Скрипка Майстра

Падала стеля.
А що буде завтра?
Робота зробила нервовою і дратівливою.
Наради, фарс,фальш.
Навіть друзі.Їх якось все менше й менше.
Перестали сприймати всерйоз.
А ще забула в майстерні ключі.Могла би і голову...
Дуже кльова гра!!!http://game.uchoose.info/
А ще якось перетворююсь на роботі на обслуговуючий персонал.Прибрати,принести,забрати,підготувати,знайти,придумати,порізати,переглянути,розписати,дістати...
За вікном зима як має бути,завиває,засипає,закидає,замерзає...
Згадується 2013 рік. Ще Песці про то співали...
Завтра особливий день, навіть не знаю,що принесе ота металева штучка.
Хочу до М.Е.
Дуже сильно хочу.

Скоро почнеться невроз на фоні снів. Бо коли засинаєш вночі - то не знати ,чи можна чи не можна. І що буде - якщо заснеш.
А сни не запам`ятовуєш.І не завжди зафіксовуєш в голові те, що треба.А от пряний смак - запав.Таки пряний.Гадаю, що у нього міцніше.Ага, ти зрозуміла, що мається на увазі.
Синювате волоссячко.
Саме так - синювате.
І злегка кайфуєш від того.Хочеться трошки зеленого.Як абсент.Яскравого!
Пригадуєш, як він на третій день сказав, що влада п`янить? Ото бачиш - так і є.
Не задумуйся про то.Реально - не треба.
Телефонував М. і пропонував забрати до себе, віддати заміж, влаштувати на роботу.
От тільки все ж обираєш М.Е.
І помираєш, усвідомлюючи те,що приречена бути навічно - його.

Коли він не приходить - ти страждаєш.
Німо і страшно.
А вчора не витримала - і зателефонувала перед північчю.Чекала.Довго чекала.
Впасти -найпростіше.
Забрала посилочку з сайту з косметикою.Не треба було купувати отой бальзам голандський.Воопше не треба.Там такий кошмарний склад...Комусь подарую,але поки не придумала,кому.
Певно, на 8 березня подружкам))
Нічого,що запізнено,але все ж.
І взагалі - з тими друзями треба щось робити, але так разюче.
А бальзамчики треба було би робити самій, на базі кокосової олії.Буду туди кандичити всяке маселко натуральне та радуватись.
Вихідний якось не туди йде,куди він має йти.
І релаксу не особо.
І засинаю, коли поряд.Треба щось робити.
Дзвонив М.Скучає...

Свято завершилось без подарунків.
Тотально.
І без вітань,майже без дзвінків.
А ті, що були, то трошки торкались не зовсім того.І попередження, що людина може виїхати за місто.
Був смачний тортик.
Смачне м'яско.
А ще абсент з кружки.Ну бо треба.
Потім розуміння, що М.Е.не прийшов в мережу.І шандарахнула по голові думка, що з ним зле.Але дуже сильно шандарахнула.
Що в нього тиск.
Що це зле.
Не віддаляйся, не відлітай.
Пустоту не заповнити ніким, взагалі ніким.
Це приречене усвідомлення - що назавжди.Що без нього життя втрачає сенс, смак і повітря.
Завтра буде складний день.
Завтра буде шумно і непросто.
Ти не помиляєшся, а тут дала маху.
Справишся.
Тільки валер'янки захопи...
Виживеш - для М.Е.

Будь ласка, не говори про смерть.Не говори про те,що тобі не так багато залишилось.Не говори,що це - не назавжди.Не говори,що то мине.Не говори,що буду жити довго та щасливо,адже без Тебе - нема сенсу прокидатись.
І сльози,сльози,сльози...
Особливий, найкращий.
Побачив - закохана.
Сам же - зробив такою.

Конкретика потрібна - але чи завжди?
Інколи варто вказувати чіткі задачі.
А інколи - відстрілювати начальників, аби кожен відповідав за свою ланку, за свою частку, не влазив, куди не слід.
Бо таким вбиваються у зародку всі добрі інтенції.І бажання - падає, попри всі зарплати.
Інтриги, скандали, крики... Випустити пару?І що далі?
А далі лишається біль і страх.І супротив.
Якось так.
І прикро, що підводжу М.Е.Отак беру - і підводжу.Отакою кричущоб недосконалістю, скаженою працелюбністю і ... візуальною складовою.
Ну бо дзеркало в даному випадку не бреше.Сама все бачиш.
Що, були ілюзії, що сприймає такою,якою є?А он маєш.Сни бувають і такими.
Ну, нічо.
Зате є тортик.
І вихідний день.
Якось так...

Вітаю вкотре.
Ти здалась.
Ти зламалась і більше не підлягаєш ремонту.
Ти дозволила комусь вилити на тебе тазик бруду.І - що важливіше - ти не сказала нічого у відповідь.А могла би.
От тільки ж то нічого не давало би.
Погрози про звільнення.Чого боїшся,а?
За що тримаєшся?
І взагалі - нащо тобі це місто?
Відривайся від нього.

Вітаю, ти таки захворіла.
Кашель,слабість,біль в м'язах.
Ще треба щось для розуміння, що в тебе не все гаразд на роботі?
І вночі ти знову заснула на зустрічі з М.Е.
Мала би совість.
Видно, таки її нема.
Натикаєшся на всякі там перешкоди, потім їх долаєш.
Не усвідомлюєш власної вартості.
Зовсім.
Щось расово і системно зламалось.
Адже БГ в лікарні.Але йому не пора на Вічний Схід.Не пора...
Вставай.
Помучишся,а завтра трошки раніше додому.
Тільки не роби М.Е. боляче своїми вибриками і невихованістю.
Не стукай у ті двері,які поки замкнуті - все поступово.
Він потребує бути з тобою,йому насправді добре і гармонічно.
Будь терплячою.Не спіши.Повір і прийми то.Все буде.
Ви стільки шукали один одного!

Вихідні минули з відпочинком після переїзду.Ага, бреши нам, дзеркало, бреши.
Вихідні пропахались.
І сон нормальний тільки в неділю - зате вволю.
Робота втикається в хаотичне і брудне хамство.Реально брудне.І мерзенне.
Не маю належно створених умов до діяльності.Не маю нормальної електрики, нормальної температури і нормального робочого місця. Є лише море обов'язків і вимог.І протяг з дверей.І неможливо попити чаю.
І думки не дуже позитивні.
А вночі бачила Його.Посмішку.Руки.Цигарковий дим.Бачила його - а хотіла до болю дихати ним.
І відчувала - щастя.І знала - він чує.І відчуває.Так тонко, так сильно - як ніколи і ніхто раніше.
І нехай все оте гасне. І електрика, і спина, і все...

Божевільна - у Волі когось.
Божевільна - у Його Волі.
і вже нема більше нічого...
тільки Він
і нема кілометрів...
є тільки Він...
і навіть мене нема - є тільки Він...

А знаєш,чому ото ти зранку так плакала?
Тому що відчувала - хворий.
Тому що втратила стільки часу на перегляд непотрібних снів, займалась зайвою роботою, мандрувала неясно де, коли могла просто прийти і впасти - на саме дно.
Адже шукає тебе там?
Ти так боїшся, що колись не настане завтра?А що ж робиш,аби затримати сьогодні?Аби то впало у вічність?
Може би зрозуміла, що Йому потрібна ти, а не сантиметри.
Впадати в егоцентричну істерику наодині з собою, боятись неясно чого.
Не накручуй.
Йому то не треба.
Тільки спокій і гармонія.Адже можеш таке забезпечити?Ото взяти,вгамуватись,задуматись і піти на дно.Адже там повинна опинитись - Його Волею.
Адже не хочеш інакше.
Адже інакше вже не вмієш.
Вниз

Вночі розумієш, що спиш.А не повинна була.Мерзотно на душі.Дуже мерзотно.Хотілось вийти в вікно,але так як то не дуже високо, то дати волю венам.
Арабіка чи робуста?Одна дорога інша дешева.
Так само і з людьми.
Порою нам видається, що картинка як має бути.
А на смак виходить не благородний присмак, а щось таке бридке.
Дивуюсь,чому жива.
В часі затримав Його біль в серці.
А ще хочеться знову напитись. І плакати,плакати,плакати.
Кривавитись, кидатись, ридати, верещати.
Тіло адаптовується до умов,які диктує, чого чекає.
От тільки коли справа дойде до реальності - чи дозволить,чи покличе, чи не відмовиться?
Нестримні потоки сліз.
І лиш злива Його дотику, Його слів - зможе дати життя.Тільки ВІН...

Порою проскакують речі, що шматують за саме що не є живе.
Зосереджуючись на власних негараздах ми стаємо дуже егоцентричними.Фактично - ми всі - егоцентрики.З дитинства.Що би там не говорили за сиблінги і так далі.
На порозі змін.Це ж скільки часу оте місце було комфортним кубельцем? Омаль 3,5 роки?Всяке траплялось. І алкоголь пився, і знайомились, і падали, і злітали.І Владотарас був на самих-самих початках.І чай пився.
От лише фотосесії так і не зробилось ніколи...
Ну і нехай.
Зміни так зміни.
А раптом там трапиться щось дійсно нове?Раптом зможу розкрити потенціал,який хоче розкрити М.Е.?
... прокидатись і розуміти, що спиш при увімкненому скайпі.Знову.Втомлена.
Ранок.
Ваша.

Твій особистий монастир - Його руки.Де переплітається усе.І Небо прихиляється до нас,і молитви почуто,і ця захмарна ніжність - дощем.
Омивай мене...
Змивай все, що було до.
Всі помилки і біль.
Всю хибність.
Всі нелогічності.
Змивай потоками тепла, ніжності і любові.Любові, котру чекала - як земля у посуху чекає дощів.
Безмежжя ніжності - справжньої.Тривожної, щирої, неймовірної.Якою ж ніжною може бути караюча рука, якою ніжною...
Аж якось втікають на інший план робочі нюанси, робочі революції, робочі склоки.
Не треба вірити аж так людям.Люди завжди впиваються владою.Завжди.
Сенсей знову не дотримався слова.Ото вже.А так клявся...Чи вперше?)
Мовчи.Відчувай М.Е.
І дай Йому відчути - тебе.Мовчи.

Безмежна ніч,яка ще не закінчилась.
І Він вперше - люблю.
А страх,страх помилитись,сказати щось не таке,схибити,піти не туди,зробити неправильно.
Думки крутять вальси.
І якось втікають в тінь усі потреби робочі.
І ждеш як манни небесної літа,і мариш - Його руками.
Запах кориці.
Чому?
Небо,як же хочеться до Нього...Попри всі шепоти розуму - про різницю у віці,алюзійні думки,півнатяки - свідомості.Не засліплена.Просто віра - у Нього.
І розуміння,що бачиш - інакше, що відчуваєш - інакше, що матеріальне - відпало,яка бородавка. Що готова померти - якщо так захоче.
І разом з тим .... усвідомлюєш, що ти - частина Його.
Що ти - це Він.Але Він - не ти...Божевіллям накриває потреба впасти в Його руки.

Пробачте, будь ласка.
Пробачте, батьки, за те, що досі не маю онуків.
Пробачте, друзі, що втратила Вас, закинувши за спину, бо ж робота...
Пробачте, рідні, бо відірвалась...
Пробачте, колеги, що ми так і не стали в школах-фондах друзями.А може так і треба було.
Пробечте, колеги, що так лечу за результатами.
Пробач, шеф, що люблю людей, а не Вас, що працюю для них, а не для Вас.
Пробачте, бабцю, що не можу знайти сил не зважати на глухоту.
Пробач, Павло, що так і не вирвусь в твоє місто.І що ти так і не знаєш, чого і як.
Пробач, М., що перестала божеволіти від твого голосу, а скоро - мабуть, витру з пам'яті номер і минуле.
Пробачте, М.Е., за недосконалість. І за те, що віддала Вам серце.

Напруга пульсуюча і зла.Не знаю, що з Ним, як з Ним. І - чи я ще з Ним.
І якем місце виділяє в собі.
Ситуативність потягу, спектаклі для двох.
Він бачив оголену - до нервів - душу.Він дивився в живі очі. Він світився - вогнем, теплом, любов"ю. Він бачив - справжню.Маленьку дівчинку, якій боляче, яка плаче, яка любить Його і яка належить - тільки Йому.І нікому більше.Нікому...
Натомість натикаєшся на стіну, що гостряками прорізає - до серця.А не можеш помирати, не вмієш.
Нерви, нерви, нерви.
І навіть про лару не говорить, бо усвідомив - яка різниця між нами.Ага, саме тоді, коли лара почала цікавити.
Не хочу оцього декструктиву.Сказати - відверто, прямо,щиро.
І знов - бути поряд.Тепло і світло.

Не могла відірватись від ліжка, сили полишали, а думки були десь далеко.А здавалось - і душі десь не було. І знову сьози.
Чи розуміє, що після цих всіх модифікацій душі не зможу нормально жити?А чого приховувати - й тіла теж...Бо те, що було до - і що стало,суттєво різниться.
Його слова болять і рикошетять.
А може так - скарга на те, що не можна приймати медикаменти?
І коли на ранок йдеш на маршрутку - стримуєшся, аби під неї не кинутись чи перше авто, котре проїздить повз.І таке гостре бажання - якось вперше.Бо не треба отого безсмертя - якщо воно буде холодним і пустим.Якщо воно будет без Його рук.
Немилосердні болі в спині - саме отам, де був удар(може - попередження, що не треба Львова?)

вбиває,кусаючи словами,ріжучи - гірше ножа.

Робота грає в підкидного дурня, роблять щось незрозуміле, нікому не особливо потрібне, деструктивно.
А ще можливий переїзд.Тільки поки не ясно, куди саме.Але впевнена. що Апельсинчик на тому матиме інтерес.Не сумніваюсь,він там вмочить пальчики.
Вакуумні банки творять чудеса)Хочу ще таких чудес)
от щось забагато отого "хочу" треба з цим щось робити.Як мінімум - хоч щось втілити в реалля.Аби зрозуміти- треба чи не треба.
А, сьогодні були валентинки?Якось так мимо - ото лише в соцмережах поспамили якоюсь незрозумілою бідою. І то - не ті. від кого чекала.
М.знову зник...Каже - наступного тижня будь.А чи ... треба?
Нові щаблі долаємо з М.Е.Драбина йде далі.А ми - нею.

Нерви через те, що не чують.І що скільки не бийся в щось там якось - твоїх заслуг ніхто не побачить.Як і ніхто не побачить того, що прикриваєш чиїсь хвости,що робиш в рази більше, що рвешся.
А за що? Явно ж не за зарплату, ідейна ти неадекватна бестіє.
У цьому танку екіпаж давно пронумерований.
Голова паморочиться від кількох речей.І вони всі - різні.І паморочиться - по різному. І різним.
Але токсичні речовини, алкоголь, асфіксія, гроші,слава і влада - то точно.І це страшно, коли щось таке відбувається на твоїх очах.
А ще тобі потрібна допомога психолога - хорошого і якісного.
Адже Фрейд ожила внаслідок роботи з психотерапевтом
Чи ... зрозуміти, що твій лікар - універсальний - то є М.Е.?

Нова тканина, що стане чимось цікавим.
А завтра буде ще.
Спад активності.Певно - фаза така.
Ніби зима на фініші - а так хочеться впасти в сплячку.
Потреба у перезавантаженні та відпочинку.Комплексному.
А тут ще й такий доречний дзвінок від М.Ага, несподіваний.Хоча інтуїція натякала, що буде. Що називатиме чудом, що кликатиме, що жалітиметься дещо, що знову зачіпатимеш спину.
І що потім заболить твоя...
А страшно їхати до нього.І дорога тому символізує.Оті перманентні аварії, незрозумілості, ще там щось,видворення Саакашвілі - натякає прям дуже явно і ясно.
"Мы уже победили - просто это ещё не так заметно"
Не думай про нього. У тебе є власне щастя. І воно - жде тебе.І твого зростання.

А засиналось десь під ранок. Мліючи - як яблуко на дереві під палючим сонцем, що от-от достигне і впаде до кошика, аби стати соком. Чи вином. Після яблучного вина завжди непросте похмілля.
Дивитись Йому в очі - і розуміти, що щастя можливе.
І знати, що ключі - вже в кишені.А байдуже, що то не твоя кишеня...
Маленьким кошеням тулитись до серця,вбачати у кожному погляді - пророцтво.
І Голос - той чарівний Голос, що замотував у теплу ковдру з надії.
Аби лише вона не була сліпою... Аби лише то не було грою - яку ти вже програла - вщент...
І Голос - котрий даровано почути на ранок...
Так далеко - а так близько...
І думки - десь там, у тому східному місті, яке зустріне - тепло.
Там - твоя Істина.

Половину дня проплакати, божеволіючи від тої невимовної гами почуттів.
Поряд.
Потрібна.
Рідна.
Небо, я дякую Тобі за цей щедрий Дар - за Нього. За ці чисті очі кольору шоколаду, за розмах брів, за бездоганне воронове крило волосся, за посмішку, за бороду.За слова, що роздирають душу.За Голос, що крає.
Я полюбила Його - ще не знаючи, і йшла в Його руки, ще не усвідомлюючи, куди саме йду, але йшла. Були помилки і збої. А Він прощає. Він вірить і жде.
Він знає - що більше не маю куди йти.
А сльози... не спиняються.
І щось щебече - кличучи весну, а вона ж прийде, і ...
Що говорити?
Все сталось.
Все рухається та природньо - як сонце.
За винятком того, що це - вічність.
А думки - про саті...

Зима такий час, що потрібно шукати музику реггі.
Знову вночі той же сон. ті ж емоції, шмат книгарні.
А ще населений пункт, в якому ніколи не була,але який видається аж таким знайомим.
От як то зрозуміти, коли ні кіно там не знімалось, ні людей знайомих не траплялось, ні навіть назви не знаєш?
Випад в майбутнє?
Наступного тижня куплю суші і піду до Оксанки відзначати Валентинки.Ну а вино вже попередньо купила.От така незрозуміла дружба.
Ми колись не дзвонили, а просто приходили.А колись кричала під вікном подруги, яка спала, і будила її.Де вона тепер, та подруга?
Ми завжди порівнюємо свої слабкі сторони і чиїсь сильні - програємо, цілком очікувано.
Врятуйте від самотності,тихо вигораю і гасну.