Dorianless

Не зміг змусити себе розважатись зі своїми друзями. Відчуття повного пригнічення та відсутності бажань. Хочеться згорнутись калачиком та забутися.

Всерйоз думав про те, що переїхати в місто, де живе М., про те, що б я там робив і як би виглядало наше з нею життя.

Цілий день на роботі думав про те, що романтичні стосунки та сексуальне бажання до інших жінок мене не хвилюють - настільки відчував емоційну пригніченість роботою та проблемами.
Але варто було тільки глянути на пост М. в інстаграмі — і я не можу думати ні про що і ні про кого більше. Хочу побачити і відчути її обійми.
Більшу частину часу я про неї не згадую - і все добре, але коли все ж згадую - тепле та водночас щемке відчуття огортає все тіло, та стикує серце. Це водночас і боляче, і тепло.

активно знаходжу в тіндері цікавих дівчат, закопуюсь у роботу та читання - все щоб не думати про М., коли вона все-таки повертається в мої думки.
вона схожа на дощ, що настигає тебе, як би ти не рухався і де б не ховався. але я не хочу позбавляти себе думок про неї. хоч на днях і думав про те, що просто переконав себе у цій прив‘язаності.

Здається, потрохи починає відпускати. Все ще заходжу на соціальні сторінки М., переглядаю її фото, але вже з невеликим відчуттям емоційного дистанціювання. Це крок назустріч одужанню.

Зі скількома іншими жінками я маю сходити на побачення, аби забути про тебе, М.?

Читав архіви свого листування з М.
Я їй регулярно останні півтора роки пишу, що сумую за нею і що мені не вистачає наших зустрічей, і завжди роблю це перший. Тільки дурний чи сліпий не здогадався би, як мене до неї тягне. Тепер я розумію, що це почуття вже давно в мені і я про нього просто не думав раніше так інтенсивно. А тепер, коли в мене звільнився емоційний простір - це вийшло не поверхню. Буду спостерігати за собою далі. Але добре, що я починаю рефлексувати. Цей самозахист майже завжди спрацьовує.

Все що завгодно, аби забутись, втекти від себе та своїх нереалізованих бажань.

Снились по-дитячому невпевнкні поцілунки з М. Ми вже прощались неподалік вокзалу, і тут вона нахилилась до моїх губ. Було видно її бажання близькості зі мною, і в нас обох відчувався взаємний потяг, нестримний та природній. Але загалос це було досить незграбно. Шкода, що це тільки сон.

Відчуваю фантомне бажання спілкуватися з дівчатами з тим самим самим іменем. Як же це дивно!

Не знаю, як це працює, але щоб забути про одну М, я познайомився і почав спілкуватись ще з трьома людьми з її іменем. Невже я сподіваюсь таким чином створити нові синапсичні зв'язки та позбавити себе необхідності постійно про неї думати?

Так і не знайшов у собі сил зізнатись їй у почуттях (якими б вони не були), але подарував листівку та присвятив вірш. Не відчувши у відповідь від неї жодного імпульсу, вирішив поховати в собі те, що відчуваю. Це все-таки моя особиста справа.

Не пам‘ятаю, коли востаннє аж так хвилювався перед зустріччю з кимось. Уявляю всі можливі сценарії перших п‘яти хвилин після привітання і що буде далі. Як говорю про свої почуття і можливі реакції на це. Невже я справді закоханий, чи лише переконав себе у цьому?

Майже фізично відчуваю, як мене тягне до іншої дівчини. Я відчуваю її за кількасот кілометрів від себе, відчуваю як нікого іншого. Я розумію, що це навіть близько не взаємно, і дуже невчасно для неї. Тож як мені слід вчинити? Фізично та духовно я уявляю її поруч із собою, її погляд, волосся, голос.
Лише промовляння цього вголос принесе мені жадане звільнення. Але якщо любов - це бажати тому, кого любиш, лише найкращого - то що тоді буде правильним вчинком?

Як це: носити в серці людину, і не мати можливості нікому про неї розповісти, навіть їй самій? Уява працює проти мене, і ці хибні очікування рано чи пізно мене погублять.

тепер я знаю, чому в мене не виходить грати в довготривалі стосунки. я вже давно одружений. на своїй пам‘яті. у нас багато спільного і ми часто проводимо разом вечори. читаємо однакові книги та переглядаємо старі улюблені кінострічки. час від часу зустрічаємося зі старими друзями та знайомими, сміємось із власних невдач. моя пам‘ять завжди чекає на мене вдома, як би пізно і в якому стані я б не повернувся. вона завжди приймає мене таким, який я є і не просить більше, аніж я можу дати. час, проведений з нею - як наркотик. хто я без своєї пам‘яті?

Випадково промовився А. про те, що цілувався з іншою дівчиною в цей самий день, і вона ніби збісилась. Хоча ми домовлялись про такі речі. Інколи її емоційні реакції настільки відрізняються від мого світогляду, що я думаю, чи здатні ми взагалі бути разом та спілкуватися «однією мовою». Наскільки різним може бути світогляд, аби співжиття не перетворилось на пекло?

Ледь не вперше мастурбував, думаючи про М. Останніми тижнями шукаю схожих на неї порноакторок, аби хоч якось відчути близькість з нею. Все посилюється тим, що моє лібідо значно сильніше, ніж в А., тому я доволі часто лишаюсь невдоволеним і засинаю збудженим. Ось і сьогодні вранці мастурбував у туалеті, аби зняти напругу. Шкода, що А. цього не розуміє, бо це збільшує між нами дистанцію.

Знову снилась М. Ми гуляли її містом, я вирішив взяти її за руку і зрадів, коли вона не стала її забирати. Ця емоційна залежність накочується хвилями.

Відчуття неймовірної радості та близькості від доторків до А. З першого дотику по тілу проходить струм. Всі інші люди відходять на задній план. Сподіваюсь, що так і має бути.

З якою ж швидкістю я змінюю емоційні захоплення!
Цього разу навіть не можу усвідомити, чому саме вона: ніби нічого незвичного, трохи підліткові рухи, стримані, але щирі прояви, непідробна радість життю. Ну і, звісно, глибокі темні очі та довге волосся.

Написав М., що вона не йде мені з голови. Цікаво, що вона мені на це відповість. Якщо відповість. Поки була вдень робота - не думав про це, але глибоко ввечері думки про різні дурниці б'ють у голову швидше. Хочу, щоб вона сказала, що думає про мене також. Але навіщо мені ця взаємність, що я буду з нею робити? Невже мені було недостатньо того, що вона відгукувалась на мій дотик без слів і прохань? Вся справа в его, правда?

слухаю Земфіру та згадую В.П., Одесу та Москву. Колись я був готовий піти за нею на край світу, виконати будь-яке її бажання. Ми щиро кохали одне одного так, як це тільки можливо у підлітковому віці. Якби не О.З., можливо, в нас могло би бути майбутнє. Цікаво, як би тоді на мене вплинула війна.

Вже давно не було такого, щоб не міг заснути, думаючи про когось. Цього разу це М. Так і підмиває їй написати і сказати це. Але досвід підказує, що я і так надто багато собі дозволив і вже перейшов межу.
Уявляю, як ми лежимо в ліжку і я гляджу її спину.
коли мене нарешті відпустить?

Кажуть, безвихідних ситуацій не буває, але коли ці виходи залежать не тільки від тебе, а й від іншої людини, то буває що тобі просто не лишають вибору окрім сродіватись, що все розрулиться саме по собі.

Пішов в офіс, хоча міг працювати з дому, а все через те, що не хотів весь день бути поруч зі своєю дівчиною. Вона до мене сексуально охолола, і це не надто приємне відчуття: знати, що кохана людина поруч і не хоче тебе. Краще сконцентруватись на роботі, бути беземоційним, щоб не думати принаймні про це.

Зайшов на сторінку коханця А., щоб відшукати прихованні послання до неї. Знайшов кілька речей, які були в нашому з нею просторі, але які вона також поділяла з ним. Спочатку - мій улюблений письменник, потім - пісня, яку вона слухала зі мною увесь вечір. Подумав, що не хочу читати далі - і закрив профіль. Як боротися з цим почуттям ревнощів щодо її емоційного простору? Очевидно, що мені хочеться більшої ексклюзивності наших стосунків. Але чи означає це, що я не впевнений в собі щодо того, чи любить вона мене, чи потрібен я їй? Ніколи так про себе не думав. Певно, це просто бажання володіти коханою людиною повністю, ревнощі, хоч я сам в цьому собі не зізнаюсь.