Скрипка Майстра

Завдання присилаються після півночі.Але то має бути нормально.Справлюсь.Зможу.
М.Е.поступово вертається,хоча і хворіє.Невже він теж боїться втратити?Але тренує.Вірніше - дресура.
На Майдані знову революційні настрої.Вірю Березі.І знаю, що є люди, котрі поїхали туди за гроші.І ті люди мені погрожували.
Скрип триває.
І біль.
Попросила супроводу у Тематичного Воїна - не проти.Дав до зрозуміння - в місті не завжди.Або Польща,або дівчина?
М.написав.Хвилюється.Розповіла - що і як, і що тільки йому.І приписала - що хочу вирватись до нього.І вирвусь.Якщо не буде злий за надмірну відвертість.Чи не розчарується.
Вже скоро повернусь до звичного ритму, до робочих реалій.В навушниках.І стіною.Так треба...

А знала ж, що дівчинка кордонна не подзвонить)І не здивувалась ніразу.
Дивно - невже Володимирович займався приїздом Міхо?А інакше нащо йому всі ті номери телефонів?
Досі не зійдуть з голови шрами від неприємних розмов.Важко.
Навушники готові до роботи.Інакше не вбачаю.
А ще зайнялась блогом про прощення.
Думаю, що його візьмуть.Вірніше, сподіваюсь на то.Знов сподіваюсь.Але трапиться будьщо.
Болить
Не знаю,що сильніш болить - тіло,душа чи спогад?
А ще хочеться до Лемберга.
І почути в телефоні голос М.Е.Закрити очі - і побачити Його наживо.І зрозуміти - життя таки має якусь там справедливість.
Двері треба зачиняти - інакше вітер, коти, пил натворять свого.І серце - також закривати.Берегтись...

Деструктив, який невідомо звідки взявся. Заполонює усе, що можна, влазить в шпарки, гризе за пальці - як радіація, як якийсь полоній, як кульки ртуті.І ти не можеш нічого зробити.Ти втікаєш - в діяльність,в тишу,в сон,в ілюзію, в спогади минулого,в плани на майбутнє.Аби не зараз, не тут і тепер,не сьогодні.
Не відчиняти вікна.
Втратити квиток на потяг.
Переступити через скарби.
Та що завгодно!
Відрізати не страшно.Страшно зробити перший крок.І потім забити на фантомні болі.
Колись був період подібний.Нічого,витримала.Вони - ні.
І зараз буде так само.
За вікном десь валить чорний дим.Хтось ще користуються дровами...
Справлюся.Зможу.Не боятись.
М. поїхав на сороковини.Буду думками біля нього...

Те відчуття,коли люди, котрим допоміг - відвертаються.В принципі,коли видаляються з друзів на ФБ - показник чи так собі?Хтозна.Може - глюк?Не заморочуйся - ти і так припускала, що він недалекий.
Пояс шахіда...Такого ще ніколи не пропонували.Сподіваюсь, у нього таки говорив в першу чергу алкоголь,а вже потім серце.
Важко.
Реально важко.
Адже люди з тої категорії для мене були завжди поза чергою. Для них завжди мала час і душу.Натомість...
Але не можна здаватись - від добра добра не можна ждати,його просто треба робити,як веліли святі,як робила Мати Тереза.
У світі і так холодно.Не треба замерзати від того,що в тобі намагаються загасити вогник.Пали його.Маєш чим.Серце витримає.Зможеш.Вставай...

Просто не знаю, куди ще це викричати і кому висказати.Мені погрожували.Реально погрожували.Соромно перед самою собою за неспроможність вирішити питання, яке, в принципі, і не повинна би вирішувати...
Страшно.
Реально страшно щось робити, кудись іти...
Звикла брати на себе забагато - ото тепер мається.
І розпалена пустота, котру не заповнити нічим.
І коли людина просить вирішити проблему - ніби ж вище благо рятувати інших, однак не відчуваєш крил, ніяких.Крила розбиваються об реальність.І чийсь алкоголь.І щемить серце.
Серце ще є,якщо щемить.
А що ще може робити?
Не по собі.І страшно, страшно, страшно.
Не забивай голову.
Не переживай.
Он Самбука за тебе свічку поставив.Зміни будуть на краще)

Коли горить вогонь - не загаси.Він гріє.І настане мить - доведеться зігрітись і тобі.Хтозна.
Якось так звикла завжди віддаватись справі.Адже коли щось робиш - роби добре.Нащо дурити в першу чергу себе?
Рука красивіша,але всі в слідах та крові.Зрештою, не лише вона в слідах.
Невже колеги не сприймають мене всерйоз?
Працюю в екстремальних ексцентричних умовах.
Ну от - знову про роботу.
А коли жити?
Якось задрімали з мамою - синхронно.
Не сплю - бо почала боятись снів.
М.? Один розчинився в собі і не виходить.Інший, в принципі, теж.Але має потяг.
Скоріше би минула слизота.Хочеться у місто марень,сліз і ейфорії.
Ти собі сама.
Зараз.
Так вже вийшло...
Зможеш щось змінити - чи ждеш?І чого ждеш?;)

Ми відповідальні за тих, кого приручили.А кидаємо цю фразу скрізь - не задумуючись, доцільно чи недоцільно. Вона втрачає силу. Так само - як "Я кохаю/люблю тебе/Вас". Ми знецінюємо тим, що кидаємо ці слова навсебіч.
Рано чи пізно усвідомлення знецінення стане незворотнім.
Коли тебе лікують під гіпнозом - а інакше то не назвати - потім лишається дивний осад.Однак - бачиш результат.
Втратила апетит.Чистка організму.Не сушка.
Чого же ти ждеш?..

Листи писати сенсу нема.
Вже бувало таке - коли в періоди спадів він теж втікав.Як після виборів.
М.чекає.
Хотілось би задати питання - що взагалі хоче?Які перспективи?Чому оці пориви віддати заміж?
Тематичний Воїн розтоплює маслом - але першим не сигналить.Взагалі першим мало хто просто так пише-дзвонить.
І коли повз машиною проїздить приятель - просто сигналить, замість подзвонити.
Проблеми з рукою - перейшли в спину, трошки в ногу.Але хочу повертатись на роботу.Дуже хочу.
Вночі снилась могила невідомої жінки в моїм прізвищем - і в приміщенні. Не відчитала дати народження і смерті та імені.Раїса?Таїна?Невже - Надія?Очевидно - нагадування про те, що скоро поминальна.І коридори,коридори...

Шоколад виявився несмачним.
Не вигадала фільму на ніч, тому листала переписку з минулого,що є і зараз.
М.Е.не захотів пускати до себе.
Закрився в депресію.
Не бачить моєї.Егоїстисно.Холодно.
Демаркаційні смуги стираю ненависно.Не зможу інакше.
За вікном кричали коти - в передумала дивитись "Сонну лощину".
Відчуваю, що злегка зле.Нудить.Реакція на стрес.
Давно не писалась громадянська поезія.А тут пішло.Імпульсивно.Сама не чекала такого!
Різнотемпературні руки.Дуже страшно.Невже назавжди так вже буде?
Болить усвідомлення пустоти.
І відповідь від Білого - очікувана.
Сну нема.
Просто нема.
На тому кінці монітора - зелений вогник.
Чекатиму.Як завжди то робила.Бо збожеволію, коли не буду з ним...

Романтика сховалась так далеко...Не треба шукати її.Як захоче - сама прийде.Можливо.А може і ні.
Розбиваюсь об Його депресію.І біль душі.Моя крається.Адже нічого не можу зробити.Адже відштовхує.Невже це кінець?
Який вже раз задаю те питання - і повертаюсь знову.І знову головою в стіну нерозуміння.До болю, до нестерпного болю.До іскр з очей.І - до сліз.
Чай.
Шоколад.
Не хочеться.
Органічний білок зі злаків та водоростей.
І слова колеги - з побажанням дзеркальності.Нехай тебе люблять так,як любиш ти.
А в результаті?А що в результаті?
Тиша,пустка - і хтось в далекім Лемберзі.Хтось - гоїть кінцівку.Хтось - наливає віскі.Чи вино.
Чи дочекаюсь доторку рук?Чи знову залишаться лише вірші,які течуть?.

Холодний душ може розбудити - а може нагнати стресу.
У Валентинів день нелогічно чекати знаків уваги - коли нема від кого їх ждати.Взагалі.Романтичні казочки не в тих стосунках,у котрих перебуваю. В тому числі і в робочих.
Друзі мої, нам треба зустрічатися частіше - співав колись брехунець.
Кажуть, найвища любов - то самопожертва.А коли віддаєшся роботі - то по-різному.Хоча позаурочно не працюють ті,хто працює важко і фізично,і не сам.
Сонце заливає світлом.
Сніг не видається красивобілим - є щось кремове,чи глазур.
Вже вистачить себе жаліти.
Вночі подивилась кіно про особливе кохання - "Сара".Поляки то називають "фільм сенсацийний" - і правильно роблять.
Завершення цікаве.
Перемагає - любов!

Чому втікаєте за стіну, коли так потребую спілкування?Невже не розумвєте. що Ваша депресія може пробудити і мою?Невже не бачите крику?Невже не хочете захистити і прихистити?Як безпритульне кошеня,що задрімало на порозі,котре погладили,нагодували якось і відчуло - тут добре, тут тепло.Аж раптом - штиль.Нема настрою.
Ми відповідаємо за тих, кого приручили.
І сльози,сльози,сльози...
І так хочеться заснути,аби прокинутись кошеням -яке впустиш у будинок душі.
Хоча у віршах було протилежне.
Однак,не потрапила в резонанс настрою...
Чому ви залишаєте мене напризволяще,спаливши душу,грієте руки над багаттям, а потім - йдете.Доки знову не захочете тепла.
Глянь на мене!Не очима - так не вловити основне.

Сумбурно розпочався тиждень.
Провалилась в роботу - хай з дому, але як вже є.
Хочеться вже вирватись в офіс, хоч там і холодно.
Дивно,але Бо мене захищає.Готує армію?
Не спалось як належить.Залишеність.Відтерміновані крики.А сенс?М.Е.розставляє пріорітети.Чиїсь болі Його чіпають сильніше.А раніше говорив - нерозривна частина мене. Егоїстично,дитячо,смішно.
Між іншим,сенсей теж вважає,що я смішна.І розумна.Треба перепитати, які ще емоції викликаю.
Майже нічого не їм.Не хочеться.Спалюю ресурси?Хоча води та рідини - чимало.
Кращий захист - напад,сьогодні то показала одна колєга.А дали ж вказівку - розібратись з недоліками - вказала.
Відчуття чогось нехорошого.
Сходжу зніму стрес.Шоколад рятує;)

Як пояснити тишу, що впала між двома людьми - без причини?
У яку службу порятунку телефонувати, аби пролилось світло? Чи в енергонагляд - вони ж за світло ніби відповідають...
Уяви - настав військовий стан, не можу виїхати з твого міста.Що робитимеш?Покинеш напризволяще?Чи врятуєш?І чому то наснилось?
Це все починає нагадувати молекулярну кухню - коли бачиш одне, запах інший, на смак - третя, а в реалі... А що то в реалі - знає лише МАЙСТЕР.
Не Скрипка ж)Інфекція - від бісової скрипки.
Хочеться смачного шоколаду.
І риби.
Довга біла нитка на спинці крісла втягнула в себе.
Діло шито так?)
Чи на голову впаде білявка?
Ау,сенсею! А чому би не впасти тобі?Не буквально, правда,ні.Нагадай про себе...

Як же скучила за простим людським спілкуванням, дивитись в очі, посміхатись.
Серце виривається з грудей і хоче знову на вулиці Львова, чекати вечора, коли прийде твоє світло, коли торкнешся вустами, коли розпочнеться гра - новий спектакль у театрідля одного глядача і одного актора, для двох, де мало часу,мало повітря, де кожен жест сповнений тиші і заразом кричить.
Мовчи.
Більше ніколи не наближайся до прірви - з розбігу кидайся у вир!
Твоя душа вже не належить тобі.
Лишаються лише клаптики,на котрих він записує свої побажання і примотує скотчем, пришпилює голочками.
Уважно дивись в очі - і може ще зустрінеш відображення, що колись вирвав з середини тебе.
Якщо не загубив.
Львів чекає на тебе!

Хтось узалежнюється від зовнішності - намагається зберегти красиву картинку,катує себе в спортзалах,аби потім радувати чиїсь очі. Навіть розробляються цілі програми, як витримати тіло красивим.Наткнулась і для тих, хто любить показуватись оголеним.
Забувають в той час, що той, кому ти дійсно важливий - він не бачить тебе,він тебе відчуває.Адже не підходить з рулеткою,не переміряє параметри,не заганяє на вагу,не вичитує, який там розмір у твого одягу.
Він приймає - тебе.
Можна мати казкову красу,але тримати лише нею,і працювати лиш над нею, в той час, коли тепла всерединідуже мало - аж холодно.
Емоції потребують тепла,а не красивої картинки.Інакше то є незрілість.Незрілі плоди бувають отруйні.

Якось не заладились нічні розмови.Пишеш лист - і випадає людина, хоча їй пишеш.М.Е.сказав, що втомився, хоча навряд чи пішов спати.Чомусь так...
І дико захотілось до М.Просто бути поряд,говорити, торкатись,сміятись,дивитись в очі і чути вкотре погрози - не закохуватись.
Берегти.Когось.Тому що важливо.тому що людина ця стає киснем, без неї нікуди,ніяк.Без неї день перестає бути днем,а життя перетворюється на цикли у ореолі.
Патлатий хлопака чекає, коли явлюсь.
А М.хоче бачити заміжньою, котрій пора заводити дітей.Нащо?Нащо завершувати цим наші розмови?Ранити?Гризти за те,що і так болить?І згадую - хто і що кому.
Весна би настала.Зійшов сніг.Як же не вистачає в крові Львова!Іна тілі - Львова...

М.Е.не хворів - у нього були гості.Невже так важко написати - в мене все добре?От чому так легко може зранити - хоча обіцяв же не робити цього?Швидше за все просто награвся.Хоча йшла на всі поступки.Кому потрібна хвора руїна?Випивати хіба сили.І відмовчуватись на питання.А як все починалось,якими словами,на яких крилах прилітали божества і возносили,запалювали ще одне сонце - навіть коли дощ.Відчуття, що лишаються на нефізичнім рівні.Стерто в порох бажання лишитись собою - здалась.Йому.Тоді.У відповідь -спокійна болісна пасивність
А в снах якось так все непогано.
М.сказав- з тобою.Він знає - не піду.І зроблю для нього чимало.Не зруйнував би.Хоча хтозна,чи то - я.Чи Скрипка.І чия - скрипка...

Нарешті обізвався М.Нарешті!!!Не вибухаю від щастя, чуючи його голос - це щось інше.Це впевненість, це тепло.Це розуміння, що він є.І що йому важко...І що просить допомоги.Дивно так - сильний,впевнений у собі,амбітний,при посаді, а не боїться сказати "допоможи".Довіра.Іза це - безмежно вдячна.Тепло,яке сквозить у його словах, навіть коли заходить за грані нормального і торкається глибин.
Хочу вже весни, абизійшов сніг і стало тепло.Хочу торкнутись його щоки.І впасти на дно очей.Бути поряд.
А ще в систему внесла вже чимало даних, їх тепер понад 3000,як і добивалась.
Не можу зрозуміти, чому так важко сказати батькам про своє теплі почуття і не заплакати?От і зараз думаю про то, а очі вже мокрі.

Що з Вами,М.Е.?Як далі,як буде?Чому такий пофігізм до свого стану?
Хочеться стільки всього зробити, а потім ... для чого?Адже цільовій аудиторії не хочеться нічого,навіть зайвий крок зробити лінь.Зображення успішності,що розбивається в конвертацію дійсності,коли потрібно - де факто - щось.Усе.Де вихлоп,крім красивих картинок і слів?Де підтримка?Їдять твій мозок,крадуть ідеї,забирають сили.
І той,хто може сказати слова підтримки -сам її потребує.
Зашиватися в кімнату,замкнути двері,жити в пустоту.Вірші на стінах серця вишкрябано голкою,вмоченою в крові бога сну Гіпноса.
Все закриває вічний Ереб.Спи,емоційність.Відпусти і направ на вірний шлях, де не зриваються(як альпіністи зі скель)в анабіоз!

Сентиментальність, плаксивість, емоційність- замість того,щоб гооворити прямо.
М.Е.не прийшов в ефір.Чекала.Знову гуляла перепискою, насолоджувалась теплом слів,звнорталась в емоції,хотіла повернути час назад,аби знову на драбині йти вгору - хоч сходи і вниз.
Як заснути?
Як почати берегти себе?
Чому Тематичний Воїн не зрозумів, що очах було тепло,адресоване йому?
Телефон так мовчав,що думала - забула його.
Колеги, де ви?
Колеги, невже я вам така байдужа?
Навіть подруги ігнорять.А набрати ж не складно... І навіть спамство в фб всякими корисностями мимо.
Нащо було присідати?Тепер істерична крепотура.Рухатися боляче.
Хочеться дівчачу мелодраму і шоколадку) З кислим червоним чаєм з трояндомалиною

Створюються незрозумілі коаліції - навіть ілюзорні.Те, що пише Андрюха,не вкладається в голову.Одні двері закриваються - інші відкриваються?Апельсин думає,що вхопив Бога за бороду?Чим мотивує це Бо?
Переформатування -а без мене ніяк.Не можуть.Недаремно.
Тільки от ... чи я без них.
Скучила, звісно ж.
Писала якогось милого сенсею.Спитай хтось - нащо? Щоб розуміти - чужі люди?Щоб побачити - це вже все?Щоб не шукати більше нічого і не думати, що побачимось?
М.Е.хворіє.
М.хворіє.Не дають ознак. Ніяких.
Скучила, звісно ж.
Майор ЗСУ шукає допомоги - і завжди простягну руку підтримки.Завжди.
І двері відкриваю для нього - як маю ключі.
Гіві ліквідовано.Прийдуть наступні.
Політика - це гра.Тільки гра..

Знову питають - коли вернешся?А я хочу знати, коли сама вернусь в себе,коли повернусь на ті дороги,коли ти подзвониш і почую голос твій.Коли знатиму тебе.Кажуть - полюби себе.І світ полюбить.Поки якось криво.
Крепотура сильна.
М.Е.хворий.
М.хворий.
Самбука хворий.
За вікном заметіль...
Тематичний воїн вже не сам.Еля.Ні на що не претендувала,дива не чекала.Але так хотілось дивитись йому в очі.І чути голос - коли не тільки хоче поради,а й просто так.
Україна - мати Героїв.Оце і буде лейтмотивом.
Колись писали листи в армію.Не треба було марки, тільки ставиш в куточку УА - українська армія.А зараз і листів не пишуть - не модно. Шкода...
Хочу написати М.Е. Поштову адресу ж маю)
Спитаю дозволу...

Зранку питають - коли вернешся.Не факт, що там номер телефону той був треба,але все буває.А я знаю?Чи хочу?Дуже.Але в бойовій готовності,а не зі стогонами.
Згадується 2002рік, коли напала невідома хвороба шкіри,що вкрила все обличчя, яке пекло,вибухало,температурило.Тоді боялась на вулицю вийти і гуляла ввечері.
Сповнюючись чимось, ми самі цим і стаємо.Добро перетворює нас на добро, милосердя надихає на милосердя, а мрії окрилюють - от лише загроза відірватись від землі завжди актуальна.
Старий добрий КВН.
Коли ще жарти були смішними, а гумор - позитивним.Виходить - не вистачає добра...
Скучила за Єлею.
Чому М.не пише?(
А от М.Е.хворий.Намагається не бути різким.Як хочу його побачити наживо!

Той стан,коли читаєш старе листування,де ви робили перші кроки,де перші сльози,перший страх,перше переступання через принципи.М.Е.Важко зрозуміти,хто Він для мене зараз, а заразом усвідомлення того, що то повітря,що без Нього світ впаде на дно, бо звеш - Світ мій.Залежність наркотична,що струменить у крові,що вібрує,хвилює і бере за живе.І кожен крок на зустріч - босоніж по розпеченім асфальті.Йдеш.Бо не стане сил спинитися.
І мокрі очі...
Стала останнім часом сентиментальною.Його заслуга?Ти частина, невідлучна,вічна, попри усі невер сей невер, попри все. І зустрітись поглядами, торкнутись,відчути запах - мрія.Бути поряд -не через монітор.І знати - щастя.І боятись втратити.І любити до болю...