Скрипка Майстра

Карантин іде до завершення, ще би дочекатись,коли почне транспорт ходити.
Хворих більшає, логіки меншає.
Дивлюсь останню серію серіалу і думаю, що там далі подивитись.
Якось не тягне на всякі отакі,як рекомендує шеф.Бо не треба.
МЕ не приходить в ефір.
Бажання закритись від людей не минуло,до людей не хочеться.
Згадався двір біля озера,де на сходах з тильної сторони двору завжди проводили час з Анатолічем. Минуло десять літ.
Якби Коста був музикою, це було би Knocking On Heaven's Door
Вчора перебрала забагато того всього,інформаційно перевантажила голову, а з перезавантаженням щось не склалось.
Пролистала сторінку Богдановича.Слизько.
Трава така зелена...
Весна.
Понеділок лишу для себе.Можна?

Ситуація починає демотивувати дедалі більше і більше.Почуваюсь як особа з особливими потребами.А може просто не вмію приймати належним чином ситуацію.
Холодно.І за вікном, і в квартирі, і в мені самій.І неспокій, тривога, а разом з тим нема підтримки.Ти всім сама потрібна, ділиш навсебіч любов, інформацію, а самій не лишається особливо щось там.
Що буде далі?Як ми будемо далі?І чи ми будемо?Чому він так негативно реагує на мої прояви емоцій щодо нього?
Не хочу допускати навіть і думку про якусь паузу у спілкуванні, бо то треба обидвом.
Погода робить своє.У Славську випав сніг.
Певна війна почалась.Сподіваюсь,не вельми зачепить.
Далі буде далі...
Не думається про свято.Але щось треба подумати)

Карантин починає закінчуватись,але не у всіх.Нема чарівної палички,яка спинить все.Не можна діяти так,тому що тобі так хочеться.Не можна наражати на небезпеку інших.Люди - це не витратний матеріал,це взагалі - не матеріал,навіть коли то біомаса.На жаль.
Страшно,якщо чесно.
Давно не було такого вінегрету в думках.
Розуміння,що довкола - стіни.
Не хочу говорити,що не потрібна нікому,але в такому віці не знайшла досі саму себе.
А може не треба морочити собі отим всім голову - а просто почати жити без зайвих задумок?
Відпустити ситуацію - якщо не можна нічого змінити.
Пам'ятати про важливе.Знати,що дивитесь в одну сторону.
І ще. Він справді любить.Він бажає справді щастя.Іде тепло.
Це важливо...

Важко сперечатись з тим, чиї слова мають велике значення.
І в певний момент розумієш, що він важливіший за багато моментів.Саме він, не правота, не правда, не ще якісь там нюанси.Він - це і є місто.
І стриматись, не заплакати, не зірватись - важливо.
Завтра треба буде вийти з дому.Страшно,якщо чесно. Розумію.що після карантину треба буде якого психолога.От тільки щось перестала в них вірити.Можна, правда, спровокувати роздвоєння, але то наробить тільки більшого клопоту.
Віктор просто перестав реагувати.І треба перестати називати його М.А може навіть і в телефоні переписати.
Насправді нема кому розповісти.
Тому говорю сама собі вголос.
Завтра все мине спокійно.
Все оте пройде добре.Однозначно)

Карантин закінчиться,але нема виходу з нього,нема продуманої стратегії,нема доїзду на роботу,взагалі нічого путнього нема.Країна у квітні 2019 року повернула радикально не туди.
Коста.Треба ставити крапку.
МЕ.Просто зник.Втік в хворобу.6 років...Це вже 6 років від часу, коли все закрутилось.
3травня.В той день повернулась зі Львова.Там була важлива зустріч,яка потім допомогла наламати дров і стати сильнішою.Зараз не особливо чогось від нього жду.Треба думати.Інколи головою.
Персональний гуру більше мовчить.Не шукаю нічого особливого у тому.Різні рівні.Треба вчитись приймати,зберігши себе.
В цих хаосах де за цим всім я?І чого хочу насправді - те,що вмію,чи те, що люблю?
Спокою.
Треба спокою...

Де ж ти є?Вет, де ж ти?Вже вельми пізно,а його ще нема.Певно, поїхав в магазин.
Коста таки хоче показати,що йому цікава і важлива...
Погода тепла, затишна вже така весна.І вишні цвітуть.Люблю,коли цвіте вишня - її аромат тонкий,дзвінкий,особливий...
Коронавірусна динаміка набуває цікавих обертів.
Не знати, чи воно спадає,чи недообстежені.Схиляюсь до другого.
Люди перестали носити маски,думають, що вже все, скоро крапка.
А крапка не скоро (
Самопочуття не радує,але сьогодні день без солодкого,то не так страшно.
І сеанс знову треба просити,аби відпустило.
Шанті походу знайшло щастя,от тільки поки опирається і не хоче.Є моменти там.Це її вибір.
Щось мотивація не така...
МЕ,де ж Ви?Чи все гаразд?

Ну що, карантинно і надалі.
Бігаю на новупошту по всякі штуки.
Коли впадуть гроші? Поки ще стабільно,але вже не завадило би поповнити скарбничку.
Їсти не хочу.
Місячні, болючі, спати не дуже.
Розповіла про Вета.Кажуть - принцип пазлів. Мабуть так і сталось.От тільки чому саме так, саме в такий час?
Він наполегливий, турботливий, впертий. І дуже самотній насправді.
Порою проживаю день від вечора до вечора,аби знову почути його.І нехай російськомовний,зате в серці у нього є дещо особливе - я. Скромно)
Робочі будні.Цікаві питання, неоднозначні рішення.
Знову листаю некропольні історії і воно дуже навіть гарно заходить.
Весна якась дуже особлива.
Побачимо, що буде далі з Костою...Певно, тиша.

Чекає ще один карантинний тиждень.
Не пишу про карантин.
Тому що еталонному інтроверту на карантині затишно.
Взагалі виникають думки втекти в таке щось.
З дому працюю на порядок краще.
Комусь треба копірайтер?Рірайтер?Та взагалі - кому там треба спец по текстам?Перекладаю,апгрейджу.Граюсь словами.Люблю цю справу.Навіть більше, певно,як те,чим займаюсь зараз.А чим займаюсь?І не пояснити,що особливо вилізло,як ото треба було прикривати два хвоста одночасно.
Не вірю,що перестала працювати на ексроботі.Це щось на кшталт агента.
Не ідейна більше.Стоп.Закінчились резерви.І карі очі не поможуть.
Його фото у подарунок пробудила фантазії.І фото - у відповідь)
Плач після сеансу.Скучила.До болю скучила.

Карантині далі карантинить.
Не писалось.Просто не писалось.
Вірші писались.
Ситуація з Віктором вибила з колії.
МЕ хворіє.
Персональний гуру завжди поряд.
Шукаю приховане у світі Гаррі Поттера.Здавалось би стільки знаю, стільки читала, але якось цікаво так виходить)
А ще ж не читала про чарівні тваринки і рослини з того світу.
Настрій робочий - попри календар.
Закидається постійно щось робоче.
В міськраді розтрощили вікна.І зразу знайшли неадеквата, який то зробив.
Наснилось сьогодні, що не можу в місті знайти свій офіс.Може то знак, що буду довго шукати роботу?А може треба шукати вже щось нове?
І так у підсумку Вет буди поряд.Він же поряд?Навіть коли далеко.

Відчуваю, що коліна стали знову гострішими. Яблука дали своє.
Вимкніть хтось той моторчик, який не дає спокою. Дайте розслаблення.
Вчора був не дуже приємний діалог з паном Віктором, якого занесло відчутно.Вибачення не попросить, бо то не по його.А я відповідь постійно говоритиму,що не можу знайти перемикач і тому... От тільки перстень шкода.
Але себе шкода ще більше.
Віталій проявив таке невимовне хвилювання,що аж огорнуло теплом.
Люблю, коли він такий турботливий.Особливо турботливий.
Ситуація з коронавірусом вийшла за межі розумного.Коли нарешті ці люди зрозуміють,що все - в їхніх руках? І поширення хвороби, і влада, і все-все-все.
Та далі фейсбуків активність більшості не виходить.
Отаке.

Так що, невже докарантинилось?
Коли тут дають вказівку - зробилось, а потім - ой, нема там зворотної дії? Стояти, ви ж визначтесь, бігти-небігти-летіти-нелетіти-повзти-стояти-бути-небути.Однак нащо ж визначатись - крайніх призначити можна.
Здається,Олександрович таки має інфекцію.
Ситуація в місті не радує.Ситуація всередині мене - непокоїть.Куди іти?Кого чути?
Персональний гуру каже - заспокойся,не роби дурниць,може все минеться,може знайдеш що в місті,не спіши,не роби помилок,бо потім доведеться відновлювати багато і довго.Він переживає.Переживаю за нього.Дуже.Дорогий серцю.
З батьками поки боюсь почати розмову про то.
Треба вчитись писати кудись,а не лише в себе.
Адже зможу!Адже справлюсь.

Що це за бардак робиться на митниці?
Що це за ціни? Чому з Ягодина до Києва вартує 8 тис.грн?
Що таке з тою самоізоляцією і обсервацією?Людина повертається,згодна пробути на самоізоляції,нащо сунути невідомо куди і невідомо навіщо?
Де логіка?Хоча яка логіка, її ж нема!
На роботі щось неробоче,пахне Великоднем.
Не думаю, що можна і нагадати про відпустку, бо толку, і так не дадуть.
А мені хочеться не заходити в ФБ!
І ще - хочеться з Віталієм вибратись до Львова,зняти квартирку на пару днів і вивчати місто,бродити ним,ловити кайф.Він же піде зі мною на Личаківське?
Сьогодні розповіла про те,що магнетично впливає на мене його голос в окремих моментах.
І що може тим користуватись.Хочу цього сама.

Новий ресурс не приніс особливо задоволення,якщо чесно.Вигас ентузіазм стосовно отих двох людей,з котрими познайомилась.
Один з них одержимий ідеєю нового світу у викладі Арестовича.Не чує реальних порад.Що ж, от і афганський синдром,як би не заперечувала...
Інший має виразні проблеми з алкоголем.А може просто так хочу думати.
В іншому - нікого не стріла з тих, з ким було би цікаво. Самосексуалізм - новий напрямок, інакше не скажеш)Жінки, які кричать про свою офігенність, про свою затребуваність.Реалізація як товару.
Зрештою вони і є товаром, і продають себе, свій час, свої послуги. Треба називати речі своїми іменами.
Вет поряд.Навіть коли далеко.Вже не болить.
Тому що ми є.Тому що справжньо.

Зе підпише закон про ринок землі - от вже здобули!
Паша Мерседес носить облачення вартістю як півсела.
Україна горить.
Коронавірус забирає людей.
Шум певно не прийде.
В Іспанії від пандемії померло 18 тисяч осіб.
Що там ще хорошого робиться?
Вночі снилось, що здаю якісь там екзамени. Частину вже здала - поставили автоматом.І про те, що вони є - не знала.Якось неочікувано.
Вчорашня розмова була непростою.
На вухові якесь утворення,але знищую його.
МЕ пише про лавру.
На вулиці снігопадом облітають дерева - перецвітають.
Побачила фоточки маленьких басетів - гарнезні.Очі такі сумні-сумні.Мама їхня виснажена.
Не розслабляйтесь?І не планую.
Десь сьогодні прийде посилка з олією.Здорове харчування)

Нам треба навчитись слухати і чути,служити один одному,усвідомлювати унікальність того, хто поряд.Адже ризикуємо втратити.
Вибач,будь ласка.
Надто ціную тебе і готова прийняти твої правила.
І готова жити твоїми догмами.
Я заплачу високу ціну за можливість дати тобі щастя - і відчути щастя самій.А поки сльози.
Він відчуває провину.І готовий її визнати.І попросити пробачення.
Вочевидь - таки потребна.
Не помилитись би на цей раз.
Робочі будні, листи.
Непередбачуване і неспрогнозоване.
І розуміння, що не все так страшно.
Адже справлюсь?
Карантин для того і даний.
Заодно відшлюфую перекладацькі вміння.
Кажуть - працюю більше за інших.
Кажіть - варта більшого.
Втома.
Хочу просто домашнього спокою.

Карантинно.
Робота затягує.
Але втома таки є.
Він каже - не розслабляйтесь.А тут хоч би трошки дихнути.Може таки діло в алкоголі?Або в воді?Адже стала пити дещо менше води.
Он лежить мускатний горіх.Коли його почну гризти?А може себе почати гризти за те, що треба гризти яблука, а не отакі речовини?)))
Експериментально виявлено, що кабаноси підсушені смачніші.І прогріта риба.І яблука протерті,які трошки постояли.
У місті є хворі.І лікарі теж.І хворі лікарі.
Втомлена.
МЕ назвав класикинею сучукрліту.
М необгрунтовано привласнює.Комплекси.Самолюбування.
Мій персональний гуру має гарні зелені очі.Сьогодні зелені.
А от новий поет не прийшов.Що ж,так має бути теж.
Не переймаюсь.
Прорвемось.
Робота.

Карантиновість.Виходила в двір.А ще підійшла до церкви - там нікого не було вже.Набрала верби.Побила вдома батьків - вербою.Двічі.
Сидячи вдома - ми рятуємо цілий світ.
Уникаючи контактів - ми рятуємо цілий світ.
Розвиваючись - ми рятуємо цілий світ.
Враження від діагностики - надзвичайні.Стільки всього розкрилось - і підтвердилось.
М.написав вельми неоднозначні речі.Навіщо дослухаюсь до цього?Адже ледь не послав!
Сохну дещо.Яблука,нерви, посилання з Вроцлава, дзвінки з Кракова.
Хочу шоколаду.Хорошого,дорогого і якісного.І сиру.І чаю - фруктового.А може фруктовий чай - то компот насправді?
П'є він - похмілля в мене.Карма)І кохання.
Дома з батьками комфортно і затишно.Мабуть, я таки щаслива)

Ви рахуєте дні карантину?Розмежовуєте його від життя? Навіщо? Однак рано чи пізно колись дійде все до кінця.І мова не лише про карантин.
Як воно - розуміти, що місто почало рахунок померлих?Не треба про то думати.Знову в чомусь перші.
Ти поїхав до брата.
Якісь тонкі пагони ревнощів.Схожі таки. Адже теж ревнуєш - до всього і сущого і не сущого.
Вночі маю зустрічі мережеві.Не знаю,як то ще буде далі, до чого дійде.Час покаже.
Коменданська година не введена,але таки певно треба.
Вийшла в магазин - сир,риба, м'ясо.Трошки фотографувала.
Дещо пишеться.Рефлексія.Він задоволений.А взагалі,чого обходить думка якогось незрозумілого алкоголіка?Карма.
Треба ловити весну.Навіть карантинну.
Все буде добре.

Нова зачіска шефа здивувала,але йому так явно комфортно.
Дивно - ми таки на одній хвилі.Це ж не вперше.
Віталій напрягся,коли почув про вірші.
Прийшли цукерочки.Вже знаю,які точно зацікавлять)
Встигла ото замовити на свято тортик,порадувати домашніх чимось особливим.
День сонячний,затишний.
У місті вже почались процеси.Люди налякані.Люди втрачають людську подобу.
Нічна розмова.Не впевнена,що таки дійде до чогось.
Хоча де гарантія,що не захопиться.Але разом з тим - у нього ж там усякі були.
Книжку почитаю.
На емоціях - страшно жити серед людей в такому місті, що настільки кишать ненавистю і не бачать далі,аніж свій город.Обмеженість лякає.Люди за крок до інквізиції.Не в ту сторону направленої(

Комфортний карантин.
Нема суєти,потреби десь там летіти і чути людей.
Не секрет,що не дуже і люблю їх - втома.
Забагато віддаюсь - то кажуть всі.
Гублюсь у комусь,в інших,намагаюсь дати багато себе - і втрачаю себе.
А може то страх, що мене може бути забагато?Не знаю.
Про пандемію не думаю.Не боюсь.Бережусь.
Зараз ще треба буде пробігтись по будинку.Активність тому що.
Ввечері можна вийти пофотографувати поле.А якщо буде вітер,то ні.
Місяць паузи.Ну,як паузи...
А перед очима знову плямки.І до мануала не потрапити.
Сир не приїде сьогодні, приїде аж завтра. Куди вже дінешся, так має бути...
Вчора був рожевий місяць,але замінила то спілкуванням.
Приємно,що комусь потрібна.Не через робочі штуки.

Карантинна праця - це коли нема меж.А їх і раніше не було.
Сьогодні на пару годин втекла з роботи.Ну, як втекла...Телефон взяла ж з собою.
Важка розмова з отою лікаркою.А якого дива ждали?
Дива взагалі не трапляються так часто,як ми цього хочемо.
А чого власне ми хочемо?
Сьогодні от подумалось про те,що заведемо разом кицьку.
Цікаво,якщо запропоную одружитись - що скаже?
Він вже зізнається,що не витримає ще когось.
Чи треба так взагалі жити разом,чи і далі будемо отак як школярі?Цілком.Ми ж ще не виросли.Ростимемо разом далі.
Не відпускає ота ситуація.Пробувала з того сміятись.Не сталось.
Завтра треба буде прогулятись ввечері. Подивитись на світ через об'єктив - і побачити його красу.

Карантинні будні.
Рух спокійний,прийшли дві посилочки, правда, не знаю, нащо нагребла стільки всього на Розетці,але куди ж дінешся - стрес, певно.
Соцмережні манси втомлюють.
І навіть вбивають.Бо реально боляче.Ніколи ще не чула таких затисків.
Пережили його перший алковечір.Справжній алковечір,коли тричі розказував одне і те ж саме,але терпіла.
А потім закрив від всього світу - загорнув у свій крик, напружив весь простір.Серце ледь не вискочило від напруги.
Ніколи не думала,що здатен на таке, що так реагує на те, що зачепили ту, що з ним.А може навіть і ту, що ЙОГО.Та власне і не проти бути його, з ним,для нього.
Потреба чутись,бути поряд,співіснувати.
Чекати до літа...Дочекаємо.Доживемо...

Вперше сказати люблю - чим не подарунок?
А далі буде далі.
Говорити про важливе.Пережити біль.Спільно.Особливий досвід - коли болить його біль, коли непокоїть його страх.
Комфортний карантин.Цілком комфортний.Для тих,хто закритий і так,кому дзвінки стресові.
Моє коло насправді дуже вузьке.І порою неприємно,коли хтось звідтам випада.
Не вмію реагувати на критику.
Не вмію зраджувати.
Не вмію робити боляче.
Невже не вірить?А може навпаки хоче зацікавити?
Треба буде перестати думати про те,що з чимось не вийшло впоратись.Не триматись негативу,чого і вчила ж сама.А в результаті?
Цікаво,як він відчуває,що відбувається?
Не стану перевіряти.Не треба.
З ним справді хочу старіти.І зустрічати ранок.

Мережа мудріша - і тому розігнала нас спати.Не впевнена, чи спить.Не знаю,чи боляче йому.Не можу чітко описати палітру,що відбувається.Ми обидвоє - жертви пропаганди.Різної.
Не вдалось,але мама каже,що то теж непогано.Візуально так цілком.
Карантин триває, заходи вже більш жорсткі.
Сьогодні лякала сусідів штрафами.
Настрій злий - а потім виявилось,що передався його настрій.Він раніше ніколи таким не був.Агресія.
О, а сьогодні ж вже 30 років Саші.Це ж треба...
Є така тенденція - говорити в цей день всякі дурниці.
Погода не спонукає виходити на вулицю.І штрафи теж не спонукають.
Робота якось тягне на дно.Випиває.
А може просто тому що так переживаю за нього?
І не знаю,що буде далі?А коли знала?

Починаю любити,коли він свариться.Стає комфортним вмикати голос дівчинки,відчувати тепло - без дотиків, без присутності,через кілометри.Треба буде хоч глянути - наскільки далеко.
В Харків не тягне.
В Київ не тягне.
До Львова - відносно,але там радше побродити містом. Совонька зник з горизонтів.
Роботи вистачає,її би встигнути зробити,бо об'єм таки великий.
Настрій цікавий.
Відчувається втома.
Розуміння,що треба починати знову читати,бо емоції підуть не в ту сторону.
Мій персональний гуру...
Буде у нас дача.І ще чимало всього.І буде спільне щасливе і світле життя.
Адже любиш.
Карантин триває.
Все буде гаразд.
Буде літо - якщо вже вкрали весну.
Разом.Ми будемо разом.