Скрипка Майстра

Сколько не гуляй, все ж одно воно закінчиться і пора мандрувати на працю, заробляти гроші на лікування, книжки, сир з пліснявою. штанці-платтячка і так далі.
Віддираю від рук чорну маску.
Намагаюсь якось привести себе до чогось путнього ,а не дуже виходить.
Чекаю М.Е.І не впевнена, що дочекаюсь.
Вже взагалі ні і чому не впевнена.Не про те, чи сьогодні, а про те, чи взагалі.Це вже ж скоро буде 5 рік.У мене ніколи до цього часу не було таких рекордно тривалих стосунків.
Навіть той же Кіндер - з перервами - не набереться стільки часу.
А щодо М.? Там важкий випадок.
Зараз усвідомлюю,що лише завдяки йому одному пережила 2014й. І хтозна, як би то було інакше.
Все буде добре.
Не треба звилюватись.

Зависла ота історія.
І я зависла теж.
Тепер знаю, що то таке білон.
Це важливо. коли щодень відкриваєш щось нове.
І книги нарешті приїхали,які так давно ждеш.
Нарешті майже весь Винничук! Весь львівський і важливий.
Лишились хіба Легенди, але то ще буде.
Місто княже жде Героя - полеглого.
Моторошнить знову.
М.Е.потихеньку повертається до того, що було.
М.мовчить.
Отого мена з ВВ певно вже не буде, і то дуже правильно.Не люблю тих, хто лише грає.
Хоча М.теж певно з таких - але йому то в кайф, статусно,атрибутика плюс,якою хвалиться.
Крайня зустріч оголила чимало чого.
І скасувала теж.
Мабуть. у наступний раз залишу дещо.
Зрозуміє.
В душі - пустота.Ждала.Натомість - його місто затоплене.Знак?)

Телефонуєш по роботі, кажеш - треба. А там збивається. І не передзвонюється. І все ніби норм, от тільки ти дзвониш до людини, яка працює з тобою і яка має знати, що там і як там.
А тут виявляється, що ти маєш робити навіть у відпустці, і то не важливо, і коли тебе нема в мережі, ти маєш бути в мережі, бо то не дуже нормально, що ти не в мережі.АААА!!!!
Ото пропрацьовую сюжетну лінію тої історії. Думаю розкатати на сторінок 5.Він би мав бути задоволений.
Соромно не бути весь день біля М.Е.
Чогось не вистачає.І отого хлопчика нащось підчепила.
Айс-кава нічо так.І навіть смачніша аніж фрапучіно.Певно тепер буду брати її.
Чогось дуже не вистачає.Когось дуже не вистачає.

Пишу розповідь за мотивами сну та еротичної фантазії, яка таки більше схожа на кошмар ,однак - то треба зробити.
Три дні, які зроблені нереально, а разом з тим - три дні, які поставлять багато крапок. А може і одну. Ще не вирішила.
Чому так зробила?
Навіщо?
Навіщо ця реанімація?
Пора до лікаря.

Ага, відпустка.Відчувається, та? Взагалі ніразу.
Коли ж вони усвідомлять, що треба якесь перезавантаження?
Ніхто не просить його забезпечити,але бинаймні не чіпайте.
От цікава штука - сімейний бюджет.Її гроші - це її. А його - це наші?Чому жінки так себе патологічно ведуть?Чому вони настільки вимагають увагу, конвертовану в матеріальних цінностях?
Шантаж - це так безглуздо...
Видається, що М.думає про мене щось таке ж, а разом з тим - інколи хочеться бути важливою. Дивно, але навіть в цих стосунках відіграю нежіночу роль.А так чекала на саме диво.Згадую, коли штовхнув до комерції.Це було несподівано.Отоді, в листопаді.
Ага, схема з конем.Остання спроба реанімації.16.08. - цьогоріч без нього.

Ото дивишся в мережі на Комлєва - і розумієш, що є люди реально недосяжні. І є люди повноцінно селфмейд.
Разом з тим - перед ним треба зняти капелюха, що взяв Ташу з дитям.
Мотиватори!
Треба буде на сесію.
М.Е. без мережі.Мене штормить без нього.
Без нього цілковито штормить і не знати, що думати.
Що би ото вночі подивитись?
А ще задумуюсь останніми днями про Тараса. Ага, отого в окулярчиках. І не знаю, що тут і як...А після інфи що його взагалі-то штовхали до загсу...
Просто думаю про нього і все тут.
М.не пише, а я не витримала і надіслала невеличкий меседж.
А на роботу не хочу.
Якось отак взагалі.
Деструктив.
Демотивована.
А хто ж там казав, що передзвонить? Ну от так завше.
Не здивована.

Винничук.Сир, який вгробить мікрофлору.Дощ.Чай холодний.
Не хочеться цукерок.
А на работу буду ходити через магазин - купувати там морозиво і напряму.
Ото коли хочеш здатись - згадуєш, що приносиш комусь користь. от лише скільки часу то мотивуватиме?
Колеги\начальники мотивують так собі.
Кажуть, у мене американська манера спілкування - відкрита.
Не хочу розписувати про досягнення.
Видно, не то і не так роблю.
А заповіді Матері Терези сповідую як книжка пише.Ага,тільки називаючи - плутаю її з Марією-Терезією.
Дзвінки лише по роботі і їх вистачає.
А хтось би міг покликати на каву.

Чи нормально, коли мати загиблого на фронті відпочиває в Криму?Мати загиблого українця?Мати українця з Західної України?Це нормально? Не питання в тому, чий Крим - і так ясно, що він Крим.Але сам факт.Хлопець іловайський.Мої думки сплутані.
Ранок почався з трудового демаршу на природу.Але дощ все поставив на свої місця.
Новини хороші - надихають.
Друзі, які юзають як джерело інформації - ніразу.
А коли ти до них телефонуєш, то чуєш про перетелефоную.Не перетелефоновують.
От таке.
М.Е., що з Вами?
А ще снився натяк на М.І на дюдіка.
Кажуть, все буде добре? То я так кажу.А в реалі - як воно вже є.

Сир звісно ж радує.
А що ще може радувати?
Не так радує робота, а ще її соцмережна сторона.Вибило зі стану.
Реально вибило.
Почулась з Ілоною.
Виговорилась.Каже - стало легше.Сама їй дзвонитиму - аби заспокоїти.
Хто мене заспокоїть?
Алкоголь не радує.Взагалі не радує.Ніразу.
Навіть смак не надихає.
В М.Е. закінчився важливий препарат.
Треба до лікаря.Сподіваюсь = піде.
Все буде добре.
Заспокойся.

Камера фотоапарата не побачить те, що бачать очі, от лише то не передати.Та й навіщо передавати ту красу, яка зігріла лише тебе? І де гарантія, що ті крапельки світла, що стрибають навколо відцвітаючих квітів, западуть у душу тому, кому ти їх шлеш?
Шкода, не побачу тріатлон.
Реально шкода.
Хотілось би просто подихати чистим повітрям і насититись гарним сонечком.
Не знаю, що сказати Ілоні. От не знаю - і все. Лишила їй номери телефону.
Кумберленд смачний.Але кислий.
Цьогоріч не так сильно пішла по листю.Треба буде повернутись до цього специфічного продукту.
Павло питає,чи приїду.От не знаю,як йому сказати. що ні. І що у нас навряд чи що може вийти. Бо він не вельми моє...

Не можу зрозуміти, що це за такий незрозумілий геноцид торкнувся нашого середовища.
Чомусь раптово закордоном помирає чоловік приятельки.
Ми й бачились так, пару разів.
А тут щось таке взагаді не дуже в якусь логічну сторону.
Стосунки з середовищем закручуються кудись не зовсім зрозуміло куди.
М. мовчить.Спрогнозовано.
Цікаво, чому так принципово їхати саме потягом?Це якась хімія?Шукаєш вихід з ситуації, а воно якось не того.
Все, попри наявність 4 смачних сирів і 3 видів шоколаду у мене депресія.
Завтра піду ввечері до Наталки бахнути трошки чогось.

Вночі якось так незрозуміло ми розпались на дві кімнати, бо думав, що сплю - а я хвилювалась, чи з ним все добре.Та боялась що написати - злякалась,чи не буде сердитись.
Я почала боятись його сердитого.І не знаю, чому так.Певно, таки треба в яку лікувальню.
Раптом втечу в наркотики?
В хоч який ілюзорний релакс?
Хоч куди?
Мене моторошить.
Насувається відпустка, а нема гарантії, що не проведу її в моніторі, перечитуючи\переглядаючи те, що вже і так давно знаю.
Те, що М.не жде - то цілком очевидно.
Кликати\наполягати - не варто.Щось вимкнулось у свідомості, в думках.
Розуміння - що нікому не треба.
А вночі так хотілось дітей!
Ніколи не було отакого стану.
Але то було лише уві сні.Так і буде.

Відчуваєте теж затемнення?
Мене тягнуло в сон.Потім у М.Е. впав тиск.Так і не розпочались заняття.
М.мовчить.
А ранок міг початись в іншому місті.
Може - захоче побачити наступного тижня і докладе якихось там навіть зусиль?
Синя смужка трусів на твоїй поясниці, жовта, чорна, чи біла - все одно тобі личить))) ВІА Кіпяток. Треш))) Ага, а ше синя смужка то не таке страшне - бо може бути їх дві.
Згадую про ЖенюМакарова. І думаю, як його видзвонити.А може втратила вже взагалі?Хотілось би напитись саме з ним.
А взагалі пити не хочеться)
Сир з пліснявою... Чому так причепилась до нього? (
Може би завтра рванути до міста?
А на тижні показатись в ВВ?
ВладоТараса певно не буде.Може, номер видалити?..

Ми ж не чужі, але і не родина.І не колеги.Не штовхаються ядра, не падають списи.Тільки люди, які на конях, не падають з коней.Чому? Бо вони вигадали отих коней.Або оті коні давно мертві і замінені муляжами.
Банально і просто.
ВладоТараса не буде.Тиша.
Тараса буду остерігатись.
Так безпечніше.Чомусь інтуїція каже саме таке.
Закрутити з ним інтрижку?Чи тобі самій то треба?У нього є неодружений і несерйозний приятель.
Питання про запах таки вибило з колії.Сприймати то можна за щось там не надто тверезого мужчини.Однак тут питання чого там більше - мужчини чи алкоголю.
Кадрові оновлення не можуть не торкнутись.
Але чи почують?
М.нагадує про себе і дивується.Не затримав у спогадах.То попередження.

А де дощ подівся?
Спека неможлива.
Ходиш вішати - не вішатись,а вішати.Літо,яке не особливо відчуваєш.
Вафлі,яких не готують.А так хотілось.
Треба забрати траву.І докупити ще якоїсь.Ага, на настоянку.І то вже таке, що її не вживаю.
Життя потужніше вигадки.
Наркомани поряд.Як ото з тим стикаєшся, то розумієш - близько.
Що ж там такого воєнком побачив? Чекала його дзвінка.
Зустріч на обіді якось так незрозуміло.Що то було?
Ти робиш,робиш,робиш.Кудись там рухаєшся.А кращі інші.
Мабуть треба не те щось робити.
Картинку не звикла.
Сииир.Тебе чекає сииир.І завтра ще буде сиир) чомусь тягне саме на сир.
Мало спала.
Шампанського нема.
Пити? Хочеться.Може би завтра бахнути на ринку десь пива?

Тут знову ніч,а спати не хочеться, захочеться над ранок.
Синдром все той же)
Еліксир щастя.
Коли дивилась на автобус з того краю - не смикалось.
Зі святом привітаю,але не більше.
А далі - сам.
А далі буде видно.
лара,лара,лара...
Чесно сказати - от хочеться.
Тільки ж хто його зна,як то все буде.
Ризикнути з перспективою пропасти?
Він казав, що помирати не так і страшно.
Помирати аби воскреснути.Сам воскресав.Кожного разу - собою.Мабуть так і треба.
Він не піде на концерт БЖ.Але не забрав право прийти в гості.Мудрий.Мудрий і найкращий.
А я недостойна - бо сумнівалась.
Тепер - видозмінена.І ще чимало всього трапиться на шляху Вниз.
там знайду відповіді на всі питання.
І там знайду себе.

Обід був мегафеєричним, такого давно не було .
Це просто щось.
А ще приходив нестримний.
Якщо вчорашній день був атовським, то вже сьогодні спокійніше.
Тільки не можу зрозуміти, навіщо ж отой воїн пише. Навіщо? Адже не сліпий, адже бачить, що маю до нього сентименти.
От лише не дає ніяких шансів. Ніяких.Чисто робота. І присікає всі натяки на повернення на попереднє місце роботи, в те ж саме місто.
А бо дійсно - перспектива, онлілав і т.д.
Щасти йому.
Книжковий деньДуже книжковий.Чомусь так хочеться заповнювати вакуум саме книжками.А ще хочеться знову захворіти і впасти в книжки.Чи не хворіти.Але почати читати.Ніби і зараз читаю,та ж менше, як в дитинстві.Може - дорослість?Ні!Книжки і цукерки!

Тут і психолог не дуже поможе, бо якось воно все отако ну взагалі.
Не розумію М.Е.
От не розумію...
А спитати - страшно.
Боюсь почути відповідь.
Хоча і треба би.
Небо, чому така погода?
Переключатись на щось, не думати.
А весь ранок виповзати з депресії - котра сковує.
На стіні висить допис, який треба прочитати, проковтнути ,прожити.
Там стільки спогадів!!!
Це потужніше книжки Положія.
Але книжка Положія і досі болить.І до сі страшно.
Походу це вже якась явна клініка. Треба щось робити.
Поки не знаю, що.
Шампанське... Треба купити шампанське.
Завтра піду по нього.
Певно, десь після роботи.
А може і не піду.
Ні, таки сходжу.Візьму пару пляшок якогось алкоголю.
Треба.
Нехай витягує.
Добиває.

Тут і психолог не дуже справиться, бо і психолог завантажений.
Змазане день народження,від якого ждалось чогось, а вийшло традиційно українське.Ага, як не крути.
Видаюсь жорстокою.
Дівчинка з цікавим волоссям яка якось занадто влізла куди не треба і видирала не ті. які варто зізнання, показала вкотре,що створити красиву картинку можна.
Як так можна заливати очі?
Втома якась нетипова.
Ти ніби і висипаєшся - а виходить що висипаєшся як з мішка.
І ранком немов під хмелем,от тільки в реалі тебе носить.
Мандрувати через половину міста за шампанським - а його розібрали.Завтра знову шукатиму.
І сумочку не треба викладати.
А радує Винничук.
Дивує, чого раніше до нього не доросла?А зі Львова - виросла

Сьогодні майже не буду вдома. Зараз у мандри в одне прикордонне село на урочистості.
Перенесла конкретний удар по голові від одного колєги, який не особливо вдало пожартував.
Але то таке.
Я ще про то розповім закарпатцю.
Далі буде зустріч з закордонцями, але вже не в тому селі, а трошки за інших реалій.
І органайзер туди треба.
Надворі спека.
На дачі мокро.
Грибів нема.
Ввечері вернусь.
Гроші на таксі взято.

Все закінчиться колись, а раптом нам не вистачить відважності... Відважності взяти і зупинити напіврозпад.
Дивитись на себе зі сторони ще можна. Коли у тебе ще нічо так ноги, виявляється.Фотогенічні - в брюках облягаючих.
Брі чи камамбер?Перший жирніший, другий інтенсивніший.Хоча інколи щастить знайти мегапліснявий перший або нейтральний і жирний другий.Зараз - камамбер.Ага, і таке хочеться.
Бачила жорстоких дівчаток.В шоці.Сіла про то писати і не можу зібратись з думками.
Купили чорну блузку в паєтках, аж сама здивована такому вибору.
Завтра на день народження, але певно не залишусь там на ніч.
М.Е. має проблеми з тиском(
М. продуктивно і насичено мовчить.Ну і нехай)
Старт і фініш - ОЕ))

Ну бо роботи дуже багато ото й мовчала.
А кому від отого всього легше? Напруга, напруга, напруга. Новий тотально не дуже знайомий досвід, ще більш не знайомі реалії,ніразу не зрозумілі люди.
Втратила авторитет серед колег, з якими все було набагато зрозуміліше.
Це ж через тиждень ювілей! Як би привітати?
Разом з тим - думається про то, шо у М.все унікально зашибісь, бо для нього відіграю стільки іпостасей.
А зустріч стала дуже визначальною. І так фантазувати,аби прикрасити реальність - це не аж так красиво.
Хоча в очах стороннього - то виглядало феноменально.

Отож все знову закрутилось. Нічого особливо не змінилось, нічого не перегралось.Прикинулось завантаження.Тиждень не була - а там ситуації.І лампочка, і вивіска, і вікна, і двері, і все, і всі, і скрізь.
Печиво зникає.
Совість у деяких теж.
Нерви у мене теж.
Сама себе загнала в кут - але таки написала сорі, треба над цим всім працювати. Тепер думати треба, як зіскочити.
А взагалі - ніхто нічого не підписував, ніяких нюансів з його боку.
Дощ, мокрі ноги, знову...
Якось так все депресивно.
Важко.
Неоднозначна розмова, людина закидає цікаві факти і коментарі, а думаєш - наскільки то реально.Мабуть реально, що би не казали оточуючі.
Цинізм зашкалює і таки трошки дратує.Власний.
Треба щось робити

Матч завершився зовсім не так, як чекала наша країна. Не наша збірна - а з одного боку дещо наша.
Погода нестабільна.
Настрій якось теж.
Починається внутрішня мобілізація.
Налаштовуюсь на завтра.
А ще треба буде таки написати, що ... каюсь. Ага, зламалась, здалась.Вірніше - хай буде так. Айкідо - так вчить М.Е.
Тільки без проколів!
І треба буде обговорити про особливості взаємин - хто,що і кому.Ну бо документально не зафіксували нічого ж.Зрештою, треба буде обумовити і те, що певно будемо так - без оформлення.Але чи захоче?..
М.Е.змінив знак.Відчуває прогрес.Надихає.
Під ковдрою тепленько. Завтра буде дощ і чимало роботи.
Але треба трошки потерпіти - далі буде простіше. І краще.
От побачиш)

Щось снилось не зрозуміле. Подорож.Люди.Не сказала би, що знайомі,але то вже менше з тим.Снились відчуття.В оту ніч - коли була там, на Котлярській, прокидалась кілька разів, майже не спала. А зараз - ніби й виспалась.
Він був настільки поряд - але не мала сил не плакати.Отак аж розпирає від ніжності.М.Е.І крапок вже не треба)
Завтра буде знов початок.Не треба напружуватись.Не треба рватись вперед.Просто спробуй отримувати кайф від дійсності.І робити паузи.І дозволь комусь робити щось - не бери все на себе.
Зайди в гості.
Випий чаю.
Поговори про хороше - і зізнайся, просто аби виговоритись,що трапилось.Як матимеш сили.
Спробувати треба - тоді точно відпустить.Хоч трошки.
Ще трошки.А там і ...