mona_liza

Рб.
Пыталась нащупать, породить уверенность "не все отцы насилуют дочь" "не все мужики способны на насилие". Пыталась представить , что испытывают мужики, которые не стали бы насиловать дочь. Получалось с трудом, и еще у меня сразу вылезает ннв к отцу- от понимания, что его предполагаемое насилие испортило мне жизнь на столько блять лет.
ннв возникает к его мужланству, к его сж ко мне, к образам, как он держал мою голову, продолжал сувать мне хуй не смотря на то, что я пыталась отворачиваться. Эту ннв пробую сбивать мыслями, что он- механизм, и что ннв его бессмысленно, и я только себе хуже делаю.

нервный срыв.
снова.
мои нервы настолько расшатаны, что у меня уже нет сил реагировать на что-либо.
нет сил писать, но нужно хотя бы крикнуть в пустоту, что мне настолько плохо, что я удивляюсь тому, что же меня до сих пор сдерживает от шага в окно.
хочу обратиться за помощью.
психолог?
это дорого.
я устал и хочу простого покоя, но он наступит лишь тогда, когда умрет моя мать.
ну или когда умру я.
голова раскалывается, вечная агрессия, чрезмерная раздражительность, чужие просьбы вызывают злость, приступы депрессии и кажется, что вокруг одни враги.
как будто весь мир встал против меня.
я не жалею себя, я просто хочу спокойствия.
никого нет рядом, а защищать себя у меня уже просто нет сил...

На самом деле, я сегодня осознала несколько своих главных страхов и недостатков с которыми я борюсь и из которых, проистекают мои множественные проблемы:
1. Боязнь одиночества(изолофобия). Отсюда идет моя боязнь выразить СВОЁ мнение, нечаянное занижение себя, постоянные извинения и боязнь отказать.
2. Неорганизованность. Отсюда идет и прокрастинация, невозможность начинания дел и их завершения, прикладывание меньших усилий в работе.
3. Самооценка, которая вытекает из двух пунктов выше.
И ещё, забавное наблюдение. У нечетных чисел нет двух одинаковых слагаемых из которых может получится сумма нечетного числа. Вот так вот.
Улыбайся. Тебе идет улыбка.

Когда любовь заканчивается, один обязательно страдает...
Если никто не страдает, значит любовь и не начиналась...
Если страдают оба - любовь еще жива...

Не знаю как вы, но я до ужаса боюсь своих мыслей. Мне кажется что они совсем другая часть меня. Это странное чувство когда ты споришь со своим я.многие психологи такое состояние считали пробуждением и перерождением личности, но почему у меня такое чувство что эта личность съедает..

Дорога моя колишня подруго, я знаю, що ти це не прочитаєш, тому можу бути відвертою. Я розірвала нашу држбу без будь-яких пояснень. Ти нічого не розумієш навіть коли я намагаюся пояснити, ти плачеш називаючи мене безсердечною і кажеш, що мені на тебе байдуже. Ми в 11 класі, а в тебе до сих пір збереглася наївність у відношенні друзів. Ти вважала, що ми повинні поступити в один інститут, на один факультет і тебе не хвилювало, що я вже визначилася з професією. Ти поганий математик, тому контрольні з фізики і математики я писала за двох. Ти не робиш домашнє завдання і заважаєш мені на уроках. В мене знизилися оцінки. Наша дружба для мене - важкий тягар. Пробач мені, я більше не можу... Пробач...

9 дней назад я совершила априори глупую ошибку в своей жизни, которая чуть не сломила меня и мои ценности.
но теперь все хорошо.
я больше не поддамся на провокации. больше не будет истерик. я больше не буду плакать. я обещаю.

Элли, я люблю тебя. ты чудо.

Я не могла в школу. Наверное, легко догадаться почему. Я не спала всю ночь. Слезы и мысли не давали спокойно спать. Что же ты делаешь со мной?! Я устала. Хочу веселится, радоваться, любить, но не тебя. Но как я прикажу своему сердцу разлюбить тебя?! Твоя новая девушка, такая милая шмара. Извини, что я такая страшная. Но и ты не красавчик. Но, блять, я люблю тебя со всеми недостатками. Просто хочу жить. Но не могу тебя забыть. Сегодня ровно пол года как мы расстались. Через 6 часов. 53 минуты. Будет ровно пол года. А я,блять,до сих пор люблю тебя, как ты любишь не меня. Боже.Наверное никому не интересно,как какая то Девушка-совесть ноет.Но я сюда пишу то, что накопилось.Это помогает. Немного.

Никогда не думал что так печально закончу.Не за что бороться,не зачем больше жить.Ничего не нужно и ничего не вдохновляет.

Найти даже где я неправильно свернул не получается,а ведь было и счастье и радость и любовь...Вот как так?где всё это и куда исчезло?
Не хочется умирать,но и вот так жить невыносимо и больно...
Что сказать родителям,друзьям и ТВ?
Ладно,ничего,мелочи это...нечего писать,да и не хочу....

Нет! Не смей плакать, слышишь? Не смей!
Ты сильнее всего этого! Не позволяй себе слабость!

Похоже, в каждой мини-ситуации с С, в которой у меня возникают НЭ, ждет какое-нибудь открытие - главное, хотеть разобраться. Говорим про театральный кружок, она выдает свое обычное "говорят": говорят, актеры - лживые люди. Рассказываю, как я понял, что могу быть кем угодно, когда однажды примерил на себя нетипичное поведение, и как это освобождает. Она: "а быть собой?" Парирую: "Как-будто ты понимаешь, о чем говоришь". Именно парирую, как-будто от меня убудет спокойно подобрать слова, над которыми она действительно задумается, а не с 99% вероятностью обиженно отвернется в сторону. Мне банально не хватает оч. важных социальных навыков. Понимать что-то - одно. Уметь объяснить - совсем другое.

Мій Білий Чарівник... Люблю.Бо ти є.Бо ти поряд.Бо ближче, аніж ті, до кого можна торкнутись.Бо стільки часу від тебе йде тепло.За те, що ти зробив зі мною. І за те, що ще зробиш.
Поговори зі мною.Дай відчути те, що було завжди між нами.Як тоді... Коли серед ночі ми писали один одному смски і хотілось до безумства... І потім самі брали себе в руки, і падало небо в очі, і боліли нерви, і дощем змивались сліди, а може - просто зносились дахи - дощем, і сонцем, і осінню...Обом щось там добряче болить. Без "тому що так треба" - а виливатись у слова. Стріляти - без страху. І кожен крок відноситиме кудись подалі. і ключі губитимуться в хмарах спокою - аби не відчиняти скриньку пандорину.7 років...

Скоро знову новоріччя, яка закрутить всіх в вихорі.А ньому самотність відчувається в надцять разів гостріше.Суєта, пошуки подарунків, ялинка, меню, одяг, антураж, квартира для святкування...Що ж там ще такого - все ж не аж так суттєвого?
Прозоре плаття з випускного бачила сьогодні в мережі.Воно вибухнуло тоді в місті - але не прокотилось далі славою.Не було інтернету)
Місяць красивий, але не такий мега, як описується.
Хоча таки впливає.
Сенсей мовчить - але про нього пишуть.
М.Е. втомлений.
М. поки мовчить. А так чекала слів...
Втомлені очі шукають в снігу сліди в тепло.
Хочеться в летаргію. Коротку. Прозору. Справжню.
Може - тоді серце не болітиме...

Давненько нічого не писала. Просто не хотілось.
Плани відсвяткувати Новий рік у Львові рухнули. Але байдуже, головне, щоб були потрібні люди поруч. Посварилась із Д., вона обрала нових друзів. Ну ок. Мабуть, я вимагаю занадто багато уваги до своєї персони. Розумію, що не варто мені відкриватися навіть близьким, не витримають мене просто. Простіше відштовхувати усіх.
Подумую знову стати замкнутою повною пофігісткою і саркастичною сволотою. Чергова мазка, але так краще буде для всіх.
Ненавиджу, коли на мене кричать. Ю.сказала, що мені не варто все близько до серця сприймати. А Же думає, що я дуже категорична (так воно і є).

Вот блять, родня добралась до моего linkedin'a. А там несложно до чего угодно дальше. Впервые захотелось поубирать ссылки с одного своего профиля на другие. Либо наоборот сделать шаг в другую сторону - перестать вообще хоть что-то скрывать, за исключением местоположения в каждый отдельный момент (и планов передвижения). Но тогда уже серьезнее относиться к этому вопросу.

Треба більше себе присвячувати іншим! Може сьогодні я - мізантроп, але вже завтра відчую, що без людей стало нестерпно пусто. Більше не можна залишатися просто цинічним ідіотом, який дивиться на світ лише з висоти власної гордості. Моя самість каже діяти. І я вірю їй.

Голос, що впливає анестетично.Мабуть, коли будеш тримати за руку і говорити щось, дивитись в очі - можуть відрізати пальці. Гіпнотично.
І все переходить в інший вимір,і все лишається десь далеко.
Як же відвикла від вітчизняного автопрому!!!А ще не каталась в машині замначальника управління, якому віддала колись пару літ життя.
Як це театрально - показувати тепле ставлення... Коли всі розуміють, що і як.
Переглядати стару переписку, а вже і не кусає, не гризе,не зачіпає за живе.
Виспатись.Може прокинутись. Якщо пощастить.
Впертись в чиєсь плече.
А ввечері почуватись монстром.Тільки ... перед тим по тобі проїхались катком.

Братик... Опухшая мать,её слезящиеся глаза и она подхватила какую-то болезнь. Я не запомнила название. Знаешь братик.. До тебя она была здорова. Ты превратишь её в полуживую и вечно сонную. Я люблю её больше чем тебя. И после того что я видела я не смогу достаточно любить тебя первое время. Но это только на пару лет. Память у меня говно. Но капельницу я запомню навсегда. И её голос. Я же слышала! Слышала с самого утра,чёрт побери! Если дети это цветы жизни то почему она так страдает? Это не честно.

Пронесло з вагітністю. Сьогодні їздила в дитячий будинок, шкода тих дітей. Посварилась з мамою, бо вона не розуміє чому я хочу іздити час від часу в дитбудинок і що це мені дає. Остаточно зрозуміла, що між нами з мамою не залишилося майже нічого спільного. Юля зробила мені чай, щоб заспокоїлась. Сумую за Же, так звикла до нього.

Вимкнути телефон.Скоротити контакти.Сховатись.
В церкві шукати відповіді на питання.Зрозуміти - треба рвати те, що тягне на дно.Хто не тримає слова - не тримає себе. Не тримай його.І за нього не тримайся.Ти не потрібна йому.Вже не потрібна.
Сняться запахи - від них же прокидаєшся.
Пишеш роботу.
Роковини. Віриш?
Ні.
Твої болі набули розуміння, ти вже знаєш, що це таке, ти не боїшся.
Тепер цього треба позбуватись. Шукаю клініку.
Взяти себе в руки.
Розумію - буду сама боротись. Ну, і батьки)
Розуміння - вже вкотре - ти сам собі. Сам собі. І тільки так.
Не треба боятись цього. Лише прийми як факт.
Раніше були ілюзії.
Тепер позбувайся і їх.
Ти - собі - сама.

От що сказати - перед лицем діагнозу я зламалась.Взяла - і зламалась. Потім подивилась то все на фото. Стало ще гірше.Аж страшно уявити, що в прямом сенсі слова є в моїй голові.
Подруги не беруть трубку.
А ті, хто готові були ніби взяти якусь там відповідальність - зникли.
Коли людина потрібна - ти не згадуєш про нею у вільну хвилину, ти кожну вільну хвилину готовий витрачати на неї. Але не в моїм випадку.
Подібно човну - в далекім океані. А ліпше би то був Світязь. Хоча ні - таки океан - впасти на дно, аніж гнити на берегах,потраплявши на очі всім і вся.
Депресія?
Виснаження?
Та ні. Приреченість.І біль. Страшний біль.
І сил таки нема.
А втекти ... куди? Тільки в себе. Тільки в біль.

Фестиваль переорює стабільну свідомість на купу багна
Переосмислення страхів пробуджує ще більший страх
Організувати власні сили на вирішення поточних проблем
Дочекатися снігу
Змінити пріоритети
Кохати тебе...

У меня уже много недель держится фоновое состояние "неприкаянности", ощущения, что где бы я ни был, что бы я ни делал, я все время "не на своем месте", и от этого дискомфорт, страх будущего, потому что "своего места" нет в принципе. Это состояние отступает только когда-то что-то полностью захватывает мое внимание - например, работа. Пока мотался по Европе, была надежда, что это просто из-за того, что нет своего места. А сейчас вернулся в Киев, и мог бы тут снова жить, сколько захочу, но лучше не стало. Чем бы ни занимался, с кем бы ни общался, на фоне держится уверенность, что это лишь временное отвлечение. Не получается вернуться в уютное довольство.

Дивимось з мамою вечорами серіал про вампіра-детектива) Або британський про Шерлока Холмса. А останньому до останнього не зрозуміло, хто вбивця)
Головні болі схожі на розриваючі кулі. І до слів підбираються рими - не народжуючи поезію. Нічого не народжуючи.
А може... а може взагалі не матиму дітей? Ніколи?
А може так і приречена відмиваючи карму попередниці на самотність?
І з зубами щось не вельми.
Осінь.І Джаз якось не туди.
Перестала сприймати себе красивою. Зовсім. Забила на все.Рано підйом, одягнутись аби не замерзнути, і пора на службу. Кому там потрібна гарна ти? Як комп - повинна не радувати око, а служити.
От що робити з цим всім?
Як знову згадати про те, чому так довго вчив М.Е.?(

Інформації може бути надто багато. Як і свободи.
У разі перенасичення ними відчувається відраза та зворотня реакція.
Єдине, чого в такому разі хочеться - це закритись та позбавитись зовнішніх подразників.