Dorianless

снився секс у душовій кабіні зі старшою незнайомкою. я - детектив у сучасному Берліні, вона - дружина власника популярного місця для тус. серіальне мислення інтегрується з позасвідомим.

Глянув «Дау. Наташа», аби лише бути в тренді мистецьких новин. Нічого нового, вторинні ідеї, лише за концепцію зйомок +, правда, це не дуже гуманно, і моє виховання такого не схвалює.

З іншого боку, ми всі граємо в жорстокість різного типу з людьми навколо. Ось я обожнюю грати в емоційні прив‘язаності. Не знаю, навіщо це мені потрібно, але відчувати, що я потрібен іншим - вже на рівні майже фізичної потреби.

Помітив, що на фоні сварок з дівчиною почав частіше думати про те, що мені, в принципі, ок бути самому по собі.

Наснилось дещо, що не хочу розповідати людині, але хочу запам'ятати.

Я був у Л. вдома, вона в цей час чекала на дитину, але була сама. Була засмучена з приводу своїх поточних невдалих стосунків. Я обіймав та заспокоював її, казав, що все буде добре. І найбільше, що мене злякало - що я був готовий відмовитись від того, що мав, аби бути з нею, навіть враховуючи всі ускладнення. Таком міцним та важливим мені здавався уві сні наш із нею зв'язок.

Щось подібне я пережив у реальності, коли у 2016 бачився з В.П. Тоді мені здалось, що я можу кинути все заради неї, навіть без розуміння, чи є в нас якесь спільне майбутнє. Потрібно було почути лише її слова "Будь зі мною".

Я просто казковий довбойоб.

Снилась робота, якась фантастика.

Вже більше доби віддаю себе спогадам давнього минулого. Черпаю звідти натхнення та емоції. Згадую, які сильні почуття тоді відчував, і як це слабко порівнюється з тим, що відчуваю, і про що, головне, думаю, зараз. Видобув з себе кілька важливих емоційних зв'язки, які ніби закопав поглибше. Не знаю, як на мене це вплине.

Під час навчання в університеті читав стільки кльових наукових праць...Це розширювало мій світогляд. Відчуваю, як після 21 припинив розвиватись у володінні концептами та ідеями. Це не робить мені компліменту, і трохи навіть засмучує. Варто відновити регулярне читання.

Після дивних снів про інші географії у твіттері наштовхнувся на спогад 5-річної давнини від О.Б., що сколихнуло сильні емоції та спровокувало творчий порив. Я розумію, що вона досі для мене дуже важлива.

Після цього я вже не міг робити нічого іншого окрім думок про своє минуле. Підступна пам'ять паралізує та не дає жити.

Сьогодні зрозумів, що мені не вистачає людей, з якими можна просто поговорити за життя, розповісти про свої справи, поділитись хорошим і не дуже, тому зателефонував А.П. Відчув бажання розповісти кілька історій зі свого життя і натомість послухай її. І хоча загалом спілкування по телефону мені не властиве, але сьогодні захотілося саме цього. Трохи флешбечнуло в минуле, коли я таке робив, коли спілкувався з іншими НЕ ПО РОБОТІ. Зараз таке уявити все складніше.

Був у мене колись друг, але зараз нам з ним вже не по дорозі.

Відчуваю шалену нестачу навколо «своїх людей», через що повертаюсь у спогади та спілкуюсь із привидами. Слизька стежка в нікуди.

Копаюсь у власних спогадах мов у льоху, з якого часом дістаю коштовні миті, і падаю у них мов у колодязь пам'яті з ГП. Намагаюсь зрозуміти мотиви своїх вчинків, хоч трохи оживити свої емоційні зв'язки з колись важливими для мене людьми, яких у моєму житті вже давно немає. А нові близькі - не прив'язуються до мебе так, як 5-8 років тому. Кожен знаходить своє суспільне місце - і не рипається у пошуках нових людей. А що ми насправді можемо дати одне одному у зрілому віці? Можливість близькості ще більш примарна, аніж раніше.

Залишився у місті сам, і розумію, що мені дуже складно бути без А. Я настільки звик чути її голос, бачити, обіймати її, що відсутність одразу ріже мов лезом по склу.

Час визнати, що я залежний від людей. Мені необхідна їх увага, їх цікавість до мене. Я хочу відчувати на собі сфокусований погляд Іншого. Трохи тупо, що такої уваги до мене ніхто не проявляє.

Надто багато спокус, і всі - лише примари свідомості.
Варто тримати себе під ментальним замком, щоб не робити іншим людям боляче.
Звісно, я не відповідаю за те, що відчувають інші, бо це вони роблять вибір - відчувати, але навіщо провокувати?
Вчора допоміг одній знайомій пережити болючий розрив з її хлопцем, і одразу чомусь подумав про те, щоб звабити її. Але ж просто мати думки - ще не злочин?
Сподіваюсь, що позбавляюсь залежності, яка переслідувала мене останні півроку.
Головне - не бачитись з М. достатньо багато часу, але спогад про неї вивітрився.
І зайняти себе роботою. Це завжди допомагає.

Щодня сняться майже випадкові дівчата з минулого. Цілодобове сидіння вдома так впливає на мою психіку, що хочеться бачити хоча б якихось людей не в екрані, що вони приходять до мене уві сні. Добре хоч, що нав‘язливе бажання близькості з М. послабло.

снилось, що вийшов на відеодзвінок з Д, і вона під час того була оголеною, і не соромилась цього. я спочатку просто насолоджувався цим, а потім почав робити скріншоти, аби потім її розглядати. втім, фото не збереглись навіть уві сні :(

а я так старався позбавити наше спілкування еротизму. підсвідомість наше все.

Скільки себе пам‘ятаю, захоплювався вигаданими світами. Кожною книжкою/фільмом/піснею. Все в мені лишає відбиток, відображення та резонанс. Персонажі історій для мене не менш реальні за живих людей.

Чи означає це, що мені мало реальності, щоб вдовольнити свої бажання та потреби? Можливо. Не знаю.

Вчора не знайшов у собі сили покохатися з А, бо думав про сторонні речі: про роботу та М. Мене ображає те, що вона не шукає зі мною контакту, але я попри все уявляю себе разом з нею в ліжку. Не знаю, скільки це триватиме, але слід зав‘язувати.

Знайшов баланс між продуктивністю та лінню і роблю рівно стільки, аби не відсвічувати та не виділятись. в цьому сенсі цей карантин - це доволі вигідна річ. ніби наполовину канікули від суспільства. як би ще й від себе відпочити?

Снилась дуже дивна річ: в мене вдома ночували М., С.З., і ще одна дівчина. С.З. почував себе доволі розкуто і поводився як господар дому, цілував цю другу дівчину абсолютно безсоромно, що мене здивувало, бо я б собі такого ніколи не дозволив.
М. тихенько лежала в кутку біля С.З. і намагалась не відсвічувати. Якщо перекласти цю метафору, то вона намагається не показуватись мені на очі на уникає комунікації в реальному житті, що дуже схоже на правду. Звісно, мене це засмучує, але, певно, в неї є свої причини так робити, і мені доведеться з цим змиритись.

Вже три дні проводжу вдома наодинці з А., зберігаю спокій та потроху розгрібаю робочі завдання.

Але вчора і сьогодні мимоволі згадував М., думав про нашу з нею зустріч, яка відкладається принаймні на місяць (добре, що ми нещодавно зустрілись). Намагався уявити нашу наступну розмову, те, як і поділюсь з нею тим, що відчуваю до неї, або напишу це в листі...але який у цьому взагалі сенс? щиро сподіваюсь, що мої почуття самостійно згаснуть без підживлення, бо вона до мене не виявляє жодного інтересу. Можливо, це і найкраще. Це наразі зараз моя найбільша емоційна спокуса.

Попри все зберігаю душевну рівновагу.

відшуковувати приводи їй написати - це вже занадто, враховуючи, що у зворотньому напрямку цього не відбувається. в мене ще залишились крихти гордості.

За останні дві доби сталось настільки багато, що мої емоційні гойдалки відійшли навіть не на другий план. Зовнішній стрес та загрози перемикаютт увагу настільки ефективно, що хочеться користуватись цим щоразу, як моє серце спробує захопити контроль над мозком.
Нарешті всередині все спокійно. Вперше за довгий час.

зустріч із М. лишила по собі неоднозначний присмак. З одного боку, вона була рада мене бачити, але не більше ніж одного з старих друзів, була сконцентрована на собі та своїх справах та майже не дивилась мені в очі, а для мене це важливо. Єдиний прояв близькості від неї - це прощальні обійми, що тривали довше ніж це зазвичай потрібно. І як же моя свідомість намагається вхопитися за цю соломинку! Мозок вже вигадав цілу концепцію навколо цієї деталі, ніби вона не вміє висловлювати своїх почуттів.
Думаю написати їй листа і передати за кілька тижнів, на зустрічі, яка цілком може виявитись останньою.

Невзаємність так боляче вдаряє по гордості. М., знаючи, що я буду радий її бачити, і будучи в моєму місті, навіть не написала з пропозицією зустрітись. Якби я був на її місці, написав би в першу чергу. Тож навіщо витрачати себе на людину, яка не прагне бути з тобою? "Боротися за неї та за її увагу" - конструкт, який мені однозначно не підходить.

Вчора дивився "Маленьких жінок", і там аж три любовні лінії. Знайшов себе і М. в одній з них, і ще раз впевненився в тому, що не варто нав'язуватись. Невзаємність - зло. Сподіваюсь, що мені скоро має полегшати, бо скільки можна. В інакшому разі доведеться покинути це середовище, аби взагалі про неї не думати. Трохи сумно.

Дивно, наскільки я готовий емоційно вкладатися в людину, яка нічого до мене не відчуває і ніколи не ініціює комунікацію. За всіма законами збереження енергії, сила цієї взаємодії має слабшати з часом.

Перечитав свої думки про М. за останній рік. Звісно, були і інші люди, але вона зринає час від часу з різною інтенсивністю. Це чергове загострення, що розтягнулося в часі. Потрібно це просто пережити. Концентруватися на роботі або іншмх продуктивних задачах, і не виїдати себе безперспективними почуттями.

Не зміг змусити себе розважатись зі своїми друзями. Відчуття повного пригнічення та відсутності бажань. Хочеться згорнутись калачиком та забутися.

Всерйоз думав про те, що переїхати в місто, де живе М., про те, що б я там робив і як би виглядало наше з нею життя.

Цілий день на роботі думав про те, що романтичні стосунки та сексуальне бажання до інших жінок мене не хвилюють - настільки відчував емоційну пригніченість роботою та проблемами.
Але варто було тільки глянути на пост М. в інстаграмі — і я не можу думати ні про що і ні про кого більше. Хочу побачити і відчути її обійми.
Більшу частину часу я про неї не згадую - і все добре, але коли все ж згадую - тепле та водночас щемке відчуття огортає все тіло, та стикує серце. Це водночас і боляче, і тепло.

активно знаходжу в тіндері цікавих дівчат, закопуюсь у роботу та читання - все щоб не думати про М., коли вона все-таки повертається в мої думки.
вона схожа на дощ, що настигає тебе, як би ти не рухався і де б не ховався. але я не хочу позбавляти себе думок про неї. хоч на днях і думав про те, що просто переконав себе у цій прив‘язаності.

Здається, потрохи починає відпускати. Все ще заходжу на соціальні сторінки М., переглядаю її фото, але вже з невеликим відчуттям емоційного дистанціювання. Це крок назустріч одужанню.