Theona 🖤
ash.zzzzzyy@gmail.com
Коли добре, не сильно й хочется писати сюди.
Вчора був дуже приємний вечір.
Спостереження: реактивність (реагування) і необхідність вникати в нове — не суміщати. Реагування дуже втомлює увагу, і з цією втомою — постійне відкладання тієї частини роботи, яка потребує концентрації. І не тільки роботи, я ж могла б щось вчити нове. Але не вистачало активної уваги на це. Зараз трохи краще з цим, але, все одно, дуже далеко від бажаного.
Приседания 9-8-9
Отжимания 2-4(кол.)
Икры 6
Шаги 7500
От состояния своей кожи на шее и коленках мне грустненько.
Хочу подкрасить брови, мне так больше нравится мое лицо.
Крепатура была вчера ещё слегка в прессе (держится 4-5 дней, в спине прошла быстрее). В ногах после 30 км велика не было, разве в ягодницах совсем чуть-чуть, на денёк.
Могут возбуждать ситуации, а не люди (и это нормально) — открытие дня, блин :D
И не стоит думать «что же со мной не так?», если человек не возбуждает вне конкретной ситуации. И стыдиться не стоит этого.
Обожралась. Или перепила чаю. Надеюсь, второе.
Счетчик дней без переежания показывал 7, надеюсь, не забыла о нем, и это проавда. Обнулила.
Может, завтра поголодать? Хотя бы до 14:00.
Из хорошего: чаще замечаю, что сутулюсь (надеюсь, чаще замечаю, а не чаще сутулюсь), после этого стараюсь выпрямляться. Надеюсь, не заброшу это дело.
С общенияем нипанятна, вроде не хватает и немного одиноко (но немного), но к ответам на сообщения/звонкам отношусь с оттенком обязаловки, нет людей, которым хочу бежать и отвечать сразу. некоторые без ответа уже висят больше недели, кажется. Надеюсь, не больше двух, а то тогда у меня пздц какой-то с восприятием времени.
Вспомнила, как поездки куда-то без ноута, или поездки к маме (или назад от нее "домой"), заставляли "моболизироваться" и подотягивать всякие дела. Уже и забыла почти об этом лайфхаке. Посмотрим, появится ли у меня хоть немного продуктивности в квартире М. А то даже оч простые дела и беспокойство о их несделанности размазываются тончайшим слоем по этой домашней карантинной жизни, провоцируя фоновое беспокойство, стыд, и скуку.
Отстирала пятно крови с матраса без малейшего беспокойства. Прям прогресс.
Замечаю много мелких желаний, типа "хочу почитать об анемии", "хочу тример", "хочу пофоткаться", но оч быстро о них забываю, и есть какая-то неудовлетворенность забывчивостью.
«Я не подсяду на ведение дневника» — говорила я :D
Сегодня охуела от того, что лето оч близко. Будто жила с впечатлением, что от зимы прошло меньше времени, чем осталось к лету. Это все «изоляция», думаю.
Купила декаф, после второй кружки мой пищеварительная система немного подохуела, кажется. И это декаф!
Хочется сменить обстановку.
Намного приятней стало жить даже с моими недо-попытками различать эмоции, анализировать причины.
Месячные со вчера, и какие-то очень обильные, а я думала, что витаминки, выписанные гинекологиней, это пофиксили (в прошлый раз такого не было, хотя были странные кровянистые выделения, кажется, в середине цикла). Физически сильного пмс не ощутила.
Только доверишься человеку, начнёшь чувствовать какую-то близость по духу, даже начнёшь думать «вот было бы классно, если бы ее раньше встретила, это общение мне бы очень помогло», как случается какая-то хуйня.
Говорю одно, она не слышит, придумывает совершенно другое. Сообщения через одно заканчиваются чём-то на подобии «надеюсь понятно сказала, потому что оч сонная» — так нахрена, извините, отвечать щас? Как будто она общается из обязанности, и оправдывается заблаговременно, будто я руководство на работе. Почему не отвечать тогда, когда действительно хочется ответить? Это не считая того, что меня слышали через слово (или через пять), и негатива в ответ на сильно додуманную интерпретацию.
Хочется поиграть в «hard to get», чтобы за мной кто-то побегал, поисполнял мои хотелки, чтобы по пять раз звали гулять, в гости, на кофе, перелагали ещё какую-то приятную хуйню, и чтобы настойчивость не пропадала от моих отказов и «холодности» :D
Как это организовывают те девочки, вокруг которых постоянно крутятся такие вот мальчики, которые исполняют их капризы?
Поняла, что кофе не пила, кажется, с марта. Надо бы купить где-то декаф.
Мое (поначалу страшное) лекарство надо (?) прекращать пить в конце недели, по плану. Удивилась, увидев это в календаре, первая мысль была «как?))) я ж уже привыкла, что, теперь без него?».
Неприятно, когда люди невнимательно слушают.
День пройшов ніби в нікуди.
Прибрала, поскладала речі. Порахувала комуналку. Записала витрати. Підстригла нігті. Приготувала їжу (але на день лиш). Чому це зайняло пів дня, а не дві-три години? Бісить. Але, поспішати в цьому бісить ще більше, здається.
Посварились з (йобнутою) сусідкою. Це хороша новина))
Сказала, з’їде через місяць після того, як почне працювати метро (бо не може дивитись квартири, ага), але я в це не вірю, та і О. в це не вірить теж. Адекватність О. дуже тішить, так ніби всесвіт послав її для врівноваження неадекватності Н. (Хоч би не наврочити))
А, блін. Рослини ще садила.
Хочу нові штори. Під час карантину взагалі потягнуло на «звивання гнізда».
Кріпатура є, а це вже другий день після дуже легкої ФА. Треба буде прослідкувати, скільки днів ще буде.
Багато дрібних побут. справ, які не хочеться робити.
Дуже давно не хочеться сексу. Дуже. Починаю думати, що зі мною щось не так.
Ніби з’їла звичну порцію, але відчуття, що об‘їлась.
Псор на лобі зійшов, але таке відчуття по чолці, що випадає більше волосся ніж зазвичай, ніби прорідла.
Є маленькі червоні крапочки на тілі, і переживаю, щоб вони не переросли в псоріазні бляшки.
Досі тривожусь, що перепила вітаміну Д, і через це на шкірі зморшки проявились помітніше.
Сплю погано. Треба дізнатись, чи у мелатоніна нема побочок, і замовити.
Нипанятна.
Ничего не хочется? Или хочется, чтобы мелких беспокойств стало меньше, и они не «засоряли эфир», и в жизни происходило что-то нормальное или приятное..?
Почему, если сегодня было много негатива, которым я ещё и «заразила» Н. (хотя, откуда тут ноги выросли, — не понятно), у меня не болел живот? Эй, психосоматика, ты не работаешь!
Бісять люди, які не можуть вчасно прийти. Ну нехай би ще робота їм заважала, ну а у вихідний - раз не можеш, - ну не домовляйся, блять, на 15, скажи що можеш в 16. І прийди, блять, на 16, а не на 16:30. Невже не можна адекватно, без самообману, оцінити, що на те, щоб вдягтися, треба не 5 хв, а 10, на те, щоб спакувати і винести сміття - не "по дорозі за 1 хв", а 15 хвилин, а на те, щоб поїсти - не 15 хв, а 45?? І це все саме у тієї людини, яка живе в 10-15 хвилинах від мене. Дуже нагадує К., але тепер, маючи схожу роботу, більше його розумію, цим хоча б частково можна було виправдати його поведінку.
А тут - все пвк пропало від зустрічі, навіть з'явилось бажання скасувати все.
Кріпатура в пресі і в спині. Відчутна прям дуже. Але це навіть частково приємно. «Болить — значить є!»
Дивлюсь на свою шкіру на шиї і колінах, і сумно стає. А хотілось би, щоб завжди все виглядало так, ніби мені не більше 20.
Снилось что-то реалистичное, но не помню что. Но был момент, когда словила себя на догадке, что это же может быть сон, и проснулась. Потом, кажется, быстро заснула опять. Возможность такое сделать приятно удивляет.
Поясница болит. Как бы понять, или это почка, или хребет, или ещё что-то, — хз. А может быть что угодно. Но всегда правый бок. И болит не на столько, чтобы прям уже бежать по всем врачам (ещё и без метро усложняется передвижение), а просто тихо ноет.
Розрізнила, що в мене якесь відчуття меншовартості перед (в порівнянні) з дівчатами/жінками, які в аспектах кар’єри (або власної справи), саморозвитку, розвитку в сфері своїх хоббі, любові до життя, розвинутій сексуальності і тд відчуваються кращими, ніж я. Госпаді, блять. Відкриття вєка. Як раніше до мене це не доходило? Боялась і тихо заздрила, ненавидячи себе при цьому, не розуміючи чому. І ясно, що спілкування з дівчатами, якими треба щиро захоплюватись, не складалось через цю хуйню. Складалось з посередніми, і було посереднім. Хоча, частіше за все, його просто не було.
Сон по пизді, очевидно (по часу запису))). Тепер і я буду боятись, що я на щось хвора.
30 км, плюс неожиданная ФА на площадке.
Боль в животе потом. Перегрузка и не та еда, или испуг от внезапного пешехода и психосоматика?
Интересно, не будет ли завтра что-то болеть. В носу что-то похожее на насморк. Горло немного болит.
Радует, что на площадке не было сильного страха от «а я не могу даже вот это, какой позор, ужасный позор», который совсем парализует от каких-либо движений. Было «не могу, да, стыдновато, но как-то по большей мере похуй, никто на меня не смотрит, а если смотрят — пусть смотрят, похуй :D”
Надо выбрать телефон наконец.
А еще прикупить шестигранник на 5 мм и карабин (почему я часто теряю удобные вещи?)
Странно, поела в 8, а не до 6-7, как обычно, и сейчас, при том, что ещё 9 утра нет, чувствую голод.
Времени меньше, чем людей, которые хотят со мной это время проводить, и я не знаю, как выбирать. Мне бы такое в мои 17-23, эх. Сейчас, конечно, это (тоже) в какой-то мере льстит, хуже, когда никто не интересуется. Есть ещё догадка, что я хуево оптимизирую работу и бытовые дела, поэтому времени могло бы быть больше. Но если я действительно хотела бы общаться с таким количеством людей, не оптимизировала ли я бы остальное ещё давно (без особых раздумий и с легкими усилиями)?
Словила мини-панику из-за вовремя не сделанного дела, но сравнительно быстро себя успокоила, даже удивилась этому.
Н., поки зі своєю завидною (для мене завидною, — тому що мені б таку в задачах мати) спокійністю колупався в моєму велосипеді, нічого не розповідав, на питання відповідав сухо. А коли відписував на повідомлення раніше, — навіть дужечки ставив, то в мене склалось враження, що він хотів мене бачити. Сьогодні враження пропало. Хоча, він казав «звертайся ще», коли прощались. І ніби, він не з тих людей, які кажуть це з вихованості, але вся та попередня недорозмова була якоюсь не дуже дружелюбною. І його «суховате» ставлення, звісно, очікуване (і, думаю, більш ніж виправдане), але чомусь на мить я була впевнена, що він матиме більше радості мене бачити, нууу хоч трошки більше :‘D
Як, блять? Ну як стільки тупих клієнток у товару з цінами в три рази вищими за середні? Нє, ну я розумію, що більше сиру — більше дирок, і зі збільшенням загального числа клієнтів тупенькі теж збільшуються. Чим вони зароблять на життя, і як така неуважність вважається допустимою в їх роботі? Чи вони просто вічно сидять на шиях в забезпечених мужиків?
Чому я рахую кожну довбану гривню і економлю навіть на їжі і аналізах? Он, на анемію навіть по-нормальному не здала (хоча тепер не факт, що треба), на масаж лікувальний жалію грошей сходити. І чому я засуджую Н., яка прямо аж надто багато часу витрачає на якусь «неадекватну» економію (яка ще переплітається з униканням пластикової упаковки)?
Я ни за кем не скучаю. Уже очень давно. Может, конечно, я скучала, когда была зависимость от человека, как, например, с Н. И это хорошо, что такого сейчас нет. Но, блять, я ни за кем ни капельки не скучаю. И сильного предвкушения нет ко встречам с кем-либо. Слабое бывает, конечно. Но явного нет.
Узнаю новости из фрагментов других хD
Смогу ли я зайти в свой Вебмани..? Кажется, уже давно потеряла доступ (не сохранила пароль и доступ к старой почте) а там вроде что-то было. Надо, кстати, повспоминать, у меня так вроде ещё где-то деньги лежали. Хоть и копейки, скорее всего, но все равно :)
Подрочила вчера, когда уже было поздно, надо было спать, но не могла уснуть, и сегодня утром. Второй оргазм вчера был каким-то особо приятным. Вагинального секса хочется только после оргазмов от пальчиков или от язычка. Или, после длительного (без оргазма) лизания язычком. Без этого — припоминаю только очень редкие случаи, чтобы мне сразу хотелось член в письку. А вот помастурбирую и кончу разок — хочется прям явно, чаще всего. Поэтому пока не оч понимаю (хотя, конечно, я даже до половины «Селекции» не дочитала), зачем меньше/реже кончать. Отупение после оргазма не чувствую, вялость могу почувствовать, если их было подряд больше трёх.
Последний раз, до этого, кончала неделю назад.
Зевала в 9, а сейчас спать перехотелось.
Завтра надо написать А.
И пересмотреть летние вещи.
I’m wasting time, and I’m hating myself for wasting time, and I’m feeling miserable when I’m hating myself for wasting time, and I can’t do anything productive when I feel so miserable, so I’m wasting time... and I’m hating myself for wasting time, aaarghhhh!!!
Охуїваю з того, скільки в деяких людей фіз. активності. А сама ні часу, ні бажання знайти на це не можу, і засуджую себе через це. А ще, коли щось болить, виправдовую себе цим (можливо, до речі, це цілком адекватна причина себе не навантажувати), але часто здається, що аж надто себе жалію, і за цю жалість знову себе засуджую. Заберіть мене звідси (з моєї голови), будь ласка xD
З іншої сторони, за рік зробила величезний прогрес в харчуванні. Десь з 2018 року все поступово налагоджується, я аж в позитивному шоці, який в мене прогрес в цьому плані, в порівнянні з тим, що було.
Треба більше рухатись. Як знайти час?
Відгуки користувачів !F
Лише сьогодні дізналася про Фрагментер і створила аккаунт. Хочу визнати, сайт дійсно цікавий і незвичайний. Ідея - саме те, що треба. Буду вести свій особистий щоденник незважаючи ні на що. Як же подобається ця анонімність.
Fikus
Так подобається читати записи учасників! Тут набагато щиріше, ніж у будь-якій соц мережі.
Дынька
Цікава ідея - вести онлайн-щоденник, який можуть читати всі й водночас ніхто.
Daryel'
Мені дуже подобається, що на !F ніхто не коментує. Є враження, що я пишу це для себе; зменшується стурбованість тим, що повідомлення буде оцінено.
!ХуеРы
Фрагментер дуже подобається. З'явилася додаткова мотивація змінюватися: є велика різниця - писати тільки собі в блокнот чи писати в загальний доступ.
Фрагментер прикольний - уже кілька разів з'являлися думки про те, з чого я такий депресивний і чому я таким став.
Туле 🌱
Фрагментер – найкльовіше, що зі мною сталося цього року!
Aart 🐦