mona_liza

Давно сюди нічого не писала. Якось руки не доходили.
З 28 по 1 жовтня волонтерила на Літературному фесті в Одесі. Здобула досвід, нові знайомства; зрозуміла, що потрібно все-твки вивчити нормально англійську.
З 14 по 16 жовтня - Київ. Купа вражень: архітектура та пейзажі - чудові. Дуже пощастило з погодою. Ну, звісно, головне в цьому - зустріч з моїми хорошими: Же і Дашою. Ночувала в профіку в Же. Займалися коханням (що може бути приємніше, ніж відчувати кохану людину повністю?!). Готували драніки. Їли Київський торт (це був найсмачніший торт в моєму житті, просто тому, що ти не полінувався вранці за ним сходити). Якщо чесно, то важко підібрати хоч якісь слова, щоб виразити свої емоції.

чорний креп треба викидати - нема чого вішати завчасно, здаватись, нити, заготовляти запрошення на похорони молодості
взяти себе в руки
прийняти холодний душ
вимити ретельно голову і намаститись чимось з гарним запахом
і не заспокоюватись!!!!!
але навпаки - привести себе в належний стан
ти - віддзеркалення свого інсайду
ото і працюй над собою
кому треба рудера?
хто візьме руїну?
той, хто ніби взяв - запий його водою - хоч гарячою з лимоном, хоч крижаною з абсентом. забудь
починай заново
у тебе буде нагода вискочити на алкоголь з кимось з життя
не відпускай його в минуле - це друг!
бо варто з такими бути поряд
як з друзями
чуєш?
і не опускай носа
і крил не здавай в ломбард - ще полетиш...

А дощ не спиняється. Вже добу без перестанку заливає. Це знак - діагностика приїжджає)
Минулого року в цю пору було затишно, хоч і хаотично. І запрошення на службу в церкву)Зараз від нього ніц не дождешся - ні слова,ні квітів, ні-чо-го.
Материнський інстинкт не варто плутати з симпатією. А останнім часом прорізається лише він.Пора заводити дітей.А може то порив заповнити емоційну пустку?Але таке може зламати - не те, що порушити - реноме. І тоді запий водою всі амбіції.
Разом з тим - закриєшся для світу на років 3, а частковий фріланс буде малоймовірним.
Заспокійся. Все прийде в свій час.
Мама таки права - то карма.
То розплата за вчинки тої, що вже пішла в темряву.
Змирись.
Не плач...

Місяць мене не було... Були тільки ми
І колупатись в зашкарублих нутрощах художника не було бажання і потреби

Ти робиш неймовірні речі
Пробуджуєш в мені життя

Сьогодні в мені прокинувся театр
Розкривається оболонка

Ігнорувати, але спостерігати середовище
Колупатись у власних нутрощах
Писати про настрій і про тебе

Полюбити повітря
Дощ, вітер, осіннє листя

Писати те, що всередині, а не слюняві тексти

Говорити з собою...

Це все зранку...А зараз просто спати...

Криє температурою, безсонням, а на ранок - не піднятись, не струсити сни, не розкидати їх.
Падолист закрутив все навкого, перепад температури - і дерева вже не такі барвисті, і гілля проступає, як кості з тіла, що трухлявіє.
І без дощу.
А небо сіре, низько зависло, мовчить.
Іскри зеленого листя висвічують, та мине півроку - і засяє знову смарагдово за вікном. А поки - спати.
А в снах загляне диво. Крізь шарудіння.
У відчай - приправлений температурою.
А там - хто буде першим.
Можливо пощастить комусь із статусом УБД. З такими добрими і гарними очима. Гарними і добрими...
Відійти.відіспатись, відключитись, і телефон - теж.
І вибори відпали.
Дайте тиждень тиші.
Цілковитої і чистої.

Черт, мне страшно, я боюсь взрослой жизни, я хочу к маме, домой. Почему в нашей стране так сложно, люди почему вам нужно только одно: деньги, деньги... Будь они прокляты.
Я просто хочу учиться и выжить в этом гребанном мире. Мечты? Как? Как скажите мечтать? Ни мечт, ни надежд.
Да жизнь хороша и прекрасна, когда ты миллионер, а так она обыкновенная и стремная.

#Сплин - она была так прекрасна
Щойно подумав, що в мене була прекрасна молодість, немає про що жалкувати.
І фестивальний секс, і слава в окремих колах, і пригоди в різних частинах земної кулі,
і наївні думки про кохання, і доторк до прекрасного мистецтва.
Тож коли мені здається, що час минає і нічого по ньому не лишається,
варто згадати всю ту магію, яка зі мною сталась за останні 5 років.
Ні про що не шкодую.

Не рахуючи однієї поїздки в Л., вже чотири тижні сиджу вдома.
Цікаве спостереження за динамікою відчуття часу.
Здається, що я тут вже цілу вічність.
Час розмазуються акварельною фарбою,
дати та дні тижня взагалі не важливі.
Не можу зрозуміти, чим я займаюсь і навіщо.
Без чіткої глобальної мети якось...надто затишно.
Просто сиджу за своїм компом, щось читаю, із кимось спілкуюсь - і все.
Ніякої глобальної мети.
Мабуть, я все ж розумію людей, які так живуть.
Не стається нічого надто непередбачуваного.
Ти увесь час у безпеці.
Все круто.
Немає нічого і нікого надважливого.
Просто ловиш кайф від процесу життя.

Эгоистично, почему даже всё прекратить - я не могу тихо. Есть догадки конечно, например, что привыкла много общаться. Но между нами это общение ничего не стоит, будь ты хоть кем - всем плевать! Оно пустое , в своей жизни я боялась стать опустошённой, потерять смысл жизни. Привычка постоянно развиваться , ещё помогало какое-то время, но уже не актуальна. Алкоголь, сигареты - не вариант, может это и весело, но когда-то энергия исчезает, никто это даже не замечает, просто становится грустно и начинаешь думать, читать. Хах, я жалею, что читаю, зачем? Мы всего лишь мясо, никто в этом огромном мире, сколько пыли - столько и нас, меня или тебя. Жизнь - это миг, в который нужно успеть насытится им.

Сегодня я умру. Надоело это дерьмо - хватит.

Кидонув друзів задля того, щоб мати змогу заробити трохи більше грошей та не виходити із зони комфорту. Розцінив такий вчинок як приклад зрілої поведінки.
Але звідки взялась ця думка і така система цінностей?
Здається, що "доросле життя" - це міф, просто копіювання домінантної системи поведінки в суспільстві. "Дорослих не існує" - люблю цю фразу. Поки що емпірично вона більш-менш підтверджується. Просто ігри стають серйознішими, і ставки в них трохи вищі.

Плохо будет,если прикоснувшись к мечте,обдаст холодом обманутых надежд.Что-то уже во мне замыкается.Не хочу продолжать в том же духе.Хоть что-то должно поддерживать жизнь,но пока что есть только смерть.Чувствую,что после не смогу нормально функционировать,сломаюсь и возможно навсегда.Боли в сердце вернулись.Нет,вы не можете не сдержать слово,а иначе...Был ли выбор?Как дешево я стою.Если упаду,то уже не поднимусь.Не богатство мне надо,а покой и гармония.Музыка многое решает.Мне это поможет,но если мне не дадут шанса,то ухудшение не заставит себя ждать.Не обрубайте концы так неровно.Я слишком молод.Чёрт,я почти молю о спасении.Ну почему меня не слышат?Я же так хочу жить,но не бесцельно,а полно.

Когда мне было лет 15-17, я любил ходить на рыбалку на один пруд. И каждый раз, когда я там оказывался, я испытывал что-то очень приятное к этому месту - к пруду, к деревьям вокруг него, к разбитой асфальтовой дорожке. Мурашки по спине от того, что я просто иду здесь. Какая-то глубокая любовь и привязанность. Мне хотелось раствориться в этом месте, стать его частью. Мне было пофиг, что рыба обычно ловилась плохо. Сам поход на этот пруд был для меня источником удивительных состояний.
Сейчас я что-то похожее исп, когда в будни приезжаю в яхт-клуб. Когда там почти никого нет. Когда я один на яхте. Мою её, выхожу на ней из порта, ныряю с неё в воду, поднимаю парус - и плыву куда глаза глядят.

Відчуття переходу, яке супроводжує під час подолання фізичного простору, оманливо обіцяє зміни. Здається, наша гра дуже залежить від декорації, але, маючи сформований характер, ми перемальовуємо та пристосовуємо ці декорації під себе, повертаючись до вже сформованої моделі поведінки. Заїжджена фраза про неможливість втечі від себе, пояснена лінню, знаходить новий сенс та ключ до виходу. Урок третій.