Скрипка Майстра

Як би хотілось,аби цієї ночі дивилась не в небо,не в стелю, не в темряву і не в монітор,а в очі.В очі того,чий голос чула.Попри його підозрізість,незрозумілість і невизначеність.Попри непросту взаємодію і те, що в інших би розчарувало, а тут тримає ще, ще тримає.І нюанси з лексичним запасом,і особливості сприймання людей,і імпульсивність,і інфантильність.Серйозно, це саме і є - інфантильність.Не уявляю у нього дітей.Не уявляю з ним дітей)Але сам процес чомусь навіть дуже...Треба щось робити з тим лібідо.
Богдановича не чути.Не буде.Видно - після виборів нема сенсу))
Сенсей теж пішов кудись. І най.
Грім сниться.Сниться.Навіть коли ніч майже безсонна.
М.готов до договору.Чи я?Погодилась.Так!

Розмова на імпульсі, розмова жертви і хижака. І хижак питає - чому така спокійна, а жертва йому - що хтось повинен таким бути.. Визнати свою слабкість,неспроможність.Переоцінює. Маніпулятор.Таки маніпулятор.
Хто ж він насправді і яка істинна мета?А що,коли то все буде великою мильною булькою - бо має куди втекти?Ну от,знову думаєш про найгірше.
Впевнено крокуєш не в ту сторону.
З локаціями під комерцію дуже туго, шкода, що оте приміщення біля редакції не зайде. І шкода, що твої ідеї зарубано відразу.Чому?Бо Юрій,бо ти.
Парфуми.Шалімар.Глибоко.
А для М - будеш чистою.
Що цікаво - МЕ має ту ж лінію.Отже, щось в тому таки є.
Ау, Грім!Чи відпишеш?Збирати про нього темряву.Знати правду.І що далі?!

Коли він дивиться в очі і випивєа бокал вина - а на дні його погляду щось неперевершене.Не можеш звикнути до нового обличчя, до нової посмішки, до нових реалій, а ще - таки сповнюєшся тепла і не перестаєш вірити.Розбиваєш себе об цю скелю. Розумієш то.Потім швидко збереш по фрагментам і напишеш у Фрагментер.
Отже, ігроманія.У нього було таке в минулому. Томаааш, адже ти мені встиг так запасти в думки. А тут маєш - такі штуки в минулому.Відкритий, бо не кожен наважиться пояснити, що і навіщо.От тільки чи це не чергова маніпуляція?
МЕ має проблеми із самопочуттям.
Прийшли парфуми.Пахну Шалімаром і кайфую від цього особливого запаху.
Пам'ятаю, що для М.повинна бути без аромату.Що повинна...

Безсоння прийде знову, немилосердно картаючи.
Грома. Як же не вистачає саме його.Як хочеться бути поряд.А разом з тим читаєш про нього страшні речі - і розумієш, що то правда.
Капище. Де би на капищі скласти страшну жертву? Де би розлити кров, аби віддати біль?
М.повинен витравити то з душі, вимити, викатувати, вибити, вивести - як тарганів виводять.
Він заборонив щось там думати, змусив поламати все, що можна - а от що робити далі, як жити з тими емоційними зарядами - не сказав.
Треба шукати вихід. Побігати по всяким сторінкам.
Склала список для Томаша. Відкупитись контактами. А там хай будь що буде.Та не робитиму максимум. Потім ще щось накидаю.
Не знаю, нащо він отак маніпулює. Це страшно

Настрій неоднозначний, втома.
Сьогодні день народження М.Телефонувати не буду, написала лише в Вайбер, однак не знаю, чи взагалі прочитає, чи відреагує.
Томаш маніпулює,намагається щось показати, не ведусь.Не вірю йому.Не хочу вірити.Не намагаюсь шукати людського.Згадую його істерики перед ефірами.
Безсоння.
МЕ займається ремонтом.Вочевидь - самопочуття і ресурси дозволяють.Стабільність.Згадую його історію про золотистого ретривера.
Заплуталась.Хочеться вина на бережку ріки біля княжого міста. І стискати руку в руці.
На роботі своя нестабільність,напруження і невизначеність.
Після дзвінка Грома щось починається.І коли питає про щось - він має бути там.
І рука може бути його.На березі ріки.

Вибори закінчились,можна далі.
Не було Грому. Але є вірші на стінах. На дошках. Збережені.А щось важливе - втрачено.
Стала ще більш мужньою, от тільки кому то треба?
Пережито поїздку до М., от тільки привезла біль і пустку, і розчарування.
Маніпуляції.
Шкода Спецназа.
Політика - не для тебе.
Ти - моя.
Забагато пустих слів, кинутих на вітер.
Хто в тобі говорив - алкоголь,а? От чому так хочу тобі вірити - і боюсь довіритись? А разом з тим - ти був чи не єдиним, хто простягнув реальну руку допомоги - фізичну, хто був поряд,хто підтримав - не задаючи питань.Хто поступав дивно,але цим і втягнув.
Не займай.
Не треба.
Хочу втекти з одного болота - і не хочу втрапити в інше.
Персональний монастир...

Все якось міняється.Забрали оту манікюрницю.А жіночці, яка погрожувала - заплатять більше, аніж отримую.А ще не буде більше охорони, що взагалі несерйозно.
Дзвонить дівчинка одна - розповідає про шахраїв.А твої відважні колеги не збираються нічого вирішувати.Чудове рішення, чи не так?
Не можеш вибачити за отой вечір, коли розплакалась від емоційного сплеску, коли тебе обдурили, коли проманіпулювали страхом, адже так не робиться!Усвідомлювати, що випиваєш коньяк без нього - страшно.А потім розумієш,що Грома не отримати вже ніяк, цілковито.Запий коньяком.А потім холодною водою.Ключове - запий. Бо буде як ота неділя.
Страшно,пусто,боляче.Щось нестерпно ниє.Всередині.
Не знати,як вилікувати...

Прокинутись на світанку, дивитись, як сонце виповзає, як огортає, як освячує променями новий день, віриш, що все буде гаразд,згадуєш, що ж то вже липень.
Отак впало кудись півроку. Час летить і не встигається взагалі повністю нічого!!!! Тому ото прокинулась зранку - сама ачи інтуїція - і вперед. Розуміння хвостів мотивує, а ще точно не буде обідів, не буде розмов, не буде ще чимало чого, бо стільки болю... Не хочу ним ділитись, виливати його, нехай труїть.У вухах грає Пікнік - давно не перетинались.
МЕ вчора не торкнулась, не було сил. М.написав, що нічого не вийде - час. А може і ще щось . А може таки подивитись треба правді в очі - відповідальність...
Все буде гаразд.
І перемога теж буде:)

Грім.От нема більше нічого в голові.Настільки запаморочив, закрутив, замучив.І сьогодні не було, тому що не було.Як і ще частини людей.Та й взагалі - самої себе стало менше.
Совала по офісу Токарєву, бідна її сонна артерія.
Взагалі обійматись полюбила. Не вистачає тепла, душевного,фізичного.
Сісти біля нього на сходах - аби зрозуміти, що не дивимось один одному в очі, що страшно, що нічого з того всього не буде. Бо не буде. І не треба забивати даремно голову взагалі чимось.
Цілковите усвідомлення, що не вмію будувати взаємини, що ніхто цьому не вчив,а читала,штудіювала цілком інше,от і результат.
Самотність - карма і приречення.Сьогодні нічого не трапиться.Це цілком зрозуміло.Це очевидно.

Грім - серед ясного неба, в кількох сенсах, і тоді - Грім, і зараз.
Не знати, що так понесло, що зачепило в сьому образі, в сій особі, в цих рисах і речах.
Чи то інтелект, який сквозить крізь витесане з каменю обличчя, котре не може бути таким?
Чи то пробите і пропите єство, яке мало би відштовхнути, а заразом втягує, втоплює...
І думаєш - у нього ж 4 дітей. І згадуєш - що розлучається. І розумієш - що потім вже ніколи не побачитесь, що то вже все, квітка, клямка. Що далі буде лише далі, а він забуде. Чи навпаки - згадуватиме не в тому світлі, в якому би хотілось тобі. Не треба, не буде, не варто...
Забути.
І то закриває чимало.

Дуже хочеться трошки дихнути, впасти, виспатись, бо сьогодні щось не в ту сторону пішла ніч, втома.Реальна втома. Сон.
Щось береже, аби не кинутись в омут отого екземпляра, і що це лише особливості перебування в одному середовищі. Карта, на яку не варто ставити, бо точно можна буде програти цілковито. Карта, яка не вміє нормально комунікувати, хамить і точно не відчує те, що треба було би відчути.
Незрозуміло, неприємно,не так...
Чому знову треба робити чоловічу роботу, переживати чоловічі емоції, сприймати чоловічу інформацію? Комусь потім скажуть, чому не носиш підбори. А когось відішлють зробити кави.
В очах стоять сльози.
Неприємно.
Сама винна.
З цим нічого не зробиш...

Зі святом, з Трійцею. Особливий день - бо тут і День Батька, і День Медика, і релігійне свято, що закриває цикл великодній.
Погода лагідна, сонячна, не парко, не їсть, не кусає, затягнуте небо приємним мусліном хмарок, які потім стечуть опадами.А поки млосність,приємна така млосність, помножена на небажання щось там робити, на втому.
Вчора не лишилась - і правильно.Дуже правильно. Життя вміє попереджати, треба лише чути його сигнали та реагувати. Виявляється, не все так однозначно. І добре, що колега попередив.
Не взяла знову нічого на плечі, подумала - буде літньо, а муслін стає густішим. Чи може то з вищого поверха видніше?
Сьогодні - день МЕ.І це теж світло.І радію - чути його.

Розбивается щось всередині - з болем, з тріском, розлітається, а зранена внутрішня дитина вірить в дива і казки, не хоче дорослішати і так хоче сховатись від світу.Втручається доля, а карти ж показували правду, карти не будуть говорити щось не те, нащо ото було ілюзитись?
Зараз думаю про МЕ - і сльози душать.
А ще про Трійцю, що завжди була родинним святом.Коли ще було тепло, коли ще була родина, коли не розділились на сектори.Виросли з цінностей.
Соромно, як же соромно...

Як же хочеться жити, дихати і бути, а не скніти в робочих стінах, напрягатись заради особи, якій ти як меблі, не сприймати днів, вихідних, часу і простору.
І то не любов, не тепло і навіть н е дружба, бо нема нічого такого, бо все пусте. І що дивно, ця особа всім любить розповідати про тепло і взаєморозуміння, підтримку, в цей фарс вірять, а самій вже поперек горла. Колись то знову вилізе якось хворобою,от тільки якось може стати запізно.
Фарбування відпало як непотрібне. Фарс.
І взагалі - навколо багато фарсу.
Втомлює, засмучує. Демотивує.

Прокидаюсь серед ночівід спеки, спека ж заколисує, дихати нема чим.
Ота штука в руці заникає, але ще не все, ще треба щось робити, на щастя - знаєш що саме, що діє, що дає ефект.А може ще й сліда не буде, хоча оті крапочки-крапочки таки лишаться.
Урочиста, не дуже логічні дії, а раніше - не дуже гарні слова, жести. Чомусь не маю інформації про речі, про які і не орієнтуюсь.Це що, тест чи спроба поставити на місце? Навіть не знаю, як назвати. Боляче і бридко.І розмова про стосунки в системі, коли в ній - систем кілька. Розумієш. що здасишся в той полон,що зламають,що вже так не буде.
Неприємно.
М.штовхає туди.
Але в сумку таки поклала фарби і зроблю все, що залежить.
Так треба.Кому?Побачимо...

Кілька напрямків, які треба встигнути, осягнути.Не всі твої.Але всі маєш зробити, закрити, вирішити і розрулити, бо можеш і маєш, і мусиш. Ну і бо нема іншого виходу ...
Раптом проявляє знаки уваги особа, вдвічі молодша.
А хтось погрожує в телефоні, не хочеться навіть думати, не хочу. Але розумію, що ще телефонуватиме.
Стек так і не відправила. Не можу наважитись.Відчуваю запах.Магнетичний. От що з цим всім робити?!
Грім відволікає.взагалі всі відволікають.А роботи не меншає, знаходиш помилки - не знаєш, чиї, а може і свої, а може і з цим всім треба щось робити, плутаєшся, втрачаєш себе.
Найстрашніше - втратити себе.
А день буде вдалим.
День народження Че. День донора. Все буде гаразд.Точно!

Неприємно, коли ти лише телефон, фунція, елемент,гвинтик.Коли тебе не особливо вміють бачити чи чути, коли не дуже помічають,коли не запитують, як справи, коли не ловиш поглядів, а чуєш лише критику і скарги.Коли нема вже почуття гумору, а натомість втома,роздратування,злість.Агов, друзі! І комунікація якось не так. Неприємно. Крики...
Важко.
А на календарі ж річниця весілля батьків. І це тепло буде відзначатись - але не в той день, бо будні вигризають своє, бо закидали, бо виснаження.
Ти гвинтик, механізм.Але - з макітрою.
Слухати, чути, знати.
Чиїсь корони вже рогами пронизують стелю.Від цього неминуче зірве дах.
Стек досі в сумці.Досі не передавала.Треба це зробити.
Слабка.Здалась.Навіщо?!

Невже справді аж так всі бачать, невже в світі дійсно втомились бути добрими, що так реагують? А може діло не в мені, а в чомусь іншому?
Снилось психоделічне.Треба буде нарешті сходити до церкви.
Самопочуття мляве.
М.досі не реагує.Ну і най буде так.
Оксана подарувала шикарнезний букет з квітів.
На роботі займаюсь улюбленою справою - фальсифікаціями)))) Ну, як... Кажуть, що то саме таке) А разом з тим - іду назустріч людям.
Сирний суп - краса.Макаруни -симпатична штука, але вмліваю від крему.Де би знайти когось, хто їсть лише тісто?)
Втома, дезорієнтація.
Нема коли подивитись якісь новини, не знаю, що відбувається навколо.
Закрутилась.
... і знову хочу до Львова)

Багато роботи.
Ейфорій постльвівська поступово спадає.
Чепляюсь до Тараса, Тарас до мене, це все дивно,смішно, нелогічно, іронічно, але коли торкаюсь його, не шарахається.
Може спробувати піти далі?
Випити разом з К.З. майже погоджено, ото може тоді і станеться. А що станеться? Буде видно.
М.не дуже реагує.Навіть більше - не реагує.Не можу до такого звикнути.Може - то таки щось не те?І не треба було туди їхати?Не парся.
Займися роботою. Є чим. Є над чим мордуватись.І завтра набрати МЕ.Дозволив.
Ще варто би сходити до якоїсь особи жіночої статі і попитатись про взаємодію з особами чоловічої статі.
Аби мольфар нічого не того - як ображений.Та певно ні.Не напрягатися.
М. сам покличе.Не займати

Багато роботи.
Перебування на одному просторі з Тарасом таки додає чогось свого.Не зірватись би...А тут ще й Грім прибуде,який точно може зірвати на якісь подвиги.
Треба одвідати хіпі.
Єля мандруватиме на Москоу до брата. На як довго - не знати.Хвилююсь.Дуже.Все ж дружина бійця.
М.Е.був на перевірці.Ніби є позитивна динаміка.М.Е. і далі втомлений.Відчувається. Та й сама втомлена.
Була розмова з мольфаром.Ага, знову.Ага, цікаво.Але зустрітись не вдалось.Тому що був М.Ага, знову понесло до Львова.Все було нічо так, але алкоголю забагато.
Відчувалась його втома.А ще розплакалась, коли розповідала про певні неприємності. От тільки не врятував.Як завжди.Пропонував піти звідтам,не сказавши, куди.

М.знову тягне в котрусь зі своїх локацій і готов за то здерти гроші. Як це мило і по-чоловічому, приємно і напрочуд глибоко цим всім вражена.Настрою щось їхати нема - і не лише через оце, а й через невизначеність, бо має ще там щось кудись, якихось інтуристів.
Сподіваюсь,що не приведе знову когось, як то було тоді.Брр, досі лякає.Нікуди завтра певно не поїду - не той настрій, не ті сили, не те натхнення. Щось вже вигадаю.Перенесу десь на середу.
Не думаю про проблему - таке ж було на нозі, минулось.Таке ж повторювалось неодноразово - минулось.Все буде гаразд, нема чого накручувати.Заспокоїтись, засмагати, працювати.Багато навіть працювати.
Все влагодиться.
І перемога буде - неодмінно!

Інтелектуальна прірва - страшна річ.Спільні вечері і жарти то не робить ближче і доступніше. Не можу змусити людину читати, навчити планувати час, тверезо оцінювати ситуацію, аналізувати з позиції закону, не перейматись тим,що думають інші.
Мої темні плями теж болять.
Вирішила на понеділок зустрітись з М.Нарешті.Нема чого тягнути.І надумалось, що ще би вирватись за кампанію.А потім ще.Стрес би зняти.Чи буде наслідком поїздки стрес - хтозна.
М.віддзвонився, відчувається стриманість і біль в спині.І разом з тим - жде.
Продовжую лікування.Потихеньку.Не хочу ставити діагнози.
Робота висмоктує. Навантаження серйозне.Але справлюсь,впевнена.Все буде гаразд.
МЕ не дає про себе знати. Тривога їсть..

Сни були дуже тривожні і неоднозначні, не хочеться про то думати.Та й лишились зараз лише емоційні зліпки,що відчувалось там, уві сні.У вас таке теж буває?
Допис в ФБ не хоче зберігатись.
Запропонували халтурку, думаю - взятись за неї. В усякому разі кошти не будуть зайвими, сходжу на процедурочки десь в постробоче.
Цікаво, коли М.дасть знати?
Цікаво, коли МЕ дозволить поспілкуватись?Невже не розуміє, що ця тиша дуже болісна?
Не люблю, коли на мене кричать.Дуже не люблю.Особливо так.Особливо за когось.
Не хочу то згадувати.Краще наполегливо йти до спільної перемоги.І забити на це все. От тільки ж болить. Направду болить(Вкотре.
Це знищує.
Справді.

Важко і особливо боляче - коли той, за кого молишся,у чомусь звинувачує.Не шукаю там синдромів - то зранена душа, зранена ще 2014-м роком.Зранена страшно.Згадую миті довіри,відкриті очі, прохання про допомогу,гострий розум в гуморі.А тут натикаєшся не те, що на стіну. Це біль.
Сьогодні закінчується весна,розпочнеться літо.Неоднозначний такий рік, з дивнопогожими порами.
Спалити чимало всього, що вже не повернеться, впаде в минуле.
Порвати чимало всього - поки документи, записки, листи, спогади, ще щось там - переважно не дуже своє.
Неприємний післясмак дзвоника.Віддані квіти.Треба сходити і взяти вина.І пояс віддала.Знадобиться людині більше.
Все буде добре.
Знаю це точно.Без сумнівів.

Знову прокидаюсь серед ночі, бо вимкнувши себе - забула вимкнути ноут.І голову би інколи вимикати було би корисно.
Написала М., що розраховую на наступний тиждень.То буде десь перша половина тижня. Аби не сталось форсмажорності.Зрештою, коли забереться собі вже до себе, то увімкну нотик і працюватиму вночі, аби на ранок заснути і потім подрімати в автобусі.Однак потребуватиму зустрічей.
Не брати важкого в руки і дурного в голову. Не ходити через не ті двори. Не спілкуватись з незнайомцями, більше працювати, працювати і працювати.Ніхто це не оцінить, насправді.А сама, для себе, мотивація...
Складно. наплутано, закручено, невизначено.
Без вихідних, спокою і настрою.
І не треба на мене кричати!