Dorianless

чудове закінчення вересня.просто феноменальне насправді.
давно не було такої казки.
з 18 років, коли намагався створити красиву історію з допомогою листів, пісень, і т.д.
така невимовна ніжність...здається, я закохався.
як це взагалі сталось? такий бурхливий сплеск емоцій.
я так довго намагався нікого не підпускати, а тут це сталось якось ну зовсім раптово.
і все.
Тим не менш, від цієї закоханості мій світ ще більш зменшиться. вже й флірт не потрібен.
відчуття, ніби тепер я з нею зв'язаний.
сир, груші і рожеве вино.
як же це прекрасно. я все ще здатний на почуття.

#Сплин - она была так прекрасна
Щойно подумав, що в мене була прекрасна молодість, немає про що жалкувати.
І фестивальний секс, і слава в окремих колах, і пригоди в різних частинах земної кулі,
і наївні думки про кохання, і доторк до прекрасного мистецтва.
Тож коли мені здається, що час минає і нічого по ньому не лишається,
варто згадати всю ту магію, яка зі мною сталась за останні 5 років.
Ні про що не шкодую.

Все, що змушує мене виходити із зони комфорту, доволі сильно нервує.
Все, наслідки чого я не можу передбачити, мене лякає.
Це вже як якийсь нав'язливий стан, який накладає відбиток на мислення та поведінку.

Не рахуючи однієї поїздки в Л., вже чотири тижні сиджу вдома.
Цікаве спостереження за динамікою відчуття часу.
Здається, що я тут вже цілу вічність.
Час розмазуються акварельною фарбою,
дати та дні тижня взагалі не важливі.
Не можу зрозуміти, чим я займаюсь і навіщо.
Без чіткої глобальної мети якось...надто затишно.
Просто сиджу за своїм компом, щось читаю, із кимось спілкуюсь - і все.
Ніякої глобальної мети.
Мабуть, я все ж розумію людей, які так живуть.
Не стається нічого надто непередбачуваного.
Ти увесь час у безпеці.
Все круто.
Немає нічого і нікого надважливого.
Просто ловиш кайф від процесу життя.

Кидонув друзів задля того, щоб мати змогу заробити трохи більше грошей та не виходити із зони комфорту. Розцінив такий вчинок як приклад зрілої поведінки.
Але звідки взялась ця думка і така система цінностей?
Здається, що "доросле життя" - це міф, просто копіювання домінантної системи поведінки в суспільстві. "Дорослих не існує" - люблю цю фразу. Поки що емпірично вона більш-менш підтверджується. Просто ігри стають серйознішими, і ставки в них трохи вищі.

Зловив себе на тому, що спілкуюсь із дівчатами, нав'язуючи психологічні ігри, в яких досяг пейної майстерності. Я справді вмію їх зацікавити так, щоб вони почали про мене думати, впустили у своє найближче емоційне оточення. Сам факт останнього надто тішить моє самолюбство.
Але в кінцевому рахунку це все безглуздо, тому що мені потрібна увага сама по собі та цей привласнений погляд.
Розуміючи це, я можу припинити створювати ці емоційні зв'язки.
Вакуум краще, ніж все це лайно.

Збираюсь завтра йти на якісь соціальні події, бачити інших людей, а враження таке, ніби мені зовсім не це потрібно. Закритися б, видалити всі сторінки, забити на все, що раніше вважав важливим.
Лише дарма розтрачую енергію.

Все починається з того, що шукаєш схожу на неї акторку у еротичних відео.
Після цього вже немає шляху назад.
Вона з'являтиметься в думках саме в цьому контексті.
трясця, а я так хотів, щоб ця історія скінчилась інакше.
Порно за допомогою уяви сублімує потребу в інтимній близькості,
але неможливо постійно втікати від цього бажання.
рано чи пізно воно бере гору.
події останньої неділі в старому місті разом з І. це підтверджують.
Але чи варто цьому опиратись? Якесь замкнене діалектичне коло.

останні кілька днів живу в комп'ютерній грі. І вона нічим не гірша за життя. І люди мені не потрібні, і взагалі, йдіть всі до дупи зі своїми цікавостями. Нам із компом добре вдвох.

Дивний стан.
Давно я вже не займався тим, що свідомо відштовхував від себе інших людей.
Як результат маємо навіть більш похмурий настрій, ніж зазвичай.
Лише сподіваюсь, що А. не здогадалась про справжні причини викидання її з найближчої зони емоційної взаємодії.
Бісить те, що у спілкуванні з людьми відвертість завжди обурює. Потрібно слідкувати за тим, що ти говориш і робиш. Це унеможливлює буття собою так, як мені це бачиться.
Тому доводиться грати, а мене це виснажує. Краще вже взагалі ні з ким не спілкуватись, ніж так.

Отже, що ми наразі маємо:
психіка, яка закрилась у собі та своїх спогадах, не бажає нового емоційного досвіду, болю, не бажає нікого впускати.
з іншого боку, і людей з минулого також.
єдиними інструментами комунікації залишаються тексти, фільми та електронні засоби.
ерзаци емоційного життя.
чи це те, що мені справді зараз потрібно?
зараз мені здається, що це щиро і правильно - відштовхути всіх і бути в собі.
побачимо, скільки я так протримаюсь і що з цього буде.

Під час останньої мастурбації спіймав себе на думці, що чекаю певного моменту відео і вже знаю, який спогад чи фантазію він активує. Тобто, порно саме по собі - лише гіперпосилання на дещо більш інтимне.
Анонімні акторки цікаві лише тому, що нагадують моїх подруг, до яких я відчуваю певні емоції.
Це віддаляє мене від ідеї випадкового сексу та позбавлення його певної сакральності. Він залишається формою поєднання тілесної та духовної близькості.

Контроль сексуальності - справа неймовірного рівня складності. Мало того, що в мене в голові купа еротичних фантазій, так я ще й пориваюсь розповісти про них їх безпосереднім учасникам. При чому я знаю, що ця людина відчуває щось схоже. Але одна річ заважає втілити в життя такі думки, і це виховання. Якби не воно, я б давно вів розгульний спосіб життя та зваблював жінок одними словами.

Створив другу сторінку в тві і почав помічати за собою дивні речі.
Раніше міг писати туди будь-що, але на певному етапі з'являється відчуття публічності всього, що пишеться. Так приноситься в жертву щирість та інакші моменти, заради яких і створюють сторінку.
Перетворити свій акаунт на блог означає потребу перенести персональне в інше місце.
Більш того! Я помітив, що притримуюсь очікуваної від мене лінії поведінки.
Як же це жалюгідно.

Я дуже довго та ретельно створював образ себе. І, звичайно, мені в ньому тісно.
Я завжди кажу, що люблю експериментувати із різною соціальною поведінкою, але на мене все одно тиснуть очікування і я далеко не завжди можу вийти із зони комфорту цих очікувань.
Як же це тупо, враховуючи, що мене оточують люди, яких я більше ніколи в житті не побачу. А ні, колективістське чуття з душі так просто не витравиш.

Сьогодні вдень приблизно дві години підряд думав про те, як облаштую подружнє життя зі своєю знайомою з Волині. Все-таки фрази, закинути важливими людьми, рано чи пізно проростають нав'язливими ідеями.
Найголовніше в цьому не те, що я обрав саме цю дівчину для своїх фантазій, а те, що я чітко знаю, що не збираюсь одружуватись. Химерні ігри позасвідомості, ах.

Я розгадав себе.
Знаходячись на кордоні, ти навіть уявити собі не можеш, що побачиш в глибині країни. Кордони манять та обіцяють, але всю картинку малює уява.
Отже, не переступаючи кордону чужої особистості, ти не знаєш, яка вона насправді і яка в ній глибина. Ти не розчаровуєшся. Ніколи. Загадка лишається без відповіді.
Неймовірно простий за своєю суттю трюк дозволяє залишити у цьому світі трохи магії, без якої і жити, здається, не варто.
#коли навколо ні душі
#мне тесно в теле твоем

Лежу в ліжку і думаю, наскільки все-таки важливий емоційний аспект в оцінці сервісу в суспільстві споживання. Вчорашній офіціант в ресторані та дівчина, що принесла сніданок мені в номер - вони виглядали щирими та справді хотіли зробити моє перебування у своєму закладі приємнішим. І мені захотілось цю спробу заохотити грошовою винагородою. Однн запитання не по формі, одна посмішка - і ти вже не відчуваєш себе настільки чужим у просторі анонімності.

Невже я настільки старий, щоб жити в архівах власної пам'яті?
Слухаю бардівські пісні та тону в елегійній ніжності.
Ледь відчутна та тепла мінорність тепер переслідує мене всюди разом із піснями БГ:
"Мне бы весенней услады да жизнь без вранья".
Певно, так і має бути, якщо тіло та свідомість знаходяться в різних місцях.
І, здається, я вже знав, як бути тут і зараз, але забув/збився/начхав.
Концентрація має допомогти.

Сприймати медіа як авторитарно-пропагандистський апарат управління суспільною думкою може бути доволі небезпечно.
Наприклад, побічним ефектом іронічного перегляду серіалів про любов, зради та інші побутові проблеми є переосмислення цінностей, безумовних для більшості людей незалежно від іх культурного рівня [наприклад, сім'я]. Таким чином, саморефлексія віддаляє вас від соціуму та змушує насміхатись над сакральними для традиційного суспільства речами. Більш того, в очах людей ви стає нелюдимим. І єдине, що залишається - це начхати на цю суспільну думку, позбавивши себе можливості просто жити. Жити просто.

я ніколи нічого не планую наперед, але життя постійно підкидає різні можливості, за які гріх не схопитись. Звісно, в мене не вистачило терпіння податись на стипендію Фулбрайта, але на якісь менш довгострокові речі - запросто. Ось я сиджу - і не знаю, чим буду займатись за місяць, і, головне, де саме. Але ось там якийсь тренінг у Вірменії, там друзі у Католонії, а там - взагалі 200$-ий квиток у Чилі. І так виходить, що взагалі не лишається вільного часу. Молодість моя буремна та безтурботна!

Я - раб своєї сексуальності. З дитячих років мене вчили дивитись на осіб протилежної статі не як на людей, а як на об'єкти сексуальних бажань. І це так глибоко засіло в моїй свідомості, що тепер, приходячи в будь-яке місце, я мимоволі знаходжу "жертву", на яку буду полювати. І цьому неможливо опиратись.
Звісно, я навчився тримати свої думки та бажання при собі, але вони нікуди не діваються, і тому, мастурбуючи, я щоразу думаю про іншу дівчину. Якби я міг, то вдовольняв своє бажання щоразу з іншою.
Те, що одразу після сексу вона мене вже не цікавитиме, не має значення.
Я тримаю під контролем лібідо, але воно тримає під контролем моє позасвідоме.

Тільки одне обличчя можу назвати рідним, настільки глибоко воно вкорінилося в пам'яті. Всі інші - красиві, сексуальні, цікаві, манять лише до тієї миті, доки не розгадаєш їх "таємницю". Лише до однієї хочеться повертатись. Зрозумівши це, я зрозумів справжній сенс моногамності. Це життя на певній орбіті, з якої неможливо зійти. Побічні контакти можливі, але лише на якусь мить.

Періодично порушую свої принципи, щоб не закостеніти у зліпку свідомо сформованої особистості, яка є мною лише певною мірою.
В такі моменти відчуваю справжню свободу.
Сиджу в ресторані готелю, дивлюсь на вродливу дівчину, що снідає поряд. У альтернативній реальності я з нею вже познайомився і запросив ввечері попити вина у свій номер.
Але цей сценарій позичений звідкілясь із фільмів чи літератури, і чужий мені.
Інколи питаю себе, що мені властиво, і розумію, що все і нічого. Я змінюю маски та кольори в психологічному аспекті так легко, як і одяг.
Відчуття всесильності.

Прокинувся із тривожним відчуттям. Надворі дощ і грім. Снився якийсь прибережний район в Італії, де жили дивні істоти. Я побачив за 100м від себе якогось кріпера, доторк якого означає смерть. І почав від нього втікати. Захотілось жити. Але потім виявив, що не маю заради чого, і готовий зустріти смерть. Все одно нічого важливого вже не станеться.