Скрипка Майстра

Мене читають - і то особливо.
А давай так - тиждень не будеш про нього згадувати.Але з днем народження привітаєш.Ну бо як інакше.
Тільки спершу спробуй не згадувати тиждень.
Там взагалі ще на день народження треба потрапити.
От лише би робота не внесла корективи.
Але не зауважила, що починаєш моніторити квартири у Львові? І у Харкові? З пропозиціями про роботу?)
Це вже про щось конкретне сигналізує...
От тільки ж страшно зізнатись,чи щось вмієш?..
Чим можеш заробляти на життя?Прибиральниця?Оператор колл-центру?Копірайтер?Офіс-менеджер?Асистент?Референт?
Чи варто про таке говорити з М - якось за нагоди?
Ех, таки мазохістка - знову на круги своя.
Це погубить.Він погубить.
Погрожував же вбити...

Мовчати.Поки то не усвідомиться. Поки не зробив усіх висновків.Поки не відчиниш всі двері і не вивітриш всіх тарганів з голови.
Починаю читати про то,як працювати в такому стані, що роблять психологи.Виявляється - підсвідомо вже то прогнала в власній голові, прокрутила і ...
Ефект дало лише одне - можливість написати про ситуацію анонімно.Подивитись на це.
А потім зрозуміти, що вже досить про то мізкувати.Що треба думати про інше - як з цим всім бути далі.Самій - як з цим бути?Як сприйняти?
Ганебно - не вміти сказати "ні".Ганебно...
Сама винна, сама розберешся.
Сама допустила таке.
Зможеш помститись?
Цукерки, злива, брі - порятунок від пива) Нефейсбучний день.
А ще творчість таки лайкнули.

Вчора знайшла можливість викладати переживання в мережу і трошки позбавлятись вантажу, подивитись на ситуацію зі сторони, проаналізувати і зробити висновки.
Думала, думала, думала, потім заснула - вдень.
Антистресовий алкоголь не антистресовий, бо організм проти нього.
Не повертайся у минуле.
Я все зробила так, як варто було зробити - належно вихована, не підвела його,продемонструвала хороші навички.В очах отого стоматолога - виріс ого як. Бо показалась не лише з тої сторони, а й приємним та цікавим співрозмовником.Задумайся, чи від того стає легше?
Ноги болять.Тіло рефлексує на емоційний стан.
От не розплачся тільки на роботі - не варто нікому знати, що сталось.
То ще вибухне. В тобі. Якось.

Послав культурно - сама дай знати, коли оживеш. Так простіше. Попри те, що за всіма кодексами то його завдання, право і вимога - оживити.
Турбота -вона така.
Про кошти промовчу, добре? Бо це реально вже ганьба.Чистої води ганьба.ага, так, некультурно про таке розказувати.
Але має стати легше, коли виговоришся.
Надпис залишила красномовний.
Він мав би здогадатись,що і як.А якщо ні - ну то що зробиш.
Не хочу його проклинати, то все трапиться мимоволі.От тільки чи зрозуміє, що сталось?
Не знаю.
Якщо сказати, щ ов голові хаос - то нічого не сказати.Одне зрозуміло - таким чином ще не використовували.Якщо думає, що такі моменти дають кайф - то глибоко помиляється.
Коротше - певно то таки крапка.

Розумієш, що в поліцію на нього не напишеш,бо в поліцію на поліцію не пишеться, в внутрішня розвідка теж він же.
Патова ситуація.
В голові сумбур і хаос.
Оплатити оренду житла - окрема тема.
Руки трусяться, не слухаються.Не знаю, що робити далі.Сенсей послав.
Не наважусь сказати вголос, що трапилось.Але усвідомлення стукає по голові.
Найстрашніше - що ти ж знову наступиш на ті ж самі граблі.Неодноразово.
І навіть знайдеш у тому якийсь кайф.
Більше того - сама ж винна, бо виявилась неготовою. Ага, саме так, виявилась неготовою.А чекали дива.Диво - що трималась.Що встояла.Ба більше - не кричала.Зціпила зуби - і стрималась.Мужньо так...
А зараз все болить.
Емоційний біль виражається через тіло.

Хочу то все забути.
Просто забути - і по всьому.

він зовсім нещодавно згвалтувати хотів, а тепер його затягують розлучатись.
Розуміти то вельми непросто.Тим більше непросто його дружині озвучити те, що розлучаються.От тільки дивує відданість одному типажу.
І якого милого ти в тому типажі?
Вчора було якось так ... Не треба казати, добре?
Сьогодні вже М.розчарований.От і файно, ставиш сама крапку.Шкода одного - Львова.Адже то стільки часу було містом марень.А зараз - тако собі.Він розчарований???А чи питав про мої емоції?Відчуття?
Не думай про то.Адже завжди можеш ... не поїхати)

М.Е.прийшов. І було приємно. І спокійно. як вдома.Бо реально як вдома.Радувати когось - хіба не щастя?
Вихідні не дуже відчуваються.
Має бути перезавантаження, а не особливо перезавантажується.
Натомість є стійке бажання закритись і піти кудись.Звільнитись.Ага, знову думаю про звільнення.Але ж страшно...
М.нарешті появився в просторі.Відчуваю стіну.Стійку стіну.Відгоріло.Спробую залишити з ним винятково дружні стосунки.Але де гарантія, що нічого не вибухне?Має бути повага до М.Е. і розуміння, що він все ж зможе підготувати - налаштувати належно.
Спати...
Подрімати,аби ніч подарувати М.Е.
Морально налаштуватись для поїздки.Зрозуміти, що і навіщо.
Усвідомити - все буде добре...

Відпустка почалась з того, що М.Е.зник, від чого впала в ступор, почалась паніка.
Потім він появився.
Було моторошно і холодно.
Мандрувала далекими шляхами і околицями.
Страждала.Чисто і відверто.А він не зрозумів.
Вичитала, як робити сир з пліснявою.Все, хочу зробити. Треба буде лише організувати творог і зайнятись цим.
Зараз топлю душевний біль в крапельці алкоголю.Хочеться холодного сухого вина. І когось до товариства.
М.поки мовчить, а я бісово хочу до Львова.Поки не знаю, нащо.Але чогось таки хочу.
Правда - ще ж хочеться побродити містом і побачити Личаківське.
От тільки усвідомлення, що М.набавився.
Відпустка така відпустка...
Лікуватись треба.
І радуватись.
Не дуже якось...

Ото і почалось, коли не треба смикатись і вставати невідомо коли), а можна спати.Навіть вимкнула будильник.
І ще чимало всього переробила.
Цвіт папороті не дуже цвів, бо був дощ. Не шукала його.Основний вже знайдено.
М.колись ото випитував, як там з заміжжям.Як же дратував отим питанням.
І тут згадалась КІВ. Цікаво,де вона зараз?
Френдитись в ФБ не хочеться - виросла вона вже з мене.
Богиня пива - Менкет.Це ж їй певно споруджено капище у нашому місті.А інакше цей масовий алкоголізм не назвеш.Чи на Павлівці)
Суші чи піцца? Хочеться суші...
Потреба у навчанні - але щось не вельми хочу завтра їхати переймати отой досвід.
Чому не спитають про самопочуття?А?

Стан лайтової привареності, дихати би чимось антидепресивним. Навряд чи болгарська валерьянка візьме, таскаю в торбі.
Нема суїцидальної тенденції.
Спина поболює.Треба буде за то наголосити в лікаря.
В приятельки скоро день народження, але щось не дуже робочі мотиви і тенденції спонукатимуть.
Це ж вже скільки років, як випустилась? Охх, час як летить. І думай, що зробила, чого добилась, кого добила, як докотилась.
Чи буде на наступному тижні яка зустріч - а от того хто знає. Як вже є.
Самопочуття таке невизначене і не дуже зрозуміле.
Вдома чекає сир з пліснявою.

Ты да я - гости небытия;
В забытьи теплоты да под теплом пyстоты.
Утpом pано воды из-под кpана,
Кляня пpиближение дня -
самой стpашной беды.
Вот и мы под пpицелом войны.
Чомусь щось смикає, а може просто тривога, що завтра на роботу і на 18 до Григорія.Може би на медовий масаж?Чи зачекати?Але ліпше би пролікуватись комплексно.
Мед повитягує всякі єресі і дасть спокій, багато спокою.
Ніч була казковою,хоча стривожилась - в очікуванні.Він задоволений, навіть вельми.А це - дуже важливо.
Зараз якась невиразність.Емоційна невиразність.Не знати, з чого почати,що робити і куди рухатись.Робочі дзвінки.Пояснюєш - що певні речі не вирішуються аж отак, не від тебе то залежить, повідомлено кого треба.

Аааа, як воно чешеться! Ніколи ще отакого не переживала, може то алергія, а може реакція на стрес.Страшенно чешуться сідниці після банок.
Нарешті видивилась, яке хочу дивитись кіно, але треба буде купити навушники, аби то спокійно можна було робити. І взагалі, мені треба навушники до ноута.
А , кіно. Цікавить образ ЛГБТ, а саме літери Т - ну бо якщо з іншими ще більш-менш зрозуміло, то там взагалі заплутано.
З понеділка треба буде подзвонити до М.і конкретно запитати - так чи ні. Ну бо всьо, втомилась.
Ага, можу потім нити щось там, але треба вже ту бі ор нот ту бі.
І ще хочу статтю написати по мотивам пісні https://www.youtube.com/watch?v=qie-6EE3SM4 - про людей, що чомусь нічого не роблять.

Там засовує на дощ.
Вириватись зі сну, не дуже охоче. але і сон не самий приємний. Зламаний телефон, мертві коти і напружене спілкування. Запізнюєшся. Оленка і Андрій віддаляться. Щось трапиться. А може то вже трапилось - просто нагадалось і підкреслилось.Дружба вона така штука - часто залежить від реальності.
А можна не зважати ж на сни, а жити, бо то так собі - викривлене зображення, як у голові художника щось там народжується.
Погода нестабільна, місячні прийшли, болю особливого нема, є нерви і тривожність.
З цим треба щось робити, бо тут точно буде який диспансер за пару літ.
Я ж не навчилась приймати поразки...
Думаю про М.Е. - і плачу від невимовно теплої відданої і щирої ніжності.

Я просто шматок мнєса, який випадково трапився на життєвім шляху М.Е. Саме він зрозумів, що там є якісь статеві ознаки. Саме він зробив з мене повноцінну особу жіночої статі - і можливо колись усвідомлю себе Жінкою. Можливо - якщо доросту - Його.
Ну от,знову реву.
А то так завжди, коли читаю переписку.Шкодую, що вагома частина задокументованої історії втрачена - але мабуть так мало статись.Рубікон перейдено - відштовхнутись і не озиратись на попередній досвід. Всмоктати все - буквально і вперед. Вперед - вниз)
Поїхати на отой захід по Купалу? Хочеться.І на Львів думається. На пару днів. Цікаво,прийме? Чи продинамить?
Якщо продинамить - то треба думати, як не втратити літо.
Може санаторій?..

Я бачу сни.
Вони вповзають у спогади щось там вишкрябують - як підступний гінеколог видирає рештки - і викидає.
Потім лишається лише жахатись і прокидатись.
Або не прокидатись.
І зранку будять з дуже незрозумілими дзвінками не до тебе.
Ну звідки я знаю, де шукати того главврєда?!
Спека?Дощ?
Якось змішано.Гормони щось не дуже вдоволені.
Чекається на мандри до Львова.
Ото думаю про той вояжик на час відпустки, прикидаю, що запланувати, куди податись, що відвідати, з ким зустрітись і чи взагалі зустрічатись.
Факт - треба буде поговорити з М.Правда, якось не дуже бачу ту розмову, бо у нього своя якась дивна така система.
З цими взаєминами треба щось вирішувати.
Хірургічно вирішувати.

Швидше за все, пора пити щось седативне.
Або таки сходити до нервопатолога.Чи психіатра.Або психолога.Або спитати в Григорія.
Коротше - мене кидає в шторм.Нерви.вони розхитані.
Відпочивати не дуже вмію.Сон - тривожний.
Живу роботою, говорю про роботу.
І про війну.
Те, що 93% - то і так зрозуміло.
Треба буде таки купити анантаваті і спробувати.Ну бо назва весела)
Сьогодні Апельсин дуже налякав.Реально налякав.Адже розуміла, що буде непростий день, проте все обійшлось.Все справді обійшлось.І Світлані буде ремонт.І це добре)
Зараз чекаю М.Е.Вочевидь, знову мережа.Нехай то буде мережа. Нехай з Ним все буде добре!
Сама написала М. - отримала скупу відповідь.Заболіло...
Завтра знову на процедури...

Це все просто ретроградний Марс, не більше, заспокойся.І з М.Е.все добре.Заспокойся.
Був непростий день.Була амбулаторія, море народу - але й дочитана книжка, альманах такий миленький, потім його можна подарувати.То буде ідеальний подаруночок - набір книжок і ключик.
Не втомлюйся вірити в диво.
Не треба.
Хтось ще повинен в то вірити і рятувати світ.
Вас небагато - але ви є. І саме тому світ ще не впав на дно.
Не бійся плакати.
Але Він прийде, не бійся...
І так знаєш - любить.
Щиро любить. і теж боїться втратити.І тому зволікає.Хто ж винен, що так закрутилось що так зшаліла?
А все ж могло бути добре. Хоча ні.Був би Іловайськ.
Не мороч голову роботою.Ти там не маєш впливу.
Вір.
Все буде добре)

Виводити якісь хронологічні рамки, щось там пригадувати.
Спати хочеться.
А ще - заснути поряд.
Чи просто полежати, відчувати дихання,з кашлем, з тютюновим амбре.Плакати, торкаючись цих надзвичайних рук.Плакати від розуміння, що поряд - і від неймовірної радості.
Погода різко змінилась,стало тепло і затишно, хоча і смикав не дуже комфортний вітер,але загалом вельми легко.
М.Е відправив спати.
М. мовчить.Просто мовчить вже понад тиждень, а потім знову скаже, що йому не вистачає.Він знає, що хочу до Львова.Але не розуміє, що потребую тепла.
Вік залишає сліти та пігментні плями, а робота порвала на клапті нервову систему.
Це вже незворотно.

Дощ омиває землю, закриває небо крапками - як запікує матюки.
Вимиває спогади.
Заліковує після випускного.
Вчорашній вечір був болючим.Якось аж не дуже в то віриться, списуєш на поганий настрій, на неправильне дозування алкоголю чи трави, а насправді лицем до лиця - з егоцентризмом.
І ти ж любиш, пекельно любиш отой егоцентризм...
І чекаєш.
Чекаєш.
А закрадується думка - що даремно.
Хоч і віриш - все взаємно.А сама би уявила, що воно би таке трапилось? А?
Святкування? Ага. Колеги з роботи на тобі звикли виїздити, а коли щось потрібно самій - то і лишається щось незрозуміле.
З позитиву - у Олі було дефіле, і дефіле дуже вдале.Тепер треба буде продати оті сукенки.
Пустота.
Отак - пустота.

Ми адаптуємо реальність під свої потреби. Маємо власну міфологію, систему знаків, філософію і систему цінностей, одиниці вимірювання.Особливо вони цікавими є в тих, хто їх чітко не диференціює.
Робота накладає відбитки, навіть коли ти пішла на ремонт.Тому що робота починає тебе шукати і чогось там вимагати. А разом з тим - маєш трошки спокою.І час на реновацію.
Дивно отак - знову в цей час випадаєш з реальності.
Немов хтось виганяє помантритись,подумати,проаналізувати.
Виганяють на лікування санаторій.А може таки би куди дременути?
Не лише Львовом.
У нього там свої заморочки,діти,будівництво,ремонти,інвестиції.І тут приходиш - щоб знову піти.
М.Е.нервовий через комп.
А так потрібна мить поряд

Сестри бувають особливі.
По крові і по перу, по комусь із батьків.
Сестри по ордену.
Сестри в монашестві.
Свого роду те, де перебуваю - теж віра.Але віра особлива і унікальна.І от лара буде в краях.На осінь.Хвилююсь.
Був дощ і грім, і страшна злива - така вперше.Було страшно - таке вперше. Стихія - поряд.
Люди насправді безсилі перед природою.
У Львів не поїду поки, бо робота,фестиваль,самопочуття, судомить ноги, нежить прийшла - дякую холодній воді калюж після дощу.
Не впевнена, чи жде. Чи жде - мене. Йому ж не так суттєво, кого саме ждати.

Як же чарівно зустрічатись уві сні, знати, що живе поряд, радіти і дихати одним повітрям.
Знаю, що задихаться.
Знаю, що посміхаться.
А ще - щасливий.
І день народження.
Люблю.
Не можу не любити.
І розуміння, що життя взбрикне - і не дасть поцілувати ті руки - болить.
Аню не можу привітати, бо не знаю, який телефон живий.
А ще ми не бачились три роки.
Чи буде зустріч на фестивалі?
Хто мені підставить плече, а не підніжку?
Запросіть на каву, скажіть щось, обійміть за плечі...
Не захотіла продовження історії Києва.І правильно.Бо хтозна, як би там все вийшло.
Хочеться сиру з пліснявою.І шоколаду смачного)
Потрапити би до Львова! Як же хочеться!!! Як же страшно туди хочеться!!!
Може на середу, а?

Фраг підвис, не запускався.
А ще сенсей ледь не збив машиною. Новою машиною. Таки робота дає лаве.
В мене депресія.
І хочеться до Львова.
І реву, коли М.Е. пише.
І ще чимало всього.
Якось не дуже хочеться рухатись, бо літати, коли інші плавляться в літі - не дуже хочеться.
Зрозуміти би, що відбувається...
Хоч в чомусь.
Інколи здається, що двері зачиняться.
А насправді - вони зламались.
І що накажеш робити?
Свободівець якось неоднозначно реагує.
Не знаю, чому насправді треба дивуватись.
Реальність стає дивною.
Жде непростий день.
А вони бувають прості?
Але! М.Е. дозволив подзвонити йому після обіду!!!
Хочеться цигарок як в фільмі Кіборги.Коричневих.А не коричних.
Може махнути до Мазепи?..

В понеділок приїде кошик щастя, тортик щастя і трекінгстікс щастя.
Ще би миру в місті Щастя - і то було би добре.
Написала і надіслала блог про щось важливе і жду на публікацію.
А ще придумала один, але відчуваю, що вкрадуть.
Коли знаєш секрети - так просто бути надзвичайним!І алігатори, яких потримали в холодній воді, стають сонними та малорухливими.А як їх ще й нагодувати, то нікого точно кусати не стануть.
Смажена їжа не дуже добре реагує на організм.
В понеділок треба буде надати інфу по школах. не виключено, що робитиму то все саменька.
А потім - крайньою буду у випадку чого теж саменька.
Нема чого читати гороскопи!
І взагалі - думати треба про Львів. І про те, що все буде файно.
А буде!