Скрипка Майстра

Скрипка.
Майстра.
Займаюсь рятуванням світу.
Змінюю чиїсь життя на краще.
Люблю мистецтво, людей, природу,велосипед, чай з травками, гостру їжу, своїх колег, роботу.
Працюю порою 12 годин на день.
Мало сплю.
Кажуть - майже не живу.

З нами с 01 Січня 2016

Книжковий голод.
Коли вартісну літературу - не знайти.
Дійсно - не знайти. Важко щось таке, що читаєш і затягуєшся в сторінки. Якось як взула і забула.
Лишається преса. Стара добра преса.
Якої ціла скриня.
І яку може б і викинути, але якось шкода)

30 Березня 2016, 20:07

Кашель, біль, дискомфорт.
А мислити - вже можу.
От лише говорити не дуже.
І хоч би хто з друзів поцікавився, як я... А знають же.
Деяких не чула вже понад місяць.
Деякі дають знати, лише коли їм щось треба.
Деякі телефонують, а в той момент говорю сама. І дзвонять, дзвонять, дзвонять - поки не попрошу вибачення, не передзвоню сама, а мета розмови - знову вирішити їх проблеми. Прям дуже нагальні. Які вирішує гугл.
Ви ж не любите підробок? Чи купуєте дешеві речі, знаючи - що то самопал?
Більше не хочу штучник (в сенсі несправжніх) друзів.
Мовчати.
Мовчати...
Не вір. Не бійся. Не проси.
Не жалею. Не грущу. Не плачу.

30 Березня 2016, 11:51

День не явилась - а там вже рейвах. А там ,виявляється, на одному з підприємств новий керівник - а не знаю ще його.
А генерал дає пресуху.
А спектакль буде в іншому приміщенні.
Ну де логіка, справедливість і здоровий глузд?(
От як тут хворіти? Мабуть, на сім фоні і тепер температурить.
А ще ти не даєш знати про себе. Все скільки часу. А там обстріли, а там вогонь.І мозок розуміє - що ти в безпеці, бо ти ... А все ж - емоційність.
Хочу хересу.
І туди, в першу зустріч.
В той спокій, впевненість, розуміння, тепло, в ті відчуття. В той шепіт. Шелест. В те світло. В ту темряву. Туди...

29 Березня 2016, 21:03

Коли прокидаєшся - порою згадуються сни.
а порою ні.
а вчора перебирала записи - і знайшла спогади про сон.
дааавній, де була дама з бірюзовим волоссям.і з тобою.
ти нічого не писав, хоча то був дивний сон.
перші кроки ступати важко.
хворіти - теж.
але то треба сприймати як належить.
коли знаєш - зокрема - куди йти... і навіщо.
Дивний біль - трошки вище правої скроні.

29 Березня 2016, 08:40

Там знову хтось загинув. Здригаюсь, витягую якусь інфу, хвилююсь, не знаючи - де ти.
Не маючи уявлення, по який бік країни.
Нагадую - собі ж - хто ти і звідки. І чому там. І чому - так.
Стає спокійніше...
Мабуть, від оцих перехоплень подиху і втратилось зараз вміння нормально дихати, втратився голос, а ще раніше - втратився сон, бо неспокійний.
Завершення березня.
Все буде добре.

28 Березня 2016, 15:50

Листаю нашу стару переписку - як колись би перебирали баришні кісейні свої листи.
Еволюція стосунків.
Перші несміливі кроки.
Перші дотики - до душі.
Перші вибачення.
Перші сльози.
Перша недосконалість.
Перший біль.
Перший зламаний лід і взяті висоти.
Разом.
Переступити через багато чого - бо так хочеш ти, бо так треба, бо так вже є.
Перші закони.
Перше тепло.
Перші імена.
Розуміння - сприймаєш, якою є. Робиш кращою. Випрощуєш спину ,випрошуєш, витягуєш жіночність, нагадуєш - хто, що, навіщо.
... Вдячність.
Бездонна вдячність - за зміни, за цей апгрейд.
Може, коли б не трапився - все було би не так, а був би Іловайськ, смерть, і - нігредо...
Ти є.
І я.
А отже - м/Ми.

27 Березня 2016, 13:03

задихаюсь...
як давно не було. ловлю повітря - спрагло, і знову - затиски.
тобі легше - я задихаюсь.
може - від ночі? від ночі - коли кричалось десь там, всередині?
чи від снів, коли продиралась до тебе, крізь охорону, сходинки, крізь обман, дощ, море хламу...

ідеальний сценарій розпису - який був анонсованим.
чуже місто, незнайоме, де вперше і востаннє.
два фальшивих паспорти, проплачена реєстрація - без чекання.
два фальшивих імені, котрими будемо інколи називати один одного.
свідоцтво про шлюб.
замість обручок - те, що і так носимо.
і потім - десь в тихому місці, спалити документи, а попіл в річку, щоб ніхто не зміг нічого зробити, щоб назавжди, щоб лише для двох, для себе.

27 Березня 2016, 09:17

Кричати, молити, вимагати, клянчити, благати, стогнати, валятись в ногах... Чого ти хочеш? Як ще нагадувати про те, що не чужі ніби, що болить не лише тобі, що живий не лише ти, що обіцяв берегти, захищати.
Це як у коннекті - дюплекс і сімплекс.Односторонній, двосторонній.
Без фідбеку.
Без реакції.
Зникнути?
Замовкнути?
Розтанути?
Ревіти?
Останнє поки виходить найкраще...
Це як покінчити життя самогубством - комусь назло.

26 Березня 2016, 22:42

Почала читати нову книгу Капранових, втягує. Тим більше - з автографом.
Кольорів менше.
Кава відпала - сама так вирішила, втома... Вдома. Два дні - вдома.
Хочу напитись. Кимось. З кимось. Від когось. Тому що всихаю.
Або - добити. Себе. Кимось.
Щоб атрофувались емоції і перетворитись на ідеальне робоче створіння, що не хворіє, не втомлюється, не розмірковує, не страждає, а виконує.
Впасти.
В високу-високу траву, дивитись на зорі, відчувати вібрації Всесвіту.
Забути.
Нащо вводити в оману, змушувати переживати, пройматись?
Нащо летіти туди - думками, де тебе не чекають... Адже згадаєш його слова...
... і купити електронну цигарку.
п.с. Наснився розпис моїх мрій. Розпис. Не шлюб) Статус. БУДЕ!

26 Березня 2016, 19:15

Эти реки никуда не текут.
Не люблю, коли плани руйнуються.
Коли доклав чимало зусиль, аби всі потрібні не тобі файли стали на місце, а отримуєш - відставити.
Коли ти зробив усе залежне від тебе, витиснувся, прогнувся - і одним порухом то розпресовано. А крайнім призначають тебе ж.
Коли той, за ким ридаєш, через кого так хвилюєшся - перестає показувати всім своїм єством, що ти йому потрібна.
Коли приходиш - а він вже засинає, йдеш до себе... А він - не спить. Він просто відправив тебе.
Коли крики в тишу лишаються без відповіді, виплески емоцій - без взаємності, енергетичні пориви - без рефлексії.
Ти - сам.
Ти - сам у світовій війні добра і зла.
Але...
Эти реки никуда не текут.

26 Березня 2016, 16:07

Сьогодні випала нагода дати людям позитиву.
Зовсім трішки і в матеріальному еквіваленті. Але - сталось. Добре чи погано? По суті - відбулось.
А ще на роботі чекатимуть чарівні проліски, які можна буде висадити. Їх принесла людина, що сподівалась на диво. Диво трапилось. От лише в райдузі було замало кольорів, сніг розтав не весь. І дуже соромно за надії, що не були оправдані повністю.
Одна це не той випадок, коли ліпше ніяк - аніж якось...
Не впевнена стовідсотково, чи все відбувається так, як належить. Чи всі файли на місцях.
І лише статистика з зони АТО - шкрябає по живому. Бо є кого чекати звідтам...

23 Березня 2016, 21:48

Вчора зустріла свої перше кохання.
Випадково.
На заході, котрий сама організувала. А він прийшов ... з сином.
Учасник АТО. Спортсмен. Змужнів. Кремезний такий. Полисілий. І не скажеш, що ровесники.
Втома. Втома в очах. Відчуття - на руках кров. Він бачив смерть в обличчя. І знає як вона підходить, як затягує до себе. А може - і був поранений. Все можливо.
І на як довго повернувся - може туди й назад? Може - знову за пару днів в АТО, боротись - за світле завтра сина? За країну? За дружину? За щастя?
Не знаю, чи впізнав. Стандартний кивок головою на знак вітання. І - все.
Чекала.
Здається ,і він теж.
Чекав. Чогось.
А може варто було би признатись, підійти?
І ... все.

22 Березня 2016, 16:12

А пишу тобі банальне. Чи собі? Йому, їй, їм... Може - точно поїсти?
Гра долі у слова. Гра слів доленосна. Варіанти є? Як завжди. Треба лише почути чиєсь - зажди! Або не почути. Як карта ляже. І на кого) А раптом вона - географічна?
Якось таке, як в 2002 році, коли писалось про космос.
А потім все полетіло кудись.
Чи й зараз?
Цього разу було комфортно уві сні. Просто комфортно. І прокидатись не хотілось. Але - легко відірвалось.
.. на іншому кінці країни - презентація. На яку точно не покликав би.
Варто не забути купити журнал "Країна". І трошки помоніторити пресу - на предмет, що про тебе напишуть.

21 Березня 2016, 13:09

Чому не зможеш сказати, що більше не потрібна? Чому тримаєш?
Статусність? Мабуть. Самоствердження. Нагадування - ще чогось вартий, вона моя, як би там не було.
Витирати ноги - перед входом в храм. Але чому з собою туди не візьмеш?
А страшно... Страшно то усвідомити, бо вже не перший раз таке стріляє в думки. А потім називаєш нашим іменем, і знову прощаю все, і згадую - ще є, ще двоє.
"Я - відпущу, але ти? Чи підеш?"
Червень. Ще все починалось.
А потім - закрутилось.
Ревнуєш до роботи? До ситуації? Приділяю мало часу.
Допоможи.
Вціліти. Не згоріти. Не померти. Не втратити себе. Стати кращою. Вибери з переліку - хоч щось.
Будь...

20 Березня 2016, 15:57

Мовчи.
Твій телефон слухається, твоя пошта читається, вони всі знають, хто ти і що ти.
Невже болить?
Невже страшно?
Невже хочеш ще?
Невже перебореш?
Приниження? Чи не так щоб?
Не знаю, чи гидко. А може - навпаки - цікаво.
Зрештою - чи знають, чия Скрипка. І що таки чиясь)
А тому, хто мав би захитистити - певно все одно. А тому, хто зараз захищає країну, про то поки не варто знати.
Хоча він певно би знав раніше.
Або перевірив, чи так є.
Що з ним?
Хоча вже минув майже місяць відтоді, як там.
І якось не дуже страшно.
Аби лише не снилось.
Аби лише сни не кричали, не рвали, не мордували.
Він далеко.
І всі ми - далеко.
Бо душі - занімівають.
Бо чужі.
Втратили тепло...

20 Березня 2016, 13:04

Сняться сни про те, що покидають, що не долітаю разом з усіма, що виходжу з літака, що повертаюсь в минуле, що гублюсь, що є зайвою.
Сняться сни, що кричать.
Сняться сни, де ніхто не допоможе.
Але - де літаю. Знову літаю.
І звуки, запахи... А вам сняться звуки ,смаки, запахи?
А ви знаєте, як це задихатись від безсилля?
І знати - десь ще хтось задихається.
І йому теж зле.
І ти йому не допоможеш.
Ну от, знову бажання рятувати когось?
А хто порятує мене?!
Хто допоможе зроби крок назустріч?
Хто витягне з виру і дасть сили жити і працювати, а не жити в позаробочий час?
.. Мабуть той, хто зараз далеко. А раніше - був за океаном. Це не кохання. Так, дотик до душі...

20 Березня 2016, 09:29

Чому ти так рівно дихаєш до мого болю, коли завжди переживаю твій?
Коли падаю - ти не протягаєш руки.
Коли збиваюсь з маршруту - не виводиш на вірну стежку.
Коли гасну - не засвітиш, не запалиш...
Або - іди відпочинь, мабуть іди спати, я теж втомлений.
Та що ж ти,йди амийся і заспокойся - твоя звична реакція, як доводиш до сліз. А раптом то тобі подобається?..
Адже розумієш - і так важко
Адже знаєш - і так болить.
Адже йду до тебе лікувати душу і шукати - разом - н/Нас.
Натомість - знаходжу стіну.
Здається, боляче...
А розумію ж - не скажу нічого, а завтра знову прийду, знову припаду до твоїх рук, знову чекатиму дива. А дива - не буде.

19 Березня 2016, 23:14

Або ПМС, або виснаження, або депресія.
Незрозуміло щось по голові ходить, і спати не хочеться, і говориться лише про роботу, і думається про неї ж.
А ще чекаєш дзвінка від когось з друзів.
Хоч від когось...
І запрошення на каву-чай-піццу, чи й прогулятись кудись.
Чи помовчати.
І бити по губам, коли про роботу говорю.
І забирати з роботи, і не давати спуску, і змушувати жити.
Мені дуже пусто.
Дуже.
Невже не заслужила на реабілітацію?..

19 Березня 2016, 20:51

Сьогодні субота, а отже можна спати подовше.
А уві сні дивитись дивні речі, в більшості пророчі, попереджувальні.
Мене залишать. Візьмуть те, що треба - і залишать.
Ті, кому довіряю, перед ким розкриваюсь, кого не боюсь.
І ті, хто не простягав руку допомоги. Хто випивав соки життєві.
Ні, не боляче.
Це підсвідомість вже явно, без натяків попереджає.
... А ще в суботу дозволено багато чого...
І цим треба скористатись)
А може пощастить - і почую голос твій.
Якзо пощастить...

19 Березня 2016, 08:57

Стало відомо про її смерть.
Вже точно.
З датою.
Поки без деталей, але то і зайве. Поки зайве.
Відпустити.
Пробачити.
Сил ...

17 Березня 2016, 11:45

Прокидаєшся з відчуттям невиспанності. І сни - знову дивні. Ходити містом майже без одягу - чорний плащ під військовий, панчохи, бєрци, купувати так сир з пліснявою, відчуття вагітності. Заміжжя. Дзвінки від Бойка. І сам Бойко. І він пише - що зараз же збираєшся і їдеш на Торбакрай. І відчувалось - але не стається. А все ж туди хочеться...
Давайте не гратись людьми. Як би там не було.
Вчора дуже швидко втекла, коли ти подзвонив.
І майже ніхто не спитав, що таке... Ми співіснуємо в одному приміщенні. І поки не як павуки в банці. Але чи дійде до цього?.. Страшно.

13 Березня 2016, 09:33

Ти - там.
Ти сказав мені це в телефон. Нарешті. Дочекалась.
Живий.
І голос втомлений.
І серце виривається з грудей.
Є.
Живий.

12 Березня 2016, 16:40

... я знаю, що ти повернешся живим, бо не може бути інакше.
це не твоя війна, це не твій Донбас, не наш, не те, не в той час, не тоді, не для того.
я не віддам тебе смерті.
не зараз
не дозволю
не зможу, не наважусь, не відпущу.
і так - надто довго боролась зі звісткою - поїдеш.
небо почує, зглянеться, закриє - у нас окремий договір, особливий
лиш не втратити віру, лише ждати
і не гризти даремо нерви
бо тебе може бути варта лише повноцінна і сильна. і лише так.
вибач.
сам бачиш - воно виривається.
і стає легше ,і вже не так болить.
і ти вже не так далеко...
повернешся... дочекаюсь...
це не наша війна. але - ми про то не знаємо.

09 Березня 2016, 17:37

Дивне таке свято - хтось кричить на весь голос, що то комуняцьке, а потім тихенько вітає найближчих, дарує квіти.
Дивна країна - що затоплює подвійними стандартами.
Дивні і ми, бо дозволяємо комусь робити нашу країну - а разом і нас - такими.
Коли на фронті проти агресора за державність йде комуніст, що прикривається стягом незалежної України. Ти... Ну чому я так хочу тебе забрати звідтам????
Весна.
Міжсезоння.
Біль.
І особливі очі. Очі зраненого звіра. Очі вірного пса, котрому віддаєш на обід власну душу. Очі, котрі можна цілувати тисячі тисяч разів до смерті ... і довше.
Очі... Ви являєтесь. Ці тонкі пальці. Ця посмішка. Спалах.
А душу вже зжер пес.

08 Березня 2016, 20:40

За несплату податку на війну нам вимкнули сонце і дали дощ.
А може так природа хоче докричатись - і нагадати, що без миру ми таки загнемось?
Вже ладна пришивати несусвітні ідеології, аби то все закінчилось, аби то все вернулось. Але тобі і так треба там одбути 45 діб і отримати статус. Бо без нього ти - не ти. Ну що за впертість?!
Ну як з цим всім можна бути?..
Не забувати про важливе. Поки зосереджуватись на рядовому - другорядному (в військових колізіях то звучить так ... нетривіально) - суттєве втече.
Це коли хочеш сказати мамі, що ти її дуже-дуже любиш - і плачеш. І не можеш підібрати слів. І мама - поряд. І мама є. І це щастя. і це - щастя. І це істинно суттєве.

08 Березня 2016, 09:00

Зареєструватися


або

Відгуки користувачів !F

Лише сьогодні дізналася про Фрагментер і створила аккаунт. Хочу визнати, сайт дійсно цікавий і незвичайний. Ідея - саме те, що треба. Буду вести свій особистий щоденник незважаючи ні на що. Як же подобається ця анонімність.
Fikus

Так подобається читати записи учасників! Тут набагато щиріше, ніж у будь-якій соц мережі.
Дынька

Цікава ідея - вести онлайн-щоденник, який можуть читати всі й водночас ніхто.
Daryel'

Мені дуже подобається, що на !F ніхто не коментує. Є враження, що я пишу це для себе; зменшується стурбованість тим, що повідомлення буде оцінено.
!ХуеРы

Фрагментер дуже подобається. З'явилася додаткова мотивація змінюватися: є велика різниця - писати тільки собі в блокнот чи писати в загальний доступ.

Фрагментер прикольний - уже кілька разів з'являлися думки про те, з чого я такий депресивний і чому я таким став.
Туле 🌱

Фрагментер – найкльовіше, що зі мною сталося цього року!
Aart 🐦