Скрипка Майстра

На голову налазить пісенька "АукцІону" про те, що сам собі небо, місяць, дорога, і земля жувала, і зона напружено очікує.
День Волонтера.
Збираєш кошти на лікуванння людини, яка вчила тебе бути терпимою.Важко.Смикати за ниточки.
М.Е.сьогодні вночі спав, хвилююсь за нього.Настільки мій, настільки важливий, настільки потрібний... Інколи егоїстично.І коли пише сам, що ти мені потрібна - це вибух.
Мій персональний катарсис.Мій особистий біль.
І те, що робить,як змінює, апгрейдить - дає сили рухатись вперед, до Нього.
Служіння...
Робота якось так іде паралельно з життям.
Вислуховуєш крики, скарги, болі.
А потім згадуєш, що реакції організму - то проекції психічного стану.І заспокоюєшся.
М.Е.

Лас.Сьогодні ж твій день.Той,хто злякався і втік від війни.Куди?І чи від війни?
Ти завжди від чогось втікав.
Ми інколи щось робимо таке ,немов співаємо мовою іншої країни ,яка фактично чужа.
Марина потребує допомоги.І що можна було - роблю.
Не шукаю плюсів.Треба рятувати ту, що втратила себе - у комусь.
М.мовчить.Невже таки в Маріуполі?Хвилююсь, якщо чесно.Хоч і називаю його М. - по інерції.
Але ж людина якби не вельми чужа.
Ночі з суботи на неділю - стають особливими.Імпульсивними.Радикальними.
Ніс забитий...
Сказати, що хворію - таки є.Нежить, головний біль.Привіт, грип.Але сесія, звіт і т.д.От тільки ж ніхто потім не буде лікувати тебе.Ні сесія, ні звіт.Тримайся.сама винна в цьому.
Живи!!!

треба з цим всм щось робити - бо нерви скоро порвуться або вибухнуть.
раптовий звук,незрозумілий скрип, дивне відчуття - все
привід для страху
чим пригашувати цю зістресованість?
М.Е.закутує в давні спогади.впускає - близько.Могла би питати чимало про що, але зберігаю надію, що зроблю то наживо.
Адже трапиться? Ну трапиться ж???Ну не даремно ж порою пролистую сторінки, де би знайти гніздечко на які миті.
От тільки ... як потім житимеш?Чого Пух відмовився від тебе свого часу?Пояснив же.
Падають завдання.І все треба встигнути виконати, вкластись у час.Нема вихідних.Непа й поваги.І розуміння,що ти - НЕ ЧЕЛЯДЬ.Персонал,прислуга.А не команда.
Не спіши.Мости не треба палити.Не твої вони...

Вириваєш з себе кривавими пальцями зізнання,що хочеш підти слідом.
Для Нього то несподівано.
Сон...Дивний,як завжди.
Квартира порожня,не знати,чия.Оголений чоловік і велика кухня.Він курить біля вікна, а тебе не займає його голизна.Ба більше - бачиш лише зі спини.Худорлявий, стрункий.Чимось схожий на молодого хіпі.
Читаєш матеріал про різницю у віці.Сприймаєш то спокійно.
Запросила Андрія піти в кіно.Цікаво,чи погодиться?
Коли тебе змушують закривати очі на неправду - як жити?Шеф мав особливе ставлення, а зараз може все змінити,адже потяг не зійде з рейок ,не почну приятелювати з ворогами і сприяти їм.Не зможу.
Має бути лідер.
Лідера нема.
Місто потребує змін.Або треба буде змінити місто.

Хвороби росту.Це завжди має боліти?Коли пробиваєшся крізь шкаралупу - адже теж болить.І коли прокльовується лялечка, що вже рве оболонку - теж боляче.
Свого роду дефлорація. Зриванні квітів.Аби оголити землю - від них.Аби оголити нерви.Аби грати - наживо.
Колючі очі, тривожні очі.І спогад про імпульс.
Готуєшся до фільму.
М.мовчить.Він не з тих, хто відчуває, але хто може промоніторити.
Важко.
Розтрощуватись об стіни знань.
Морально готуватись до фільму про кіборгів.
Розуміти, що буде непросто.
Якось воно дещо минуло повз, і коли будувались легенди - це не чіпало душу.
Розклеюєшся, не боїшся про то зізнатись.Мариш про особливі ознаки.Адже мариш.
Не лякай вічним Сходом - знаєш, боюсь вже давно.

Трам-пам-пам.Владотарас кличе зустрітись, потім передумує.
Вислуховувати цікавих персоналій з не дуже адекватними очима ще те задоволення.
От думаю сходити до хіпі.Тільки ж розумію, що не такий він і хіпі, так, десь щось там поряд валялось.Видно стиль життя такий вже є.Але раз приїхав - заодно нірдошем побавлюсь.
А що там буде завтра - буде видно, час покаже.Зі свого боку зробила частинку роботи.І то гут.
Переживаю за М.Е.От переживаю - і все тут.
І оті його колючі тривожні очиська...
Він вчора мені не посміхався...І розривав зв'язок.
А згадую нашу першу зустріч.Ще тоді, липень'14.Ми дивились один на одного і мовчали.
Дивно - визнав, що нагримав необдумано.Вибачила, от тільки серце ж злякане(

Мені нема кому про то все розповісти, бо жоден психолог того не осягне. Жоден психолог з тих, хто кругу доступу.
Телефонував М.Саме говорила з Натою.Набирала.Не взяв.
Не смикнулось.Сприйнялось якось так ... просто.
Мені нема кому у цьому зізнатись.
І нема кому плакати.
Написала М. - що депресія.І що не треба така - ані йому, ані самій собі.Тиша.Лікувати наміру не має точно.
Коротка характеристика.
Період непростий і навіть дуже.
Якісь миттєві псевдопрозріння накривають з головою.Не хочу того знати!!!Нехай мине!То не може бути так... Відеолекція.
Погляд,від якого просто вибухаєш!!!Навіть коли у ньому стільки криги.Аж страшно - так вперше.
Не можу зловити дихання.Той погляд...

Руїни, до фундаменту.І заново.
Біль, страх,біль в серці.
Не питайте нічого.
Просто здивуйтесь,як вижила.
Не чужі.
Не чужі.
Не чужі.
Нехай з таким іменем, нехай в такій ролі - ну бо хіба то не є суть?
Ти не зуміла врятувати світ. Намагалась, а в результаті - втратила саму себе. Хто ти?Де ти?
Що у твоїх очах?
Хто у твоїх очах?
Досить!!!!!
Перестань жити для когось, почни для себе.
Перестань стукати у двері, що вкриті колючками - твої збиті в кров руки не врятують нікого, а себе - знищуєш.Та й по суті тебе вже нема - рештки,тінь,фундамент.
Побула комусь плацдармом,вгамуйся.Не вмієш, не знаєш, не можеш - то не берись.
Ти не вмієш помирати.Бо і жити не вмієш.
Проси ж прощення!
Не вставай з колін!

Уві сні ти повертаєшся в стан дитинства, коли тобі за все соромно, всього страшно. Мабуть, тому ті стосунки, які є з М.Е. - такі природні та повноцінні.
Очікування дива не полишило і досі, потреба бути захищеною,закритою,потреба в казці. І отримую - щедро і щиро.І вірити, що то не гра, що доторкнусь до справжнього.Але до цього треба дорости.
Поки розчаровую.Поки емоційні гірки - коли кидає з розчарування у замилування,коли кидає з болісних уколів у теплі слова турботи.Поки обоє насолоджуємось і зачаровуємось - все більше і більше, навіть коли болить.
І світ нехай весь жде.
Правда, треба щось робити з дверима і трошки допрацювати.
Не боїшся?Не зрадиш - Йому і собі?Справді відпускаєш владу М.?

Торкатись таємниць - котрих не знають.Такого тонкого світу торкатись, що аж страшно, і не вірити - самій собі. І розчинятись у Ньому. У Його Словах.
Якби тільки знати, чим обернеться та авантюра...
А ще був вечір, була зустріч в гроні колег.Імітована радість.Хтось працює,хтось розважається.
І смерть, що чигала так близько.А місто зворушилось.Шкода обох. І того, хто був за кермом - та пішов у смерть., і того - хто її привів.Алкоголь в дорозі - табу.
Цікаво,як там отой лідер в чорному светрику дістався дому?
Роздирати серця...
Це треба вміти.
Так збити весь фльор. Так відлякати.Так захопити увагу аудиторії.
Нагода знову одягнути шкіряне плаття.Певно, то буде традицією на такі заходи.Органічно!

Малювати губи - в задоволення і наповнювати то особливим сенсом.
Половину ночі провести поряд з важливою людиною -хай за кілометри, хай інший кінець країни,прірва у знаннях і розуміннях.Але готовність підтягувати і навчати,готовність допомогти стати кращою, в перспективі- ліпшою.
Не виспалась.
Оте відчуття, коли просив пробачення за те, що не приділив достатньо уваги, що сам винен.І оніміла, коли написав - вибач.Коли розбирав тебе по фрагментах. Заплакала...
Малювати губи, вловлюючи у цьому щось особливе і навіть сакральне.Дивно, та?)
От лише чомусь вночі снився хтось схожий на СпецНаза, якого було приємно обіймати і тримати за руки.І знову посмак дитинства.
Мабуть, бо з М.Е. така ще мала)

Емоційні гойдалки - туди,сюди, то ледь не падаєш, то злітаєш.Як черконеш в пісок ногою - кашель.
Чогось отак іде реплікою Світязь.База.Гойдалка біля кухні.Кокусі(це слово знають одиниці, наголос на перший склад).Сосни.Чисте небо.Пісок.Воно часом сниться.Дитинство було і таким...
Дитинство і зараз лишилось.Адже життя - то лише гра.
Ангел-безпілотник.Знову в голові...
Сенсей кликав в одну сторону, а не склалось.І поцілунок -мимо.А казав шукатиме.Очевидно,не готовий.
Не сплю.
М.Е.
Щаслива)

Знову дозволяєш собі своєвольство.Потім за те отримаєш по заслугах.І не боїшся того. Ба більше - сама цього хотіла.
А потім відміняти замовлення. І відчувати щось на межі кайфу.Переступати закони - внутрішні - а потім просити ставити все на місце.
Дивно так...
Ломить всю.Давно так не ломило.Дуже давно. Погода.
Не боїшся, що Йому то набридне?
Самовпевнена, самонадіяна, самовільна.
Собі-не-належна... І комфортно в тому стані!
Аж настільки,що можеш втекти на трошки з роботи, що можеш вділити час на обід,що можеш посміхатись і - о, диво! - співати!
А на автостанції стояв автобус до Львова - і так заломило бажанням поїхати туди!Однак - чи там чекає?
І чи варто замінювати небезпечну гру на ігрища?

Хто би полагодив обігрівач, який направлений не дуже в потрібну сторону?
Дії в системі ідуть якось повз.
Вірніше - перекидають на рівень обслуговуючого персоналу.Кажеш, тематично?Чи не кажеш?)
Було зимно, і то дуже зимно.
Поїздка в не дуже відділене село, де дорого кам'яниста. Кажуть, такі шляхи до раю.На диво - чисто.І якось так гармонійно...
Думалось би якось напитись,але - о банально!!! - нема з ким.
Кажуть - депресію гарно лікується горілка+вино 1:1. от тільки горілки не вживаю...Та й на наступний ранок би штормило адово.А ще отого травяного дива хочеться спробувати, але вперлось в час.Погоду.Видно - таки не дуже хочу)
Коли то хіпі приїздить?..
Цікаво, сенсей завтра буде зі мною в мережі?

Тебе вигризають з роботи.Реально вигризають і змушують до всяких дурниць, розриваючи вихідний, вкручуючись неясно куди.
Ти мовчиш.
Ти робиш висновки і думаєш про помсту, забуваючи, що природа бачить все.
А потім якось навіть перестаєш про то все думати.
Аби отримався шенген.А там побачимоь.Може таки наважитись і податись кудись,а?
Сенсей відчув, але частково.Як і всі - втік, коли заговорила про біль.
М.свого часу сказав,що він залишає за погором усі тривоги.А якщо їдеш лікувати душу?І знову думки, що зустріч була остання.
У тебе завжди є М.Е.І ти є - завжди.
І з цим жити - вже щастя.Навіть не можливо уявити комусь посторонньому, як то - жити Ним.
До станка.Слово набуло нового смаку)Лови кайф!

Туман.Виблискує асфальт.Мляво світять ліхтарі.Зірок не видно.Повітря важке і вологе.Дощу вже нема.
Повз пролітають поодинокі авто.
Ти виходиш на зупинку раніше, аби пройтись.Аби задихатись вологою.
Аби боятись шелесту кожного куща и спалаху кожного вогника.
І не бачиш як слід - бо що там ті ліхтарі?
На руки падає волога з гілок, котрих торкаєшся.
Намагаєшся не думати про слова отого військового льотчика щодо полону друга, фіктивного полону, звільнення...Не думати.А роз'їдає - кислота недовіри завжди роз'їдає, а тут посіяли зерна.
І вивітрюєш оте відчуття прогулянкою темною дорогою, а заодно виконуєш розпорядження.Ти давно чекала цього наказу - і сталось.Вчись - так ще не було.
Радій - з Ним!

Рано виконуєш доручення.І робиш то з такою радістю, з таким світлом!
Усвідомлення того надзвичайного стану - а то так і є - настільки окриляє, збиває з ніг і спантеличує, що не знаєш, як можна було раніше. Ба більше - як можна було дивитись по сторонам!Як можна було ще когось бачити в подібному світлі...
Невимовне бажання - пам'ятати його запах.І зустрічаючи десь - мліти від насолоди тим запахом.
Нехай то буде мрія, яка збудеться!
Щастя...
Робота падає крізь пальці, пишеться крізь пальці, їм крізь пальці. Тільки сни якісь такі містичні... То мандри старим гуртожитком, то перелітаєш через кордон - а внизу провозять танки, крани, дерева, землю і людей.Чесно - страшно, в яких масштабах!

Трошки штормить, фізіологія.Разом з тим явно крайня зустріч залишилась без консеквенцій.Ага, саме про то мова.
Вчора набрала М.Чомусь не смикалось.Якось так по-робочому пішов той діалог.
Емоційні хвилі.Але хочеться до Львова.Тільки не в такому сценарії,як звично.От лише чи треба то йому?..Цікаво - повз містом сьогодні пройшов мен, що пахнув так, як М...
Як бути, як залишатись спокійною, коли називає тебе коханою?І знати - що то справжнє?І що ти вже не зможеш інакше?М.Е.переписав усе - і народив щось надзвичайне і нове - в мені. У муках,у страхові,у стресові - але тепер це вже є.
Хотілось померти, аби не думати про то,що щось може бути інакше...
А ще ... так прагну запам'ятати його запах!!!

Емоційні вальси.Прощення,яке виблагала.Прощення,в яке не вірю й зараз.
Невже одбула спокуту?Невже гідна?Невже гріхи відпущено?
Невже то все так сталось?Серце виривається з грудей.І життя набуває пастельних барв, і проблеми якось менше гризуть... І повітря пахне полуницею, а пальці плутаються в клавіатурі, в гудзиках, а думки - в голові.
І тільки одна грає лейтмотивом - це взаємно.Це справжнє.Це ... моє.
Приналежність,до якої йшла - таки відбулась.
Це інтимніше,аніж багато чого може бути.
Я забуваю про проблеми. Я прокидаюсь такою щасливою, що боюсь аж цього стану.
Він - так далеко - ближче аніж ті, хто крокує вулицями.
Як могла зраджувати,як не усвідомлювати, як могла ?
Щаслива - як небо!!!

І знову плачеш, і під подушкою носовичок, а подушка мокрюща і солона.
Ти навіть не можеш толком зрозуміти всієї гами провини, але страх перебиває усі думки.Не сприймай то за мінупаляції. Шукай позитив - поряд.
Не пішов. Лишився.
Ілюзія, що дзвонить М.Але видалось.І не здивуєшся, коли опісля тебе в нього ще хтось таки був у той вечір.І на лобі як підтвердження - щось вискочило.Точно ріг.
А ще задали домашнє завдання - треба написати есей про суть речей.Ідей вже вистачає, дещо записано.
І плакати не дозволяє.
Пустіть, будь ласка, назад, в минуле, в теплі очі, в шовк погляду, в солодку казку посмішки.В ніжність слів і звабу інтонації.
Але щастя зруйновано.
Час.Все врятує лише час.
Справитесь!

Кажуть, що буде боротьба з євромашинами, вже є приклади штрафів естоноколесних.І коли бухгалтерка продала свою ляліньку японську на євробляхах, був привід задуматись.
А добре, що взагалі безколісна)
Якось воно так не дуже на голову.
А ще набрала сама(!!!)М.Е.Тому що переживала.І він не сварився.Поки що не сварився.
Згадався епізод з четвергового вечора - коли поклада ключ так, що не могла знайти.А виявилось - треба було тільки дорізатти салат.
Нема настрою написати щось М.Отак!
А ще віднесла звернення по школі.
Спитаєте - нащо то? Бо тут моя війна.І помогти, підтримати Івановича - особливо коли вже втомлюється боротись.Бо тут його війна.
А ще посіяла 100 грн(((( Видно,комусь то принесе щастя

Вихідні минають.
Десь дощ з вітром обірвали можливість завершити лекцію.
Згадую про англійську, яку закинула робити, як мінімум тому, що не з того вони починають.А так могло все буде гарно.Однак що є то є.
Завтра знову трудові будні.
Дивлюсь на календар, впивають поглядом у рік і не хочу вірити, що це вже стільки.А що за спиною?А що досягла?А хто ти?
Самореалізація - через вирішення чиїхось проблем?Через буття жилеткою? Буферною зоною?
А тут тебе не кличуть на цікавий захід.Логічно - ти не є презентабельною.Змирись з цим.Ти можеш вкалувати по надцять на добу.Ти можеш рвати чомусь жили.Це не так відчувається.
Чомусь мимоволі повертаєшся в роботу.Інстинктивно.Деформована вже.Це не вилікується..

Снились дивні сни.То батько загиблого атовця - якийсь фіктивний пропитий вчитель якого природничого предмету на пенсії, якому дарую польві квіти, скромний такий букетик, питаю, як звати його сина, де служив, а не може дати відповідь.
А ще будинок ,великий, елітний, з боулінгом, де живе наша команда влітку, де дівчата втікають вночі на вечірки, де вождь зі шклянок п'є спиртне, а потім грає в кеглі. І де зовні то проста собі хатка, а всередині - все красиво, от тільки кімнати різні, кому прості по типу гуртожитку, кому шикарні, з камінами.
А зранку розбудили.Роботою.
Чекаю змін - в стосунку до М.
І по-новому - з М.Е.
Не болить.
І все нормалізувалось.
Житиму.
Маю два дні на спокій.

Новий підхід до підготовки оминувся лютим дискомфортом, який не минав до ранку.Разом з тим був час на сон.І сон якийсь був.І прокинулась на позитиві. А ще відчуття ... легкості.Мабуть, інколи буду застосовувати його пораду для себе. Хоча тут читаю в мережі, що тут нічого хорошого.Коротше - вгробить він мене колись своїми необережними інтенціями.
Турботливий М.Е.вразив.Реально - вразив своїми інтонаціями, словами.Цей зв'язок надзвичайний, тонкий.
От знову весь день пишу допис.
І емоцій через край.
Враження - маневри таксистіів, що у ранковому, що у вечірньому місті.Це щось неймовірне)
Ніби і страшно, небезпечно, протизаконно!Але подобається)Видно таки точно - екстриму не вистачає в крові)

М.хворий.І відвертий.І голіруч.Мужчина.Складається таке враження, що без девайсів він не може того, що з ними. Що без додатків не вельми досконалий.
А ще не знає досі, що ж зі мно робити.І усвідомив - гасну.Навіть біля нього - гасну.
А як запалити, куди перенести?
В той же час штовхає в інше русло.Він вважає, що реалізую себе по ту сторону позиціювання.
Той вибір,який ставив переді мною М.Е., став очевидним.
Але М.Е. поки не готовий його визнати.
Засинаю.
Тут добре)