Скрипка Майстра

Спиш всього лише пару годин, вся ніч без сну, а відчуття повної виспаності.Емоційний укол.Все сталось так, як потрібно.
Сипле сніг і щось капає з даху.
Вихідний.
По роботі нічого не пахне, не смикнуть.Або викручусь.
Час для падіння - вільного падіння вгору.Показали - як і куди.І ти падаєш - з задоволенням, усвідомоюючи, що то потрібно,важливо і ... лише впавши, встанеш.Лише померши - воскреснеш.
Не інакше.
В реальності безголові зубри, втоплені діти, дорогі маршрутки, зубожіле населення.
В Його реальності картини явно не кращі.
І закриваючи двері, взявши в руки життя - і поклавши до Його ніг, світ залишається за тими дверима.
І щастя вібрує, стукає в серце, світить в очі, вповзає в легені...

Ми разом ділимо цю ніч. роздираємо на порції, маленькі і великі.Ми відчуваємо,к вигинається простір і танцює час.Як речі виходять з ладу десь в паралельних вимірах, бо такі потужні вібрації...А може і не так далеко.Сонний годинник давно пішов на новий круг - бо не може зрозуміти,чому двоє ніяк не наситяться цим екзотичним та рідкісним наркотиком - собою.
Цитати пурхаюсь в повітрі казковими птахами,цілують фрази плечі - метеликами.
Це як шукати новий колір в снігу.
Однаково - він холодний...
Знову дозвіл на самознищення відіслано.І - без відповіді.Хоча й так це все відбувається.
А про листи ще буде коли говорити.
Насолоджуйся вільним падінням.
Він - з тобою.Не загинеш.
Хіба... слідом за ним..

И лампа не горит,
И врут календари,
И если все sweet dreams are made of this,
то who am I To disagree
А ще словник сленгу звукарів і музикантів, звідки черпаю слова та натхнення.Ото якось так не хочеться обманювати саму себе - а таки ж треба розростатись крізь нові всесвіти слів.
Стабільно з роботи сунеться щось - то емоційне, то матеріальне.Ото тепер руки болять - бо перегнулось трошки.Але то в плюс.Ну бо треба хоч якийсь позитив)
Тобі точно не вистачає в організмі нового пальто? Чи то наслідок чужого плачу? Чи то намагання не зупинитись?
Не хочу потрапити у світ сшалілої старості, але вже дивилась в той колодязь, набирала воду.
Не думай про то.
Тільки М.Е.
Він визнав твоє Право любити.

Страшно отак подумати, що все розіб'ється об холодноу і жорстоку реальність і ми не зустрінемось.
Тому що вік, відстань, нерви, самопочуття, війна, ще щось.Тому що Доля дарує хіба отакі розмови через монітор, погляд через монітор, дотики до монітору, блаженний шепіт за зачиненими дверима кладовки.І божевілля, кристалізоване і кришталеве.Живе і справжнє.
118,417, 035...
Не думай, будь, не чекай дива.
Живи.
Живи, ніби ви таки насправді вже безсмертні.
Ніби небо все почуло і народило вас обох заново, в іншому часі, іншому просторі, з іншими речами навколо, іншими -але ти Його, а Він - для тебе.
Не плач.
Не плач..
Адже це може так, лиш депресивні прояви, лиш втома.
Адже Він знайшов тебе.
Не плач.

А скоро розпочнеться безсоння, бо сон став ознакою недосконалості.Могла би таке уявити?Ото тепер маєш.
Вчора ще все було непогано, похвалив за зустріч. Питання тепер до тебе - чи тобі сподобалось?Отак, чесно?І чи сподобалось йому?Мабуть він про то нічого не напише - і добре.Так навіть краще.
А кликати має сам.Ти мовчи.
Краще займись собою, переписуй далі контакти в телефон. Тривожить спина,та?Рука?Болить голова? А хтось он на йогу ходити почав.Займись собою - Йому ж на радість.Прес качати, ще там щось нескладне, що реально.Ходи більше.
Читай.
Але не про війну, не про щось страшне.
Пошукай книги про якусь там любов.І не накручуй себе.Старайся, вдосконалюйся. Ти потрібна Йому.Тому що ти - Його.

Снився дивний і несподіваний сон,але вельми цікавий.
Зустріч,яку уникала - сталась.Він імпонує.Не знаю,як там він щодо мене...
А ще не дуже задоволена сама своєю роботою.От скажу як є - незадоволена.
А ще привезла нарешті додому оті класні штучки силіконові на кухню, ядучо зеленого кольору.
Робота дарує всякі цікаві моменти.Камені падають - завжди в ціль.
Людина,з якою ще ніби були конфлікти,зараз показує, що життя викрутило на місце, де ясно - хто є хто, хто кому хто, що і як.
А ще був чай на кухні зі смаколиками всякими, і посмішки, і просто день Ангела.Правда, нас було лише двоє,але доволі затишно...Аж хочеться ще)
М.Е. - моє тепло і щастя.І я - Його.І це - життя,а воно - безмежне.

Занурилась в роботу як в воду, от тільки ж вона вже трошки застояна.
Контакт по роботі якось тако, не дуже розуміюсь з отими всіма комунікаторами.
І взагалі - коли повітря загниває від фальші, то пропадає вся мотивація діяти і рухатись.
Абсолютно.
Це не те, що недовіра - це просто бридко.
Розуміти таке - нереально.
І коли кожен копає під іншого, аби на фоні чийогось бруду здаватись трошки більш бездоганним - про які взаємини може йти мова?
А ще завтра буде зустріч в центрі міста, яку трошки боюсь, а загалом - не знаю, що з того може вийти. Так хоче М.Е. Потрібно наважитись - і зробити.
Не страшно?Згадується знову лютий 3роки тому, більше так і не бачились.Як є - так нехай буде.Все буде добре.

Надихаюсь Ним - до безмежності.Він навчив більше за цих кілька тижнів аніж чимало інших людей.Активний курс, інтенсив, тренування гідне морських котиків.
Виривати з душі бур'яни, палити їх - там же, труїти отим димом, аби випльовувала з кров'ю страх та попіл стлілого минулого. Його погризли черви - нащо плодити шкідників, котрі можуть зашкодити новим насадженням?А як дбайливо то насаджено. З таким теплом.
В таку мить відчуваю - недосконала!!! - себе теплицею, інопланетними піддослідним, котрому вмонтовують додаткові функції.
А вдома тепло і затишно,як давно не було.Разом - дивитись телевізор, говорити про щось важливе і просто жартувати.
Засинаю зідчуттям того, що потрібна,таки мокрі очі...

Фрази,від яких вибухає свідомість.Після яких не знати,чи можна бути живим ще трошки, чи вже готувати квиток в іншу сторону і вчитись не жити повноцінно чи жити в паралельному вимірі.
А коли приходить - це воскресіння як фенікс.Як ранок, що настає після ночі.адже ніч найбільш темна перед світанком.
Просити про покарання - ейфорично!
І відчувати кожен жест Його як благословіння.
А ще змогла зробити стільки всього!
Тиждень часу воювала з мережею, з собою, з завантаженням,з шумом,хаосом.Потім виокремила час, одною лівою то все намалювала.
Напівлежачи,будуарно,спокійно,мрійливо.
Моє щастя жило на 14 поверсі в лівій башті МГУ під годинником, а зараз -чекає вдома,коли підросту. А іншого - не хочу.

Коли Він мовчить - відчуваю сильне спустошення. Не знаю, куди рухатись, що буле через хвилину, як діяти, що одягнути.
Як кошеня, яке замкнули в якомусь дивному місці та просторі, що вже не може й нявчати.
А знаєте, як сепари за допомогою кошенят ставлять розтяжки в містах, де зачистки?Страшно навіть то уявити.Бідне кошеня...
М.Е. мовчить.
Мене починає кидати в холодний піт.
Руки не слухаються, очі перелякані, серце не на місці.
Він мовчить.
Відчуваю себе обгорілою і загубленою, втратила пам'ять та координацію, здатність рухатись в належному напрямку.
Він мовчить.
Хто візьме тебе за руку?
Мені страшно і холодно, пусто і тривожно.
Я ... взагалі припиняю якесь усвідомлене існування(((

Прокинулась з сильним болем - болем усвідомлення недосконалості, страхом, тривогою.
Ти точно готова до змін, до буття повноцінно Його?
Ти відставиш на другий план роботу? А здається - вже зможу.
Отака була глибока і неоднозначна ніч,сповнена винятково Ним.
Хто ж винен, що так сталось?
Пам'ять викинула тонкий посмак дитинства - абрикоси,перебиті на блендері,зі сметаною чи то вершками.
Стан у чомусь нагадує отруєння.От знати би лише чим?..
Спокою би, і можливості бути лише поряд з Ним.
Якось дистанціюватись від світу, часу і простору.
Хочеться побачити у Львові, йти разом вулицями не нашого міста.Я ще тоді замріяла про Львів.Чи дозволить побачити себе - наживо?Чи торкнусь?Небо,дай це зробити!!!

А за вікном зима, зима, зима, засипає, замітає, хоча під снігом калюжі і температура плюсова.
Трошки маю завально по роботі, що і не дивно, бо почала трошки дихати для себе.
Не треба плутати туризм з відрядженням чи еміграцією - несуттєво,як там по тривалості.
Втома.
Бездарна влада катастрофа для людей, але хіба не самі ж люди обрали ту владу?Самі.
Хоча Марк Твен казав, що коли би від людей щось залежало, то хто би їх пустив на вибори.
Тремтить тіло, чогось вкрай не вистачає.Певно таки вітамінів та масел. Шкіра суха - опалення, сухе повітря, мало сонця.Переміни погоди.А завтра ще вихідний - і далі, і знову, і закрутиться.
М.Е.дарує тепло і надію на те, що побачитесь.Цим гріє,дає крила надії.

Все таке динамічне!
Була в гостях в хіпі, але трепету давно нема.час зробив своє.
Робота не дає кайфу.Стала цинічною.
Колеги не переходять в формати друзів.
Були дві непрості але важливі розмови.
Набрав М.Вперше за стільки часу.Кликав приїхати.Відчувалось,що я йому потрібна.Дуже відчувалось.І те, що в душі має пустку, яку хтось чи щось має заповнити.
А також - хоче додати елементи ... стоматології в лиці пана Сергія.
Чи хочу? Не знаю.Страшно?
Так.
А вночі чула голос М.Е.Явно і сильно, різав і ламав, роздирав, виймав серце, шматував його словами і вкладав знову.
Не знаю, як після цього зможу рухатись наживо...

Прокидатись від того, що спиш.
Розуміти, що неправий, бо заснути - не можна.
Як там говорять про тих.хто сміється в 5ницю? Ну ото я,певно буду плакати,бо вже щось не в ту сторону почалось.
Вчора ввечері бачила давнього героя свого роману,що настільки не схожий вже на мрію...Аж так - не схожого.І згадую його пропозицію зайти на сто грам - з якимсь просвітленням,що то не зайшло задалеко.
Не зупиняйся.А краще - забудь то.Хоча то минуле. Перенеси в архіви саме з таким грифом.
Ти рухаєшся далі.
І шляхом технічного прогресу - теж.Аж не віриться...Але не кажи ніколи - ніколи.Дивно - як же М. мене програмує!
День буде непростим та насиченим.
Зможеш.
А кожен з кроків стає кроком на зустріч Йому - М.Е.

А не пустив до Львова!
Каже, ще не готова до цього, ще не варто.
Ну і отой смертельний випадок - ДТП - дало своє.Дороги таки особливі.
Павло запустив дреди.Кличе на то подивитись)
Сир з білою пліснявою - диво-дивне.Хочу ще)
Почала читати книгу про стосунки між сепаркою і нашим.
Треба буде якось М.розпитати таки про АТО.Хоча в ньому неукраїнськості так багато - аж здивована.
М.Е.має проблеми зі здоров'ям.
Не треба було нервуватись - погода, сніг, електрика.
Сьогодні надибала оголошення - Львів,дають житло, роботу і з\п більше од моєї!Що мене тримає?..
Написала ларі - з наказу - листа.Лист зацінив.
Кілька відео,що смикнули,одне - налякало.
Змогла би,подумай?
А поки спи - приналежна і щаслива!

Усвідомлення, що кудись штовхають.
Не співай пісень про розлуку, чуєш?
Цікаво от так - ти відмовляєшся від синиці в руці заради журавля в небі.Вкотре вже.
Що ж вирощуєш,а?
Будь ласка, не втікай в нікуди.
Інакше вже тоді дійду дійсно клямки без сил втікати в порятунок когось.Адже саму - не врятовано.
Замкнена у полоні білих стін.Весь світ - стіни.Якось би знати бушлат і в светрі впасти в сніг.Лежати, дивитись в небо, бачити,як вібрують зорі.А щоб не застигнути - хляти алкоголь.Курити. Не думати, де ж нагляд.
Вдихати замість повітря пристрасть.
А що було в 2016-му році? Як ти відчиняла двері?І скільки разів там тебе чекав М.Е.?
Не бреши тільки.Йому.А отже - і самій собі.
Де Ви?
Стукаю у пустку.

Імпульсивна, нервова, напружена.Плаксива.
Переглядаю те, через що не доведеться проходити - на щастя.
Планка стоїть дуже високо.Тягнусь до неї все впертіш і впертіш,як вперше,як до джерела,як до антидоту, бо розумію, що інакше не зможу, вже інакше не вмію. Життєва необхідність.
Змушувати? Чи бути органічним?
А раптом - зробити мандри через Київ?Зайти до Макарова?І вивчаєш маршрути, як проїхати, з ким, чим?Автобус, поїзд,блаблакар?
Не страшно ж, правда?
Плачуть десь в блокноті недописані вірші.
Попросиш сьогодні дозволу подивитись йому в очі. Щоб не так, як минулим разом.
А поки приходити до тями.
Робочі нюанси будуть вже завтра.
Сьогодні - як і обіцяла собі та Йому - ти тільки поряд.

лара,лара,лара.
Таке враження, що хоче з мене зробити її репліку. Погоджуюсь,подібні. Працюючі на посадах, інколи схильні до вибуховості, а заразом - захоплені.Без обмежень.От лише вона стала собо, бо їй є кого торкнутись - наживо. Бо приходить до чийогось дому, бо потрібна.І відчуває то.
лара,лара,лара.
Вона не відповіла на листа.Цікаво, чому? Невже зачепило оте побажання - миру?Мала би зрозуміти,з якого регіону.Хоча хтозна,як там було з генеалогією.
Львів поки не зізнається у тому, що чекає.Розраховую побувати у нього десь найближчим часом.І усвідомити,що М.Е.зумів зробити себе монополістом.
Фраза народжує вірш,але крапки ще нема.Зате є смачний шоколад.І свіжий небанальний журнал про життя.

Україна заборони імпорт свинини з Польщі.
А що ще зробить?Може - продавати цигарки? Розчтрілювати за контрабас пора би?
Вже потихеньку офігіваєш від того, що оця держава робить зі своїми людьми.
Люди попробували мітингувати,мерзнути, гинути під кулями, їх чогось не сильно це сподобалось.Бо побачили, що результат не особо.
А бійці СБУ повтікали далеко десь за границю і живуть собі потихеньку, мають бізнес.
Ото рухаєшся незрозуміло куди, топчешся на місці,щось там читаєш,щось там вчиш.
Зона конфорту - постійний стрес, намагання подолати страх. витримати, не заплакати.
Диспопорції.Дисгармонія.
Ну скажи, хіба не фантастично?
Для М.Е.вигадала ще одну цікаву штуку.Тільки він ще не знає то. Розкажу.

Прокидаєшся зі страхом втратити його. І з усвідомленням, що зробиш все. І не боїшся його маніпуляцій.
І помреш за погляд у його очі.
Небеса дарували це божевілля іменоване М.Е.
Небеса! Я піду за ним - у вічність, у спокій.
Будьте реалістами - просіть неможливого. Прошу дозволу торкатись його тіла.
Ну скажи — хіба не фантастично? - співають КозакСистем про те, що є Ти і Я, а нема - Ми.
Тут інакше.
Немає вже я. Є лише Він. І є лише м/Ми.
І в твому імені вже нема великих літер...
У Львів тягне після Винничука. І хочу ступити на землю, де був Янівський табір.Відчути вібрації тої землі.А навесні - погуляти Личаками.
Хоча відмовлюсь від цього - заради права бути нероздільно з М.Е.

Сьогодні доба почалась з присутності поряд, важливих і болючих слів.Ростемо.Він вчить бути іншою, бути справжньою, але такою ... Його.Ну бо хіба ще можна якось то назвати?
Плутарх і давньоримські статуї. В сім є істина.
Пронизливий вітер терзав обличчя - воно пашить, губи болять.
Блиск, що не сходить з водою, дає ефект красивого кантика.Цим треба скористатись.
А ще почати більше пити води - аби фейс став приємнішим.
Смачна кава з зефірками.
Інстаграмність - хотілось то зафоткать-запостить-залайкать, а не роблю такого))))
Слухай - не відмовляйся чути.Покажи, що можеш.
Ти справді готова виконувати ці завдання?..Слова нічого - лише дія.Згадаєш закам'янілість - ледь давню?І перше Його "вибач"...

Керівництву трошки зриває кльоми, але то вже таке.Хоча не дуже й таке, бо негативно позначається на ряд моментів.
Курси валют не стимулюють думати про щось хороше.
Хтось знає, як вивести кошти з вебмані? За стільки часу так і не надумала, як то зробити.
Факт - за ті кошти накупую книжок. Україномовних.І перестану юзати отой сайт.Дитячими хворобами треба перехворіти в дитинстві, а серед стад овуляшок-фітоняшок нема чого робити.
Фітоняшки візуально симпатичні, але чи там по здоров'ю все норм?.. якісь сестри по розуму качків.
М.подзвонив.Відчуває, що щось не так.Вдалось проігнорити важливе питання.
Шоколадні щастя якось проходять повз.Мілка лежить...
М.Е.стає надзвичайно рідним, важливим,теплим

Спробуй хоча би трошки посміятись, а то це все нагадує якийсь злий сон дисгармонійного Будди.
Співати,як же хочеться співати! Ні,не тому, що болить і заглушити стогін.А тому що літаєш.Голос не хоче на волю.І сама - теж.
Якось загублено святковість.
А хотілось би з кимось напитись і слухати рок. Сидіти на підлозі, дивитись на вогонь свічки.Може би ото до хіпі якось заглянути?Тільки не говорити про політику і ще там всяке.
Він колись наповнив світлом.Стільки часу...
Згадуєш - мав бути Валентинів День, а так надихалась пилом в недобудові на роботі, яку не мала робити...
Ти даєш обіцянки. Дивні, але правдиві.Дійсно зможеш?
Глянула в дзеркало, вдивилась в очі. Повторила.
Зрозуміла, що таки зможу.

Отож, якось цілком збитий робочий ентузіазм.І взагалі ентузіазм як такий.Постсвяткове?
Мінімально з подарунками на свята.
Як і з дивами.
Хочеться в театр? Життя мало схоже на спектаклі?)
Ненавиджу салюти.Які салюти в країні, що стікає кров'ю?Рада, що пішла звідтам вчасно.І що салюти не відбулись.Так мало бути.
Родина...А скільки фальші!
Поїздка в край озерний не відбудеться - ти ані на йоту не планувала туди.
Неочікуване знайомство.Цілковито.Наступного тижня не впевнена, що захочу. А от через...Хтозна.
Львів.Ну що?Відчуття не ті.З того боку.Це брак часу?Чи активне життя?
Чого ти ждеш?Віриш,що покличе в першу столицю?Справді цього хочеш?Бути з М.Е.?
Так.

Дякую.
А кому сказати хочеться дякую?
Тим,хто поряд.Хто нагадує про тебе.
Хто змушує лишатись людиною.
Хто не мовчить.
Хто порою говорить компліменти і смішить.
Чи сам сміється з жартів.
Хто намагається рухатись.
Хто говорить.
Хто вигадує.
Хто купує щось для мене.
Була в лікаря, який не взяв оплату за роботу, бо йому зі мною цікаво)
Час поряд з М.Е.спливає так швидко,аж страшно! Чого ж так стала поряд боятись?
Не читаєш, що пише М.Він і не дзвонить.А ждеш же, і побачити хочеш.
На коліна...
Дивні звуки.
І ти сама - дивна.
Трошки своєвільна,але соромишся вже цього.
Хочеться обіймів.І тепла людського.Аби обіймали,як обіймаю сама когось...