Dorianless

Майже забув, але після першої ж згадки — накрило. Що доводить, що емоційну залежність можна перекрити лише більшим батхертом.

Намагаюсь не думати про дівчину, яка ще півтори доби тому була у моєму фізичному просторі. Стримуюсь зі всіх сил, аби їй не написати. Прослідкую за собою, скільки днів потрібно, аби остаточно про неї забути. Зараз здається, що це неможливо.
P.S. Таки написав.

Багато думав про відчуття жалю до Іншого, яке мені взагалі не властиве.
Зрозумів, що і тут причину варто шукати в сім'ї, вихованні.
У нас ніколи не було заведено співчувати тому, кому погано. Ми зазвичай з цього або жартували, або лікували. Але ні слова підтримки, ні інші вияви співчуття до слабких в нашій сім'ї не прийняті.
І зараз, коли бабуся, яка все життя важко працювала, нездужає, в мене не знаходиться жодного бажання вислуховувати про її біль.

Тримайте свій біль при собі.

Вчусь контролювати деструктивні емоції. Виходить так собі.
На днях цілий день рефлексували з командою, і я був єдиним, хто за 8 годин зірвався на крик. Це так рідко стається, що я аж здивувався собі.
Це все через те, що мою роботу не цінують. А коли таке стається, то з'являється бажання все кинути і займатись виключно самим собою.
Але ні, я сильний, я зможу знайти в собі наснагу вкладати далі в цей бджолиний рій.

А. засмучена, а я не можу її втішити, тому що мені потрібен час для себе. Теж таке собі відчуття.

Інколи не можу відповісти собі на питання "Що відбувається?".
Вчора бачився з Л., і зустріч не закінчилась нічим хорошим. Варто вже нарешті її відпустити.
На фоні наростаючого спілкування з Ю. зрозумів, наскільки для мене цінна А.
Але я б цього не зрозумів, якби не міг порівняти з іншими дівчатами. Виходить, що цей досвід спілкування з ними корисний, бо дозволяє підкреслити унікальність соц.зв'язків між мною та конкретною людиною.

втомився. нарешті можу відпочити.

Вже більше місяця живу без фізичного носія спогадів. Здається, що моїх думок за цей період взагалі не існувало. Дивне відчуття. Певно, слід більше виписуватись, щоб не втрачати навичок.

Поки забуте минуле приходить у гості, я згадую не настільки старе минуле і розумію, що теперішнє набагато за нього краще і я дивним вчином вчусь на помилках, і не вчусь одночасно. Здається, що зараз все прекрасно, але стану максимальної синхронізації з Іншим все ще не досягнуто. Але чи це взагалі можливо - ось у цьому і питання.

Прямо цикл бекапів пам'яті за один вечір. Здається, що це все я пережив вже декілька разів як мінімум. А все через перевтому і відсутність адекватного відпочинку. Проекти, гроші, дорога - а себе як знайти?

У моїй сім'ї любов завжди купувалася. Будь-що батьки могли обміняти в нас із сестрою за гроші. Ми це швидко зрозуміли і привчились до любовно-грошових відносин. Навіть збереження власних таємниць мама завжди в мене купувала.
Зараз я намагаюсь жити за інакшою системою цінностей, але розумію, наскільки глибоко та, стара, в'їлась у мене всередину. Купувати прихильність інших - що може бути дієвіше у своій простоті.
Хоча справжню любов не купити, саме тому ії у моїй сім'ї і немає.

Дивно себе почуваюсь. В умовах обмеженого вибору людей, до яких можна проявляти почуття, знайшов на 10 років за мене молодшу дівчинку, з якою встановив емоційний контакт. Добре, хоч він хоч повністю контрольований і завтра припиниться.
Легко закохати в себе людину, яка бачить в тобі себе майбутню. Але навіщо?

З іншого боку, вже три дні не бачив А. і через це трохи нервую, бо не побачу і завтра. Я залежний радше від почуттів, ніж від неї, чим можна пояснити і хвилинні слабкості, коли їк немає поряд. Вихід один: триматись постійно поряд.

Снився секс із П.С., за яким мене застукала наша спільна подруга, а потім і Аня. Дуже дивне відчуття, хоча остання нічого не сказала і ніяк свої відчуття не виразила. Але я відчув, що це мега фейл.

Все ж таки загубив. Ось це підстава. Тепер здається, що це описаний там період життя просто випав з мого часового простору. Відчуття спустошеності, ніби я хапаюсь за нитки пам'яті, а їх там не опиняєттся.

Виявилось, що мені нестерпно важко без щоденника у будь-якій формі. Потреба складати слова у речення - майже така ж, як дихати.

Аж не віриться, що ми триваємо настільки довго. Раніше мені здавалось, що я не створений для серйозних довготривалих стосунків.
Все це тримається на проговоренні всіх відчуттів. Хоч у мене вже з'явились від неї маленькі таємниці. Але навіщо про них розповідати, якщо це нічого не змінить?
Емоційно я повністю належу їй одній.

Після семи місяців стає зрозуміло, що я не здатний, перебуваючи в комфортному середовищі, повноцінно розвиватись.
Всіма флегмами та стигмами відчуваю застій у розвитку.
Студентський період життя минув, і тепер зовсім інші питання та проблеми потребують моєї уваги.
Свобода все більше перетворюється на необхідність.
І все ще відчуття, ніби це життя чуже.
Хоча, загалом, все настільки добре, наскільки це взагалі можливо.
Бюргерська самовдоволеність матеріальними та емоційними статками.
Варто краще в собі розібратись, в тому, що насправді мені потрібно, і чи потрібно взагалі щось.

Зміна лічильника років - хороший привід для нового знайомства із самим собою.
Цього разу сподіваюсь досягти справді суттєвих змін, для цього структурно реорганізовую власний простір. Сподіваюсь, це допоможе.
Більше читати, менше втикати - як гасло.
Також обмеження часу онлайн.
Побачимо, що з цього вийде:)

Цікаве відчуття, коли здається, що нічого не може бути краще.
Коли все йде за планом.
Коли не потрібно ні за що перейматись.
Ідеальне життя.
Запам'ятаю цю мить зимового сонцестояння.

Оп-оп, приїхали.
Йдучи від зупинки до будинку, зловив себе на ретранслюванні думки "в мене немає стільки часу, щоб витрачати його на випадкових людей".
Замислився про те, в яких стосунках перебуваю нині та чи мають вони якесь майбутнє.
З яких пір це почало мене хвилювати?
Хіба страх лишитись самому настільки мене непокоїть?
Поки що відповідаю на це питання аргументом про "якісну комунікацію на близькій емоційній дистанції", якої більшості людям, напевне, не вистачає.
Як же не хочеться втрачати людину, в яку вклав частину себе...за цим потім і тужиш. туга за собою, а не за іншим.

Слід бути обережним із тим, під яку музику думаєш про близьку собі людину, тому що свідомість мимоволі формує асоціації. Таким чином, ми посилюємо тугу за минулим, псуємо світлі почуття або, навпаки, створюємо ілюзію щодо їх наявності.

Дві нові ідеї:
1. Деякі зустрічі виснажують емоційний колодязь, а деякі, навпаки, його наповнюють. Я це пов'язую з тим, чи вдалось реалізувати свої бажання. Нездійснене має свою силу і свою магію, потенцію росту. Воно надихає. А ось заняття сексом, на противагу, приємно, але спустошує.
2. Всі емоційні прив'язаності я створив у віці до 18-19 років. Все, що було після, я інколи аж занадто легко випускав зі свого життя. Ввижається так, ніби в певний момент я заблокував появу нових персонажів у своїй емоційній пам'яті. Це пояснює різницю в зустрічах після довгої перерви, наприклад, з Л. та В.

Тепер мені не страшно втрачати. The art of losing isn't hard to master.

Хочу написати їй лист - а ні про що не пишеться. Що ж це таке і як я його допустив?

Мозок працює за допомогою асоціацій, і нових людей у вашому житті він намагається порівняти з давнішими знайомими, виводячи певні закономірності та психотипи.
Здається, це моя пристрасть - порівнювати свої любовні історії, але вони і справді часто в чомусь схожі. Все повторюється.
фактаж схожостей між А. та О.З.: досить тривала історія дружби із інтенсивним спілкуванням, походи в гості, спільні ідеї та жарти, досить відверта історія листування, небажання говорити на серйозні теми, спілкування тільки за умов хорошого настрою, бажання віддатись повністю, страх. І чисте задоволення.
Головне - не повторювати своїх помилок, випереджати їх.

Інформації може бути надто багато. Як і свободи.
У разі перенасичення ними відчувається відраза та зворотня реакція.
Єдине, чого в такому разі хочеться - це закритись та позбавитись зовнішніх подразників.

Переосмислив свою думку стосовно втечі.
зараз все відчувається трохи інакше.
ніби створено острівець безпеки серед океану непередбачуваності.
Хай присутність Іншого більшою мірою віртуальна, але вона все ж є.
Зовсім інакше виглядає психологічна боротьба зі світом,
коли в тебе в цьому є союзник.

Нарешті відчув довгоочікуваний спокій. Можна сказати, повернувся у дзенівський стан місячної давними.
Вогонь та вода приносять в душу рівновагу.
А ще я вірю у краще майбутнє. Дивно.

А ще я дуже радий дивному збігові обставин, що я не зустрівся зі своїм колишнім життям.
Сумно, звісно, що та, про кого я думав, що це мій єдиний шанс бути не самому, знайшла іншого...але і мені Всесвіт підкинув не найгірший варіант.
Ненавиджу розглядати людей як варіанти втечі, і це, певно, все ж не так...але.
Сподіваюсь, що цього разу все буде не так як завжди і мені життя не виб'є кулаком всі зуби.
Якщо це станеться, я емоційно помру. Знову. І більше не повернусь в цю країну.
Настрій всіх кольорів від -3 до 3.

але ось що цікаво.
Відволіктись від мого емоційного перенасичення допоміг тільки хороший фільм та глибока ніч.
А ще тисяча знаків у різних текстових форматах.
Все можна вичерпати, навіть таку сильну річ як імпульсивна закоханість.
Якщо щось надто сильно на тебе впливає, краще нічого не робити та почекати, доки воно стихне.
Інакше маятник розгойдається надто сильно.

#np Beck – Everybody's Gotta Learn Sometimes
"ебучие фильмы Мишеля Гондри"

Хто не дивився свого часу "Вічне сяйво чистого розуму" і не плакав про своє нещасне кохання? Всі, мабуть.
так дивно думати про те, наскільки мало залишається від справді великих історій чистих почуттів юності. Кілька спогадів, пісня, фотографія.
Лише одна деталь: загублена фотографія, де я обіймаю дівчину та зображую Рея Чарльза.
За три останніх роки ні з ким в мене немає подібного фото. Щоб не боліло.
Ось я вирішив трохи покопатись у своїх спогадах...і все закінчилось сумно, тому що уява в мене надто жива.
Тепер свідомість існує одразу в двох часових просторах.
Ще трошки - і зійду з глузду.