Скрипка Майстра
Скрипка.
Майстра.
Займаюсь рятуванням світу.
Змінюю чиїсь життя на краще.
Люблю мистецтво, людей, природу,велосипед, чай з травками, гостру їжу, своїх колег, роботу.
Працюю порою 12 годин на день.
Мало сплю.
Кажуть - майже не живу.
Депресія.Жахлива,холодна і зла.Відчуття, що ти з іншої планети.Що ти сам у штильовому океані.Що корабель розбився, ти дрейфуєш на чомусь.
Ти не дрейфиш, не кричиш про допомогу.Ти сама.
В стінах.
Тебе через ввічливість питають про руку.
І про роботу.
Крила давно опали.
Відпочивати не вмієш.
І чай заспокійливий ввігнав в депрес.Лютий, злий, холодний.
Ти чужа.
Зовсім.
Навіть собі.
Ти не відчуваєш тепла і холоду - лише пустку, яка виїла живу плоть і оголила кістки.
Кістки викинути собакам - толку більше.
Неповносправність, неможливість до дій, небажання показуватися комусь себе слабкою... Вбивчий коктейль.
Тебе використовували.
Тебе ждуть - аби юзати знову.
Тобі дали час на перезавантаження....
З неба подають ресурси.Які не ждала.
Операції не треба - залякували.А було страшно(((
Миколай приніс перегляд квн-у в стилі КНДР.
Ілюзорність дружби тане.
Взаємовигідна співпраця.Зараз з мене ніц не взяти, то ж нащо напрягатися?
На зап'ястку неприємна рана.Ще такого не було.
На вдячність відповіли просто синьою долонею.А хотілося тепла.Не все ж купиш.Хоча таки ... дякую.
Чекаєш тепла, якого так бракує зараз, у святкові та пересвяткові дні...
Чекаєш тепла і розуміння, хочеш торкнуться - хай словесно. Навіть спроби розвіяти симпатію.І ніби діють.А тепла... нема.
Ти трошки мимо цього свята.Інтуїція підказує не робити дурниць.І ... не робиш їх.
Перемога таки наша. Він мав би бути щасливим, однак тут прорізається матеріальний нюанс, бо йде на пониження. Це вартувало нервів. Важко було. І тотальна мобілізація.
Тиждень в стінах.Як витримати ще?
А так рвалося на вулицю.
Завтра на контрольне обстеження.Страшно.І мамі теж на рентген.
Знову пишеться. Вж самій нежданно, але воно тече на папір.От лише чи варто йому то все знати?Не вирішила.
І що ж він вирішить після Ла Вея?
Може втекти)
М.Е.розчинився. Йому не потрібна хвора.
А от М.здивував теплом і розумінням.Він чекатиме.Йому це нашось потрібно.
Певно, дійсно - незнайде ще таку ж віддану.
В очікуванні документів з роботи.
Ну і алкоголю, який мають замовити)
Чомусь хочеться... Такого...
Боляче.Реально дуже боляче.Пусто і задимлено.
Слова не знаходяться, коли чую голос.Хочеться чути - але затинаються емоції. Бо ці дні мали бути там, десь там...І зорі мали пробиватися крізь дим, і шпиль телевежі, і шепіт міста... І плакати, в очікуванні, і засинати оповита щастям, і втікати додому.
Натомість прикута.
Натомість дивишся в майбутнє з тривогою, бо не знаєш - чи ждатиме.
Ніч вповзає у вікно - не моє.
І найдовші ночі - коли хотілось бути не тут.
... не знати, чи його слова - правда, чи емоції - чисті, чи торкнеться - насправді, чи заплачу. а чи доведеться не плакати - а платити.
час візьме і поставить все на місця.
і чай...
те відчуття, коли пишуть :"я майже люблю Вас"
коли просять про то мовчати, коли ти сама про то мовчиш, і собі ж не зізнаєшся
коли не знаєш, чи то щиро
День - чи то вечір перший - пролився болем, вибухнув страхом. Крик. Нелюдський.Гортанний.
По-живому...Але усвідомлення, як зі сторони.
День другий - гармонізація, прийняття, вдих-видих... Не зміниш. Перші теплі слова.
День третій приніс тепло. І металіста. І розуміння, що металіст добився ту, кого хотів. І це нормально. Ненормально - вибори без мене. І їх результат.
День четвертий був важким - бо рвалось за межі, вийти, кричати, рятувати Сапожніка.Лавина дзвінків.
День 5 - розмова з Сапожніком. Болюча.Важка. Аж не думала, що так...
Скасовано.Стільки всього скасовано.
І думки загризають - кому тепер така треба (((( Що друзям, що в роботі, що в особистому.
Намагаюсь вирішити проблеми з біоритмами.Треба.З реальної столиці тиша.Вождь постановив звести до мінімуму комунікацію.Віддаляється, зайнятий, переформатування?Нада думать...
Снився страшний сон - як хореограф впав з даху. В гарному яскраво-синьому костюмі.Настільки реальний, що аж стало зле.І не змогла, аби не сказати йому.Не змогла мовчати.
Відчуття, що перетворюєшся на механізм, деталь.Лише деталь, гвинтик, котрий повинен виконувати якусь функцію. І яким може скористатисьтой, хто в полі зору.І так вирішуються усілякі моменти.А людина, яка недавно була тобі дуже тепла, тепер стала ніби чужою.Направду смикає.
Термали же мали би завершитись.
Жду дзвінка.
Сама не стану.
Так буде правильно...
Знайшла нарешті спіруліну,незабаром прийде поштою.Не розумвю, чому з М.Е.почались проблеми з біоритмами.І на прохання дати тайм-аут, аби переосмислити - не хоче.
Страшно - коли бачиш енергійну жінку прикуту до ліжка.А ще недавно вона літала, доглядаючи за чоловіком.Тепер же впала вся мотивація - очевидно.А донька - хай і така - а доросла.Згадую, що ця жінка зробила свого часу для мого тата... І тому не можу йому сказати, що бачилась з нею. Не можу...
Щось подібне до того, як не показувала йому оту телеграму з минулого травня.І не знаю, чи колись признаюсь.
Вдома тепло і приємно.Тому що вдома.
Хочеться до Львова.Звично.Але не лишатись самій.Чи станеться? Може - врешті?..
Дива трапляються ж!
Може - забагато крові витікає? Напрягає напруженість внизу - така тверда, мабуть побічний.
Усвідомлення того, що він не стукає, поки не захоче.І порою перевіряє, чи ще на місці, чи так же вірно чекаю. Так же.Вірно.Чекаю.І не відступлюсь.Здається, вперше отак зломилась.
Ми завжди потрібні комусь поки потрібні.Не більше.Не менше.
Хочеться морської капусти.І Нового року.
Вибирати подарунки близьким, навіть не маючи надію щось отримати у відповідь.
А ще ... потрапити на новоріччя кудись. І знаєш же куди...
... останнім часом відбувається чимало всього, важко то оформити в текст сюди.
не знаю, чому.
Ситуації вивертаються - і обличчя постають без масок.Чогось не вистачає, в основному часу. І кого вважала сильним - постає істеричкою.Неприємно.Ба більше - його заплямована честь уже не так болить.Відчуття втоми, а заразом потреба у конкретних діях.
Дистрес, кажуть,має саме такий прояв.
Коли брешуть ті, кого підпустив близько, це ріже без ножа по самому живому.
Кажуть,витримка.Можливо.
Усвідомлення,що нема чого ловити,що і так не схоче.А може ігри?Адже в очах тепло.
І сон... дивний,сильний,звабливий.Чому саме він???І весь день хотілось написати - а не вистачило сміливості.
Збивають прямою вимогою, нахабною брехнею, хамством.
Але можна і нести світло людям, вручати маленькі краплі надії..
Ми просили травневих злив,аби дощ забрав кудись зиму, аби крига не сковувала людей, аби замайоріли наші луки.А луки загорілись - танками, "градами", трупами.Ми платимо ціну за волю, за слово.А комусь то все паралельно.
А хтось втікає - в першу чергу від себе, істерично і параноїдально,ховаючись від армії, котра за ним і ... не йде.
Впадають в очі прояви байдужості - коли бачать не тебе.Зовсім не тебе.Коли ти рвешся, коли ідеш вперед - бо так треба.А лаври падають на скроні тих, хто робить гарно вигляд.
Пора би зрозуміти, що скасовані рейси можуть не запустити, бо пасажири здали квиткиХоча можливо їм сказали то зробити.
Наберись сміливості бути собою.Не впадай в систему.
Будь.Собою.Будь ласка.
Мій Білий Чарівник... Люблю.Бо ти є.Бо ти поряд.Бо ближче, аніж ті, до кого можна торкнутись.Бо стільки часу від тебе йде тепло.За те, що ти зробив зі мною. І за те, що ще зробиш.
Поговори зі мною.Дай відчути те, що було завжди між нами.Як тоді... Коли серед ночі ми писали один одному смски і хотілось до безумства... І потім самі брали себе в руки, і падало небо в очі, і боліли нерви, і дощем змивались сліди, а може - просто зносились дахи - дощем, і сонцем, і осінню...Обом щось там добряче болить. Без "тому що так треба" - а виливатись у слова. Стріляти - без страху. І кожен крок відноситиме кудись подалі. і ключі губитимуться в хмарах спокою - аби не відчиняти скриньку пандорину.7 років...
Провалююсь в роботу з головою, задихаюсь знову нею,дихаю нею. Чого і кого тут шукаю?
Купила тканинку, ще не знаю, що саме з неї буде. Але щось таки хочу)
Починаю знову сеанс гірудотерапії.Через біль в чистоту.
по суті попереджають пр осенсея - що він страшна людина, яка не дуже дружить з головою і склянкою.
знала ж то? знала.
але - продовжуєш?
Майстер не дає про себе знати. Взагалі.Ніяк.Вір йому. вір як собі. Адже вже була безнадія. А потім було соромно за те, що так себе вела.
Нарада.
Не така вже й заплутана, як здавалось би. Справимось.
Скоро знову новоріччя, яка закрутить всіх в вихорі.А ньому самотність відчувається в надцять разів гостріше.Суєта, пошуки подарунків, ялинка, меню, одяг, антураж, квартира для святкування...Що ж там ще такого - все ж не аж так суттєвого?
Прозоре плаття з випускного бачила сьогодні в мережі.Воно вибухнуло тоді в місті - але не прокотилось далі славою.Не було інтернету)
Місяць красивий, але не такий мега, як описується.
Хоча таки впливає.
Сенсей мовчить - але про нього пишуть.
М.Е. втомлений.
М. поки мовчить. А так чекала слів...
Втомлені очі шукають в снігу сліди в тепло.
Хочеться в летаргію. Коротку. Прозору. Справжню.
Може - тоді серце не болітиме...
Сніг,сніг,сніг. Його багато, він білий.Сововидна ніби з Пегасом.Це добре - обом.
Не знаю, що снилось. але спала, спала, не хотіла прокидатись, знову повернутись туди, в сон, аби був, не завершувався,не випадала знову в реальність.
Хочеться навіть ... так, летаргії)
Сенсей втік в ігнор. Р.Т туди ж.
Завтра до майорів зранку.
Знову посміхатись,дивитись в очі,щось видивлятись.
Цікаво,вождь поможе?Чи зробити все як написала?
Куди летіти,чого шукати,звідки вийде світло?
Не буде Львова.Він втік в сніг.І замовк теж - як сенсей і ще багато кого.Чого хотіти?Спокою.
Може зазирнути до хіпі?Але чи пустить?Хтозна.
Друзі мої,для кого і з ким ви так довго шукали вогонь, а видно лиш дим.
Вже й диму нема...
А сьогодні випав перший сніг.
Чекаю дзвінка чи повідомлення - коли їхати в лікарню.
Футбол не дуже радує.
Взагалі неясно, що радує.
Можна було би схуднути, але ... навіщо? Самій собі не дуже хочеться.
Вчора вдалось побачити Парасюка. Дивно от - не реагую на відомих людей істерично.
Видно - подорослішала.
Важливі люди вагоміші відомих.
А ще мерещився ... сенсей. І так реально! Аж страшно.Може,ввечері йому написати?
І Майстру нагадати про себе.
Як же хочеться в його місто!!!
Просто до крику, до страху, до болю!
І нехай все буде так, як хоче він. І з тим, з ким хоче. Неважливо.
Теологія.Як же хочеться говорити з автором цієї ненаписаної книги...
Не забути про військкомат.І окуляри для мами.
Голос, що впливає анестетично.Мабуть, коли будеш тримати за руку і говорити щось, дивитись в очі - можуть відрізати пальці. Гіпнотично.
І все переходить в інший вимір,і все лишається десь далеко.
Як же відвикла від вітчизняного автопрому!!!А ще не каталась в машині замначальника управління, якому віддала колись пару літ життя.
Як це театрально - показувати тепле ставлення... Коли всі розуміють, що і як.
Переглядати стару переписку, а вже і не кусає, не гризе,не зачіпає за живе.
Виспатись.Може прокинутись. Якщо пощастить.
Впертись в чиєсь плече.
А ввечері почуватись монстром.Тільки ... перед тим по тобі проїхались катком.
Обійми мене за плечі.Тепло-тепло і міцно, аби не турбувало вже нічого, аби в очах заворушились сльози, аби душа завмерла, а думки перестали крутитись в дикому вальсі.
Колеги не розуміють - чому почала співати на роботі. Стрес виходить голосом.
Не завжди успішно.
Разом з тим мене не чіпають, не загружають. Відчувають - іграшка зламалась, іграшку треба поремонтувати.Іграшка не просить про ремонт, але в не в стані сама себе склеїти.
Усвідомлення - все буде добре. Він з тобою.Навіть такою.А вся недовіра була проявом слабкості. І чи можеш бути вартою?
Дощ витанцьовує.
Відстав трошки роботу.
Подумай про суттєве.
Оживай.
Народись ще раз...
Фрази, які контрастним душем заливали, купали, сповивали - то в холодний шовк, то в теплу шерсть, то в щось кусюче. Фрази, які впивались колючками,бились птахами, що вириваються з клітки, лизались песиками, кусались котиками, ластились ласками і лоскотались ...е, а хто лоскочеться - бо згадується лише шуба...
Хоче бути біля - але не вже.Маскування проходить не дуже вдало)
Своїх не лишають, не бійся. Прорвемось - як би там не було. І паралель - у дружини щось там теж. Дивно.Він відчуває. В іншому разі - заблокував би, не писав би, не чекав.
М.Е. таки не реагує.Ніяк.Зовсім.Видно,так має бути.
Крізь рани заходить світло.Румі таки правий.Він знав, про що пише...
Песни нелюбимых, песни выброшенных прочь.
Похороненных без имени,замурованных в ночь.
Песни перечеркнутых,песни сброшенных на лёд.
Песня больше не нужных звучит, не перестаёт.
У нас хорошая школа -прикуривать от горящих змей;
Вырвать самому себе сердце, стать ещё злей.
Держать голову под водой, не давать делать вдох;
И обламывать лезвие после удара, потому что с нами Бог.
Наступи на стакан,если он выпит;
Голову в петлю и с вещами на выход.
Господи, открой мне тайну Бытия;
Посмотри мне в глаза и скажи, что это воля Твоя.
...
От щось таке хочеться писати. Сподіваюсь, він зможе рухатись саме в цьому напрямку, а як ні - попробую направити, скоригувати, перекрестити.
Або просто самообман.Знову.
Ранкові дзвінки в вечірній конвертації. Коли не боїшся сказати йому діагноз, коли він лякається, коли не кидає трубку, коли обіцяє допомогу, коли каже"скучив", коли відчувається в голосі бажання і турботу. А ще - дізнаєшся, що пухлина в його дружини.Тобто - дружина таки є. От же ж ситуація...
Зійшлись файли.
Ще би почекати до завтра - чи подзвонить.
Дощ вибиває цвяхи з трун, куди запихаєш надію на світле вчора.
Все ще вляжеться.Його голос діє анальгетично.На диво - анальгетично. А може то все самообман?А навіть якщо і так!
Тепло - незрозуміле, незбагненне,ясне, справжнє... Нехай у тебе на це своє бачення.
Але нехай буде так. Бо даруєш цю дивовижну ілюзію, чарівну, прегарну, неймовірну.
Ранкові дзвінки, пропустила.Цікаво, що він хоче?А якщо попрошу допомоги - чи зразу втече?От тому і боюсь казати. Реакція М.Е.очікувана.Не шукатиме більше.
Сенсей повинен би відгукнутись - але сама не писатиму.Вже не писатиму перша.
Головний біль.Психосоматика.
Не хочу говорити колегам.
Друзів знову нема.Боляче, що Олена навіть не спитала, як сприйняла діагноз.Егоїстично трошки чекала дзвінка від неї.Не прийшло.
Не зважай на людей.
Зранку показатись терапевту, хай направить на обстеження.
Потім - прооперуватись.І якщо померти на операційному столі - хай так і буде.
І тоді все лишиться - чи таємним, чи явним.
Струн нема чого полірувати каніфоллю.Вже не зіграю.
Війну програла.
Ловити - як Сковороду світ.А в результаті те, що і очікувалось.Так завжди - ти цього не хотіла,а сталось тому що сталось.
Він не чекає.І шукає - вже не тебе.
Віддавайся в інше русло.
Напиши, що хочеш кави.
Прокричи у небо, аби дало нарешті крила.Але не проси - якісь крила.Бо буде літак чи ще щось.
Відлітай.На цій землі вже стало надто тісно.
І робота не дає кайфу.Дошліфовано до автоматизму, доведено до механіки.Нема емоцій там, де алгоритм.
А музика ще жде віршів?А раптом так собі -- не надто тверезі слова?Все ж можливо.
Кричи.
Це все, на що ти здатна. Кричати вглибину себе самої.Нічого більше.
У тебе нема цілі. Ти - зламана стріла.Ти вже не полетиш...
Вимкнути телефон.Скоротити контакти.Сховатись.
В церкві шукати відповіді на питання.Зрозуміти - треба рвати те, що тягне на дно.Хто не тримає слова - не тримає себе. Не тримай його.І за нього не тримайся.Ти не потрібна йому.Вже не потрібна.
Сняться запахи - від них же прокидаєшся.
Пишеш роботу.
Роковини. Віриш?
Ні.
Твої болі набули розуміння, ти вже знаєш, що це таке, ти не боїшся.
Тепер цього треба позбуватись. Шукаю клініку.
Взяти себе в руки.
Розумію - буду сама боротись. Ну, і батьки)
Розуміння - вже вкотре - ти сам собі. Сам собі. І тільки так.
Не треба боятись цього. Лише прийми як факт.
Раніше були ілюзії.
Тепер позбувайся і їх.
Ти - собі - сама.
От що сказати - перед лицем діагнозу я зламалась.Взяла - і зламалась. Потім подивилась то все на фото. Стало ще гірше.Аж страшно уявити, що в прямом сенсі слова є в моїй голові.
Подруги не беруть трубку.
А ті, хто готові були ніби взяти якусь там відповідальність - зникли.
Коли людина потрібна - ти не згадуєш про нею у вільну хвилину, ти кожну вільну хвилину готовий витрачати на неї. Але не в моїм випадку.
Подібно човну - в далекім океані. А ліпше би то був Світязь. Хоча ні - таки океан - впасти на дно, аніж гнити на берегах,потраплявши на очі всім і вся.
Депресія?
Виснаження?
Та ні. Приреченість.І біль. Страшний біль.
І сил таки нема.
А втекти ... куди? Тільки в себе. Тільки в біль.
Відгуки користувачів !F
Лише сьогодні дізналася про Фрагментер і створила аккаунт. Хочу визнати, сайт дійсно цікавий і незвичайний. Ідея - саме те, що треба. Буду вести свій особистий щоденник незважаючи ні на що. Як же подобається ця анонімність.
Fikus
Так подобається читати записи учасників! Тут набагато щиріше, ніж у будь-якій соц мережі.
Дынька
Цікава ідея - вести онлайн-щоденник, який можуть читати всі й водночас ніхто.
Daryel'
Мені дуже подобається, що на !F ніхто не коментує. Є враження, що я пишу це для себе; зменшується стурбованість тим, що повідомлення буде оцінено.
!ХуеРы
Фрагментер дуже подобається. З'явилася додаткова мотивація змінюватися: є велика різниця - писати тільки собі в блокнот чи писати в загальний доступ.
Фрагментер прикольний - уже кілька разів з'являлися думки про те, з чого я такий депресивний і чому я таким став.
Туле 🌱
Фрагментер – найкльовіше, що зі мною сталося цього року!
Aart 🐦