Скрипка Майстра

Забагато сил втікає в роботу.Замало лишається на життя.
Рухатись вперед.
Але куди?
В котрі коридори забігати, де шукати світло в кінці шляху, якими ключами відчиняти двері, з-під котрих вибивається промінь світла?
Чи - підважити плечем?
За вікном кричить пес. Далеко
Кажуть - дурний знак.
Не думати про то...В моніторі дзвенять козачі російськомовні пісні.
Очікую - той, хто зміг допомогти полюбити Лемберг, скаже щось - бо нащо йому хвора?
А може навпаки.
Не впевнена.
І сенсей віроломно зник.
І не лише він.
Діагностика - коли лежиш у скрині, що звуть мрт.Ясно одне - це не клаустрофобія.
Боюсь отримати результати.
Реально боюсь.
Хочеться в чиїсь обійми. Просто в обійми.
і ... плакати.

Ми розбиваємось - на уламки, падаємо вниз, без споминів,в тишу, в страх. І там безодня вдивляється - кожна у свого персонального ніцше. І кожен - в ніші.
Дякую за те, що вів дощовим княжим градом, що чекав, був поряд ,не ухилявся, за кожен повільний крок і погляд теплий.І такі особливі очі.
Обстеження - комфортне, як в дитинстві. коли бабуся ще була в посаді.Багато пояснили, розповіли.
Тепер задача - поставити так, аби була потрібна команді,аби боялись втратити.
Вечір - приносить сенсея.Відштовхую його.Сама.Самозахист.Рефекторно.
Чого самій хочеться? Тиші.спокою.Львова.А можна вивчати колір очей - теплий.Чи котрогось атовця.Чи й сенсея.Треба спитати про очі...

Кардіограма сказала"так"режиму, а шкідливим звичкам"ні".І нагрузилось ще багато чим.
Їхати в інше місто вивчати, що ж там поламалось...Раптом поремонтується?
Нарешті ремонтувати саме себе.
І коли по дзвінку - вирішуються нормальні питання.Дивно.
А потім дивне листування.Дуже дивне.Спонтанне.
Сенсей.
Чого ж НАСПРАВДІ хочеш?І чому не можу назвати на ТИ?
І чому стукаю не в ті двері - треба відключати трошки логіку.
Хоча... подумай, що то був коньяк.
Але слова... лоскочуть тіло... це не дуже правильно.
Заснути би, не думати про це все, налаштуватись на діагностику.
Не боятись.
А ще не знати, чого чекати в стороні Львова.Може - дощу, як тоді?
Але розуміння стресу - не спалити.

Робочі моменти.Випитий не мною алкоголь,випиті нерви,вилиті сльози.І все скупане у щедрому дощі.Листопад.
Назад дороги вже немає.
Кроки робимо - а сліди лишаються.
І не боятись сказати "ні". Вірити в легенди.
А ще серце стискається - коли натикаєшся на чиюсь черствість.Достискалось.
Зранку хочеться зайти на діагностику.
Треба щось робити.
Відчуття зайвості не витікало з офісне.Не вживатиму алкоголю в цім середовищі - натверезо спостерігати за ними цікавіше.І страшніше...
Ухилятись від ножа.І словесного.
А хочеться трошки тепла.Не натяків на фізіологію - а саме тепла.
І відчуття потрібності.Не по робочій лінії, не по вирішенню проблем.Глянути в очі, спитати - чи все добре.І чи плачу...

Навіщо знову гратись у те ж саме?
Ти маєш сили ще боротись? Ще не всі очі сплакані? Ще не стерла всі коліна?
Навіщо? Навіщо пропадати в тому погляді? Навіщо вірити в ілюзію?
Навіщо вірити в диво?
Адже знаєш - це може не збутись.
Адже можеш не ступити на асфальт вокзалу його міста.
Бо життя таке мінливе...
Заразом - ридаєш.
І робиш вигляд, що не болить.
А серце нащо дурити?

Два дні дивимось з мамою кіно про вампірів)
Сюжет передбачуваний, але дивимось!
Веселка, град, хмариська - одночасно. І вітер, вітер, вітер...
І хтось за гітарою так і не приїхав(
Вихідні якось так минають, виспатись би дали нарешті - а не суцільні крики сусідів і відвідувачів.
Дайте виспатись...
Салон краси за стіною.
Знак - попередження астролога?
Робити з себе ікону ,модника, саму-саму пару міста, непередбачуваних, стильних. Але в обід давитись сухом'яткою) От такі стандарти.
Хочу варити комусь борщі.
Прокидатись в 6 ранку - і варити борщі.
Хочеться вибухів в крові - лише не на обличчя з родимки. А вибухів щастя.
Воїн АТО - один і другий - зникли.
Зникай і ти. М.Е. - чекає...

Коли тебе називають "оця" - щось перевертається. Такого приниження ще не зазнавала. Це переходить всі допустимі рамки.
Коли людина,яка ще недавно говорила, яка ти хороша і позитивна, раптом робить вигляд, що тебе тотально не існує.
А ти її жаліла, коли їй було боляче.
Що ж за справедливість така? Де логіка?
І як уважний шеф може аж лише зараз зауважити, що у мене впала мотивація?Смішно! Безмежно! Ця мотивація десь там валяється вже точно з добрих півроку!
Тому що має бути якась рефлексія, має бути щось позитивне, а не лише верески.
З позитиву -шматок торту з вишнею.Смачний чай.
І зустріч з незалежною журналісткою.
... запізнилась на маршрутку. бродити сил не було.а плакати - не наважилась.

Забігана, замучена, хронічно невиспана.
Кажуть, порою життя має смак червоної ікри. Ага. Завітреної.
Бачила його Мурзю.Гарненька.І ніхто ж не знає з середовища, що вона Мурзя.
І не варто то знати.
Тиша.
Його тиша.
І візити, які не відбулись.
І люди, які мовчать.
І боєць АТО, який здавав своїх же. По-живому.
Сили на межі і на фініші.
Осінь була позбавлена тепла.Глибинного, його тепла.Видно, не заслужила.
І сенсей забув.І екс-тематик тільки про робоче.
М.Е.знову починає все спочатку.Ілюзорно - шукаю там тепло.Надію.Себе.
Важко.Люди, яким треба допомога і підтримка.Люди, які не чують когось - лише свою проблему.Люди загублюються у цій темряві.І щедро кидаються нею.
Спокою.Спокою.
І - тепла.

Дивимось з мамою вечорами серіал про вампіра-детектива) Або британський про Шерлока Холмса. А останньому до останнього не зрозуміло, хто вбивця)
Головні болі схожі на розриваючі кулі. І до слів підбираються рими - не народжуючи поезію. Нічого не народжуючи.
А може... а може взагалі не матиму дітей? Ніколи?
А може так і приречена відмиваючи карму попередниці на самотність?
І з зубами щось не вельми.
Осінь.І Джаз якось не туди.
Перестала сприймати себе красивою. Зовсім. Забила на все.Рано підйом, одягнутись аби не замерзнути, і пора на службу. Кому там потрібна гарна ти? Як комп - повинна не радувати око, а служити.
От що робити з цим всім?
Як знову згадати про те, чому так довго вчив М.Е.?(

Осінньо. Телефон мовчить.
Металіст просить номер дівчинки, котра сподобалась. Тактовний - заради цього розбудити у вихідний дзвінком.
Вітер, дощ, не самий-самий шоколад. Зате чай хороший, кислуватий.Нема апетиту.
Волосся виглядає жахливо - хоч стрижись наголо.
І настрій відсутній.
Хочеться говорить з кимось теплим.
Сни були... як давно не трапялось.Вологі дуже сни. Що там робив Ю.О. ? Чому він? Натяк на те, що таки триматись подалі?
А хочеться почути знову голос, подивитись у очі отого, хто чекає підтримки.Або і взяти за руку.Але не вітатись - а взяти за руку. Іти вулицями міста.Мовчати.Відчувати.Вдихати запах - його. Цікаво - чим він пахне?
І чи буде дійсним оте його "до зустрічі"?..

Засинати спонтанно - прокидатись примусово. Робити чимало речей одночасно. А можна і не робити.
Якось так апатійно. Не сонно - але саме апатійно.
Тиша і червоний символ. І 17:30 07.10.2016 . Мучить.
Проблеми не стосуються металіста. Але металіст не займає теж. І це мабуть правильно.
Не зачаровуватись.
Не зачаровуватись, щоб не розчароруватись.
Щоб потім не боліло, не стогнали сни, не ввижалось щось непотрібне.
Щоб не хотілось незрозуміло чого.
Не зачаровуватись.
А як вже трапилось, то мати мужність визнати слабкість. І боротись з проявами хвороби. Бо можна зігнутись - як під вітром, а можна і зламатись.
Треба кальцій їсти. І пити. Чи не пити.
Залежно коли, що, з ким і в якій кількості.

Важкий день за спиною.Погода, що в унісон.Цвинтар.Квіти.Воїни.
Вперше спробува шведські водорослі.Не питайте, нашо і за яких умов.Більше не буду.
Вибач,Художнику!!!Я більше так не буду((( Соромно.
А вранці прийшов той,хто стверджує,що втратив інтерес до Теми.Магнетично.
Говорити по телефону,намагатись тримати себе в руках, не знати, на ти чи на ви.Пропонувати реальну допомогу.Бачити - його мама репостить мої дописи.
Кричати посеред вулиці.
Металіст має проблеми по роботі.Може би запропонувати допомогу?..
Вирішувати чужі проблеми- знову,вкотре,наперекір.Тримати удари.Ставити блоки.
Розуміти:політика - великий бруд.Але далі гратись в ці ігри.
І втягуватись в це.
п.с. Нова посада? ОДА? Радник?!

Астролог розписала деталі. Треба зробити крок вперед - назустріч собі. Сама загнала себе в куток - сама і виходь з нього. Це не так і важко.
Лягати спати раніше. Приділяти увагу собі. Згадувати, що не лише працівник, а й дівчинка... Чи - може - усвідомите себе ... жінкою?
М. Діти можливі. Життя разом - ні. Чи влаштовує? Так.
Крок вперед.
Попри негаразди, крики, стогони, попри все. Тримай спину! Тримай удари! Не викликай оту непотрібну реакцію!
Знати - у тебе є захист.
Розуміти - не потрібна нікому. Собі - потрібна. І ...тим, хто чекає.
Чомусь починає набрякати ліва нога. Нехороший знак. Сама знаєш. Все зробиш,витягнеш.
Осінь загортає все у свої шалі.
А хтось вертається з вирію. Зустрічай!

Вночі звернулась до вікканки, яка точно знайде відповідь на питання. Розлінилась - сама ж можу зробити той же ритуал.
Чесно?
Боюсь сама вертатись в ті знання.
Бо затягне.
Бо знову провалюватимуть між грані.
Бо втрачу відчуття і творитиму сама майбутнє комусь.
Привороти...А може?)
хмм... з кого би почати? От тільки... чи варто?

в этом мире случайностей нет
каждый шаг оставляет след
и чуда нет
и крайне редки совпадения...
ТАК І Є.

Випадай зі стану анабіозу, вмикайся, ти потрібна ... комусь.
Ти завжди комусь потрібна.
Не забути привести в порядок себе.
Ти - планета.
Ти - мікрокосмос.
Ти - всесвіт.
...А всі ми - одинаки в безмежній вічності космосу...

чорний креп треба викидати - нема чого вішати завчасно, здаватись, нити, заготовляти запрошення на похорони молодості
взяти себе в руки
прийняти холодний душ
вимити ретельно голову і намаститись чимось з гарним запахом
і не заспокоюватись!!!!!
але навпаки - привести себе в належний стан
ти - віддзеркалення свого інсайду
ото і працюй над собою
кому треба рудера?
хто візьме руїну?
той, хто ніби взяв - запий його водою - хоч гарячою з лимоном, хоч крижаною з абсентом. забудь
починай заново
у тебе буде нагода вискочити на алкоголь з кимось з життя
не відпускай його в минуле - це друг!
бо варто з такими бути поряд
як з друзями
чуєш?
і не опускай носа
і крил не здавай в ломбард - ще полетиш...

відчуй
як тоді, випадково - ачи навмисно?
грати на стурбованих струнах долі, що вже й не дзвенять - стогнуть...
нащо?
шукати у провулках... де? чийого міста? яких закапелків? ілюзія... ілюзія...
собі брехати - сенс?
але подобається.
і як примара - думка про самотні вечори, коли зима замете місто, коли у ... середовища (так, найвлучніше) не буде на тебе часу
чи бажання
лишайся сам-на-сам з материнським інстинктом, що витравив все - і затьмарив потяг
ти хочеш мислити чи відчувати?
а серце - не залізне.
воно твоє - живе, справжнє, і почуття може прийдуть.
не втопись.
не задихнись в роботі
ти можеш сказати собі - вперед!
дозволь собі бути щасливою...
адже все буде добре.
не онімій, не треба!

залишся
просто себе залиш
або лиш мене залиш
я міг би
чуєш
я міг би
міг би стати тобі в нагоді
у цій дивовижній пригоді
що зветься життям
затям це
і просто себе залиш
годі
годі
облиш
..вітер за вікном нагадує про невідворотне, про незбагненне, про хворе і чуже. вітер за вікном не вміє бути ніжним - він говорить правду.
вітер за вікном нагадує про важливе.
вітер за вікном не шукає аргументів - лише фактаж.
вічність - це ілюзія. все впхалось в рамки.
чужоземна планета.
самотність, вироджена,заплямована,замальована, придушена - але самотність.
коли задурюєш голову ілюзіями, а насправді - в тишу.
і це не вітер за вікном.
це ти нарешті називаєш речі своїми іменами.
але як хоч.ок)
!вітер за вікном

День Захисника України. День Козацтва. День УПА. Покрова. 14.10.
... наснився. Вірніше - його голос. Прізвище. Дзвінок. Але бажання шукати - уві сні, побачити, знайти - сильне. Уві сні. Наживо? Не знаю.
Треба берегти голос - аби не втратити.А що тоді буде?
Скоро буде зима, слизькі вулиці, короткі дні, наблизиться новоріччя, коли загостриться потреба ... у комусь. Коли хоч задихайся від самотності. А зараз - саме отой стан.
Згадується сніговий Луцьк. І ... вигризаюча, зла, холодна самотність. Страшна і всеохоплююча.
Ти сам - як човен в океані.
А щастя могло бути таким реальним, таким можливим, таким ... твоїм. Натомість - є саме отак.
Життя ... німе.
І ти прекрасно розумієш - карма...

Колись закінчиться війна - всі повернуться додому, всіх пропавших безвісти знайдуть. Когось перезахоронять, когось здадуть в теплі обійми психіатричних клінік, когось спробують повернути в життя, а хтось піде в монастирі чи в петлю.
Коли закінчиться війна, вийде добра сотня книг спогадів - як генералів, так і солдатів, як мобілізованих,так і добровольців.
Коли закінчиться війна, будуть відбудовувати міста,дороги,школи,села, заводи.
Коли закінчиться війна...
Але не відбудувати вже нас, не зцілити душі, не витерти снів і спогадів, і психіку не зцілити. І алкоголь литиметься...
І чорні дати - Іловайськ,Савурка,Дебальцеве - впадуть в календарі.
Ця війна не закінчиться...
Як і попередні.

Опадає листя,дерева все прозоріші.
Думається про реабілітацію УБД.
Все впирається в гроші.
Все завжди впирається в гроші.
Криками нічого не добитись, бо і так програєш.
Коли хворієш - ти нікому не треба.
Хоч би хто із друзів поцікавився, як ти там... Хоч би хто.
Ти нікому не потрібен, навіть тим, кого запустив у серце, під шкіру.
Навіть тому, хто забрав душу.
Бо навіщо?
Вікна закриваються на ніч,стукають ставні,очі сповнюються темрявою зіниць.
На небо висиплять зорі.
Атовець з добром у посмішці,як же я хочу тебе побачити... Як же хочу знову зустрітись... От тільки ... що скажу? Чи таки набрати - а там буде видно?
Завтра - просто написати йому дякую?
І ... запросити на каву?

Сонячні промені посміхаються у вікно. Тихий шепіт листя.
В кишенях знову пусто. Через ту роботу більше витрачаєш,як заробляєш.
Сказати хочеться багато, але почути ...Та ніхто не почує. Зовсім.
Треба пити більше рідини - бо то схоже на зневоднення. І оніміння - звідси ж.
Ковтати легше. Таблетки пити не дуже хочеться. Спати теж.
Скоро фестиваль.чи поїде той, хто дає Світло? З його міста скасували потяги в столицю.
А думки - у Львові. Де Алік, Замок, вулиці, кава, дотики руки...Де втрачено - і знайдено. Де поглинуто і віддано. Де тіні сплітаються і кров і крик.
Не спіши. Він тебе чекатиме.
Поки приходь в себе - інакше не можна. Адже знайшов - тебе.
Заспокойся.
Все мине.
І навіть дощі.

А дощ не спиняється. Вже добу без перестанку заливає. Це знак - діагностика приїжджає)
Минулого року в цю пору було затишно, хоч і хаотично. І запрошення на службу в церкву)Зараз від нього ніц не дождешся - ні слова,ні квітів, ні-чо-го.
Материнський інстинкт не варто плутати з симпатією. А останнім часом прорізається лише він.Пора заводити дітей.А може то порив заповнити емоційну пустку?Але таке може зламати - не те, що порушити - реноме. І тоді запий водою всі амбіції.
Разом з тим - закриєшся для світу на років 3, а частковий фріланс буде малоймовірним.
Заспокійся. Все прийде в свій час.
Мама таки права - то карма.
То розплата за вчинки тої, що вже пішла в темряву.
Змирись.
Не плач...

Розуміння, що без тебе робота стопориться і валиться - а це лише третій день без тебе... Які тут відпустки? І Бо телефонує тільки по роботі. І з інфожерів ніхто не дає про себе знати. Боляче((((( І файна нарада без тебе. І завтра урочиста, яку ти маєш теж проконтролювати, і всім пофіг, що ти хвора... От що тут ще сказати, а?
І хтось важливий телефонував, а ти не змогла відповісти, бо ... не мала, чим сказати.
Скучила.
Хтось з добрими очима думає про то, чи буду завтра. Відчуваю - думає. І так треба ... побачити його. Просто побачити, посміхнутись, зрозуміти - він є, підпалити йому цигарку. Не грати в ігри. А потім розумієш, що то знову материнський інстинкт. і - опускаються безсило руки...

Прорізає головний біль.
Тиші нема. Робота не дає спокою. Ну чому без мене не можна зробити все, що зробила ще в понеділок? Ну чому треба вести за руку? І за то маю таку знущальну винагороду - бо це зарплатою не назвати.
Тепло. Сухо. Ковтаю олію лікувальну. Подобається колір шкіри, треба буде надалі то робити.
Хочу в Ісландію - там Бйорк, нема газової проблеми, пришиблена кухня, багато виробляють струму, столицяРейкьявік і мова дивна-дивна) Енергетично-екологічний рай!
Але любиш то, що за вікном)
В Південній Пальмірі ураган. Що там мій Білий Маг? Треба буде йому знову нагадати про те, що має силу, що повинен стати на ноги, що не можна втікати в алкоголь, що треба йти вперед і не здаватись.

Перелистуєш список артистів, які виступили проти України. Серед них і українці. Юрко Башмет - уродженець Лемберга. Нехай єврей, але! Багато всяких удмуртів, чеченців, представників Хабаровська... Скільки там наших склало голови! адже їх дороги вимощені кістьми українців!
Болісно.
Страшно.
Не хочеться говорити про політику ще й тут.
Прекрасний відеоролик про піхоту - соціалка, де розповідають про лопату. Сильно!
Сни, сни, сни... Коли ти засинаєш після процедур - а щось і сниться.
І спливає - як в ФБ лайк - спогад про попередній сон, коли якийсь там концерт в Палаці Піонерів, де ти сама колись була, в дитинстві, далеееекому, і дощ, і вид з вікна. І відчуття.
Дитинство зазирнуло в сни.