Сід

Перше заняття нудота, про приховане спостереження. В кінці хіба була цікава документалка про контрабанду нарко. На що тільки не йдуть щоб її перевести.
Друге заняття стояли на плацу, поки новенькі приймали присягу. Змерз.
Третє було в лісі. Вчились на практиці облаштовувати місця для прихованого спостереження, правильно спостерігати. В нашої команди було найзручніше і безпалівніше укриття, отримали по 8 балів.

Тепер я знаю як правильно називається "закон притяжіння", про який казав Френкі - це ретикулярне мислення. Тільки контроль та фільтрація думок, відсіювання негативу. Більше усвідомленості. Завтра хочу виписати основні думки з тренінгу і визначитись над чим мені потрібно ще працювати.

Добрий ранок. Просипатися стає легше, час коли всіх і все ненавиджу скоротився. Два дні просинаюсь без будильника в 5:45, навчився контролювати час крізь сон і відчути цю тонку межу, коли треба прокидатися.
Треба сьогодні подзвонити мамі і батькові, чи не варто? Вчора відчував сором за те, що морожусь від рідної мами. Це через ту пісню, яка заставила мене згадати деякі моменти, її створили для таких як я. Потім подзвоню.
Стогодні найдовша ніч, із завтрашнього дня день буде поступово більшати, ура! Весна близько 😏

Раз у раз виникає вчорашня розмова. Я вірю, що все буде добре і в неї і в мене, і в нас, доки ми підтримуємо друг друга по іншому не може бути.
Все буде добре, терпіння.

Нарешті норм помився в бані. Залишилось попрати речі. Блін чому комплект теплої білизни лише один? З яким розрахунком це зроблено? Або ходи в брудному, але в теплі, або мерзни, доки не висохне теплий комплект? Або взагалі здати в пральню і тиждень мерзнути?😅
Після бані з'явилася розсабленість, хочеться лягти щось почитати. Ех, ці дні в госпіталі були суперові, поки не почались ті уколи. Досі 5та точка болить і походу ще довго буде боліти.
У С якісь негаразди, а я не можу її нічим підтримати, бо.. не можу, боюсь ще гірше зробити. Від цього сумно.

На заняття знов не пішов. Замість цього знімав постіль з ліжок і потім сортував. Боже що тільки солдати не ховають в ліжках.. від мандаринок до золотих цепочок. Надіюсь більш нічого робити не припахають і я спокійно собі буду відпочивати до обіду, а можливо навіть і після.
Знов перенесли дату від'їзду, тепер поїдемо не раніше ніж після різдва. Це трохи не входило в мої плани, проте з ними і так ніхто ніколи не рахувався. Хз.
Андроїд обновився, питання нащо? Тепер все незвично, годинник з іншої сторони, і всі ці вікна. Омг.
Завтра мали в увал відпускати, але вже походу не будуть. Може хоч на НР відпустять?
Фраг, надіюсь це відчуття тривоги безпідставне.

За два дні попав на одне заняття, яке більш було схоже на неформальну розмову. Мені сподобалось, розказували про особливості охорони посольств. Воно мені не знадобиться, але було цікаво послухати, бо викладач вміє цікаво розказати.
Завтра теж на стадіон напевно не піду, хоча було б цікаво спробувати відпрацювати знешкодження порушників в авто. Але поспати теж не поганий варіант, сьогодні вдалось, завтра теж має вийти.
На ніч трохи більше розболілось але терпіти можна. Медицина не допомогла, значить наступних 5-6 днів буде лікування "а вдруг переболить".
Після присяги по простіше стало, хоч стройовою не задовбують.
А ще маленький подаруночок, може хоч на хвильку їй подарує різдвяного настрою)

З тактики поморозився. Не вистачало мені тільки для повного щастя зараз в снігу повалятися. От тільки хз, що замість цього припахають робити.
На зарядці зрозумів, що зі спинними м'язами в мене все окей, це болить щось за ними, ніби там якась гематома. Але чому на ренгені нічого не побачили? Чи не хотіли бачити? Цікаво як починається рак легень? Що при цьому відчувають? Як визначити що це і чому болить?
От і настав той час коли, вона знайшла той запис. Мені соромно, блін. Я розумію її побоювання, вони не безпідставні. І свої мізерні шанси теж.
Проте не можу супротивлятися, мене тягне магнітом.

Добре, що вийшов з того госпіталю. Вже і забув оці приємні вечірні моменти, як печеньки і згущьонка. А ще в мене є кава.. натуральна, мелена кава, не те що продають в стікерах на касі, а каваа 😈 - це взагалі жир.
6 днів до від'їзду, кажуть занять вже як таких нема, в основном шаряться або практика. Завтра побачу по відчуттям йти на тактику чи ні, як буде не дуже - думаю вийде її уникнути.
А так то все ґуд)

Ренген нічого не показав. Ну ок, не бачу сенсу тут більше залишатись. Попросився, щоб виписали, чекаю.
Ніби прочитавши мої думки побачив повідомлення про ці вітання з картинками. Ніколи цього не розумів. Зайвий раз нагадують мені, що це свято мене не стосується. Та пофіг. Я відіграюсь на слідуючу зиму, проведу свята з тими людьми, які мені приємні, з якими я захочу. І задарую всіх навкруги новорічною казкою.
Т - терпіння. Все буде. Я це відчуваю і до цього йду.

Давай представим этот мир другим:
В нем нет места лжи и деньги не имеют веса,
Где небо остается всегда голубым
И мы как дети верим в чудеса.

Хочеться теплих обіймів та різдвяного настрою. Але ні одне ні інше мені не світить.
Терпіння.. сам же так казав, ага? Треба менше про це думати. Давненько я Емінема не слухав.

А її голосок такий ніжний..) Масаж для вушок)

Третій тиждень на лікарняному. Плюс хіба в тому, що не навантажуюсь, бо ці кроси мене добили б. Але пора тікати. Сьогодні наших перших 6 чоловік поїхало на місця служби.
Дочитав книгу. Неочікуваний фінал, банальна цікавіть призвела до фатальних наслідків, проте багато питань всеодно залишились без відповіді. А я думав вони двох залишаться по ту сторону ліфта. То був би мій хеппі енд.

Блін сиджу в очікуванні уколу.. ну чому вони такі болючі? Крім антибіотиків ще вітаміни якісь колять, болять не менше. Ну ппц. Ні, пора звалювати звідси.

Малий скинув фотку з засніженого двору. Відразу відчув краплинку ностальгії та атмосфери новорічного свята. Захотілось додому. Не варто більше про це думати.
Останнім часом все більше напрягають дзвінки від батьків і їхні вічні питання що там? Схожі відчуття я вже переживав вдома і мені вони не подобаються.. Морожусь від них. Невже так важко залишити мене в спокої? Відчуваю себе домашньою тваринкою.
Книгу майже дочитав, можна линяти звідси. Завтра ще послухаю що там з моїм ренгеном і від цього буде залежати чи четвер, чи п'ятниця. Надії на цей госпіталь більше немає.

Після уколу стає дуже холодно. Закутуюсь у простинь, ковдру, притулююсь до батареї і ледь зігріваюсь. Відчуваю як холод іде не ззовні, а з середини.
І лікар якось дивно себе повів. Він нічого не питав як зазвичай, лиш послухав, подивився в історію і сказав "залишаєм"

Прочитав уже дві третини книжки, не можу відірватися. Хотів би я щоб у моєму ліфті теж був такий світ, де можна було сховатися від усіх несправедливостей та жорстокості. У мене не було такого світу, тож я просто "ховався" у своїй голові, видумував свій ідеальний світ, в якому мені подобалось більше ніж у реальному. Я думав про нього майже всюди: на уроках, під час прогулянки, перед сном. Тепер я зрозумів, так я замикався у собі.

Температуру навіть набивати не прийшлось. Дивно, звідки?
Поступила інфа, що за 11 днів нас мають забирати. Тож планую до п'ятниці злиняти з госпіталя, всеодно вони мене ніфіга не лікують. А там вже пару днів якось на таблах перекантуюсь. Надіюсь там нічого не змінилось, доки мене не було і мене відправлять туди, куди обіцяли. В Луцьку буде задачею попасти в обл. госпіталь, там норм лікують, попасти і не виходити звідти доки мене повністю не вилікують. Якщо вийде таке провернути, то буде ґуд.
А якщо ні, в мене є план Б. Радикально, страшнувато, але цілком можливо.

Gunner, бажаю удачі та терпіння в цій жопі.✊

Вкололи новий препарат в день. Ну ок, встав, покульгав собі. Не пройшов і 10 кроків, як дивлюсь, навруги все стає дуже яскравим, вуха починає закладати, а ногі стали дуже важкими. Ого подумав, розвертаюсь, кажу мені щось недобре... Хтось мене підхопив за руки і повів назад. Тільки нашатирь привів мене в чуство. Не пройшло і 5ти хв, дивлюсь ще одного такого блідолицього заносять.😅
Як потім мені пояснили це така захисна реакція організму.
Я в шоці, за 23 роки ні разу серйозно не хворів і не лежав в лікарні. А тут за півтора місяці вже 2 неділі валяюсь в госпіталі. Шо за херня така люди?

Не озирайся і мовчи. Ця книга захопила мене майже з перших сторінок. Подобається, як автор продумує усі деталі до дрібниць. Навіть зробив фото того чотирнадського саморобного виробу, для експерименту у ліфті. Не здивуюсь, якщо він реально навіть проводив цей експеримент, щоб побачити як насправді поведе себе ліфт у таких умовах.
А ще хочеться в Рівне, походити по тим місцям і вулицям, де проходять події з головними героями книги. Побачити ту 10ти поверхівку вулиці Основ'яненка, подивитись як насправді виглядає той ліфт, у другому під'їзді, який нібито може потрапити у паралельний світ.
За 10 років це перша фантастика, яку я читаю і мені дуже подобається)

Довго не міг заснути. Знов.
Вчора уколи так і не зробили. Кажу лікарю мені уколи не зробили. -Ну якщо не зробили то зроблять, а якщо не зроблять значить так треба. Ага. Заєбало, вони провокують мене на радикальні дії.
Довго думав про запасний варіант, трохи стрьомно, але якщо все добре розрахувати, то має вийти. + Вирішу одразу ще одну проблему. Але завжди є але.
А ще дивний збіг, добу не отримував уколи і апетит повернувся. Мабуть і цієї ночі нормальний сон повернеться?
Хочеться добре викашлятись але ж бляха не можу. Відчуття як цвях в спину забивають.

Читати...😌 Швидше б зійшло ☀️)

Останні два дні зник апетит, не хочеться взагалі їсти. Вночі біль знов повернулась, випив таблу - тоді тільки заснув. Ніфіга не виспався.
А ще контрактник, який нас караулить проспав підйом. Я чув, як нам гатили в двері, але то його проблеми.
Якісь дурні сни снились. Грав в гольф по району, але замість клюшки черпак. Ми грали 2 на 2, не пам'ятаю з ким проте виграли о.О
Треба вже поголитись, тут назло жодного зеркала немає. Крутись як хочеш.
Ознаки простуди зникли, горло, та соплі пройшли, кашель теж майже зник. А от біль в спині здається тільки посилюється.
Швидше б зробили укол... Сьогодні останній день, коли мені їх будуть колоти.
Мені б в нормальну лікарню, я б за це навіть заплатив мані.

Сьогодні рано не набив температуру і вуаля, я в ізоляторі. Насправді це клас в навчальному корпусі, де замість парт стоять ліжка. Тепер я лежу і на мене дивиться Т. Шевченко. Старий, я не кошу, мені реально хреново, не дивись на мене так. Я ні вінават, шо без температури тут всіх виписують.
Сенс армії, щоб усложнити все до не можливості. Пів години шукав хто мене міг би завести на КПП, сука, це пздц. В результаті вдів форму і у зручний момент втік. На кпп звичайно ж доєбались чому я без старшого прийшов, але подарунок я все ж отримав і ніхто про це не взнав.
Сьогоднішня розмова пройшла менш напряжно, не розумію що на мене вчора найшло 🤔

Фраг, це подарунок від неї.. 😌

Думаю про уколи батькам не варто розказувати, про спину теж нічого не казав. Нащо той кіпіш, вони і без мене непогано друг другу нерви тріпають.
Після другого укола було якесь дивне відчуття, хотілось спати, але заснути я так і не зміг. Натомість коли включив музичку ловив неймовірну кількість мурашок по тілі від кожної пісні. Здається апетит повернувся, хочу їсти.
Біль в спині притупилась, хоча здається з кожнем кашлем вона знов повертається по трошки. Але хоч сьогодні вечері більш менш нормально відчуваю себе.
Сьогодні наших на зарядці у флісках заставляли віджиматись на снігу, а потім поверх бушлати наділи.
Чекайте завтра поповнення в госпіталі.😑

Розмовляв з нею по телефону. Ніжний та дзвінкий голосок, їй дуже пасує. А ще я так хвилювався, що забував слова і бувало говорив якийсь брєд. На мене певно дивились як на придурка, коли я зрозумів, що нарізаю 8ку добрих хвилин 20 прямо посеред коридору. Мені сподобалось, рукі чешуться знов зателефонувати, але мабуть не варто так сильно нав'язуватись.
Що там ще. Ааа, мені ж два уколи вкололи. Другий був дуже болючий, але від нього трошки попустило. І апетит пропав, через силу доїв суп, на друге не міг навіть дивитись. І слабість якась з'явилась.
От тільки забув як той другий укол називається, хотілось би і про нього почитать.
Але то все фігня, бо я з нею по телефону розмовляв🙈😃

Сьогодні оглянув лікар, послухав. Коли наголосив йому, що мене дуже болить в спині, знов послухав, постукав і сказав нічого страшного, сьогодні на виписку, іди готовся.😅
Думаю він пошуткував, щоб я не розслаблявся, бо мене таки не виписали.
Ще заходив якийсь полкан, питав як я захворів. Сказав все як є, що коли приїжджав презик нас всіх вигнали на плац в беретах, коли на вулиці був мінус і заставили стояти 2 години на одному місці. І те що на фізо в залі максимум +5, а ми в одному кітелі теж сказав. Він це все записав, може хоч із залом розберуться.
Головна біль і біль в спині знов повертається, втома.
П'ю сильні антибіотики.
Треба подрімати трохи, може попустить.

...Я ніколи й не переставав думати про неї, про її волосся, шкіру і усмішку, але коли мені минуло чотирнадцять (закреслено), ці думки стали усе нав'язливішими. Я хочу ще раз (знов закреслено) побачитися і ці плани стрімко стають усе виразнішими...

Ми бачимо тільки те що хочемо побачити і чуємо тільки те, що хочемо почути. Тож в тому уривку я знайшов трошки себе.
Але всеодно, дякую за теплу розмову та повернутий настрій.;)

Знов поклали в госпіталь. Фортануло, що якраз звільнилась палата на 3 п. і мене з котом одразу туди поклали. Тут євроремонт, розетки(!!), бойлер. От ліжка не надто зручні, переживу. І на цьому сьогодняшній позитив закінчився.
Симптоми хвороби, а також слабість, апатія, втома нікуди не зникли.
Лікарю, медсестрі і іншому лікарю багато раз наголосив де в мене болить. Хз може я панікьор, але в мене таке вперше і болить реально все гірше. Виписали табли, одні є якісь нові, треба почитати для чого вони. Окрім цього п'ю ще свої. Надіюсь не покусаються, гг.
Кіт зомлів на уколі. Ніколи ще не бачив настільки бліду людину, і щоб вона була при тому жива. 😐
Апетиту нема, буду вечеряти через силу.

Розбив дрон, захватив будівлю і вимагав щоб мене пустили в Польщу. Так я став польським прикордонником😑 хе хе як все просто. цікаво звідки така тяга туди?
Нічого не хочеться. Ну хіба стати польським прикордонником. Їхня служба ні разу не схожа на нашу. Там цивілізація, а ми застряли у 95тому.

Спав неспокійно, мало, очі краснючі як від трьох плюшок. Втома нікуди не зникла. В'ялість, апатія. Тільки і чую "Чего такой грустный?"
Мені б зараз побродити у свому парку з музичкою. Я втомився бути веселим і життєрадісним.

Відчуваю себе втомленим та виснаженим, хоч сьогодні по суті нічого не робив. Давно не було такого стану. Певно температура є. А ця біль добиває, пора вже щось робити з нею, з кожним днем все гірше. Як я до такого дожився?

Замок під амфіком 100%. Жує жуйку, тільки без жуйки, аж скули зводить. Дуже швидко говорить і не заїкається, як зазвичай. Хз, який прикол? Завтра 3 км перед сніданком і перед вечерьою. На виходах його прийдеться нести на фініш.
Я певно не побіжу, болить. Постараюсь як найшвидше попасти в санчасть.

А ще мені почав часто снитись один і той же кошмар. Невідомі люди намагаються вдертись в мій дім, їм потрібний я.. Одного я навіть запам'ятав. Він є в кожному сні.
Отаке😐