Dorianless

Минула лише доба вдома - і я знову повернувся у своє звичне відчуття "нічого не відбувається." Знову як точка напруги - наступна зустріч з М. спочатку в моєму, а потім - у її місті. І все. Решта фактів та подій різко втрачають значення та важливість.
Моє мислення сфокусоване на ній, вона ніби магніт, який притягує мою увагу.

"Пока я думаю о тебе, меня не отправят на казнь, не растерзает толпа".

І ніби все добре, але від цієї роздвоєності щось стискається в грудях.

Доволі швидко охолонув до дівчини, яка мені спершу подобалась, через ледь вловиму несумісність між нашими тілами та відсутність інтелектуальної близькості. Таке враження, ніби ми спілкуємось різними мовами. Я відчуваю задоволення від близькості з нею, але це лише частина того, що я відчуваю, коли знаходжусь поруч з М., до прикладу. Маленька частина, і я розумію, що цього недостатньо. Я би не зміг бути довго поруч з людиною, з якою не відчуваю близькості в одному з трьох аспектів: емоційному, інтелектуальному та фізичному.

Хоч секс і приносить задоволення, але в ньому немає того відчуття близькості, яке є з М., коли ми навіть просто листуємось. І тому в першій ситуації я можу запросто відмовитись від спілкування, а в другому - підсяду на нього як на наркотик. Без емоційного зв'язку нічого не має сенсу.

Несподівано для себе переспав з гарненькою дівчиною, з якою ледь не попереднього дня познайомився. Це сталось дуже швидко і я не встиг навіть зрозуміти що відбувається. Фактично, мене звабили - і я не став відмовляти. Втім, мені вистачило розуму пояснити свій світогляд, контекст та інші важливі деталі. Якщо це допоможе мені відчувати менше емоційної залежності від М. - то все на краще. Але поки що я не думаю, що зможу їй в цьому зізнатися. Зрештою, навіщо їй взагалі це знати? Дуже дивні думки.

Сподіваюсь, це не було надто поспішне рішення, про яке я згодом пожалкую.

Я доволі швидко забуваю про контекст в якому знаходжусь.
У 2019, який я вчора згадував, був важливий момент з відкритістю стосунків, новими людьми та прагненням нового досвіду. Я практично дозволив собі відчувати щось ще. Саме в цю діру бажань у мене залізла М. Все закономірно.

Інколи я забуваю, з чого починав.

Вдих. Спокій - це основа всього. Без гармонії неможливо досягнути всього іншого. Як тільки ти втрачаєш рівновагу - демони починаються жерти тебе зсередини.

Якщо я не буду балансувати між уявою та реальністю - миттю впаду у прірву.

Видих.

Це просто якийсь новий вимір близькості та постійної присутності. Я і не думав, що здатний так довго підтримувати такий сталий емоційний контакт на відстані. Що в мене буде стільки ресурсу, стільки часу, стільки бажання вкладатися в це спілкування. Мені здавалось, що це все для підлітків. А ні.

Знаходячись на одному кінці країни, планую зустріч з М. на іншому кінці.
Хочу відвоювати у грудня кілька днів та ночей, які ми зможемо провести разом.
Якось боляче [щемко та колко у грудях] стає від думки, що я хочу бути в іншому місці, з іншою людиною, в інших обставинах.
Як я дозволив собі дійти до цього стану? Чи зможу його подолати?

Після трьох діб разом з М. в мене відчуття, ніби я весь цей час перебував у паралельній реальності. я приміряв на себе роль її хлопця, навіть думав про те як житиму з нею в її місті. Складно.
З гарних моментів: ми лежимо в ліжку, справа в мене під рукою М., зліва - її кішка. і нам всім добре. Ми поводимось як типові закохані, різниця лише в тому, що ситуація максимально не типова. Але хто накаже серцю, хто пояснить йому соціальні умовності?
про неї хочеться піклуватися.
Наші долі дивовижним чином переплелись, і мені щиро цікаво що буде далі.
Одне я знаю точно: поруч із нею я щасливий.

На що я взагалі сподіваюсь? Краще не мати жодних очікувань, щоб потім не засмучуватись.
Ще трошки злості в напрямку до М. - і мої почуття почнуть холонути. Якщо це має статися, хай це станеться швидше, будь ласка. Я не можу так довго існувати в стані емоційної напруги...

Інтуїція мені підказувала, що слід оминати тему своїх стосунків у спілкуванні з М. В якомусь сенсі вона так само живе в дещо химерному світі, і цей світ доволі крихкий. Мені слід бути з ним обережним, щоб нічого не зачепити або не зламати. Не можна говорити про майбутнє, про те, що нас чекає, що ми з цим будемо робити - інакше чари розвіються. Слід просто бути з нею тут і зараз. Це все, що я можу просити. І я маю цим задовольнитись, якщо мені вистачить клепки. Бо ніщо не вічне, і я скоро можу втратити навіть цю радість. Можливо, навіть швидше, ніж мені здається.
*я думаю, що так і буде, а як інакше?*

Нарешті нормальний вихідний.

Поїхав з Д. за місто трохи розвіятись, в принципі, це виправдало мої очікування. Гарно провів час і не думав про інші дурниці. АЛЕ все одно листувався паралельно з М. Я дарма переживаю щодо того що вона мене ігнорує, їй також хочеться спілкування.

Д. розповіла, що її схожа історія емоційної залежності тривала ледь не рік, перш вдалось трохи розслабитись та повернутись до попереднього життя. Звичайно, це не показник, але я не хочу так довго існувати в такому енергозатратному стані.

Сьогодні весь день минув без М., я їй навмисне не писав, аби самому відчути свої відчуття, і подивитись, чи вона мені напише першою. Зрештою, так і сталось, але вже пізно ввечері. Зрештою ми обмінялись думками, що нам не вистачало одне одного у дні. Гордість псує все. Навіть прекрасні почуття.

Поки йшов додому, намагався повернути собі відчуття контролю та спокою, практикував емоційний кокон. Мабуть, варто більш усвідомлено це робити, якщо я хочу стати володарем своїх думок та не піддавати на вплив емоцій. Сподіваюсь, хоч це допоможе.

це хвилювання через відсутність М. у моєму просторі виходить за будь-які припустимі межі. Думаю про неї весь час. Треба перефокусуватися, але блін, навіть робота не допомагає. Спробую фізичні вправи, чи що.

Це триває вже більше двох місяців. Мені здається, що я виробив у собі звичку очікування її повідомлень і коли їх довго немає - відчуваю ломку. Навіть зараз, хоча ми не спілкувались лише 8 годин. Не можу згадати, коли такий стан був у мене востаннє, і щоб тривало настільки довго. В голові потроху з'являються думки звернутись до психотерапевта.

Я майже впевнений, що у неї ще хтось є, і через ці думки ще більше на себе злюсь. Чому це мене взагалі має хвилювати? Я настільки захопився цією грою, що втратив відчуття реальності, яке для мене так важливе!

Спробував подивитись на все це з кардинально іншого боку.
Мій мозок заполонила дівчина, з якою я лише одного разу цілувався.
Так не мало би бути.

Наше спілкування доволі сильно зациклене на інтроспекції. Ми досліджуємо межі одне одного та насолоджуємось взаємною увагою. Так, це цінно, але це можна розкласти на грані раціональності.

Чого я хочу від цього спілкування? Навіть не так. Що я від нього отримую? Емпатію, увагу, милощі, розуміння власної потрібності та бажаності. Погляди при зустрічі та небажання відпускати. Красива історія з красивою дівчиною, з якою в нас є спільні інтереси. У всьому іншому наші життя кардинально інші.

Вона зникне так само раптово як і з'явилась в моїй голові.

Хоча мені снилось щось кардинально інше, при пробудженні думав про те, як було б солодко опинитися поруч із М. Цю думку не хотілось відпускати, а навпаки - лишитися в ніц подовше.

Водночас ще чіткіше розумію, що ця історія має свій логічний початок і кінець. Поки ми заморозили час і підвісили реальність у невагомості - але так не триватиме вічність.

У розмовах з А. все більше відчувається напруження. Вона безсумнівно все відчуває, хоч і не все каже вголос, лише час від часу підколюючи мене своїм сарказмом.

за***ся за робочий тиждень, рівень втоми вищий за рівень бажання жити.

входжу в цикли мислення, які мені не дуже подобаються. залежності та гойладки, яких не контролюю. можливо, варто почати медитувати?

сконцентруюсь певно на навчанні та саморозвитку. схоже на план на наступний тиждень. подивимось, чи в мене вийде.

Недовго тривала моя ідея з поверненням суб'єктності...продовжую так само сидіти та чекати повідомлень від М. Втім, в дечому сприйняття спростилось і стало легше. Будемо вважати, що це маленький, та важливий крок на шляху до зцілення.

Також подумав про те, що ця історія має закінчитись із настанням зими. Це був би гарний сценарій осінньої близькості. Ніщо не може тривати вічно, особливо - почуття на відстані. Хоча хто б казав.

Вирішив, що варто повернути собі свою суб‘єктність та окремість. М. чудова, але зациклювання на ній доходить до драматизму.

Снилось, що П.Р. виклала вірш на фб, який складався з моїх їй рядків. Ми зустрілись на якомусь івенті, туристичній базі за кордоном, сиділи поруч і раптом почали цілуватись. Дуже приємне та глибоке відчуття, мені дуже сподобалось. Найдивніше, що там також була А. і бачила це. Вона робила вигляд ніби все ок та спостерігала за цим здалеку. Були ще мої батьки, які цього певно би не схвалили, але іх ролі я не до кінця зрозумів.

Сьогодні з М. взагалі не спілкувалися, і я трохи злився на неї, але більше - на себе, тому що постійно чекав на її повідомлення, як пес, якого лишили на повідку біля супермаркету. Трохи жалюгідне відчуття, але мені її справді не вистачало.

У зв'язку з цим згадав історію про Лору, яка мені 8 місяців поспіль щодня опівночі писала одну єдину фразу. І я так до неї звик, що коли це припинилось, сприйняв це як зраду.

Схоже, що у цій історії я переживаю дещо подібне, коли я очікую близькості, часу та уваги, більш того, я їх потребую. Залежність від присутності людини у твоєму дні - це жорстокий та важкий наркотик.

Хочу злізти з цієї голки та віднайти свій спокій. Будь ласка, хай у мене вийде.

Снилось уві сні, що запізнився на один потяг, сів на інший, довго їхав, але зрештою потрапив до М. Дивне та приємне відчуття впізнавання та того, що вдалось викроїти хоч трохи часу разом. Вже прокинувшись, хочу знову повернутись туди. Як тепер працювати?(

Підсвідомо відчуваю, що вимагаю від М. надто багато уваги до себе. Варто було би спробувати зменшити інтенсивність цього спілкування...заради нас обох. Подивимось, чи вистачить в мене для цього сили волі та яєць.

Чому мій мозок настільки захопився М.?
У мене є непогана робота, чудова дівчина, який ніякий сенс життя, цілі та навіть досягнення.
Навіщо мозок фіксується на людині, сценарій спілкування з якою з самого початку приречений на крах? Я ж це чудово розумію, але чомусь продовжую вкладати в неї тони психічної енергії.

Нараз здається, що це моя особиста форма ескапізму, що дозволяє не надто думати про більш нагальні проблеми. Втеча від реальності у світ, яким керують почуття. У мене надто багато вільного часу і надто мало фізичних переміщень. Зазвичай зміна обставин допомагають провітрювати свідомість.

Плюс я маю зрозуміти, що я з цього спілкування отримую. Увагу? Задоволення? Натхнення? Біль?

це якийсь пздц. не можу заснути, думаю про зустріч з М., до якої ще три тижні. невже тепер так буде завжди?(((