Dorianless

Снився секс із П.С., за яким мене застукала наша спільна подруга, а потім і Аня. Дуже дивне відчуття, хоча остання нічого не сказала і ніяк свої відчуття не виразила. Але я відчув, що це мега фейл.

Все ж таки загубив. Ось це підстава. Тепер здається, що це описаний там період життя просто випав з мого часового простору. Відчуття спустошеності, ніби я хапаюсь за нитки пам'яті, а їх там не опиняєттся.

Виявилось, що мені нестерпно важко без щоденника у будь-якій формі. Потреба складати слова у речення - майже така ж, як дихати.

Аж не віриться, що ми триваємо настільки довго. Раніше мені здавалось, що я не створений для серйозних довготривалих стосунків.
Все це тримається на проговоренні всіх відчуттів. Хоч у мене вже з'явились від неї маленькі таємниці. Але навіщо про них розповідати, якщо це нічого не змінить?
Емоційно я повністю належу їй одній.

Після семи місяців стає зрозуміло, що я не здатний, перебуваючи в комфортному середовищі, повноцінно розвиватись.
Всіма флегмами та стигмами відчуваю застій у розвитку.
Студентський період життя минув, і тепер зовсім інші питання та проблеми потребують моєї уваги.
Свобода все більше перетворюється на необхідність.
І все ще відчуття, ніби це життя чуже.
Хоча, загалом, все настільки добре, наскільки це взагалі можливо.
Бюргерська самовдоволеність матеріальними та емоційними статками.
Варто краще в собі розібратись, в тому, що насправді мені потрібно, і чи потрібно взагалі щось.

Зміна лічильника років - хороший привід для нового знайомства із самим собою.
Цього разу сподіваюсь досягти справді суттєвих змін, для цього структурно реорганізовую власний простір. Сподіваюсь, це допоможе.
Більше читати, менше втикати - як гасло.
Також обмеження часу онлайн.
Побачимо, що з цього вийде:)

Цікаве відчуття, коли здається, що нічого не може бути краще.
Коли все йде за планом.
Коли не потрібно ні за що перейматись.
Ідеальне життя.
Запам'ятаю цю мить зимового сонцестояння.

Оп-оп, приїхали.
Йдучи від зупинки до будинку, зловив себе на ретранслюванні думки "в мене немає стільки часу, щоб витрачати його на випадкових людей".
Замислився про те, в яких стосунках перебуваю нині та чи мають вони якесь майбутнє.
З яких пір це почало мене хвилювати?
Хіба страх лишитись самому настільки мене непокоїть?
Поки що відповідаю на це питання аргументом про "якісну комунікацію на близькій емоційній дистанції", якої більшості людям, напевне, не вистачає.
Як же не хочеться втрачати людину, в яку вклав частину себе...за цим потім і тужиш. туга за собою, а не за іншим.

Слід бути обережним із тим, під яку музику думаєш про близьку собі людину, тому що свідомість мимоволі формує асоціації. Таким чином, ми посилюємо тугу за минулим, псуємо світлі почуття або, навпаки, створюємо ілюзію щодо їх наявності.

Дві нові ідеї:
1. Деякі зустрічі виснажують емоційний колодязь, а деякі, навпаки, його наповнюють. Я це пов'язую з тим, чи вдалось реалізувати свої бажання. Нездійснене має свою силу і свою магію, потенцію росту. Воно надихає. А ось заняття сексом, на противагу, приємно, але спустошує.
2. Всі емоційні прив'язаності я створив у віці до 18-19 років. Все, що було після, я інколи аж занадто легко випускав зі свого життя. Ввижається так, ніби в певний момент я заблокував появу нових персонажів у своїй емоційній пам'яті. Це пояснює різницю в зустрічах після довгої перерви, наприклад, з Л. та В.

Тепер мені не страшно втрачати. The art of losing isn't hard to master.

Хочу написати їй лист - а ні про що не пишеться. Що ж це таке і як я його допустив?

Мозок працює за допомогою асоціацій, і нових людей у вашому житті він намагається порівняти з давнішими знайомими, виводячи певні закономірності та психотипи.
Здається, це моя пристрасть - порівнювати свої любовні історії, але вони і справді часто в чомусь схожі. Все повторюється.
фактаж схожостей між А. та О.З.: досить тривала історія дружби із інтенсивним спілкуванням, походи в гості, спільні ідеї та жарти, досить відверта історія листування, небажання говорити на серйозні теми, спілкування тільки за умов хорошого настрою, бажання віддатись повністю, страх. І чисте задоволення.
Головне - не повторювати своїх помилок, випереджати їх.

Інформації може бути надто багато. Як і свободи.
У разі перенасичення ними відчувається відраза та зворотня реакція.
Єдине, чого в такому разі хочеться - це закритись та позбавитись зовнішніх подразників.

Переосмислив свою думку стосовно втечі.
зараз все відчувається трохи інакше.
ніби створено острівець безпеки серед океану непередбачуваності.
Хай присутність Іншого більшою мірою віртуальна, але вона все ж є.
Зовсім інакше виглядає психологічна боротьба зі світом,
коли в тебе в цьому є союзник.

Нарешті відчув довгоочікуваний спокій. Можна сказати, повернувся у дзенівський стан місячної давними.
Вогонь та вода приносять в душу рівновагу.
А ще я вірю у краще майбутнє. Дивно.

А ще я дуже радий дивному збігові обставин, що я не зустрівся зі своїм колишнім життям.
Сумно, звісно, що та, про кого я думав, що це мій єдиний шанс бути не самому, знайшла іншого...але і мені Всесвіт підкинув не найгірший варіант.
Ненавиджу розглядати людей як варіанти втечі, і це, певно, все ж не так...але.
Сподіваюсь, що цього разу все буде не так як завжди і мені життя не виб'є кулаком всі зуби.
Якщо це станеться, я емоційно помру. Знову. І більше не повернусь в цю країну.
Настрій всіх кольорів від -3 до 3.

але ось що цікаво.
Відволіктись від мого емоційного перенасичення допоміг тільки хороший фільм та глибока ніч.
А ще тисяча знаків у різних текстових форматах.
Все можна вичерпати, навіть таку сильну річ як імпульсивна закоханість.
Якщо щось надто сильно на тебе впливає, краще нічого не робити та почекати, доки воно стихне.
Інакше маятник розгойдається надто сильно.

#np Beck – Everybody's Gotta Learn Sometimes
"ебучие фильмы Мишеля Гондри"

Хто не дивився свого часу "Вічне сяйво чистого розуму" і не плакав про своє нещасне кохання? Всі, мабуть.
так дивно думати про те, наскільки мало залишається від справді великих історій чистих почуттів юності. Кілька спогадів, пісня, фотографія.
Лише одна деталь: загублена фотографія, де я обіймаю дівчину та зображую Рея Чарльза.
За три останніх роки ні з ким в мене немає подібного фото. Щоб не боліло.
Ось я вирішив трохи покопатись у своїх спогадах...і все закінчилось сумно, тому що уява в мене надто жива.
Тепер свідомість існує одразу в двох часових просторах.
Ще трошки - і зійду з глузду.

чудове закінчення вересня.просто феноменальне насправді.
давно не було такої казки.
з 18 років, коли намагався створити красиву історію з допомогою листів, пісень, і т.д.
така невимовна ніжність...здається, я закохався.
як це взагалі сталось? такий бурхливий сплеск емоцій.
я так довго намагався нікого не підпускати, а тут це сталось якось ну зовсім раптово.
і все.
Тим не менш, від цієї закоханості мій світ ще більш зменшиться. вже й флірт не потрібен.
відчуття, ніби тепер я з нею зв'язаний.
сир, груші і рожеве вино.
як же це прекрасно. я все ще здатний на почуття.

#Сплин - она была так прекрасна
Щойно подумав, що в мене була прекрасна молодість, немає про що жалкувати.
І фестивальний секс, і слава в окремих колах, і пригоди в різних частинах земної кулі,
і наївні думки про кохання, і доторк до прекрасного мистецтва.
Тож коли мені здається, що час минає і нічого по ньому не лишається,
варто згадати всю ту магію, яка зі мною сталась за останні 5 років.
Ні про що не шкодую.

Все, що змушує мене виходити із зони комфорту, доволі сильно нервує.
Все, наслідки чого я не можу передбачити, мене лякає.
Це вже як якийсь нав'язливий стан, який накладає відбиток на мислення та поведінку.

Не рахуючи однієї поїздки в Л., вже чотири тижні сиджу вдома.
Цікаве спостереження за динамікою відчуття часу.
Здається, що я тут вже цілу вічність.
Час розмазуються акварельною фарбою,
дати та дні тижня взагалі не важливі.
Не можу зрозуміти, чим я займаюсь і навіщо.
Без чіткої глобальної мети якось...надто затишно.
Просто сиджу за своїм компом, щось читаю, із кимось спілкуюсь - і все.
Ніякої глобальної мети.
Мабуть, я все ж розумію людей, які так живуть.
Не стається нічого надто непередбачуваного.
Ти увесь час у безпеці.
Все круто.
Немає нічого і нікого надважливого.
Просто ловиш кайф від процесу життя.

Кидонув друзів задля того, щоб мати змогу заробити трохи більше грошей та не виходити із зони комфорту. Розцінив такий вчинок як приклад зрілої поведінки.
Але звідки взялась ця думка і така система цінностей?
Здається, що "доросле життя" - це міф, просто копіювання домінантної системи поведінки в суспільстві. "Дорослих не існує" - люблю цю фразу. Поки що емпірично вона більш-менш підтверджується. Просто ігри стають серйознішими, і ставки в них трохи вищі.

Зловив себе на тому, що спілкуюсь із дівчатами, нав'язуючи психологічні ігри, в яких досяг пейної майстерності. Я справді вмію їх зацікавити так, щоб вони почали про мене думати, впустили у своє найближче емоційне оточення. Сам факт останнього надто тішить моє самолюбство.
Але в кінцевому рахунку це все безглуздо, тому що мені потрібна увага сама по собі та цей привласнений погляд.
Розуміючи це, я можу припинити створювати ці емоційні зв'язки.
Вакуум краще, ніж все це лайно.

Збираюсь завтра йти на якісь соціальні події, бачити інших людей, а враження таке, ніби мені зовсім не це потрібно. Закритися б, видалити всі сторінки, забити на все, що раніше вважав важливим.
Лише дарма розтрачую енергію.

Все починається з того, що шукаєш схожу на неї акторку у еротичних відео.
Після цього вже немає шляху назад.
Вона з'являтиметься в думках саме в цьому контексті.
трясця, а я так хотів, щоб ця історія скінчилась інакше.
Порно за допомогою уяви сублімує потребу в інтимній близькості,
але неможливо постійно втікати від цього бажання.
рано чи пізно воно бере гору.
події останньої неділі в старому місті разом з І. це підтверджують.
Але чи варто цьому опиратись? Якесь замкнене діалектичне коло.

останні кілька днів живу в комп'ютерній грі. І вона нічим не гірша за життя. І люди мені не потрібні, і взагалі, йдіть всі до дупи зі своїми цікавостями. Нам із компом добре вдвох.