Dorianless

Скільки себе пам‘ятаю, захоплювався вигаданими світами. Кожною книжкою/фільмом/піснею. Все в мені лишає відбиток, відображення та резонанс. Персонажі історій для мене не менш реальні за живих людей.

Чи означає це, що мені мало реальності, щоб вдовольнити свої бажання та потреби? Можливо. Не знаю.

Вчора не знайшов у собі сили покохатися з А, бо думав про сторонні речі: про роботу та М. Мене ображає те, що вона не шукає зі мною контакту, але я попри все уявляю себе разом з нею в ліжку. Не знаю, скільки це триватиме, але слід зав‘язувати.

Знайшов баланс між продуктивністю та лінню і роблю рівно стільки, аби не відсвічувати та не виділятись. в цьому сенсі цей карантин - це доволі вигідна річ. ніби наполовину канікули від суспільства. як би ще й від себе відпочити?

Снилась дуже дивна річ: в мене вдома ночували М., С.З., і ще одна дівчина. С.З. почував себе доволі розкуто і поводився як господар дому, цілував цю другу дівчину абсолютно безсоромно, що мене здивувало, бо я б собі такого ніколи не дозволив.
М. тихенько лежала в кутку біля С.З. і намагалась не відсвічувати. Якщо перекласти цю метафору, то вона намагається не показуватись мені на очі на уникає комунікації в реальному житті, що дуже схоже на правду. Звісно, мене це засмучує, але, певно, в неї є свої причини так робити, і мені доведеться з цим змиритись.

Вже три дні проводжу вдома наодинці з А., зберігаю спокій та потроху розгрібаю робочі завдання.

Але вчора і сьогодні мимоволі згадував М., думав про нашу з нею зустріч, яка відкладається принаймні на місяць (добре, що ми нещодавно зустрілись). Намагався уявити нашу наступну розмову, те, як і поділюсь з нею тим, що відчуваю до неї, або напишу це в листі...але який у цьому взагалі сенс? щиро сподіваюсь, що мої почуття самостійно згаснуть без підживлення, бо вона до мене не виявляє жодного інтересу. Можливо, це і найкраще. Це наразі зараз моя найбільша емоційна спокуса.

Попри все зберігаю душевну рівновагу.

відшуковувати приводи їй написати - це вже занадто, враховуючи, що у зворотньому напрямку цього не відбувається. в мене ще залишились крихти гордості.

За останні дві доби сталось настільки багато, що мої емоційні гойдалки відійшли навіть не на другий план. Зовнішній стрес та загрози перемикаютт увагу настільки ефективно, що хочеться користуватись цим щоразу, як моє серце спробує захопити контроль над мозком.
Нарешті всередині все спокійно. Вперше за довгий час.

зустріч із М. лишила по собі неоднозначний присмак. З одного боку, вона була рада мене бачити, але не більше ніж одного з старих друзів, була сконцентрована на собі та своїх справах та майже не дивилась мені в очі, а для мене це важливо. Єдиний прояв близькості від неї - це прощальні обійми, що тривали довше ніж це зазвичай потрібно. І як же моя свідомість намагається вхопитися за цю соломинку! Мозок вже вигадав цілу концепцію навколо цієї деталі, ніби вона не вміє висловлювати своїх почуттів.
Думаю написати їй листа і передати за кілька тижнів, на зустрічі, яка цілком може виявитись останньою.

Невзаємність так боляче вдаряє по гордості. М., знаючи, що я буду радий її бачити, і будучи в моєму місті, навіть не написала з пропозицією зустрітись. Якби я був на її місці, написав би в першу чергу. Тож навіщо витрачати себе на людину, яка не прагне бути з тобою? "Боротися за неї та за її увагу" - конструкт, який мені однозначно не підходить.

Вчора дивився "Маленьких жінок", і там аж три любовні лінії. Знайшов себе і М. в одній з них, і ще раз впевненився в тому, що не варто нав'язуватись. Невзаємність - зло. Сподіваюсь, що мені скоро має полегшати, бо скільки можна. В інакшому разі доведеться покинути це середовище, аби взагалі про неї не думати. Трохи сумно.

Дивно, наскільки я готовий емоційно вкладатися в людину, яка нічого до мене не відчуває і ніколи не ініціює комунікацію. За всіма законами збереження енергії, сила цієї взаємодії має слабшати з часом.

Перечитав свої думки про М. за останній рік. Звісно, були і інші люди, але вона зринає час від часу з різною інтенсивністю. Це чергове загострення, що розтягнулося в часі. Потрібно це просто пережити. Концентруватися на роботі або іншмх продуктивних задачах, і не виїдати себе безперспективними почуттями.

Не зміг змусити себе розважатись зі своїми друзями. Відчуття повного пригнічення та відсутності бажань. Хочеться згорнутись калачиком та забутися.

Всерйоз думав про те, що переїхати в місто, де живе М., про те, що б я там робив і як би виглядало наше з нею життя.

Цілий день на роботі думав про те, що романтичні стосунки та сексуальне бажання до інших жінок мене не хвилюють - настільки відчував емоційну пригніченість роботою та проблемами.
Але варто було тільки глянути на пост М. в інстаграмі — і я не можу думати ні про що і ні про кого більше. Хочу побачити і відчути її обійми.
Більшу частину часу я про неї не згадую - і все добре, але коли все ж згадую - тепле та водночас щемке відчуття огортає все тіло, та стикує серце. Це водночас і боляче, і тепло.

активно знаходжу в тіндері цікавих дівчат, закопуюсь у роботу та читання - все щоб не думати про М., коли вона все-таки повертається в мої думки.
вона схожа на дощ, що настигає тебе, як би ти не рухався і де б не ховався. але я не хочу позбавляти себе думок про неї. хоч на днях і думав про те, що просто переконав себе у цій прив‘язаності.

Здається, потрохи починає відпускати. Все ще заходжу на соціальні сторінки М., переглядаю її фото, але вже з невеликим відчуттям емоційного дистанціювання. Це крок назустріч одужанню.

Зі скількома іншими жінками я маю сходити на побачення, аби забути про тебе, М.?

Читав архіви свого листування з М.
Я їй регулярно останні півтора роки пишу, що сумую за нею і що мені не вистачає наших зустрічей, і завжди роблю це перший. Тільки дурний чи сліпий не здогадався би, як мене до неї тягне. Тепер я розумію, що це почуття вже давно в мені і я про нього просто не думав раніше так інтенсивно. А тепер, коли в мене звільнився емоційний простір - це вийшло не поверхню. Буду спостерігати за собою далі. Але добре, що я починаю рефлексувати. Цей самозахист майже завжди спрацьовує.

Все що завгодно, аби забутись, втекти від себе та своїх нереалізованих бажань.

Снились по-дитячому невпевнкні поцілунки з М. Ми вже прощались неподалік вокзалу, і тут вона нахилилась до моїх губ. Було видно її бажання близькості зі мною, і в нас обох відчувався взаємний потяг, нестримний та природній. Але загалос це було досить незграбно. Шкода, що це тільки сон.

Відчуваю фантомне бажання спілкуватися з дівчатами з тим самим самим іменем. Як же це дивно!

Не знаю, як це працює, але щоб забути про одну М, я познайомився і почав спілкуватись ще з трьома людьми з її іменем. Невже я сподіваюсь таким чином створити нові синапсичні зв'язки та позбавити себе необхідності постійно про неї думати?

Так і не знайшов у собі сил зізнатись їй у почуттях (якими б вони не були), але подарував листівку та присвятив вірш. Не відчувши у відповідь від неї жодного імпульсу, вирішив поховати в собі те, що відчуваю. Це все-таки моя особиста справа.

Не пам‘ятаю, коли востаннє аж так хвилювався перед зустріччю з кимось. Уявляю всі можливі сценарії перших п‘яти хвилин після привітання і що буде далі. Як говорю про свої почуття і можливі реакції на це. Невже я справді закоханий, чи лише переконав себе у цьому?

Майже фізично відчуваю, як мене тягне до іншої дівчини. Я відчуваю її за кількасот кілометрів від себе, відчуваю як нікого іншого. Я розумію, що це навіть близько не взаємно, і дуже невчасно для неї. Тож як мені слід вчинити? Фізично та духовно я уявляю її поруч із собою, її погляд, волосся, голос.
Лише промовляння цього вголос принесе мені жадане звільнення. Але якщо любов - це бажати тому, кого любиш, лише найкращого - то що тоді буде правильним вчинком?

Як це: носити в серці людину, і не мати можливості нікому про неї розповісти, навіть їй самій? Уява працює проти мене, і ці хибні очікування рано чи пізно мене погублять.

тепер я знаю, чому в мене не виходить грати в довготривалі стосунки. я вже давно одружений. на своїй пам‘яті. у нас багато спільного і ми часто проводимо разом вечори. читаємо однакові книги та переглядаємо старі улюблені кінострічки. час від часу зустрічаємося зі старими друзями та знайомими, сміємось із власних невдач. моя пам‘ять завжди чекає на мене вдома, як би пізно і в якому стані я б не повернувся. вона завжди приймає мене таким, який я є і не просить більше, аніж я можу дати. час, проведений з нею - як наркотик. хто я без своєї пам‘яті?

Випадково промовився А. про те, що цілувався з іншою дівчиною в цей самий день, і вона ніби збісилась. Хоча ми домовлялись про такі речі. Інколи її емоційні реакції настільки відрізняються від мого світогляду, що я думаю, чи здатні ми взагалі бути разом та спілкуватися «однією мовою». Наскільки різним може бути світогляд, аби співжиття не перетворилось на пекло?

Ледь не вперше мастурбував, думаючи про М. Останніми тижнями шукаю схожих на неї порноакторок, аби хоч якось відчути близькість з нею. Все посилюється тим, що моє лібідо значно сильніше, ніж в А., тому я доволі часто лишаюсь невдоволеним і засинаю збудженим. Ось і сьогодні вранці мастурбував у туалеті, аби зняти напругу. Шкода, що А. цього не розуміє, бо це збільшує між нами дистанцію.