Гранатовый Мой
однажды наступит такой момент,
когда боль прошлого оставит тебя.
навсегда. (в.понкин)
Мечты должны быть либо безумными, либо нереальными.
Иначе — это просто планы на завтра.
Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, ніж ти.
Оце і є той випадок єдиний,
коли найбільша мужність — утекти.
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить...
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Уже 9 число, ты должен был приехать. Но ты молчишь, а я чувствую тебя.
И что мне думать? Что тебя задерживают или же ты меня очередной раз игноришь?
Как я устала.
Триматись вільно й незалежно,
перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
чекати голосу твого.
Письма. Мне приснились письма от тебя. Такого необычного оформления, с белым орнаментом на синей бумаге. Их было 5. Увидим какие новости они в себе несут.
Боюсь разочарований. Безразличия. Отстраненности.
Я так хочу тебя увидеть и так страшусь этого. А вдруг все резко перемениться на 180 градусов? Как потом жить с этим грузом эмоций.
Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене? Сторонній.
Життя соталось, соталось
гіркими нитками іронії.
Життя соталось, соталось.
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти просто схожий на Долю.
Пора отпустить тебя. Я люблю, но больше так не могу. Буду просто жить, а не ждать.
Отпускаю тебя, сколько б я не икала.
Я готова. Я хочу начать жить без тебя. Без тебя в моих мыслях и сознании. Уже давно пора идти дальше. Вперед и только вперед.
"Как я тебе говорил уже не раз - вместе мы точно больше не будем",
"Тебе просто нужно забыть все эти чувства и жить станет в разы легче.",
"А тебе я так понял просто нефиг чем заняться вот и всякие дурные мысли в голову лезут".
Подведем итоги, этим фразам больше года. Все так же больно видеть и читать. Мне есть чем заняться, вот тебе и хобби и хорошая учеба. Но даже когда голова забита всем этим -- по ночам мне снишься ты. Вот тут я не главная. Мне плохо днем: у меня болит душа, я икаю по часам. И как бы я не сопротивлялась -- ничего не получается.
Зачем все это? Зачем? Если "вместе мы точно больше не будем"...? Или же никогда не говори "никогда"? А?
Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.
Я внезапно поняла одну вещь. Мы не потеряем и у нас не отберут наши чувства, нашу боль. Это наша судьба, это нам предначертано.
Люди уходят, время бежит и моя боль возможно исчезнет, но сейчас она со мной, ее не отберут. Она не исчезнет. Это только мое. Можно упиваться ею, пока не станет легче, пока не полегчает.
Ночью, во сне, ты довел меня до слез. Впервые я рыдала перед тобой, так искренне и не пряча глаза. Я показала тебе свои эмоции.
Интересно, а я тебе хоть иногда снюсь ?
Я думала, что мне не нравятся другие парни, потому что у них не такая внешность, характер, манеры, поведение. И что? Вот он, так похож, во всем. А глаза то чужие, холодные, не твои.
И вот в чем моя ошибка: они - не ты...
Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
Відгуки користувачів !F
Лише сьогодні дізналася про Фрагментер і створила аккаунт. Хочу визнати, сайт дійсно цікавий і незвичайний. Ідея - саме те, що треба. Буду вести свій особистий щоденник незважаючи ні на що. Як же подобається ця анонімність.
Fikus
Так подобається читати записи учасників! Тут набагато щиріше, ніж у будь-якій соц мережі.
Дынька
Цікава ідея - вести онлайн-щоденник, який можуть читати всі й водночас ніхто.
Daryel'
Мені дуже подобається, що на !F ніхто не коментує. Є враження, що я пишу це для себе; зменшується стурбованість тим, що повідомлення буде оцінено.
!ХуеРы
Фрагментер дуже подобається. З'явилася додаткова мотивація змінюватися: є велика різниця - писати тільки собі в блокнот чи писати в загальний доступ.
Фрагментер прикольний - уже кілька разів з'являлися думки про те, з чого я такий депресивний і чому я таким став.
Туле 🌱
Фрагментер – найкльовіше, що зі мною сталося цього року!
Aart 🐦