Скрипка Майстра

Слухаю єврейську народну пісню вже парунадцять часу, а працювати якось нема настрою.Крайній робочий день.А нарада передбачається.Зачєм?Кому?Чого?
А ще додому повезу подаруночки - щапочки та шалики.
А ще системник і телевізор.
А хочу встигнути вискочити і купити якогось алкоголю додому. І чогось смачного. Ну бо треба ж самій собі зробити свято.
Пахне в повітрі хвоєю.І мені то не дуже подобається.
А ще в кабінет закликають по одному. Поки не ясно, чого, але таки загляну.В кишені нарешті є щось подібне на гроші і це не може не надихати.Мабуть, не такий поганий знак.
Післязавтра новий рік.З голови не йде минуле - побачена скрипалька та сторі про Фріда.Треба то викинути в брухт!
Хочу оновлення!

Скільки вже часу минуло, понад 7,5 роки?А раптом побачила в магазині, вона стояла у сусідній черзі, тримал в руках чорний пакет - такий банальний, щось перекладалось до нього зі стрічки конвеєра каси.Без шапки,в чомусь чорному. Горда шия, постава.Схудла. Там стояло моє щось дуже давнє, але - моє. І згадувались прогулянки дахом на День Молоді, і дощ, і все-все-все.
М.Е.подарував можливість чути його, торкнутись голосом, а заразом - купатись в звуку, в шовку, в майбутньому.Дотик до душі...Робить щасливою!
М.в онкоцентрі. Щось з ногою.Страшно.Не хотіла, чесно.Пригорнути його би.
Нога вгамовується.
І посилки прийшли.
Все відкрито, розфасовано, розкладено.
А спадку не бачитиму)
Ввечері буду з М.Е.

Цілу ніч снились якісь сни.
Було несподівано вийти в люди без окулярів. І чути - що ти без них органічна. Хояча сама себе без них погано уявляю.
Шкода, нема фоточки на аватарку. Тю, мислю як якась чіконяша. Мєрзкє слово няша.
Треба треба більше читати. Он вдома лежить нечитаний журнальчик. А ще не купила подарунки батькам.Шапочки куплю, о!
Подарунки на роботі були. Але не всі зрозуміли сенсу. Здається, не всі.
Цукерки не отримала єдина. Якось так ... дискомфортно. Якщо чесно. Знову сама собі роби радість, створюй свято. Думалось про якусь елітку додому з алкоголю, але щось не тягне. Хіба завтра зайти в Мікс - там смаколики всякі.
І торбинку солодощів - додому як подарунок,собі,від себе.

Стикаєшся з незнайомим раніше болем.Дивно - за стільки часу, за стільки травм, а ще такого не було. Ходити складно.
І на голові - складно.Три недоліки за день.А що - не сказав.Ото тепер і думай, що і як. Деякі розумію.Деякі не дуже. Біль не скасовує нічого.
Він не задоволений, відчуваю.
Команда, кажете?Так де ж вона?Окремі екземпляри, випадкові люди. Отой герой березня з дружиною, яка після того,як витягнула її з западини і вислухала біль, просто перестала мене бачити.
Коли прошу у тих, до кого прихилила серце, трошки уваги - там завжди починається якесь своє. А ти і знову відставляєш в сторону справи, аби комусь стало краще.
М.Е.натякає на недосконалість.А крити нема чим.Бо такою і є.

Приємний подарунок - дозвіл розбудити.Можливість зранку огорнутись його голосом.Голосом, який віддає у кожну клітинку тебе.
А що снилось, ти згадаєш?Ані краплі,ані сліду сну.Тільки пам'ять про ніч, особливу, смачну, насичену.Ніч, яка була єднанням двох точок на карті, двох у Всесвіті.Зірка, яка загорілась.
Краплі стукали по склу.
Хтось намагався пояснити, шо так не можна,що ти помиляєшся, але на ранок все забив отой голос, заповнив все собою, і на ранок тремтіли руки, ноги, заплітались слова.
А потім спізнюєшся на маршрутку)
А голос в голові.
І більше нема нічого...
Всі стреси - за спиною.
Є він.
Є ти.
і ти - його.
М.Е.

Скільки легкості дарує проста епіляція!
Коли готуєш себе для нього, коли ділишся справжнім, коли даєш - саму себе.Коли хочеш стати його частиною -а потім розумієш, і так тим є...Його частина.Його сьогодні, його завтра, його недалеке вчора.
Саме так - недалеке.
І сама - недалека.
А він вчить, старається, витягує, підтягує.
Мені життєво необхідна ця приналежність, особливий статус.Він готовий буде - зі скрипом - відпустити, віддати заміж, віддати іншому, от лише ... от лише не піду сама! Бо не зумію інакше.
Не кажи ніколи... Не кажи так.
Вір у завтра.
І проси - проси у сьогодні, у завтра - бути поряд.Лише так зможеш злетіти.Лише так станеш собою.Через буття - з ним.Через буття - його.Лише так..

Патологічний потяг.
Падати вгору не виходить.
А от підійматись вниз - навчає.
Більше пекла, більше!
... якось наважилась і показала вірш, який фактично написала - йому...Яким надихалась -тоді.Раптово то було - як вибух.Згадаєш той час?Перший Львів.Перший страх.Перше його розуміння, що ти не вип'єш стільки.
Якось воно і почалось не так, і рухалось не туди. А чотири роки ж знайомі! От тільки в М.Е. вросла.В нього - намагалась.Сам відштовхував.
Не чула голосу.Давно не чула.
Робочими нюансами не займають.Цікаво, на як довго?Хочу свят.І погоди для сукні. І корпоративного настрою.
Взагалі - настрою святкового.
Плакати хотілось.Розуміння - ти можеш його не відчути.Ніколи не відчути.Це можливо...

Його голос стоїть в голові арматурним штирем. Наштрикнулась на нього, прошив легені,серце, горло, вийшов у пам'ять.Його голос був шматком льоду по спині, він вмикав неприродні механізми, нелюдськи катував і заразом - зносив до небес.
Його голос загортав у тишу і вимальовував на стінах примари.
А все.
Не відмотати назад.
Не поставити на повтор.
То залежність.
Вчора йшла на ногах, що відмовлялись згинатись і несла на плечах голову, що забувала думати.Тому телефон - на роботі ,вдома паспорт.І посеред шиї - печіння.Рана.
І тісно. так тісно на цьому світі!!!
Як же ми так розминулись в часових просторах..Сорок років тому, Москва, рожеві візочки.Ти грав з долею.І доля подарувала - мене.І мені - теж.

Бандерлоги почули Каа і все стало так як треба.Нема буйних,нема опозиції,нема позиції.Нічого нема.Є лише розмови на кухнях.
Нема порятунку там. де ніхто задля нього нічого не хоче робити.В цьому і
велика проблема сучасності.
А дива не падають на голову.Такі - не падають.Потім лицем до лиця стикатись з тиранозаврами, дивитись,як відвертається обличчя - і усвідомлювати, що аби було байдуже - не так би.Визнали.
Погода давить на голову.
Мої таланти комусь виявились потрібними.Аж дивно.Кажуть - враження самі що не є позитивні.Побачу, як то все втілиться.
Розуміння,що не хочеться солодкого.
А от фарбувати губи - так.І чути голос М.Е, впадаючи в транс,відчувати,як вібрує все тіло.Розум тут зайвий.

Вершити долю міста в малому кабінеті, де тісно, де ти сама і чоловіки - стає вже звичним. Вершити долі. Хто уповноважив, хто дозволив?
Владотарас звалив з часу і простору.
Ну бо хіба ждала дива?
М.написав, що робота забирала багато часу. А де ж відпуска?
Чому за той весь час не дав по суті знати нічого? Не хочу бути шматком м'яса...
М.Е.апгрейдить, але коли болить - лишає саму.
Якось от нема, не напрацювала нікого,хто би залив ліками зранену і зболілу душу.
Хто би просто обійняв.
Адже хіба то так багато?..

Скажем так - сама сама собі поклала подарунок під подушку, який зробила для М.Е.
Апгрейд.
Класифікація імен. Не думала, що це аж настільки захоплююче! Він відкриває нову галактику! Відчуваю - це важливо.Важливо і помилятись.Це розширяє горизонти, дає простір - новий.
Невміння писати листи.Зокрема в частині - як підписуватись,як звертатись.
Важко переношу особливості організму.Дуже важко.Прям як в школі.От зараз думаю - чого мене тоді ніхто не посунув до лікаря? Вочевидь, оті гормональні катастрофи відобразились суттєво.І на особливостях різного роду - теж.Як вже є. Назад не відмотати.
Паранойя якась.Треба з цим щось робити.Пити би щось?..Ага.З Громом.
Давай, готуйся влазати в плаття, треба!

Це була дуже особлива і змістовна ніч. Фактично - компенсація суботньої, коли відновлювався і спав.Цікаво,що сниться йому?Що сниться тому, кого знаєш - і не так вже й знаєш?
Читала щоденники Ніни.Зрозуміла одне - розум і реалля такі далекі один від одного.Розум боїться, здоровий глузд боїться -але знаєш, що зробиш то. Ти то зробиш. Ти дозволиш. Пустиш.Віриш.
Це була особлива ніч.
Якось зламані ключі не дуже щось там вирішують.
Тарасовлад не рванув на погодження, а жаль.Чекаю, раптом надумає по часу і місцю.Сподіваюсь на це принаймні.
Робота вгризається...

Вчора М.Е.закинув слівце щодо того, що поправилась.Якось так вгризло.
А тільки ж читала, що то дууууже болить.
Що відчула? Постановила таки привести себе до якогось більш-менш пристойного стану.
А ще відчуваю сором за недосконалість.Реальний сором.
І страх.
Вчора ж ото думала, чого боюсь у стосунках з М.Е.
Найбільше боюсь втратити його.
Решту можна здолати.
Дивлюсь "Степфордських дружин". Що вони розуміють про істинні реляції між ним і нею?)
Знову в голові цитати давніх рядків.
Змогла то якимось дивом передбачити.
... апгрейд білизни.
апгрейд себе.
І ... щастя.

Розбудили дзвінком дитини з самого ранку.
А вчора була красивою.То всі відзначили.Насправді - не хочеться випадковостей.
Хочеться в житті додавати кольори.
Згадую прогулнку в довгому платті центром.Думю, мало би не світитись.
Чи подобаюсь сама собі? Головне - як сприймає М.Е.
Доліковуватись.
Шкода, вчора не було Андрюхи.
Здивована,як дібрався отой з особливими потребами.
Буде непросто,але є шнури.
А ще ж треба буде зробити спецовку для тренувень, кнопки понашивати.
Не хочеться завжди кудись там влазити,але що вже вийшло.
Чи буде на наступному тижні практика не знаю,але страшно її хочу.Треба буде уточнити в Тараса. І напроситись.Просто нахабно напроситись.

Крові... Сьогодні була агресивною і злою.Давно такою не була. І не хочу бути.Не пасує.Не врегулює нічого агресія, а ти матимеш менше сил - розриватись на пару фронтів, забиваючи на своє, потім рвати жили, витримувати. Знову встановолювати звичним шкільним способом тишу.
Нагодувати демонів. Кров'ю і нервами.Кажуть - ситі.
Андрюха.Милий, добрий, чуйний.І гордий. Насправді, дуже гордий.Але дуже справжній. Справедливий.І мудрий.Що би хто не казав.От лише якось в реалі нам не так просто говорити,але комфортно.
М.Е. вчить, веде вперед - але лякає залишити.Разом з тим - чуттєвий.Хоча й жорстокий.
Важко.
Напруга, іскристо.
Його теж пою - кров'ю, чистою, сильною.
Собою пою його...

Нічого хорошого.Взагалі.Нічого хорошого.Вакуум.
Напруга. Негативізм.
І нерви.Коли дратують питання, голос, звуки.
Коли здригаєшся від чогось різкого.
Потреба в ізоляції.Аби там стікалось кров'ю і силою.І ще чимось.Гучно похрустує плече.
Слухати музику про війну, говорити про війну.
Дихати.
Дивитись,якого кольору кров, дивуватись консистенції і запаху.
Начитатись всяких дурниць - типу васкуліту.Теж мені -др.Хаус!
Сенсей у прірві.Сам сказав.Чого жде?Здивована - зізнався.
Ловлю вдих -видих.
Не особливо розумію, що відбувається, але є намір жити далі.
М.Е.бив пару разів під дих.
Нестерпно боляче засинати,аби зранку прокинутись - відповідати за помилки.
Не здавайся.Не розчаровуй - ні його,ні себе!

Одна з дивних ночей, дивних снів.
Що дивно без війни.Аж неочікувано.
Підходи М.Е. стають наближеними до реальних.Не впевнена, чи готова до них, не знаю, чи витримаю.Але розумію - не відступлю, не здамся, не зламаюсь.
Робочі будні засмоктують.
Домовилась, аби глянули ногу.Тривожусь.Чесно...Воно рельєфне. Не болить.Але вчора, коли натиснула - пішла густа кров з гноєм.Думаю, що то не до кінця вичищена рана дала знак.Хоча спершу було просто плямкою. Треба було спалити то йодом.
На ніч приклала засіб від набряку. Ніби стухло, але не ділось же нікуди.
Не вельми спроможна мислити і аналізувати, особливо коли тобі дають завдання, не пояснивши - як то зробити, а потім - їсть спалююче відчуття провини.

Мені страшно думати про новоутворення на правій нозі.Спробую нанести засіб, що розсмоктує синці - подивлюсь. що то дасть.Там неподалік - якась важлива артерія, тому не зможу розрізати сама, хоч би й хотіла.Не знаю, а може й зможу.
Може - то така доля- стекти кров'ю?
А? Поки М.Е.не дав дозволу на те,аби з часом піти за Ним слідом.
Якийсь такий втомлений декаданс.А не можна - бо країна і так втрачає.Втрачає цвіт -а я давно вже відцвіла.І вкрилась пліснявою...
Кожен крок - вперед і вниз - стає дедалі важчим.
Але спинитись - не можна. Бо зраджу - себе. Його.
Не питай про те, що було ввечері.І чому такі дивні сліди на долонях.
Нові заборони.
Справлюсь.

Вперше за тривалий період почула голос М. - і то, бо якогось дива сама набрала.
Кличуть в кіно - на дуже файну картину.
На яку сама збиралась якось сходити.
І тут - маєш!
А ще був чарівно смачний салат на обід.Треба буде ще з ним зустрітись і в тому ж кафе.
Нові практики.Правда. боляче.Але як вже вийшло. Карма така.
Він намагається бути строгим - але за цим віє таким теплом, котре вже не заховати.
Сповнююсь - ним.І відчуваю радість - хоча ніби й радості не мало би бути, а принишклість, страх.Що цікаво - страх теж є. Але домінує - позитивне.
Як би встигнути все зробити в 5ницю? І до стилістки би встигнути, і всім передзвонити, і роботу скоординувати, і все розмалювати як треба?
Мовчи.Зможеш.

Ну все, амінь.Компенсаторик.
Те, чого завжди боялась.
Здається,то спеціальний прийом.
І налаштовує - як музичний інструмент,який перестав видавати потрібні звуки.
Біль - що врятує і вилікує.Вогонь - який спалить лише зайве.
А термін "романтики" - набуває нових барв.Не варто плутати практику і стосунки, це некорисно ні собі ні людям.
Спати хочеться, якщо чесно, але треба дотриматись, щоб виспатись вночі, щоб не поїхав режим.
Він хоче притиснути - а не виходить.Схоже на те, що шкодує( Але ж не можна! Але ж треба різко.
... Що робити? Чому так здригаюсь від різких звуків? Чому такі нерви? І як з цим далі жити?
Колеги уміло імітують - а я не люблю фальші.
От, знов нерви.
Бережи себе - для М.Е.

Перша ніч, яку провели РАЗОМ з М.Е.
Кожен - у своїх стінах.
Але - разом.
Відкриття, викриття, сум'яття.
Дивний сон - про нове помешкання, маму і численні сукні, тата і русалку.А ще тренажери.
Уві сні ж проходила повз квартиру дяді Володі.Влітку.Пахло дитинством.
Ще був Бо - уві сні.Якось так зайшов - спонтанно.
Сенсей каже те, не варто.
Не подобається те, побачила в дзеркалі.Може - то ніч?..
А ще - то дуже дивно - заснути в той час, коли прокидаєшся.
Треба запропонувати так проводити кожну суботню ніч - засинати, а потім - поряд.
Не поїхала на літстудію.
Не поїхала на навчання в столицю.
Не поїхала головою.
Залишилось море питань без відповідей.
Написала М.Сама.Цікаво, чи якось відрефлексує?

Останній робочий день в тижні не такий і останній, бо вкрадуть шматок суботи.
А виривалось - останній тиждень.
Невже?
Дограєшся?
Чи то там температура дає знати?
Коли нарешті займешся собою, почнеш рухатись в правильну сторону, не хвилюватись і не смикатись, як скажена?
Пригадай - у 2015 році хіпі сміявся, коли поводилась не дуже адекватно, реагуючи на дзвінки. І дзвінки після робочого дня, десь близько 21-ї сприймались як належить. Ви вникали, вкручувались.
А зараз - коли все завернулось аж так, що змінилось?
Зачепитись, коли вилізли на голову?Чи що?
М.Е. каже йти додому, колеги місцеві кажуть йти додому, а я ... та вперта (
М.Е. Життя стає таким теплим.
Завтра аж після мандрів буду з Ним.

Розуміння, що працювати під температурою таки складно.І думати теж.Аналізувати.А на автопілоті якось не того.
Виправляєш ситуацію.
Сесія могла би закінчитись кавою,але чогось не хочеться.І хвороба, і говорити особливо нема про що, і не люблю матів.Ну і робочі інтереси трошки не співпадають.
Віддирати з пальців клей - ще те задоволення.Але ж віддерла!70% таки очистила.
Треба пити олію - шкіра сохне.Особливо на пальцях.
От випила на ніч - глянемо,що буде на ранок.В шкіру всмоктується як має бути.Ну і води треба більше пити, без сумнівів.І точно не хворіти, бо з кашлем, нежиттю теж витікає чимало води.Ну і потом - адже температура.
Емоційні хвилі.
М.Е.
Нахабство бути поряд з Ним - коли працюєш.

День почався з того, що у тата проблеми зі здоров'ям ,але він тим не особливо париться, тільки замикається в собі, не дуже хоче лікуватись і закидає всякі нехороші речі.Не можна так робити. Шукати вихід з ситуації, лікуватись - треба в принципі.
Хоча йому комфортніше так(
Нічого. піду в аптеку, куплю чогось корисного...
А ви знали, що знайти канцелярські кнопки не так і просто?
Не кажучи про те, нащо вони треба.
Вже боялась, що доведеться просити замінити то на щось інше) А результат?Реально розірвало! Це істинний катарсис.
Навіть не ждала від себе такої реакції.
Асортимент оновлено)
А ви знали, що легко лікує застуду?)Аж сама не ждала такого!Треба буде ще трохи випити.І в голові ясніш.Лайт!

Як можна нетрадиційно використовувати канцелярські кнопки і лишитись живою? Вдень буду перевіряти.
Егоїзм чи егоцентризм?Чому так хочеться увірватись у минуле - на її місце, на той Андріївський, на ту веранду, за той столик?Він - ще не в тому віці.А ти? А хто ж тоді - ти?
Ще незріла і нецікава Йому...
Зима змивається дощем.
падаєш у зізнання
виливаєш - те ,про що мовчала і собі
і розкриваєш - здивовано - очі!
дивишся на комплекси, на гальма, на те, що стримувало.
чи порятує він тебе,а? каже, що зможе. от лиш чи вистачить сили...
вірила в М - що натомість? розтрощені нерви і дивні бажання. І тиск щодо дітей,шлюбу - і знову комплекси.
Не бійся.Адже і так - програєш.
Час вже взяв своє давно...