Dorianless

Відчуття, ніби все йде кудись не туди. Робота не дарує задоволення, я стаю все більшим нитиком, жаліюсь, не вдається відволіктись. Сиджу і єдине, чого я чекаю - це повідомлення від М. Я мав би відчувати полегшення, але, здається, стаю все більш залежним від спілкування з нею. Втім, такий інтенсивний період не може тривати довго. Поки що тримаюсь за цю думку і сподіваюсь, що мене відпустить.

А. дуже дивується відсутності ревнощів в мене до того, чим і з ким вона займається. А мені справді це не принципово, бо я впевнений в тому, що вона залишиться зі мною. Хай розважається і радіє життю, поки є така можливість.

Весь вечір обговорювали з М. соціоніку, і я зловив себе на думці, що чіпляюсь за можливість розповісти їй щось цікаве, щоб лише трохи надовше втримати її увагу. Вона відкрита до моїх думок, вислуховує їх, але водночас критично мислить. Це приємне поєднання.

Це спілкування тримає мене на плаву та проходить червоною ниткою крізь будні.

Щось мені підказує, що я перейшов точку неповернення у спілкуванні з М., коли вона почала відчувати свою потребу в мені. Я отримую більше уваги з її боку, ніж раніше, нам це спілкування приносить задоволення. Сьогодні ми взагалі розмовляли до третьої ночі, і лише втома змусила нас піти спати.

Вона сказала: "Ти дійдеш до точки де нічого не будеш до мене відчувати, а я дійду до точки невзаємності і припиню це". Така гарна математична модель стосунків, побудована на ідеї того, що я прагну спокою, а М. прагне відчувати себе живою. Десь на перетині нам буде чудово, а потім в нас не залишиться іншого вибору, як віддалитись.

все ще не знаю що про це думати, але я не хочу це припиняти. хочу бути.

Відчуваю, що з цим інтенсивним спілкуванням з М. я намагаюсь втекти від реальності, в якій моє життя вже сплановане. Я знаю, що нам не бути разом, але все ж на щось сподіваюсь. Ця думка намагається сховатись від мене, але я знову повертаюсь до неї. Який кінець цієї історії? Чого хочу я і чого хоче М.?

Сьогодні М. написала мені дивну та милу річ: "Мені не хочеться ігнорувати повідомлення, які ти мені пишеш". Невже я отримав те, що так давно хотів і через що відчував душевний неспокій - її увагу?

Яскравий приклад того, як дефіцит чогось створює надмірне бажання володіти саме об'єктом. А зараз, коли мені цього спілкування більш ніж достатньо, я не впевнений, що знаю, чим це закінчиться. Можливо, я переросту свої почуття найближчим часом.

Снились два сюжети:

1. Я знаходжусь на території якоїсь дачі, разом із сім'єю, що складається з мами та двох дітей мого віку. Хлопець ніби не звертає на мене уваги, а дівчина (що дуже дивно) лежить поруч напів оголена знизу. Потім в якийсь момент, коли мама йде відпочивати, вона лягає ближче і починає мене обіймати, а я починаю думати, наскільки це вкладається в мою морально-етичну систему. Найдивніше, що вона мені незнайома.

2. Знаходжусь у кімнаті гуртожитку тусимо в невеликій компанії, я, Настя К. і її (вже) чоловік. Я відчуваю між ними якусь напругу і незадоволення, що мене (несподівано) тішить. По прокиданню я подумав, що це підло та дуже егоїстично.

Душевний спокій прийшов разом із купою роботи, від якою нікуди не дітись, і надлишковим спілкуванням з М. Сьогодні я порадив їй фільм, і вона його одразу подивилась. Сказала, що її улюблений - це Little Miss Sunshine. Цікавий вибір.

Ці потреби ніби закриваю, але, звичайно ж, вилазить щось інше. Ну що ж, будемо розв'язувати проблеми по мірі їх виникнення.

Вчора ввечері запостив текст, присвячений М., і вона через кілька годин мені відписала. Можна сказати, я спровокував її на розмову. Але хай навіть так. Ми годину записували одне одному відеоповідомлення. до мене повернулось відчуття спокою та зв'язку. Правда, М. так само уникає теми емоцій. Я остаточно впевнився, що вона не хоче про це і думати. Можливо, сподівається, що моє захоплення нею минеться і ми знову будемо друзями. Не те щоб це було неможливо, звісно.

Сьогоднішній день минув так само спокійно, мене вже не штормить, і я навіть можу працювати. Приємно повернути контроль над своєю психікою.

Мабуть, дивно спостерігати за успішною людиною, яку поплавило на закоханість. Я абсолютно не продуктивний на робочому місці, не хочу займатись нічим інакшим, аніж думками про об'єкт закоханості. Максимальна ірраціональність.

Вже два дні не спілкуюсь з М., а здається, що минула ціла вічність. Стримуюсь, аби не писати їй. Потрібно якось тримати себе під контролем. Бо якщо наступний тиждень буде такий самий як і попередній, я довго не протягну.

Мій інсайт дня: емоції з'являються та минають, воля, рішення та домовленості - ось що залишається.

Довго вчора говорив з А. про наше майбутнє. І я розумію, хоча те, що я відчуваю до М. зараз, виглядає як величезна гора емоцій, з часом вона трансформується в щось інше, менш деструктивне, як було з усіма іншими моїми закоханостями.

Нарешті хоча б якась позитивна думка. Сподіваюсь, вона закріпиться у свідомості.

Єдина причина привабливості для мене М. - це її схожість на дівчину, в яку я був закоханий 12 років тому. Пам'ятаю, як у 2016 я зустрівся з нею і з жахом зрозумів, що все ще ірраціонально у неї закоханий. Якби вона попросила залишитися з нею - я б знайшов спосіб залишитись, не зважаючи на всі інші обставини.

Тепер схожий магнетичний ефект викликає в мене близькість з М. Якщо це буде повторюватись і з іншими людьми - це поганий знак. Слід подумати, як з цим працювати.

Прокинувся знову з думками про М. Бачив у її сторіз, що вона планувала вчора ввечері йти на побачення, і дуже несподівано для себе приревнував. Коли я встиг її емоційно привласнити? Те, що виробляє зараз моя психіка, зводить мене з розуму.

Не буду їй писати, аж поки вона не напише сама. Подивимось, коли це станеться.

Мали з А. дуже довгу розмову про все на світі, у тому числі - колишні стосунки. Вона зізналась в одній події, яку можна було би розцінювати як зраду, я розповів про людей, до яких був емоційно прив‘язаний останні роки. Ніби порозуміння в наших стосунках стало більше.

Єдине що мене непокоїть - це те, що я весь цей час думав про М., про те, коли я з нею зустрінусь, про тепло ії тіла і те, що вона відчуває зараз, чи думає про мене, чи добре їй. Навіть коли я в обіймах А. Це труба.

Пам‘ятаю, наскільки дивним та незручним було, коли в мене 15-річного закохалася трохи старша дівчина. Її захоплення мною межували з фанатизмом. Зрештою вона мігрувала, я більше ніколи ії не бачив. Але я впевнений, що вона мене не забула і досі згадує.

Моя прив‘язаність до М. може викликати схожий ефект. Якщо не давати їй простору - вона почне мене відштовхувати. Простий закон, редукований з фізики.

Я ревную її до інших набагато більше, ніж інших. Мені складно прийняти її суб‘єктність, її окремість, незалежність від моєї волі. Але хіба це - прояви любові? Це - прояви хворобливої емоційної залежності. Я вищий за це.

Дай їй свободу та спокій, Доріане.

А. помітила, що я сумний, і довелось вигадувати щось, пов'язане з роботою. Не можу ж я їй сказати, що весь день думаю про іншу дівчину, про альтернативні реальності та те, що робити зі своїми почуттями? Так собі ситуація.

Спілкування з М. як емоційний наркотик. Хочеться його зробити ще більш інтенсивним. Сподіваюсь, з часом це стишиться. Складно постійно тримати когось у голові, відчувати близькість та не мати можливості її проявити.

Потрібно відкрити старі щоденники, аби порівняти цей стан із тими, що в мене вже були раніше. Зараз здається, ніби я втратив частину себе.

Тримаю себе в руках, аби не писати їй постійно. Не можна нав‘язуватись та заповнювати собою весь простір людини. Без кисню все живе помирає.

Вчора, йшовши додому, я навіть на якусь хвилину розчулився та пустив сльозу. Востаннє таке було, коли я відчував жаль до себе через відмову, а це аж три роки тому.

Вдих-видих.

М. фоново присутня у свідомості, як і раніше, але думки про неї приносять трохи інший спектр емоцій: тепло та радість присутності. Цікаво, чи це відчуття темнішатиме із часом. Це емоційний наркотик, від якого я поки що не можу відгородитись.

Хороша нагода згадати про Ко'ді, полум'я та порожнечу.

Є невелике відчуття пустки на місці, де вчора була М. Бажання, аби вона була поруч, бачити і торкатись її. Легкий осінній сум. Але тепер це відчуття гріє зсередини, це те, що в мене неможливо відібрати.

М. пише, що їй зараз кльово і спокійно. Так само по суті має бути і мені.

"все. что у меня есть
это любовь, похожая на спички
и я знаю наперед
ее не заберет
ни один пограничник"

Вдих-видих.

Засинаю і прокидаюсь з думками про М.

Ми вчора провели доволі багато часу разом, навіть більше, ніж я сподівався. Вона сама прагнула близькості, і я бачив у її очах радість від перебування поруч та сум щодо того, що доведеться прощатися. Її погляд - те, заради чого варто було йти на цей ризик. Перед прокиданням і вранці - в очах картинки того, як ми разом проводимо час.

Коли ти так міцно тримаєш мене за руку, М., я відчуваю себе по-справжньому живим.

Все вирішилось (здається) набагато краще, аніж я сподівався. Мені вдалось загнати М. в кут аби нормально поговорити. Вона так само приємне наше спілкування та близькість, але, звичайно, це зовсім не той рівень прив'язаності, який відчуваю до неї я. Це навіть добре.

Вона на 100% впевнена, що ми, якщо продовжимо спілкуватись на тій же дистанції, рано чи пізно опинимось у ліжку. І, думаю, вже змирилась із цим. Але, з іншого боку, вона дуже далека від концепціх відкритих стосунків і поліаморії. Тому я думаю, що в нас нічого не буде.

Я сиджу і думаю, що добре, що вона не відшила мене, хоча могла. Їй теж хочеться близькості зі мною, але це все дуже тимчасово.

Висновок: радітиму тому, що маю.

М., схоже, вирішила продовжувати робити вигляд, ніби нічого не відбувається. Я в принципі цього і очікував. Дивно було би думати, що в цієї історії може бути інакший кінець.

Всередині мене ніби відсторонено-віддалена буря. Вона розриває все на шматки, але ніби у паралельній вкладці. Буря віддаляється, і стати легше має тоді, коли я покину спільний з М. фізичний простір.

Вчора після 2-годинних вагань підняв з М. тему того, що відчуваю до неї. Ніби полегшало від того, що я виговорився, але не отримав чіткого фідбеку, і від цього трохи неспокійно. Хз.

З іншого боку, я не знаю, яку відповідь сподівався отримати. Це і психотерапевт у мене запитував. В мене є дівчина, ми з різних міст, тому в нас за жодних розкладів не може бути спільного майбутнього. Припиняти спілкуватись з М. я не дуже хочу. Єдине, що мені прийшло в голову вже після розмови - це зберегти наявну дистанцію та динаміку спілкування і сподіватися, що з часом ця напруга мине.

Хочу вберегти М.від зайвих страждань, але при цьому самому не поїхати кукухою. І зараз здається, що ця місія - неможлива.

Сьогодні імпульсивно вирішив написати М., написав. Побачив, що на останнє моє повідомлення вона не відповіла і не писала нічого зі свого боку, хоча могла би - і видалив повідомлення. Все більше здається, що потрібно мати гордість та повертати себе на свою орбіту. Але, звичайно, все може змінитись при зустрічі. Я так швидко втрачаю голову за певних обставин...

Розповів А. трохи глибше про свої переживання, вона ніби зрозуміла, але вважає, що я займаюсь дурницями. Не те щоб я очікував якоїсь емпатії від неї, але є як є. Деякі речі лишаються зрозумілими та важливими лише для себе.