Скрипка Майстра

Він вірить.
І прощає.
Він справді вважає гідною і справжньою.
Відчуваю - посміхається, коли приходжу ( адже приходжу, саме так)
Колись обоє втомимось від відстані - і покличе.
А може щось таки дійсно зупиняє?
Як би цієї ночі наснився сон, котрий дав відповідь на запитання щодо даних реляцій...
Не хвилюйся, все дуже добре.
Не помиляєшся.
Не помиляються лише ті, хто нічого не роблять,а ти вчишся.
І ростеш.
І для Нього також ростеш. Вдосконалюєшся.
Тільки не бійся, не думай про те, що помилишся.Не затьмарюй очей страхом.
Спи.
Сон все покаже...

Знову вночі заснула.
Маєш же щастя.
Прокинулась з пальцем на кнопці і надцятому рядку з м'яким знаком. А що там писалось - хтозна, бо не відправила.
Сьогодні мені присунули випічку, цукерки і каву.Відпиралась руками і ногами, але всунули.Відчуваю себе якось мєрзко.
Пилюки море, дихати на вулиці реально важко, а в маршрутках тим більше нереально.
Тато вмикає тероризмовий режим, приводить додому дітей. Ніби в мене на тому фоні виникне бажання своїх заводити.Ні, воно-то є,але розуміння ще має бути, з ким...
Заповнити вакуум, що утворює вина. Вимолювати прощення.
І відчувати світло - через прощення.
Відчуваю від М.Е. сильне тепло.Бажання.Потребу.А інакше вже не зможу...

Хоч тут скажу, бо вголос не знаю, кому.
Вночі снилась не то бабуся, не то прабабуся.
Явно по татовій лінії.
На дачі.
На нашій старій і такій класній дачі.
Там була хороша земля, гарна погода, але реальність ніби чорнобіла.
І коли їхала від неї - то спитала, коли закінчиться війна.
Вона відповіла миттєво - через рік.
А тепер і думай - чи то завершиться взагалі а чи лише для мене.Чи це буде усвідомлений кінець чи може створю родину і перестану за тим всім слідкувати.
Ото з самого ранку і мордує.
М.Е. вночі трошки розчулив і плакала, але не зізналась.
А може то все лише гормональний бзик і за пру днів мине?
Заспокоїтись треба.
І перестати брати в голову те, що брати не треба.
А може завтра торт?

Вчорашній вечір якось склався не так, як би хтілось.Зустріч з психологом(подругою?колегою?) не дала кайфу.Було багато фальшу - такого неприкритого...Якось відчуваю глибоку пустоту.Вона не розуміє моїх стосунків.А може бачить, що впадаю в самообман?А може таки забула, що є інший реальний світ і занадто захопилась?
Викинь з голови недовіру.
Він занадто теплий з тобою.
Він не може робити боляче, обманювати, фальшувати. Він не може бути ...
Місячні роздирають.
Небажання.
Щось подібне до депресії.
І велике бажання до спілкування.А ще аби мене хтось почув. Просто почув і дав виговоритись.
Скажи чесно - до Львова хочеться?
А шукаєш - як трапити до Харкова.
Може треба купити хоч раз квиток на літак?)

Якось поки не дуже розчехляєшся з новою технікою.А може прослуховується? А може просто доставити карту пам'яті і вгамуватись?
Вгамуватись - з цим взагалі проблеми.
Гарячий шоколад - гидоття.
Треба то робити самій.
Приїздив моджахедистий мен, який говорив про щось цікаве і потрібне, але мало хто то чув і зрозумів. Нас не вчать. Ми не готові вчитись.
Взагалі - як без нових знань можна ждати оновлень?
Забагато питань.
І фальшу.
Відчувається його якось забагато.
Вперше при Єлі ледь не заплакала.
М.Е.відпускає на ніч - відпочити, ожити.
З тижня зідзвонюсь з М., домовлюсь про зустріч, хоча залежно від того, що там буде з робочим розкладом.
Весна.Хрущі.
В голові якийсь дивний вакуум.
Просвітлення...

Весна загортає у туман мусліновий пелюсток квітучих дерев - він літає,падає, потім приносиш з вулиці в приміщення.
Як можна ламати для фотосесій гілки?..
А зарівно - як можна так сліпо обманювати все наокола, виражаюче себе таким пухастим і активним, коли в реалі - гопота?Коли думаєш лише про себе і базові потреби, коли не бачиш далі носика?Гидко.
Ми і досі ведемось на картинку та хаваємо на вулиці красивих дівчаток-хлопчаток довільного законного вигляду.
Тільки так.
Вітаєш з днем народження людей, що були епізодично.
Але вітаєш.
Втікати в нікуди - не варіант, адже треба повертатись.
всі ми маємо куди повертатись, допоки не пора у вирій.
Чи зможу потрапити фізично у руки М.Е.?
Доле, почуєш?..

Як же хвилюєшся, коли він хворіє. коли йому зле - а заразом світлішає реальність, коли говорить, що вже відпускає, що легше.
Неділя завершилась, завтра починається трудовий тиждень, буденність, непрості питання.
А хочеться відпочити, дати по гальмам.Взяти невеликий тайм-аут, виспатись,вгамуватись.Бути більше поряд з тим, з ким бути так важливо!З ким цінуєш кожну мить.Соромно, коли засинаєш.Чому ж боїшся спати?І чи не тому порою моторошні сни?
Весна. Цвіте алича, така задушлива.Колір приходить.Нарциси.Скоро будуть тюльпани.
А чекаю бузку.Дихати саме ним.Може - буде такий подарунок на день народження?
Це ж як спішить час.Вже стільки.А досі - ніякого натяку на дітей.
Видно - то не в сім житті...

Вночі щось снилось не дуже хороше, але то був лише сон.
Думається про те, коли повернуть кошти за березень.І не хочеться щось дивитись, що робиться на зарплатній картці.Навряд чи побачене дасть надію і радість.
Хочеться чиїхось обіймів і не хочеться у звичний Львів.Розлюбила?Та ні, розчарувалась.
Так хотілось торкатись чогось справжнього, а перетворилась на шматочок бинта, яким знімають симптом.
Магнолія цвіте.
Скоро буде сезон бадмінтону.
А ще пора би відчинятись для чогось справжнього.
Подруга дивується - чому сама?А як самій то пояснити?Вона сміється з асфальту і путівок,але то гіркий біль.
Цьогоріч весна знову не прийде.
І сенсея теж не побачу.
Бо така доля.Бо то не випадковість.
Так є...

Ти більше працюєш - чи живеш?
А тут - мінілетаргія.
Якась пожована.А надворі - таке гарне сонце!
Ввечері хочу вийти на вулицю ,прогулятись, побродити,
Маестро,який колись цілував на площі - в лікарні.
Аж страшно.
Вихідний чи ні?Здається - ні.А може й так.В усякому разі треба якусь робити паузу.Інакше виходить цілковита експлуатація.І сенсей перестав бути сенсеєм, а так - співпраця.
І з усіма - повна на всю голову співпраця.
А ще тебе забувають порою вписувати в харчування. І роблять реверанси в сторону твого зовнішнього вигляду.
Але так то все добре.
Ти працюй.
Блін, як хочеться напитись.
От лиш нема з ким.
Та й нема про що.
І мазепа теж не того.
І курити покинула.
А діти чужі так втомлюють!

Як ти то описати?Чужий стрес - що вже став дистресом - не може не передаватись.Напруга - суттєва емоційна напруга витає в повітрі, відчутна в погляді.А ще - в словах.Ти розбиваєшся,аби добитись результату.А хтось помиляється, деколи спеціально, проте все сходить з рук як має бути.І тут тебе вже - виявляється - ні в що ставлять.
З досягнень: переступила через принципи, через страх і таки подзвонити до колишнього керівництва, аби вирішити актуальні робочі нюанси.Як відчувала, проходячи старими коридорами?Та не було ніц такого особливого.Минуле.
Рада була таки бачити людей з того ж минулого.
Образив брак обіду((
Потім була непогана та душевна вечеря.І нерозуміння моєї самотності.А дійсно - чому?

Зараз відкрила для себе Бориса Херсонського.Сильно.Взяло.
А ще набула нового імені.Ну, як, нового...З ним входила в осінь.І до сьогодні пробирають мурашки, коли згадую, як тоді вийшла на вулицю поговорити по телефону, а сказано - ти будеш ким завгодно для всіх, а от для мене ти ...
Ну бо фактично так і є.
Алкоголь - то зло.
Як би то з ним поборотись хоч трішечки?)))
Тільки ж нема ні часу ні сили... Та й якось бажання.
А вночі була дуже велика напруга.Робота випалює.
Вдома лежать смачнющі цукерки,чудовий шоколад - а щось не вельми тягне.
Весна - вона така.
Завтра буде непросий день.
Сьогодні почую когось надзвичайно важливого.
Сонячно,але в приміщенні прохолода.Стіни.Але так і з людьми буває.

Я бачу сни...
Я бачу дивні сни - де вриваються у квартиру ( а квартира екс-бестфрендЛюди...) зловмисники, стріляєш в них, кров ( небагато), фактично відчуття ліквідованої загрози, частково вирішеної проблеми, але усвідомлення, що то не все, що то лише перші ластівки.
Правда, може бути, що після тої розправи просто не будуть чеплятись...
Вночі таки подивилась "Кіборгів".На малому екрані то теж чепляє.Більше того - справа ж не в розмірі.А в силі фільму.Разом з тим розумієш, що тут мало кіно - більше театру, але в тому і сила.До глибини.І душі не черстві.
М.Е. поклав спати.Був поряд.І дозволив подзвонити в обід,щоб сказати важливе.
Христос Воскрес!
Миру, гармонії,злагоди.
Нехай все буде добре!!!

Ленініада в дії - це коли пишуть листи властьімущим, аби ті розрулили проблеми, які не розрулять.
Сама пробувала.
Ага.
Чесно.
Так воно і лишилось на тому ж самому місці.
Думаю про хлопців-атовців, що влетіли з землею.
Думаю про вужа. якого побачила. Про метеликів, бджілок, джмеля, песиків і бруньки на деревах. Про те, де взяли малинове дерево і саджанець абрикоса ( тут гугл в поміч... і думка експертів теж треба)
Про те, як тато піде до церкви, хоча вже вжив капітальну дозу.
І от знову якісь гості...
Про те, як завтра поїдемо до бабусі.
Про те, чи завезуть на проводи в рідне село.
А серце - десь біля Нього.Ангелом, дотиком. Бо закрию його щитом від болю і зла.Бо жити без Нього несила...

Важка ніч.
Його слова висять в повітрі, в пам'яті, в свідомості.
Важка ніч.
А разом з тим, аби піти з душі - спершу потрібно туди потрапити.
Свята ніч...
Що снилось - не згадати.
Адже все заполонили Його слова.
Адже живеш. І віриш.
Адже молишся за те, аби Його не забирали - ані безнадія, ані смерть, ані хвороба.
Адже серцю не накажеш.Хоча у Нього може вийти.Сміявся,як вперше заговорила про почуття,а тепер не можна не відчути, що це взаємне.І що почуття не заважають,а підсилюють.
Бути радістю.І радіти - самій.В строгості - відчувати любов.
Господи, вбережи Його...
Господи, дай Йому здоров'я та сил. Не відбирай у мене раба Твого Євгенія.
...Надворі посміхалась і шепотіла благовіщенська весна...

Щоками течуть гарячі сльози,які проїдають глибокі сліди - ген до самого нутра.
Його слова - поранили. Його слова болять та кровоточать.
А зробити що чи зможу?
Адже не зможу спрогнозувати ходи Його думок.
А заразом - люблю. До болю, до крику, до втрати сил и серця.
Вже любила колись - більше життя,сильніше смерті.Чим то завершилось? Розтоптаним на порох.
То все змив дощ - холодний липневий дощ.
Забувай.
Тебе неодноразово ранили.А зараз розумієш, що заслужила - аби прийти на тепло.Аби осягнути - всю глибину Його почуттів.
Вчитись падати - аби злетіти.

Ми не єдині у Всесвіті, але чомусь вмімо почуватись самотніми на планеті, де живе близько 7 млрд.
Ми завжди шукаємо легких шляхів, але до них така складна дорога...
Ми терплячі.
Ми як чиряки - наростаємо, щоб вибухнути і заплювати своїм змістом все-все-все.
Десь хитається боксерська груша, по якій могла би гамселити,але чи будеш?
Поспи.
Може хоч сьогодні вночі будеш поряд з М.Е.
Певно, в ніч на Великдень варто буде подивитись нарешті "Кіборгів" на маленькому екрані.
Кому би піти на зустріч, аби нарешті там зустріти себе?
Вчора одна пара обіймалась на автостанції.У мене не було таких зустрічей, таких стосунків.
Я так і не навчилась будувати стосунки з протилежною статтю.

А в неділю рано зілля копала,а в понеділок зілля полоскала,а в вівторок рано зілля варила,а в середу рано Гриця строїла.Прийшов четвер, а наш Гриць умер.Прийшла п’ятниця, поховали Гриця.
Ото порою думала - кого би отак приворожити.Але щось не спадало на думку.
Хіба єдине - Ф.Але до нього нема доступу.Та й проводиться паралель з 2010-м роком, коли на Страсті ми сиділи на лавці, в повз нас ішли люди зі свічками - а опісля захворіла дуже, коли голос пропав і поставили взагалі астму.
Вихідні.
В товаристві М.Е.
Поки дистанційно.
А так хочу влітку до нього втекти!!!
Дуже хочу...

Щиро співчуваю колезі втрати.Непоправної і глибокої.Не дай Бог.
А надворі страшенно валить дощ.
Вербна неділя.
Дзвінок від М.був дуже сухим.І диктаторським.І взагалі - він не захищав мене ніколи!!! Ніколи... І коли шукала тепла - не зазнавала. Лише скарги, вимоги та зауваги, навіть звинувачення.
Нирки барахлять.
Після отого візиту в ВВ якось все ... полетіло.
А ще хочу на чай з Танею.
І тримати її за руку.
І говорити про Романа.
Я нецікава йому...
Коли перестану шепотіти ймення С.Ф.?
Дивлюсь Гаррі Поттера.Казка дитинства.
Хочеться читати щось захоплююче...А не особливо трапляється.
В дитинство - на трошки.
І диво пережити.
Вночі прийду до М.Е. Тільки ми знаємо - навіщо...

Як це - коли тобі вже стільки, а життя не уявляєш без отого Мужчини?
І ніхто не був поряд так довго.
Аж так поряд,аж так довго.
Вчиш когось мистецтву, даєш коментарі для ЗМІ.
Помиляєшся, не встигаєш, недопрацьовуєш,втомлюєшся, забуваєш, каєшся, спиш.
Десь в обласному центрі тривають криваві розборки, де за дружину-лідерку ламають кістки і трощать голову її екс-чоловікові, батькові її дітей.І все ніби нормально,та?
Емансипація таки відбулась.
А разом з тим - дефіцит сильних жінок і багато переляканих.
Оленка виросла і відсторонилась.Та що ви всі так відсторонюєтесь???
М.сказав, що пора міняти - місто і роботу.І що готовий сприяти.Кликав би півтора року тому - не думаючи.
А тепер?Не так просто.

Ловити погляд карих очей, що з того боку світу, що за тисячу км, що в досягнутості
А заразом радіти тому, що світ - спільний.
Що поряд.
Що відчуваєш...
Не думати ні про що інше, як мліти від думок,як скаженіти від усвідомлення.
А решта то впаде у кращий світ.
Ловити погляд карих очей,які стали такими рідними.
Які теплі вони...
Саме зустрічаючись з ними розцмієш, що обрана не за фігуру, не за розмір,не за стиль,а за те, що ти - це ти.
І якою ти станеш - вже не залежить лише від тебе...Але йти - вперед, не спинятись,бути терплячою і справжньою.
Завтра буде інше місто,гарний настрій, дітлахи, дощ.
А ще буде бажання десь пообідати.
І пошуки нової себе.
Це щоденна практика- шукати.
Все буде добре)

А години переступили у літо.
Нічні марення, соромно.
Ти приходиш до нього,аби заснути коло ніг.
Просити пробачення - вже не зважає,бо шкодує,береже.
А так серце заніміває від тих слів!А так вириває з грудей зізнання!
Закохана у далекого за відстанню, а такого близького.
Дивлюсь, як від нього повертатись на літаку, аби менше плакати в поїздах чи автобусах.
І до нього - теж летіти - в усіх сенсах.
Не хочу згадувати вчорашній день - про то нагадує банка білих грибів.Точно - треба було попросити автограф на банку)Але сама ж можу поставити, адже навчилась.
Півтори години візаві,аж дивно, що обрав саме мене.
Але то таке.
Нічне повідомлення все поставило на свої місця.

вчити д"Артаньяна бути ним...
А день розпочався як кіно- з пригодницької драми. з людей у формі, з невимушених посмішок.
І з нервів.
Якось ото стає перманентним - коли нерви.
І що з тим всім робити?
Довіра - її треба заробляти.Це не завжди просто, це важко і порою вельми болісно.Але результат оправдує себе.
Хочеться з хорошою людиною на чай.І поплакати.
От лише чи дам сама собі добро комусь поплакати?
Та й про що?
Адже все одно будеш далі творити добро.
І хотіти до М.Е., який від тебе за понад 1000 км.
І що тут скажеш,а?
Марення про те, що розбудить серед ночі.І незгасиме бажання служити.
Щось таке надзвичайне і тонке розпускається.
Він рятує.
Він надихає.
Ним насправді живу.
Для Нього - М.Е.

Інтернет глючить,тиск шкалить,голова болить - це все називається магнітними бурями...
Статуетка стоїть в шафі, дивлюсь на неї і посміхаюсь.
Навіщо?
Якось не дуже звикла до того, що хтось там хвалить.
І взагалі від похвали червонію дуже.
Проблема - коли неадекватна самооцінка.
Але то результат дитячих травм.
Шикарна гра в політику!!!Набираюся нових знань і розумінь, що не все так безнадійно.
Голова болить (((
Завтра знову до станка, а ввечері вчитимусь сама бути станком.
Щастя, що вже лара відійшла в тінь.Ми надто різні, хоча й призначення одне.
Телебачення та новини заливають нас дивною інформацією, а ми віримо.
Більше того - ми самі створюємо завтра.Але забуваємо...
Шлях до мрій - чистий...

Лагідний погляд тепла посмішка, руки...
Згадую саму-саму першу зустріч і фразу "Не розривай зв'язок",ті руки тремтіли. Він насолоджувався тим, що бачив на екрані.
А я боялась помилитись і ... потихеньку божеволіла від нього.І продовжую то робити надалі.
А ще були сни.І як спинила людина в коридорі - аби познайомитись,а спішу.
І чомусь відчуття ... початкової школи. Емоційно провалилась в той період. Якась весна...Якесь завершення.
Ти ж порою задумуєшся, що робитимеш, коли завершиться робочий період?
Може би потихеньку шукала який аеродром запасний?Чи хоча би звалила заміж.
От тільки ... не хочеться)
А ще М.Е. задоволений.І жде тебе.І виховує.Опікується.
Чим не привід - жити і посміхатись?)

Зима намагається повернутися,але чи на довго то - буде видно.
Вночі знову вдарило в сон, так нежданно...
І зранку - довгий сон.
А снилась вода,затоплена хата, де ми з мамою переодягаємось, щоб купатись.Це Світязь, який вийшов з берегів.І пляжі в воді,багато води.Але вона холодна - біля берегів.До слова, вода чиста,видно дно.
А ще - вона весняна, така справжньо весняна...
М.Е.дозволить себе побачити.Це надихає) А ще чомусь раптом розболілась голова... Разом з тим - страшно хочу до Нього!!! А куди ж ще хотіти?
Була урочистість, були квіти. Квіти віддала дівчинці,яка їм точно зраділа.І це було по-справжньому її свято.
Правда,трошки псував враження прищик на підборідді, а так все було непогано)