувати, не боятись. Варто?

Збиваються графіки, робота стукає навіть у вихідні - передчуттям, що треба буде літати.В принципі, коли тобі не треба було літати?
Молись,аби звільнилось місце роботи твоєї мрії.Або зробити те, що є, місцем мрії.
Хей-я,Вальпургієва ніч!
Готуй мітлу і роздягайся для навіжених танців у сяйві місяця.
От лише... нащо?
Чого добиватись?
Сенсею ти не треба.
Його слова пусті і ілюзорні.
М.Е.втомлюється. Для тебе.І дарма так випадково життя показує автобуси у напрямку до його міста.
І воїн тематичний стукає, лише коли має проблеми.Він скоро змінить місто.
М.давно переклав на запасну поличку,вочевидь.Його місто тебе не жде.
Закручуєш весну в собі - на потім.А на концерт мрії ... чи поїдеш?..Собі скажи!

Місто залізничників та неприємного запаху показало перше і сховало друге - не скрізь.
Ще там десь жив один зеленоокий монстрик,який втік з країни.А колись злякала його музикантом - брутально так навіть.Але надовго.А потім жаліла.А потім ще хотілось знову все вернути,гримали дверима,видалялись номери.Війна.Сьогодні не було бажання шукати номер і ловити його в місті.
А музиканту нема чого сказати.От нема.Взагалі.Не почує.Рубікон перейдено.Чекала його - довго і до останнього, але він сам зробив вибір.
Рано ще піднімати вантажі - 4 кг виявились проблемною ношею.Зараз ниє рука.
Ранок буде в ліжечку, а не в дорозі.
І потім будуть крики, і розбудять, і ще там щось, але факт лишиться фактом...

З чимось дивним згадується пора світла, коли дихалось легше. Невже був час без тривожності, без страху, без напруги?
Виснаження.
Сенсей не прийшов.
Та, що наречена... Знаю її, давно, давніше нього.Чому допускає деструктив, адже та деструктивом і є?Довести до актуального стану, загнати в такі рамки, заборонити повноцінне харчування лише тому, що так хочеться?Нелогічно.
Пігмаліон.Натяки на таке снилось.
І хотілось його.
Погода варіює від пронизливого ранку з дощем до сухого і теплого, майже літнього,вечора.
Питань багато,відповідей мінімум.
Хтось помиляється - бо не став на твій шлях.Сама - заблукала в незрозумілих площинах.
Куди рухатись далі,які двері відчиняти? І - що важливо - які зачиняти?

Ти пишеш - вибач, але завжди думатиму про тебе і молитимусь, а у відповідь - лист від нареченої.
І виявляється - все глибоке минуле.
А квартира розмінена знову і тепер то маленька кімнатка.
Деградація.
Чому він так?
Чому ти так?
Холодно.
А ще підстава, коли кидають на амбразури. Тиснеш руку людині, яка до тебе відчуває зло, і зло відчуває від тебе.
Навпроти погляд спотикається об очі, невимовно викувані вилиці.Губи, що посміхаючись - рвуть повітря на кавалки, а коли говорять - хочеться їх торкатись. Давно так не відкривалось. Весна... Весна візуальна.
Мангуст.
В руках тримаєш документи початку століття. Того ще століття.
Трепет.
Зворушення.Та невже сенсей все ж буде?От лиш нащо - не знаєш?..

Карта, карпе дієм.
Кого обманюєш?
Сенсею забоялась глянути в очі.Страшно?Чого злякалась?
А чи дивився він у твої?
І разом з тим - зрізала - коли перейшов у робочу площину.
Чого добивалась?
Чого шукала?
А зараз - неоголошена війна локальна.Переживеш.
От лише тебе стали ідентифікувати з кимось.
Все так непросто,але справишся.
Тільки не грайся в фальсифікації - це кримінал.
Будь собою - і все складеться.
І алкоголь в хорошім товаристві можна.А ти як думала?)
Адже віриш їм? А собі?
А той, хто в серці був- епілептик.І напад переніс.І заборони - стіною.Вегетаріанство.Відмова від творчості.Відмова від всього.І викинув зі списку друзів.Болить.Раптово.
А взагалі - що у тебе зараз до нього є?Скажи сама