Dorianless

Гортаю профілі у тіндері, хоча не маю ані часового, ані жодного іншого ресурсу на нових людей. Навіщо це мені потрібно? Ніби просто хочу підкріпити відчуття власної класності взаємними свайпами. Питання без відповіді.

Чотири дні до зустрічі з М. Ніби вдається спокійно про це думати, і ніби в цьому немає нічого такого, але на окрайці свідомості ця думка постійно присутня. Невже я і цього разу нічого не скажу, не зроблю? Я настільки чітко уявляю, що ми вдвох гуляємо парком і говоримо про нас. За законом Секрету так має і статися.

Знову веду зворотній відлік до зустрічі з М., ні на що не сподіваючись особливо.

Інсайт дня: жодну зі своїх останніх дівчат я не кидав. Моя увага просто переносилась на інший об‘єкт закоханості. І зараз вона перенеслась на М. Колись би це означало, що я маю покинути А., але я розумію, наскільки це глупо. Почуття минають, а стосунки, які будуєш і в які вкладаєш час та сили - лишаються, якщо ти даєш їм таку можливість.

Love will tear us apart за бажання можна перекласти не тільки як «Любов розірве нас на частини», а й «Любов роз‘єднає нас», що додає цікавих нових конотацій.

Час зізнатися собі, що я живу у світі свого минулого, а точніше - нереалізованого теперішнього, і проводжу надзвичайно багато часу, уявляючи себе поруч з людьми, з якими колись був близьким. Ніби не готовий їх від себе відпустити. Але навіщо мені ці привиди? Мабуть, я боюсь втратити себе, свою ідентичність, свою історію. Навіть не так. Я не хочу позбавляти себе людей, які пам‘ятають про мене. Але забуття мене не лякає. Що ж це тоді? Самотність?

А. не повернулась додому до опівночі, не відповідала на повідомлення та дзвінки - і це пробудило в мені таку тривожність, яку я ніколи раніше не відчував. І хоча я розумію, що з нею все ок, і вона просто гарно проводить час, але через те, що зазвичай вона повертається раніше і завжди про затримки попереджає - змусило мене не по-дитячому нервувати. Ніщо з того, що мало би допомогти розслабитись, не допомагало, думки шалено змінюють одна одну, серцебиття прискорюється, свідомість наповнює гнів та переживання. Жахливе відчуття, з яким неможливо заснути.

Знову починаю по кілька разів на день моніторити сторінки М. Таке враження, ніби я наркоман під дозою, який намагається у будь-якій формі отримати хоч якийсь контакт із джерелом своєї залежності, хай навіть він буде ілюзорним.

Я маю відновити владу над собою та знову віддалити тебе в глибину пам'яті.
у Макулатури навіть є відповідні рядки:

"Отказываюсь от слов
Созвучных с твоим именем"

а далі

"Ты самый сильный удар, который я
Когда-либо пропускал и хочу ещё получить"

Це єдине, що мені залишається.

Бачився із симпатичною дівчиною, говорив із нею про життєві цінності. Вкотре переконався, що такі розмови дуже сприяють налагодженню емоційного контакту. Під кінець зустрічі я вже відчував себе її близьким знайомим, хотілося ділитись чимось особистим, відкриватись та загалом зменшувати фізичну дистанцію. Так це і працює. У випадку з М. я говорив з нею про тисячу важливих для себе дрібниць та знаходив підтримку - тому мені й так резонує наше з нею спілкування наживо.

Вчорашня зустріч зробила ще гірше. Я побачив, що М. не ідеальна, не красуня, але це не заважає мені відчувати її магнетичний вплив на мене. Ми знову ні про що не поговорили, але я був так радий кожній миті її присутності...

В якусь мить я прийняв внутрішнє рішення радіти тому, що маю, це і так достатньо багато. М. всіма способами, окрім вербального, підкреслює нашу близькість. Кожен любить так, як вміє, і мені цього має бути достатньо.

Втім, мене емоційно шторить так, як ніколи до цього. Її образ не покидає свідомості, і я можу лише на якийсь час відволіктись іграми або серіалами.

А. висловила думку, що М. просто вампірить мої до неї почуття, їй приємна моя увага і її прояви, і все. Хай навіть це і правда, я хочу вірити в те, що за цим є ще щось.

Але це дуже складно. Навіть зараз, коли вона в моєму місті, я на фізичному рівні відчуваю, як мене до неї тягне, я постійно хочу думати про неї, і чомусь я впевнений, що це взагалі не взаємно. З іншого боку, я і не шукаю взаємності, лише проявів емоційної близькості, яка точно є. Я не можу настільки помилятися в людях.

дуже дивне відчуття: цілувати та обіймати одну людину, а уявляти на її місці іншу.

Вчора так було з І. Я весь день ходив засмучений тим, що М. більше немає поряд, нікого не хотів бачити або торкатись, а коли вже прийшла ніч - підпустив до себе І., яка тільки цього і чекала. У темряві та тиші так легко віддатися уяві! Мені на якусь мить здалось, що я торкаюсь тіла М., чую її подих та тішусь близькості з нею.

Ми провели з М. цілий день разом, і це було чудово. Говорили про всеможливі дрібниці, радісні та сумні.

Мені так і не вдалось поговорити з нею про свої почуття, тому що я не хотів руйнувати те, що між нами вже було. Перед цим вона сказала на прощання «ти дуже важлива для мене людина», а зараз - «я не знаю, коли ми побачимось наступного разу».
І я теж не знаю. Але цей зв‘язок мені тепер здається міцнішим за сталь. Також зрозуміло, що він може існувати лише при зустрічах, яких буде дуже небагато. Можливо, я маю вдовольнитись саме цим - і не просити від життя більшого.

Два останніх днів перед зустріччю з М. не міг думати ні про що і ні про кого іншого, особливо у ніч у потязі. Не припиняю дивуватися, якою нав'язливою може бути ідея.

Здається, після зустрічі вже стало легше, бо я побачив у ній звичайну людину. Слід посилювати це відчуття. Все ще не знаю, чи зможу з нею поговорити про те, що відчуваю. Мабуть, варто, але якщо вона не піде на контакт, то яким чином я закрию цей гештальт?

Чим ближче до зустрічі з М. - тим більше марних сподівань і сумнівів. Витрачаю надто багато енергії на ці думки.

Сьогодні снилась фантастика зі складним сюжетом та групою персонажів мого віку, як у серіалах нетфліксу.

Сьогоднішній сон з М. вибив мене з колії. Він має бути пов‘язаний з тим, що я передумав їхати в її місто, щоб встигнути всі інші справи тут. Але я настільки хотів побачитись, що підсвідомість організувала все сама. Це було схоже на правду, але з гіпертрофованим бажанням М. бути ближчою до мене. Це те, як я б хотів, аби вона себе поводила, коли ми поряд. І тепер я не можу думати ні про що інакше, як про неї.

Вирішив поспілкуватись із психотерапевтом про мастурбацію, бо подивився фільм на цю тему і якось задумася, бо в головного героя була схожа мотивація. Мені подобається секс як такий, але від мастурбації я отримую набагато більше задоволення. Це простіше, я це більше контролюю і можу повністю віддатися свої уяві, бути де хочу і з ким хочу. Реальність трохи складніша, і виходить, що мої фантазії для мене цінніші за те, що маю. Ну і плюс в А. зараз не дуже високе лібідо через концентрацію на роботі. Буду думати про це ще.

Снились два яскравих епізоди. В одному я приходив працювати в офіс до колег з іншої організації, і там зі мною фліртувала знайома, яка зазвичай не по хлопцях. Я цей момент не дуже зрозумів, але було приємно все одно, і я був готовий навіть її поцілувати.
У другому епізоді я знову був у школі (це мені сниться з періодичністю раз на кілька тижнів), і однокласниці обговорювали мої особисті якості, чи можна зі мною спілкуватись/зустрічатись тощо.

Прагнути зустрічі настільки, щоби забити на гордість.

Написав М. щодо того, що хотів би приїхати до неї і побачитись. Цікаво, чи наважусь так і зробити. Відчуваю поступове зростання напруги в собі щодо цього питання, хоча і так є за що переживати.

Скажи мені, М., скільки ще дівчат з твоїм іменем мені потрібно пропустити через себе, аби стерти тебе з пам'яті, в якій ти спалахуєш як трава у серпні? Скільки годин я маю спілкуватись про все найважливіше з випадковими людьми, аби забути наші розмови нічними містами України? Скільки плечей я маю побачити, аби забути ніжні обриси твоїх? Скільки схожих на тебе порноакторок я маю знайти, аби задовольнити своє бажання володіти тобою? Без тебе все здається вторинним та непотрібним, штучним та награним. Скільки життів мені потрібно, аби забути твій погляд і сміх?

Марафон реалістичних снів продовжує Л.С., яка з чоловіком та дитиною прийшла в мою школу. Ми вдвох якийсь час гуляли, і їй дуже потрібно було виговоритись. Це дуже схоже на те, якою я її бачив в одну з останніх наших зустрічей.

Поки писав це, зрозумів, що я поганий друг, тому що пропустив найважливіші моменти в її житті, коли я їй був імовірно потрібний. Гріш ціна такій близькості...

відчуваю, як з приходом літа все більше сумую за М., знову починаю заходити на їі сторінки, слухати наші пісні, сподіватися і навіть планувати зустріч. Хочу віч-на-віч поговорити. Частково розумію, що хочу перекласти відповідальність, але це почуття сильніше за мене. Тому або розвивати силу волі, або…there’ll be a cure for pain.

Я люблю її плечі, її сміх та те, як уважно вона вміє слухати.

Не знаю, навіщо це роблю, але знову думаю про М, слухаю її голос, переглядаю фото і думаю написати. Поки ми не поговоримо - мене не відпустить…

Якщо я хочу бути цікавим іншим, як не парклоксально, слід сконцентруватися на собі. Зайнятись саморозвитком, більше читати та досліджувати нові теми. Люди захоплюються захопленими.

Я не буду цікавий таким як М, поки не почну втілювати цю ідею в життя.

Заснув із думкою, що хочу побачити М. Зрештою так і сталось. Я знову був у її місті та запросив на зустріч. Перші обійми стали проекцією моїх бажань і того, що я б хотів від неї почути. Нічого нового, нав‘язливість її образу в моїй свідомості лякає. Хочеться її обійняти в реальності так само, як і уві сні. Але навіщо? Що це дасть? Що далі? Хворобливі фантазії, не інакше.

«Бажання бачити її і не бачити - стрибає мов напруга в зіпсованій мережі».