Скрипка Майстра

Зимно, дискомфортно.Тепер от розумієш,що то були за хворобливості, ізолятори, носівлі на роботі,що то був за Іван Іванович,що то були за смішки?
Згадала, як відсмикнув руку?Все, черговий такий екземпляр, чергові граблі.Ага, знову не того кольору особа.От маєш.
Мультики не чепляють, кіно теж тако собі.Лишаються книжки про відьом і чари, але то вже сприймається звично, хоча і лоскоче уяву, активізує щось тонке і безмежне.
Отой староста з благословенного села - хабарник? А то як так може бути? І взагалі там все наплутано. зате люди вже шумлять.Дошумляться, але то вже така хвороба.
Може би запропонувати яку руку дружби отому з ДЦП?Але чи не відштовхне?
Схеми, хімії,маніпуляції.Людиною треба бути.

Вихідні сонячні.Мандрувала на дачу, бачила мухоморів. Лишаюсь біля мами дитиною.
Дорослішати не дуже хочеться і не знаю, чи доросту.
Дивлюсь мульт про важливого щура)
В житті насправді щурі теж бувають, окремі навіть важливі.Окремі заповзають у робочі групи і створюють там хаоси, псують репутацію.
Високе небо набуває барв зовсім не того синього погожого неба.
Якщо любить - поряд, і тоді, коли далеко.
М. про мене не згадує, не думає, не переймається.
То чому ж стільки часу нервувала за якісь там фізіологічні штучки?Треба буде забрати перстень.
Особистий простір пахне гвоздикою.
М.Е.хворіє.
І вводить у стан стресу, коли зникає.Хвилююсь.Не знаю, як з цим справлятись.

Роздавала малину.Зустрічалась по роботі з атовцями. Тримала за руку воїна. яким захоплююсь.І з яким хочу зберегти дружні стосунки, не плямуючи їх чимось злим.
Антиробоча коаліція з людей, які ведуть себе так, ніби всі - далекі.
А ще пропозиція зайнятись перекладацтвом.Думаю, що справлюсь. Треба буде лише почитати всяку штуку мовою оригіналу.
Коли завершать пальтечко чорно-біле?
Як зайти на заблоковані сайти? А не заходиться ніяк.

Не варто планувати, взагалі.
Вересень завершується, сьогодні день народження ряду людей, а ще колись в цей день прокинулась у Львові.Як там було - ще ніби навіть відвіз на автостанцію. Такі специфічні будні.
М.Е.як завжди обіцяв, але не виконав.Як воно і є звично.Вже ... звикла?
Солодка випічка з Італії - аж до приторності.
Як ото воно - бути скрипкою, коли скрипкою вже не є? Це ж їй вже буде ... ого...
У мене жодних перспектив, бо втомилась класти себе комусь там на шлях.Але чомусь інакше не дуже вмію.
Куди би ти не йшов - візьми мене... через обставини, провайдери, маячні і будні.
Не візьме.Ні той, ні той, ні той.
А ще здалось, що бачила Зевса на тижні.Минулось. Так вже сталось.

Ото скажіть, що за така штука, що не можна зайти в оту пошту?А там же точно щось відбувається.І пароль не згадаю від того сайту, бо привикла, що можна зайти автоматично через листи.Тепер маєш.
М.Е.приймає ванну, виноград закритий.
М. досі в заокеанських стрефах.Реально хочеться з ним зустрітись ще пару разів?Ще не все розтоптав, що можна було?А раптом ото поговорити з ним і на прощання віддати його єдиний презент? Але чи не застрелить?
Взагалі колись була мова за таке.
Мабуть то осінь,хоча кожна пора року така ж самотня, як попередня.
Темп життя став незносним.В погоні за грішми ми забуваємо про друзів.
Міста заполонили контрабаси з планами на один день.
Не дуже така перспективка,на жаль...

Я вже не є конкурентоздатна, пора усвідомити і з цим далі жити.Настали часи зовсім інших реальностей. Настали часи заламінованих інстадів з ідеальними тілами та рафінованими душичками.
Чим можна взяти?
Як щось там доводити?
Сенс взагалі щось там добиватись?
Ідеш вперед, торкаєшся десятків, рятуєш сотні.
Падаєш спогадами у шкільні будні, коли без проблем сідала на шпагат, одягалась незрозуміло у що, страждала підлітковими штуками.
Снилось щось вельми незрозуміле.
Задумалась,як би склеїти свого колегу, але задумалась, що це в результаті може дати, як реагуватимуть мережі і люди.
Не дуже приємно, коли робота займає надто багато.
Якби цьогоріч були ще хоч дві поїздки до Львова...

Снами падала в минуле, відчуття давніх днів, повертаюсь в раніші стани, емоційні рівні. Відчуваю дитинство, ті страхи і тривоги, ті пріорітети і потреби.І оточення таке ж.Символ гаража аж дуже очевидний - життя захламлене людьми, напрямками, ситуаціями. Павутиння, хаос, страх.Страх щось зрушити, раптом завалиться.
Відчуття, що то все - сон Будди.І я - теж. Що ж буде, коли він прокинеться?
На ранок переписуєш пароль доступу в соцмережу - варіації на статус і дату його народження.Спомин про подаруваний Знак.
Винничукові книги почали ... розчаровувати, коли влювлюєш однакові слова, фрази, назви, епітети. Не авторський стиль,а саме запозичені з спільного казана фрази, абзаци.
Сон Будди триває.

Таки був правий - заснула.Очікував цього.І я теж не сумнівалась(
Якось важко проходить оцей складний період.
Плачеться часто.Втома.
А ще - текстильний шопоголізм.
Затинаюсь на тому, що треба про щось говорити вдома, а якось не йде воно. От не йде розмова. Що зі мною?((( Що за страх?(
Відчуття, що життя втрачає смак.Виснаження якесь емоційне.І люди кличуть на зустрічі, а закриваюсь в раковину і нічого не хочеться.Антистреси не діють, алкоголь породжує лише сонливість.Шоколаду не хочеться.Сиру - теж.
Стільки вдається рятувати когось, щось придумувати,якось викручуватись.
І не бачу, не усвідомлюю, коли пропонують допомогу. Може -навіювання?
Знову бажання бути біля М.Е.І стах - не опинитись там.

Ми насправді бачимо лише верхівку айсберга, а зазирнути - як насправді... Кому нема часу, кому - бажання, снаги чи взагалі - нащо ото знати, чого не треба?
Відчуваю дискомфорт, що так і не побачила Урі з Ларою.Передчуття зустрічі з ларою-сестрою - дає своє.
Робота витікає цікаво.Задачі неоднозначні,рішення тим більше.Треба вирішити з санвузлом щось, бо то вже нікуди.
Сир починає набридати - аж дивно.
Видно - організм взяв оптимальну кількість чогось там і більше не хоче.
Але й шоколаду теж не хоче, як і кави.
Спробувала шкарпетки для педикюру.Не на високий підйом, погано застебнулись.Чи буде ефект?
Дочитала "Ігри в садах".Фінал неочікуваний.Хочу ще Винничука! І добре, що він ще є)

Ото питання - чого не писати, що щось робиться?А зараз згадуй, що та як було.
Коротко.Зробила непоганий тортик - розібралась з пропорціями і вийшло як має бути, але ще трошки дочаклувати смакові нюанси і потім взагалі поміняти концепцію.
Зірвався сильний вітер сьогодні, дерева потрощило.Навіть біля дому.
В суботу трусило всю,як не знати що.М.Е.сказав, що йому прихопило серце і на весь день зник з мережі.А ввечері сказав, що були гості.Перебирала в думках уже всякі чорні речі. Молилась,нервувалась,боялась.
Втратила колегу - ще одну.Пошуки кращого життя, більших грошей. Та й не цінують так, як треба.
Пахне грішми - хтось вже пішов на запах.Та от чи працювати на два фронти - можна?Не мовчити ж!

Вночі погано спала. Вірніше не спала, а працювала.Ото питання - чого порою треба філонити, аби потім сісти і за пару годин вночі все зробити?
Кажуть, можна продавати каштани.
Нарешті прийшли кошти,які частково врятувати змогли від дефолту.
От такого стану з грішми давно не було.
Завтра купити сиру?
Чи зайнятись пошуками парфчиків? Арабчики ж закінчуватись почали.І вже ж які улюблені проявились.
Точно не хочу оті звичайні, бо їх і не знайти в хорошій якості, а так безспиртові, довготривалі, цікаві, які підкреслюють все, що треба підкреслити.
Займусь цим найближчими днями.
От чому вночі не бути поряд з М.Е., а займатись роботою і нервуватись, що у нього тахікардія?
Слабість...

Дивилась на місто новими очима, була на нових зовсім місцях.
Глянула туди, де страшно.
Вивяляється, можна стояти поряд з прірвою. ходити біля неї. А під тобою - десь 6 - 12 метрів.
І легко стикаєшся з дивним пізнанням, як спричинити теракт, як знищити місто, як зробити щось страшне.І радієш - що то не чує той, кому таке чути не треба.
Чорний гумор таки рятівний та помічний.
Легка - а може і не така й легка.. - економічна криза.Відчутно по самооцінці,як заходиш у крамничку ,а на картці нема коштів. На щастя, там нема кредитної можливості.Інакше - хтозна..
А ще приписали несподівано цікаві речі - коли купувала стяжки, то надумали, що то для фіксації рук та навіть підказали, які обрати краще.

Вихідні принесли поїздки в місто, відмову від вибирання на природу, незустріч з однією незнайомою і нетиповою психологинею, але придбання брюк.О , і згадала, що є чорна в паєтки кофтинка.
А виявляється, лікарі можуть знайомити палієнтів...
М.появився. Каже - все добре.Щасливий.
Природа в осінь.Прогулянки з мамою.Багато часу - разом.Зауважую, що треба шукати точки дотику, відкривати з батьками щось нове.Адаптуватись до нових реалій, нового віку, розуміти, що все буде добре)
Іринка непокоїть.Думаю про оту ситуацію(((І взагалі про те, що відбувається у місті.
Раптова звістка від М.Е. - незабаром приїде лара.Початок жовтня.Вона чекатиме зустрічі.Тут інваріантно - зустрітись, аби через неї - Йому.

Ну все, таки наробила дурниць зайвим геройством.
Тепер вважається, що продажна.
Але для багатьох була такою вже давніше. Не робити трагедії, знати основне.
Суттєвим є те. що коли просила про допомогу - не почули.
І полишили колеги - саму.Попри наказ.
М.Е.вирощує мене ж.
А М. не пройшов перевірку і певно впаде на руїну історії.Вірніше - вже туди впав.Треба буде хба оберіг забрати - натомість завезти інший.
І лише опісля - станеться щось особливе.Або не станеться.
Проте треба вірити у краще.
Однак сьогодні була в оточенні понад 300 чоловіків - і що? А нічо...
Не зациклюйся.
Маєш смачнющий сир, хорошу книжку, а скоро буде мегасумка. Все буде добре)

Щось кульгати стало відчуття стилю та уява. Дивлюсь на жилетку - і не можу прикинути, з чим її носити, нащо вона треба.
Це до неї треба ще щось буде добирати, полюбому.
Хотіла набрати Бульдозера, аби розповісти, що таки поїхали на проблемну точку.
Переадресацію увімкнено - але чого в цю сторону?Невже не маю більше ніц до роботи?
Це ж набігає ще % від не моєї ділянки роботи.Разом з тим - як вже є.
На весілля йти не хочу.Саме так, тому що комплекси.Тому що складно, важко і не по собі.Чесно і відверто.
Після зустрічі у людини починаються проблеми, з нею перестають вітатись.Токсичність.У мене тепер теж така риса появилась
Дискомфортно.
Післязавтра М.відлітає.
М.Е. - поряд.І дарує щастя.Безмежне!

Заплом - повну стопку абсенту.Не впевнена в його якості.
Ніби все більш-менш добре.
Дівчата можуть зустрітись і підемо десь на каву в сусіднім місті.
Подарую їм по букетику гарних квітів і якусь чарівну штучку візьму в чарівниці-Люби.Це буде в тему.А ще трошки раніше втечу з роботи.На пару хвилинок. Не дуже довго буду там, але погріюсь біля них, погладжу душу.Адже можна - отак раз на пару місяців?
Маленький син одного атовця має ваду серця.
Ще один дзвінок, що дітей мати не варто.
Та й з ким?
Жити для себе? Якщо що - то кому в перспективі заповісти помешкання?
Мабуть - Роману чи Назару.
А може хтось колись доглядатиме до старості.
Час покаже.
Темні якісь думки, аж здивована...

Тиждень почався вельми цікаво. Ситуація в країні неоднозначна. Чим завершиться - як карта ляже.Карти взагалі невідомо в чиїх руках. А може там і не в карти треба грати?.. А може вже все зіграно?.. І розмітка нанесена?
Ми програємо при будь-яких розкладах...Ми програли цю країну - навіть не почавши...
Цінуйте важливе.Не скупіться на хороші слова для важливих людей.
Дуже болить, коли М.Е.відмахується.
А ще - коли М.вмикає ігнор.А ігнор - цілковитий.Вже і потяг завершується.Він зробив все, що мав зробити. І згадую оту розмову листопадну на зупинці ,коли показав - що насправді бачить.Треба було вже тоді розвернутись і піти.Так ні - стало же жаль хворого.
Шкодуйте себе.Вас можуть не пошкодувати.

Дивишся світлини, що ледь не вдвічі старші за тебе.Особливе відчуття.Чиїсь долі.А де ж тепер і чи живі подруги бабусі, з якими вчилась в університеті?
Бабуся непокоїть(Не можу про то писати.
З особливого відчуття - це коли надворі незимно, горло шкрябається і ... пиво.Холоднезне свіже павлівське, з льодового класичного бокала у формі кружки.І воно таке освіжаюче - аж в голові ясніє.
Колеги віддистанціювались.Знайшли ідейного лідера,який забезпечить чимало всього,а ти там так собі, втілювач розпоряджень, нижча ланка еволюції.
Пошкрябані кумберлендом ноги.
Не дуже зрозумілості з М.Е.
Краще лягти спати і заспокоїтись.
Ще все буде, не хвилюйся.
От би ЗОГ не ятрив - хоч і спогади ще збереглись...

Тиждень почався з дискомфортних штук. Не люблю здавати людей, але обставини... Так не робиться.Попри все.Не можна хамити, знищувати.
І взагалі - навіщо бути злим?
Навіщо мене злити?
Адже то рано чи пізно завершується.
М. вже скоро летить закордон. З життя - теж відчутно вилітає.Не відчуваю його.Не відчуваю. Як і він не відчуває, не торкається душі. І в снах навіть тіні нема...
Совати важкі торби стає таким звичним. І брати забагато на себе. Самознищення.
Красива дівчинка в синій сукеночці. Направду - красива.Але дууже складна.
В сім житті простого дуже мало - але як правило воно на поверхні. просте, зрозуміле, логічне, очевидне.
От тільки не всім щастить...

Другий сорт.
Чомусь отаке сприйняття реальності.Потяги вже давно поїхали, потягу до тебе вже не буде. Це хіба так - ілюзія, алюзія. пристосування чи фізичний хабар.
Коротше осінь, лайтова депресія.
Заносить в щось не таке, куди було би варто.
Баба Марійка... 20 років. Тоді теж була така тепла осінь...
Біл маска-плівка з перлами.Після неї шкіра казкова. Але поки її віддерти - я ж не люблю чекати.Хоча треба буде спробувати повну версію чорної - там певно ще гірше)
Завтра дітвора по школах починає.
Сенсей так і не намалювався за все літо.Воно й не дивно взагалі ніразу.
Пишуть - люблю.Видно,таки черства. Але персики завтра занесу.
Слухаю Чижа.Падаю в минуле.Чогось\когось чекаю.Хочеться дива...

Поки не можу придумати,як би відмазатись від весілля.Не хочу їхати на нього.І взагалі не хочеться зайвий раз вибиратись з дому.
Церква.
Погода сприяла.
Поїхати би в село на цвинтар хоч якось.Треба буде таки переговорити з тою родиною,аби помогли.На пальне скинутись.
Треба буде сходити на дачу позбирати урожай.
А може мамі подарувати рюкзачок?Такий красивий, але щоб на дачу ходити?
М.десь має їхати знову в Штати.Не знаю, чи встигнемо зустрітись перед поїздкою.
Думала про М.Е.І дуже хотіла до Нього.Разом з тим - почала вбачати його в чиїхось очах, чиїхось посмішках.
Ранки вже осінні.І вечорами теж пахне осінь.
В голові вельми туманиться.
Перевтома і перевантаження.

Осінь почалась.На температурнику не дуже осінь.
Персики, яблука, картопля, метелики, алкоголіки.
Люди вірять не в передбачення, а в талісмани.Цьому підтвердження навіть М.
Інколи людині треба лише показати підтримку.
Зараз по закону не треба мати ліцензію.
Напрактикувавшись на актуальній роботі, можна би почати діяти через якийсь салон.
Але не в нашому місті.
Не в нашій країні.
Щось снилось таке незрозуміле.Містичне.Спогад дещо скалкою висить.
Пишеш хорошим людям з пропозицією - відмовляються.
А в понеділок треба відро привезти.Але краще таки пакет. Не постраждає.
Волосся треба підлікувати і підстригти.
Та й мене саму треба підлікувати.
Пити якось складно.
Хочеться обіймів...

Не ставте людей на постаменти.Не створюйте кумирів. Не клейте німби.
Потім, коли ореол спаде - то з постаменту впаде на вашу ж голову.
Не всі проходять випробування владою, грішми, славою.
Не всі залишають за собою право на людське обличчя.
Як же хотілось вірити!
Але як вже є.
Хтось помилився. А хтось зрозумів помилки.
Каюсь перед Богом, у людини - прошу пробачення.І коли людині не потрібні вибачення - як мінімум боляче.
Я не знаю, як це, коли аж так роблять неприємно.Нащо?Невже гроші мають аж таку цінність?невже влада аж так туманить?
А сама ж хто?!
Тому падаю.І тому трапляються такі моменти.
Потрапивши в обійми співака - розумієш, що з тим містом щось таки єднає.Та й Скрипка з П/А - із ВВ))

Незалежність країни - наскільки то стало для нас тепер світлим днем.
Наскільки усвідомили ціну, втративши братів, синів, коханих.А тепер вони - дивляться на нас. І кимось навіть пишаються.
Був неоднозначний робочий день,по-своєму світлий.
Передувала підготовка, кидання,нерви, напруги, задачі.Шахти,не дуже приємні діалоги,а ще вживання алкоголю.
Святковий день дарував сонце.І в новій нетиповій, світлій в люди.Це помічали.Аж сама здивована, скільки приємностей сказали.Не звикли, а порою можна і так.Рекорд з обійм.
Не хочу знати, як то буде, що зробить влада.
Факт в іншому - коли кличуть на ніч, коли наливають коньяк, коли обіймають. І це роблять люди, які дарують тепло.Спільна перемога.Сталось!

Продираюсь через інтернет, бо він кульгає.Робочий день нагадував підгорілу піццу - ніби і смачно, а таки гірчить.
Коли ти все обговорюєш і погоджуєш, а потім заявляють, що ти все не так зрозуміла і взагалі не туди.
Людина здобула незалежність.Тепер твоє діло вирішити - чи то добре. З плюсів - почав сам думати і щось там робити.З мінусів - і так то приписують тобі.
Завтра збудеться одне з того, що задумала.
І теж не знаю, як на ото реагувати.
В голові засіло бажання - амбітне, але масштабне. І реальне.
Треба лише взяти і зробити.
Направду наші ресурси такі ... особливі.
Ми так мало про них знаємо.
Важлива публікація, що вже на вустах.
От тільки чесно, аби реакція була не лише інтернетна.