Скрипка Майстра

Чомусь раптово засинаю.
Досі не дає спокою ситуація в автобусі.
Як сказала знайома - сама винна, що поставилась до нього лагідно, подумав, що можна.А потім вочевидь сам здивувався.Або думає, що я меркантильна сука.
М.Е. не зрозумів, не пошкодував.Але плачу, коли не поряд.
І засинаю ((( Соромно і страшно.
М.кличе до Львова.І таки хочу вирватись.Перезавантажитись.
Алкоголь щось мене не любить, рівно як і сама його.
Відгомін Києва якось так.Просто втома.Ефекту не особо.
Час стікає крізь пальці.
За вікном вже літо, а в мені навіть не знаю, що саме.
Потрібне перезавантаження.
М.Е.казав, що треба міняти роботу.Єля каже - треба міняти роботу.
Та й сама розумію, що якщо змін не буде - то таки амінь.

Отже, два слова про столицю.
Розчарування, метелики, відчуженість, робота ,напруга, людяність.
Коли ти по дорозі кладеш голову комусь на плече - а потім відчуваєш чиїсь руки.Легковірна, наївна, не вмію вести себе як слід. А зараз закрилась - від чоловіків - знову.
З такими підходами до життя точно ніколи не вийду заміж.
Рада зовсім не така, як очікувалось.
А ще - мерзенно споглядати на вульгарних дівиць, які забувають про те, що є чиїмось там обличчям.Вульгарна випивша жінка, що поводить себе виклично - то лякає.
Безсонні перелякані очі.
Сни якісь невиразні.
А ще робота, яка різна, її багато і не всю переробиш.
От і думай, що і як то буде.
Ще до подружжя митця треба сходити,але з понеділка.

Вже таке класичне для цього - сижу і плачу, бо Йому зле, бо він не поряд, бо дистанціювався.
Пусто і виснажливо.
Чи відчуває,що ця пустка випиває?
Чому так виснажує, вимотує?
Сильний головний біль і шум у вухах, спазм в горлі.
Спека, спрага, втома.
Сну нема.
Знову подивитися "Кіборгів"?
Цікаво, чи таки буде продовження?
Хочеться,аби Київ вже був за спиною.
Болять губи.
Куди рухатись,вперед?А де це?
Не хочу...
Залиште в спокої,дайте займатись тим, що вмію.
Ще ж тільки дихала,раділа,світилась і сяяла,чуючи Його голос, а зараз згасаю, натикаючись на стіну.
Поряд,тому що не можу інакше.
І якщо обирати між Ним і Світлом - то обираю Його.

Літо.
Перші вихідні.
Один день в роботі.
Один - уві сні.
І ніч між ними - уві сні.
Сон страшний снився.Про лисих маленьких діток.Вже на ранок здогадувалась, що то або чиїсь душі,або ілюзії.
А ніч же мала бути навпіл з М.Е.
Та сталось як сталось.
Він не вельми приємно відреагував - і то зачепило(Заболіло.Мабуть,тому від стресу заснула.
А чи що снилось - не згадаю.
Добре, що годинник електронний - думала, проспала ніч і треба летіти на роботу.
Розбита.
А завтра в столицю на ніч їхати.
Ще не знаю, що одягати.
Як банально...
Не знаю, як реагувати на похвалу керівництва, на те, що він до мене змінив ставлення. Не тому що заслужила - а тому що так сказав хтось.
Відкривай двері в літо.І - до Львова.

Бачити стовпи пилу та почорніле обличчя від смерті.
Бачили спеку - а вона побачила нас.
Двері у літо за кимось замкнулись, а комусь - широко відчиняються.
Так чекала запрошення - разом з тим підемо як є, напоказ,навпростець,через перелаз, заплутавшись, взявшись за руки - наскільки то можливо.
Драні джинси радикальні, а ще в однієї - такі радикальні частини тіла.
Виконувати завдання,які виконають і так краще.Чого жартувати,якщо не зумієш перевчитись?
Чого давати завдання, не пояснивши, що треба, а потім вбиваєш час на що?На помилки, над якими не ведуть роботу.
Не гратись в рольові ігри не вміють.
А можна просто піти в літо - і знати, що треба не так багато,а лише світла.
Тепла ніжність.Світло.

Були мандри.
Їздила в бусику, в якому перевозили вантаж200 з зони АТО.
Не слухала семінар.який мав бути тренінгом, а виявився семінаром.
Оте відчуття,коли в тебе раптом починається паніка на вулиці, не знаєш, чому, а потім - вже через пару годин - зрозуміло, що померла колега.Новина, що падає як сніг на голову.
Ще більше - реакція на то все.
Ніч перед тим була важкою, з важкими снами, головним болем.
Хочеться чорного морозива.
Воно специфічного кислуватого присмаку коли, котру не дуже й люблю, але там все компенсовує чорний колір.
Ревіти, тому що турбота М.Е.розгризає, тому що усвідомлює, що випалюю себе в служінні.Захищає.Береже.Його - допоки б'ється моє серце.Його - допоки душа тріпоче...

Він відправив спати, наказав виспатись, а розбудили робочі повідомлення.
Чому через Нього так часто плачу?
А недавно ж не плакала зовсім.
Війна - не проймала, лише загартовувала, робила сильною, а тут тану - як морозиво на сонці, пливу, пливу, реву.
Ілюзій набудувала - і тепер будуть лише сни.
Я не згадаю уві сні, чи перетнулись.
Але оте усвідомлення - що вдень покладе спати,аби померти.
Невже почала допускати думки про смерть М.Е.?ЯК?
Початок літа завжди вкручує в холодну депресію.
А ще вчені довели, що від неї старієш.
Ну ясно ж - юність вмирає від депресій.
І коли уявляю вокзал Його міста - то розумію, що інакше неможливо.
Дожити, зустрітись,торкнутись.До живого,справжнього, щирого.Дожити!

Лежиш, ледве дихаєш, а настрою якось нема.
Випили.
Все викачалось.
Як кран десь відкрили, повитікало.
Задумуєшся про щось там таке хороше.
Накручуєш потім.
Шукаєш скрізь якесь подвійне дно і не віриш у те, що заслужила на щастя.
Походу таки ж не заслужила.
І таланти твої нікому не треба.Може їх і нема? Таке, словоблудіє?
М.Е.точно апгрейдити не стане.
Ти і так - інтуїтивно - все знаєш.Його слова.
Може таки плюнути на все ,відірватись і хоча би на вулицю вийти?
А там вже як вдасться.
Збирайся, хоча би подихай квітами.
М.Е.і так на вулиці, а ти поки підзарядись.
Задумайся над тим, що заряджаєшся для Нього.Не для себе ж)

Рідні онуки бувають двоюрідними.
Коли їду - виникає бажання почати мову про корені, запитати про витоки, звідки ж пішов рід, чи є ще хтось.А потім відпадає бажання - бо забивають банальними, бо не чують, при чому не чують реально.
Гормональні зливи, якими годували.
Сьогодні Трійця.
Чи є яка традиція- окрім того, що люди сталять лепеху і крутять голубці?
Тільки така - поширена?
Завтра ще вдома.
Коли прийшла до М.Е. - він поскаржився на тиск.
А тепер тиск і в самої.

Кажуть,в понеділок з мене дуже сильно пре енергія і то навіть трошки заважає оточуючим.
Жодних закосів в ударництво,хоча у М.Е.на то своя думка.
А ще дозволив почути...А потім стримувалась,аби не плакати.І знову стримувалась.
Дочитала "Іловайськ".Дуже сильно дало по голові.Особливо остання і третя з кінця новели.
І історія про Кабана.
Зараз мені дуже соромно і боляче за те, що сталось, за те, що повела себе неправильно.
Це страшно.
"Я не хочу, аби між нами була навіть тінь мого незадоволення тобою"
Найбільшу стіну вибудовую сама, аби заховатись за неї від страху.
А ще після опівночі набрав М.Не дуже звикла до пізніх дзвінків.
Дуже мало М.Е.
Дуже.
Здається, щось роблю не так.Як виправитись?(

Сьогодні не писатиму про повернення до того сну, тому відкрито.
А снилась цього разу школа, в яку повернулись вже дорослими, аби щось там підтягнути і доздати.Дивно, та?
А ще з мого тіла виходили гілки. Маленькі свіжі гілки, молоді пагінці, з листячком.Ніби верба.Від цього лице стало набряклим, але тільки справа.
М.Е.хворіє.Відходить мокрота з легень.Важко то переживаю.Як і те, що не спить ночами.І що відсилає спати мене.
Хочеться віддати М.Е.свої сили.
Чекаю на гостей.
Сир брі якийсь не дуже.Відчуття - не самий свіжий, що доволі очікувано, враховуючи його вартість.Але таки догризу)
Оксана буде окремою програмою.
А ще ж з іншою Оксаною треба буде вийти.
І для Тані вділити час.Я полюбила її...

Дивишся на себе - дитячу - і розумієш, що таки дійсно лишились ті ж очі, посмішка.
Губи - такі, за які обрав і прийняв.То все губи...
М.Е.хворіє.Страшно переживаю.
Привезли загиблого.
Не піду зустрічати, проводжати.
Життя і так надто оповите війною.
Старий хіпі не подзвонив, не привітав.
І Бойко.
І Томаш промовчав.
Вночі сниться ситуація, а на ранок досі відчуваю ті ж емоції.
Як то пояснити?
А ще до глибини душі сприйняла слова Тані.Тої, що з ВВ.І Тої, що з Ів - теж.Але чи можна лишатись і такою, і такою?Все ж хочу бути мамою,але чи готова принести себе в жертву?
Віддати кілька років і море сили?
Почуття гумору, розум, енергійність,позитивізм - за це полюбили.
А насправді яка я? Світла чи ?.

Доля прихильна - коли не ждеш.
Телефонні дзвінки від самих різноманітних людей.Увінчано - багатьома.
Абсолютно неочікувано було почути керівника.
Отут - ще той сюрприз.
І коли випадково переходить на англійську, аби сказати дещо суттєве.
Важко, коли починають говорити про дітей - інколи в диктаторській манері.
Особливий стан - коли говорять про емоції, що викликаю.
Коли чуєш "Я тебе обожнюю","Ти незвичайна, усміхнена, позитивна, енергійна", "Завжди залишайся такою ж".
Як же чекала дзвінка від М.!!!
Тепло відчувала у кожному слові, в кожній літері М.Е.
А ще тривогу в очах тої, чий син колись обрав не мене...
Життя таке.
Ким би не були, де ти не літала - але є такі, для кого завжди буду собою.

Що ж це за випробування дивні готує доля і чи таки гідна?
Чи готова?
Чи то правда - але зі сторони таки видніше.
В темпі, в темпі, в темпі.Все якось так швидко, а потім штиль, тиша, розміреність, потім хтось затримується - бо не запізнюються верховні.
Завтра все буде якось зовсім не так, як звично бути.
А разом з тим - що зміниться?
Відчиняються нові двері.Треба не боятись, наважитись, стати, відбутись - і бути.І не дивитись назад.
Адже все можливо - було би тільки бажання.
Не знаю багато чого, не все вмію, та зумію, осилю, осягну і збагну.
Не знаю, які правильні слова підібрати, аби про то сказати. І чи варто говорити. І кому.
Все буде добре.
І діти будуть.
І чоловік.
І щастя.

День Перемоги.Він вже не наповнений торжеством.Бо у країні війна.І гинуть люди.Сусіди, знайомі.
А страшніше що є померлими які ... живі.Вони ніби ж ходять, дихають, а заразом ... Не можна назвати живими, бо не мають власної думки. І то страшно.
Ранок почався стресом.
Внутрішнім - по роботі.
І не внутрішнім - а реальним, бо знову не стало людини, яка воювала за країну.
Завтра робочий день.
Важкий буде.
Насичений, особливо ранок.
Але ж все буде добре?
Мама каже, що ті, котрі щось мають проти мене - потім отримують по заслугам.
Дивлюсь знову Кіборгів.
Емоції.
А зустріч з мером пройшла специфічно.
Телефонував М.Тепло.Кличе.Хочеться пити разом з ним.Вино.І говорити,говорити.
А потім - похміллям...

Понятя не маю, що буде.
Чого викликають?
Не КДБ ж.
Невже щось станеться?
Ніхто не готовий пояснити.
Разом з тим - ніхто не готовий захистити.
Здивована?
Але ж не перелякана.
Допитлива))
Не бійся.
Не буде ніц страшного.
Вдома тебе чекає М.Е. і не не лише вдома.
А ще М.кличе зустрітись, от тільки не знаєш, варто чи ні.
А може варто?..
Раптом поможе і заведе на концерт.Дива таки трапляються.
Наступного тижня готова вибратись в це місто?Якщо вийде.Але коли?.. Час покаже. Може - вівторок?

Ти в нас - людина -ідеолог. Через тебе часто себе ліпше пізнаєш!
Трапляються слова, що западають вельми глибоко у тебе, що смикають за живе. Що резонують в тобі.
Не варто гратись з алкоголем.
Не варто.
Розумію, що то взагалі вже не моє.
Не хочу.
Не приймає організм так, як раніше.
Дискомфорт ще той.
День Ангела.
Прошу дитину і чоловіка. Прошу про власну гілочку, з якої виросте продовження родового дерева.
Чому не заслуговую на власне щастя?
М.Е. лікується. Йому краще. Чомусь морально готуюсь до того, що не зустрінемось,але серце хоче торкнутись.Серце не керує логічним.
А як буяє весна!
Квіти, залите сонцем все навколо!
Акація.Чекаю - коли буде її солодкий казковий запах.
Так хочеться щастя.

Важко вникати в робочий процес після вихідних.А в декого ще не почався. Ще вихідні.
Чи можна день народження святкувати раніше? Кажуть - тоді не доживеш до самого.
А таки спробую!
Не страшно?..
Кидати виклики - як і М.Е. Він теж експериментував, танцював проти бурі - і разом з нею.А зараз - з тобою.Не те ж саме?
Згадуєш сни?
Добре, що дав виспатись.
І знову дозволяє то.Потрібна.Таки потрібна.
Бачила бойові тапочки - картинка така в мережі.
А ще подивилась на Стаса Стовбана.І пожаліла, що Дима нема.Але батьки вірять...
Весна.
Бузок.
Айва.
Завтра буде щось особливе - прямий ефір.Треба буде подумати, що і як.
Не треба втомлюватись вірити в дива.
Все буде добре.
От побачиш.
Лише посміхайся.

Сьогодні М.Е.сказав, що має гостей, а тому мала день для себе.
Була прогулянка по вулиці, працювала, приводила в порядок волосся.
А вчора бачила, дивилась в очі, намагалась не плакати, а світилась.І така була щаслива...
Він задоволений. Бачить прогрес.Це важливо.
Наслідки тапочків не відчуваються. Тільки сусідки посміхаються.
На фронті загинув хлопчик, що молодший від Назара.Вже навіть такі - там.І більше не вернуться додому.
Це страшно.
Це - реально страшно.
Надавати комусь допомогу стає таким органічним, тим більше що люди самі звертаються і точно знають, що буде яка реакція.
Це мабуть хвороба.
М.Е. каже, живу на межі можливостей.
Ні, ці стреси ж не приведуть до добра.
Хочу в Його руки...

Мегасолодкі цукерки.Не дивитись на красиву упаковку, не дивитись на бренд.І розчаровуватись в тому, що любила.
Цукерки, які колись любила особлива дівчинка - навіяли довгі спогади.Першотравень.Випалити думки про нього...
Ранок був бойовий.Ну як, ранок.Коли вийшла на вулицю, зрозуміла, що таке аццкій тапок - і Тися тут ні до чого.Сама здивована.Реально здивована.
Бути чи здаватись?Здаватись чи бути?
Проігнорити отого шахтарика?Подумай про то, що у нього двоє дітей.І дружина з онко.І постав крапку.
М.Е. вночі поклав спати - в сльозах.
І зараз - знову плачу.
Як би хотілось повернути час назад і не допускати стількох помилок...Хоча вони допомогли створити те, що є,сплели і зблизили.
Люблю Його...

Есть шале в Монпелье, смена власти близка, так откуда взялась тоска?..
Була гроза, дощ,похмурно.
Домашні вже вдома.Втомлені.Можна було би поїхати з ними.
Але обрала отого, з ким зараз не мовчу)
Пише отой екзотичний свободівець - з яким була на виборах.Музичкою кидаємось.Таки якось зустрінемось.
Книгу дочитала.
Не ждала такого фіналу - але й на хепіенди не розраховувала.Життя поставило крапку.
Шкода - що не екранізують.
А вночі знову нелюдськи істерично ридалю, бо Йому лишилось недовго.А нащо тобі цей світ - без Нього?
Нащо знову - так?
Чи відчуває кайф, емоційние та енергетичний підйом, коли ридаю?
Можливо.
Але з цим нічого не можу зробити.

Сьогодні дочитаю "Аеропорт".Не можна інакше.
А далі візьмусь за "Іловайськ".
В серванті лежить іконка - яку вручив отой хлопчик, що віддав здоров'я за нас.
Не життя - здоров'я.
Вдома сама.
А не тягне на які пригоди.
Моя найкраща пригода зараз гуляє по вулиці, дихає бузком і потім буде поряд.
Моя найкраща пригода курить особливі цигарки і вишиває словами реальність.
Моя найкраща пригода завжди в серці.
І коли в найкращої пригоди щось з інтернетом і нема можливості побачити - то щось аж викручує...
Ревень,круасани, набряк, вкушена губа.
Хочу пофарбуватись у сивий колір.
Аби стати сірою і непомітною, а яскравою лише для когось.
От лише про дітей задумуюсь.А ле видно не моя то карма.

Розрив.
Не розумію, чому Іванна вкинула в чорний список і куди стікають друзі з ФБ.Мабуть, варто подякувати скрипочці.Але тоді би Іванна і не френдилась.Дивно.
Розрив.
Зоянда вважає, що нема про що говорити з тими, хто був середовищем 12-15 років тому.Лишаються лише успішні і красиві.А далі тільки краще.
Розрив.
Щось тріснуло в мені, коли Віктор заговорив про контракт - серйозний.Чомусь тепер він Віктор - а не як раніше.
Уві сні був санвузол, але якийсь нетиповий.Відпадають рештки?
Вдома сама.
А пригадую, як полишили на півмісяця і поїхали в РФ до бабусі?Тоді вела себе достойно, без перегибів.
Не пити.Дуже зле.
Є чай.
Щось би смачненького,але поки не знаю, що саме.
Вічна дилема))

Весна.Все огортається зеленню.Цвіте яблуня і заманливо пахне.Форзиція і бузок.
М.Е. десь на вулиці, після дощів може гуляти, дихати, працювати.
А ще написала в Вайбер М. Чекала - зробить то сам.
Не відчуваю його.
Та й весну лише бачу, вдихаю.
А серце якось не резонує.
Серце хоче тепла - внутрішнього.Аби хто подарував його - а не видобувати самій.
Вперше замовляла щось по передоплаті в мережі.
Відписали, дали номер декларації.Чекаю)
Передпоявленнєва депресія.
В .М.Е теж така бувала.Але коли прийшла - в перший рік не було. В перший рік ми були подарунком один одному і великим щастям, яке лише росте.
Правда, відчувається звичка...
А то зле.
Хочу на вулицю.Гуляти.
Не думати про роботу.
Не думати!

Весна.
Вишня розкидає квіти.
Вітер зимний і незатишний.
Бедра смугасті.
Думалось зробити дурницю і спробувати покрутити голову одному апаратчику-проектанту,але потім подумалось, що не варто.
Адже то могло би десь вийти на яв.
Весна кличе у мандри, але не каже - куди.
Весняний ліс хтось там обіцяв, хтось казав, що йому він подобається. Але зараз мовчатиму - допоки не напише сам перший.
Амбітність нерозумна.Завжди.
Запис телефонної розмови чужої така брудна.Не ти робила - але де гарантія, що ніхто не пише твоїх?
Весна.
Весна - це ще й міжсезоння, загострення, депресія.
Таке лікую тими, хто рятує країну.
Читаю про них, думаю,переживаю.
І ... хочу до М.Е.
Просто хочу.
Нестримно.
Несамовито.
Хочу!