Скрипка Майстра

Спитай мене - чого не спати перед нарадою.Чого так болить чужа критика - особливо критика чужої нетверщої людини. Певно тому, що вони не котролюють себе - як і діти.
Відвертість - вона як хрест.Ти несеш чиїсь откровення, мало бачиш рідних людей.
Ти не займаєшсясобою
Не шукаєш долю.
Не будуєш майбутнє, а витрачаєш дні, години - на того, хто не цінує. Ага, то про роботу.
Він не говорить щиро.
Можна бути друзями - але для цього треба дружити.
Часу більше для домашніх...
Скільки можна приносити себе в жертву?
При таких розкладах чомусь напрошується думка про те, що певно того майбутнього і не вельи буде.
Жити - для когось.
Давно не писалось - хоча в повітрі чимало всього - і кондор, і форми.

Напруга, напруга, напруга.
Чим далі - тим більше, цікавіше, незрозуміліше. Цікавіше?! А то як так - вирвалось? Роботи море, коаліція на місці розвалена. Колеги? Де?
Хочеться відчинити вікно і викинути з нього в нікуди частину минулого, витрачені на людей сили. Просто не хочеться вірити, що воно якось так сталось. От не хочеться.
Яка може бути в таких умовах самореалізація, пошуки себе?Яка мотивація, а?
Кошти - не стимул.
А допомога людям не може бути аж такою безмежною.
Згораю, згораю, згораю...
Згадую - що спільного між вугіллям і діамантом. Тиск.Цим себе тримаю.На як довго?
М.Е.Серце.Хвилююсь.
Кава. Таня.Дорога додому.Думки про дітей.А вона наважилась - і змогла.
Не готова.Я ще не готова.

М.Е.прихворів. серце. Хвилююсь ще більше. Не знаю, як вберегти його.І усвідомлюю - що нічого зробити не можу, що він впертий, самостійний, одружений, справжній,сильний, дорослий, але такий ... МІЙ.
Робочий настрій якось так не дуже і робочий.
Завтра треба буде допомогти Настіньці з її частинкою, не буде то особливо складно, от тільки би від колеги відбиватись, який всі ковдри стягує на себе.
Ніколи не думала. що стану таким командним гравцем, проте хочеться, аби все було добре.
Натомість сама розумію - кому потрібна сама?Шеф вважає, що з\п - це все, що мені треба? Це вдячність?
М.у чомусь вельми правий, от тільки не змінити - ні ситуацію, ні мене.Так має бути.А може неправильно М.виховував.

Починається холод.
Вже потихеньку насувається щось таке зимовеньке, хоча морозів нема. Цікаво, чи то завтра буде яка конкретика. Може би з фіпними піти на захід?
М.Е.сьогодні не спав. Важко було розуміти, що заснув о 8.05.
З однієї сторони хочу побачити М., а з іншої щось не те - згадую і ту квартиру, і того стоматолога, і ще чимало всього, що відштовхнуло.Такий дисонанс.
Робочі моменти доводять до сліз.
Завтра знову закриюсь в кладовці і буду працювати. Інакше якось не бачу.Але треба буде виїхати раніше, аби купити чогось смачненького для голови. Вино? Не впевнена, але теж варіант.
З такими радостями можна і впасти в алкоголізм.Діждусь 23-го листопада. Нагребу на Розетці алкоголю.Так треба.

Вихідні розвалили, погромили, не дали по-людськи виспатись.Мабуть у нас просто не дуже суміжні біоритми.Разом з тим - він не сварив, а тільки дав зауваження.Ну бо знає - можу закритись.
Хочеться щось зробити.
М.сказав, що зробила не дуже правильно. Що не варто було розкладати всі яйця в одну корзину. так у мене не було навіть часу відділити одні від інших!!!
Хочеться псіханути і щось зробити.Може би ото замовити якісь сукеночки на ВВБ?Чи ще десь?Але щось не дуже тягне на таке.На сир теж не тягне, як і на шоколад.
Кіно не заходить - а може не те дивлюсь?
Отако депресить.
Виговоритись нема кому, вислухати нема кому, знайти вирішення, альтернатиму -якось не дуже.
М.Е.розуміє.Але хоче - живою...

Була нарада, де відчувалось, що робочі відносини з окремими просто робочі.
Обіцянки то таке, треба відчути руками.
Незрозуміла смска з банку, тому зайшла, вияснила.
День був вельми насиченим, активним.
Ще хотілось зайти в редакцію, але не було як, коли. Та й до Мазепи6 не трапилось нагоди - все розписано.
М.Е. вчора створив зовсім новий настрій, нетипове, особливе. Не знаю, чи всі були там, чи всіх туди заводив. А якщо й заводив - то якими?
Мандри дводенні? Треба продумати, що там треба буде одягнути, що взяти, чим будемо займатись.
Зараз хочеться загорнутись в якийсь знайомий фільм і згадувати, згадувати...
Нащо було на ніч читати про психів? Але й так - не наснились...
Все буде добре...

А знаєте, ото снилось двоє маленьких собаченят, темних таких, гарних. Тонкий натяк на те, що матиму двійню, колись, від когось?
Але тут виникає питання - чи хочу, чи зможу, чи справлюсь.
Адже не всім дано взагалі мати дітей.
Трошки шкодую, що не народила раніше, не можу бути донором яйцеклітини = це дуже недешева послуга, а могла би надавати часто.
Тут потяг пішов...
І взагалі в багато чому теж потяг пішов.
Як у старезній пісня Лози.
Радують теплі взаємини з батьками.Домашні.
М.Е.підлікувався, повертаємось знову до практик.Соромно, досі соромно - що зустрілись так пізно, що шукала так довго...
А зараз не знаю, скільки Доля вміряє...
Не дуже хочу на роботу - через похолодання та демотивацію.

М.Е. хворіє. То очі, то шия, то легені, то кашель, то температура, то застуда, то слабість.
Хвилююсь.
Дуже хвилююсь.
Обидвоє розуміємо, що нікуди взимку не поїду, що буду і далі несамовито просити про зустріч, що буду вірити.
Але що вийде насправді, неясно.
Дивлюсь містичні серіали.А от всякі нові штучки чомусь не того.
Не дуже є настрій на роботу,але виходу нема, та й зрештою буду знову літати, як завжди...
Вже ж явно, що ніякого Львова не буде. От нема настрою, бажання, та й потреби фактично.
Його реакція говорить сама за себе. Активна тиша.Активне мовчання.
Зараз демостративно чекаю руку допомоги.
Хочу на лікарняний.
От зроблю робочі завдання - і піду на ремонт.

Зустрілась з хлопчиком, який лишився хлопчиком, але мужчиною щось не дуже став.
Забагато у ньому матюків стало.Видно - нервовий. Амбіції ...
Ікона лежить в столі ,чекає свого часу - аби поїхати на подарунок. Приємно так знати, що у когось буде дитинка.
За вікном падає темрява і тиша. І в мені - темрява і тиша. А то не є дуже добре, бо в таких умовах ростуть лише гриби та агресія.
Спроба пробудити хоч щось в давніх взаєминах не дала абсолютно нічого, але йому треба було виговорюватись. Виговорився. Я зробила пропозицію щодо роботи. Він здивувався і сказав, що в принципі до діалогу.
Якщо чесно - то це те, чого би чекалось. Але як зайде - не знаю.
Попереду вихідні.
Побачимо, як карта ляже...

День цікавих людей.
Лінгвістичні екзерсиси щодо особливості євреїв. Цілком несподівано.
А на ринок ходити - себе не поважати. Такого трешу давно не було.
Не кажучи про особливості транспорту.
З позитивного:
- денатурат
- шоколад
- паштет
- розмова з М.Е.
А ще надумала на балет сходити, от тільки М.пропонує оперу. Хочу познайомитись з Карміна Бурана. Дуже хочу! Зачепило.
Треба забрати пальтечко. Але не дуже знаю, чи ... воно мені треба. Варто би перегребти гардероб і дещо таки ліквідувати. А може і стиліста змінити. Бо щось перестала ловити ноти дружби. Ватні спалахи дуже щось зачіпають .
Може би піти в цілителі?Програмувати майбутнє?.. Кава, карти, ще щось? Можу ж...

Спробую згадувати, що ж то снилось. А думок особливо нема. Тільки гостре бажання розірвати коло і ... вийти. За межі. Якось отаке злегка шкільне, коли хочеться вийти з системи. Хтось то назве втечею - і по-своєму буде правий.
М.Е.хворий. І тут ступор, тиша, стрес, тремтіння в кінчиках пальців, тремтіння колін. Тому що не знаю, як йому допомогти. Адже обіцяв крок вперед... Не варто вірити обіцянкам. Не варто.
Нічиїм.
Взагалі.
Навіть собі не варто вірити.
М.прихворів.
На роботі ... отаке істеричне відчуття, що витравлюють. Зауваги, неприємні коментарі, дуже неприємні. Люди настільки перетворюються, що не можу навіть уявити, як, чому, що з цим робити.
Певно - таки чергове вигорання.
Наскільки?

Виглядаю непогано. Светрик з мереживом виглядає свіжо і красиво, хоч і чорний. Ага, знову ховаюсь у чорний колір.
Була на примірці - чорно-червоний бушлатик поки не дуже радує(
Завтра треба купити додому печивка.
На роботі тепер є коньяк.
Білоруський бальзам щось не вельми зайшов.
Колега,який недооцінив, зараз здивувався, чому пішла додому не як завжди, затримавшись на роботі, а вчасно. Боляче.
І сьогоднішня штука з тим, що треба десь там клеїти шпалери - це теж дуже мерзенно.
Так не робиться, друзі!!! Не робиться(( Дуже боляче.
Що ж - хтось красивий і здійснений, а хтось просто ... забезпечує то все.
Не можу більше так.
Не можу (

М.Е. таки був, два дзвінки посеред ночі, неоднозначне спілкування, потреба у Ньому.
Так нетипово,так справжньо.
Не впевнена, що зможу далі так жити - за кілометри, десятиліття. Вони мають значення у фізичнім сприйнятті. Тому що жити без Нього не зможу...
Отак.

Зранку знову вставати і змінювати країну.Чим відрізняється громадський діяч від політичного? Політик орієнтується на вибори, а державний - на країну.На що орієнтуюсь я? Мої бажання довгограючі. І деякі вже збулись, але не всі знають, що до того доклала руку. Навіть керівники не дуже про то в курсі.
Зранку хтось там буде знімати оті штуки.А таке враження,що то працюється на дві контори.
Чи заробляється яку індульгенцію.Насправді що - не ясно.
Відчиняємо вікна, себе, простір - а натомість розуміється, що ідеї хтось вкрав.
Насолоджуюсь класичною китайською поезією.Аж сама дивуюсь - як можна творити таке щось нереальне.
І хочеться не мовчати.
А ще - до М.Е.
Пора!

Я страшенно хочу змін.
Нову роботу, нових друзів, новий досвід.
Нові відчуття - але приємні.
Нові книги, нові смаки.
Чомусь М.Е. реагує спокійно і щось западає клямкою.
Якась не дуже хороша тиша.
Кого шукати там, де все зрозуміло?
Відчиняти вікна, чекаючи, що за склом новий пейзаж, а там все те ж саме.
От тільки ... що ж буде?
Чого накличу?
Особливо напередодні Дня Всіх Святих, коли пахне повітря чорнотропом, коли відчиняються двері?
А може то так, навіяно і нічого не відчиняється?
Треба буде пошукати роботу, зайти на біржу праці.
Але як то можна буде зберегти в анонімності? Може би з колегами поговорити?Завтра треба буде зробити перші кроки.

М.Е.зустрічав гостей, але десь так і передчувалось.І вже ж не вперше отак зникає, але і сама роблю хіба не так? Особливо коли раптом засинаю, а Він лишається на ніч. Не знаю - з ким. Інколи прямо каже, що хвилювався.
Не роби похопних висновків, не вини когось.Вини себе, шукай причину в собі.
Як можна змінити світ, не почавши з себе?!
Ну от, знову ...
І дуже, дуже хочеться бути поряд біля М.Е.Навіть тихенько, просто торкатись. Дивитись в очі.
Відчувати легенькі дотики - слів, пальців.
А лишається плакати, що все так сталось.
Згадується Марков, у котрого з Сабріною різниця така ж сама, але там все настільки красиво!Стоп, чи у нього є діти?..Певно таки не сталось. Лише фото, спогади, музика.

Бельгійський шоколад закінчився, треба буде десь знайти ще.Але краще повернутись до сиру, це хоч корисно.
Взагалі замінювати щось на щось потрібно. Книжки на біг, біг на медитацію, історію на астрономію, котів на двері, цукор на борошно.
А нє, то вже бартер.
Цікаво, дійдемо до того, що нам з\п платитимуть не грошима, а речами?
Бо хочу випросити отой старий ноутик, до якого вельми звикла.
Але певно треба його почистити і взятись за отой біленький, туди запихнути нормальну прогу і працювати.
І взагалі починати шукати щось реально нове і своє, бо скільки можна апгрейдити отого хлопчика, котрий навіть забув, скільки ви вже разом?
М.Е.нема в ефірі стільки часу (((
Хвилююсь.
Подзвоню потім.

Запаковую в голову розуміння, що треба зібратись і боротись.
Що тебе смикають, чують, бачать, бо то треба.
Впиратись, накручувати, навішувати щось - не варто.
Треба просто встати, склєїтись, зібратись і ... увімкнутись.
Зібратись, треба зібратись.
Згадати, що вмієш нереально класно комбінувати слова, що вмієш тримати удари, що завжди рівна спинка і посміхаєшся.
Гормональний рівень таки творить те, що творити не треба.
Ну і комунікація дає теж своє.
Не хочеться, але все станеться так, як має статись.
А до Львова якщо і поїду, то чисто з фізіологічних міркувань.
Погода теж вирівнялась більш-менш.
Треба одягнути гольфики, дочекатись, погризти шоколадку і почати читати щось цікавеньке.Адже можна)

Нащо було отого читати Бриджит? Зараз починаю вірити, що ще є шанс на щось.
Що вона з собою зробила? Харчувалась відносно, займалась дітьми, але хіба зумба, йога.
У кожної є свій Дарсі, але не кожна його впізнає і зачепить.Потім комусь може не пощастити.
Факт - долею може бути абсолютно неочікуваний хтось поряд.
Ау, доле... Ти де?
Хоч приблизно...
Вдома тихо.
Зробила мамі легку чистку лиця.Треба буде за тим дивитись.
Може би то завтра вдень вискочити за листковим тістом і накрутити рулетиків з чимось смачним?
Треба дочитати Винничука.
Друзі не по справах не дзвонять.Цінуйте тих, хто дзвонить просто так, не по кошти, інфу чи сили,з ким тепло.
Вдома...
Дзвонив М.Хоче побачити.Звичка чи потреба?

Не знаю, що так понесло,але дуже задепресивило.
Стратегія М. цілком зрозуміла - вимусити співчувати, підтримувати, пошкодувати. Ну-ну. А потім класичне - як звиклось.
А може то просто осінь? І гормональні психи на фоні місячних?А ще нахабство просто проігнорити і нікуди не поїхати?
В результаті матимуть місце нехороші наслідки.
Адже матимуть...
Нарада. яку пропустила.Не шкодую, бо тут можна було би допомогти.
Образим - дуже образив!!! - колега, який просто заявив, що може справитись і сам.
Дружба вона така.
Колеги вибираються на відпустки, хтось щасливо вагітніє, хтось впевнено працює на пару фронтів.
Не вистачає М.Е.Ремонт, зміни.Все добре.Той дзвінок вчора загорнув у тепло.
Життя воно таке.

І тут таке внєзапно, бо вперше за стільки часу набрав М.Розмова навіть відносно довготривала, спокійна, дещо перегибала. дещо по крані, але не було особливого якогось відчуття, якогось прагнення.
А він скаржився на дружину і дітей, не вдаваючись в деталі, хоча знаю, що швидше за все буде при зустрічі про то мова.
Нерви відчуваються.
Навіть чомусь стало його шкода.
Післязавтра треба буде погодувати вождя.
А ще завтра треба буде розібратись з газетами.
А ще треба буде заїхати до дизайнера і завезти щось цікаве. Чесно - не хочу, аби вартістю дружби було 15 у.о.
М.Е.мерзне, і я мерзну( Надворі дощик накрапає. Якось так сумненько (
А ще заступник міського голови заходив. І голова - але не міський)

Починається щось схоже на міжсезонну депресію.Сказується те, що день була вдома, не виходила, було трошки нервово.
Той момент, коли розумієш, що квоти на мовний контент це не дуже і плюс, тому що те, що намагаються видати за мову направду дуже катастрофічно.
Реально катастрофічно.
Знаю багато розумних слів - по типу абісопелагіаль, крарупізація, орсеїда, мигдалат, фрамбезія, але ...
Не вмію ще більше, бо життя воно така штука, що відкривши якісь двері - бачиш вікно, стіни чи незнану пустку. І ти з цим стикаєшся вперше.А як то розібрати?
Треба буде закинути вождю тему, яку закинула напівбожевільна уполюбствуюча женсчіна.
Не думати про ситуацію.
Думати про час.
Час і так забрав надто багато.

Відкриття музею шандарахнуло по голові як має бути.Особливо дітям.І спілкування з мамами полегдих пішло якось не так, тому розминулись не на тих нотах.Напряжно, знаєте... Не знаю, чим то далі завершиться, та й Катерина ж хоче гойдалку. Не люблю коли спекулюють на таких тонких речах.
Важко знайти, просто втратити, неможливо забути.
М.Е. - два дні без практики.
М.зник.Давно вже не чути.
М.Е. - сьогодні треба буде повернутись до практики. Не інакше.

Ото приходиш на роботу - а враження що ніж вкрали.Не вкрали, сама забула, де поклала.
Туманний Альбіон, проблеми з транспортом, дихати зранку важко.
В торбі лежить сир, а їсти щось не дуже хочеться.
Та й взагалі їсти не дуже хочеться.
М.зник.Так і писатиму, поки не заявиться.
М.Е. теж був відсутній весь день, потім появився.
А ще є дуже крутий ролик про їжаків, нарешті треба подивитись.
Правда, не знаю, чи жувала би сама.
Бачила прострілений бронежилет, каску і ще чимало всього. Сходила в музей.
Спати не дуже хочеться. Навіть виспалась.
Трошки дивує останнім часом політика М.Е.І знову закрадається крамольна думка- чи взагалі побачилось наживо?
І не знаю, що думати...

Неординарне відчуття - тримати у руках справжнє знаряддя вбивства.Ніж,військовий, тактичний.
Ніж, з яким вийшов з пекла.
Книга потребує коштів.Треба буде допомогти. Може і щось від себе закинути.
Трошки шкодую, що не можна зробити було оту штуку. два роки тому, коли збирались листи атовців, зібрати їх телефони.
Але зрештою - вони одружені.
Якось не виходить так.
Тематичний полетів у вирій. До мами.Воно і правильно.
Вбивала руки, миючи тару,яка поїде на фронт.Заразом вбивала і туфлі, до яких приїлось амбре.А калюж - нема. Чи врятує ароматизатор?
Зачитуюсь відьмочтивом.
Нащось знову сир.Може то таки дефіцит вітамінів чи мікроелементів?
М.зник.
М.Е. дивує строгістю - навіть для Нього напрочуд...